Тема № 18. Міжнародно-правове регулювання праці

Методичні вказівки

У відповідності із ст. 9 Конституції України чинні між­народні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного законо­давства України.

Якщо міжнародним договором або міжнародною уго­дою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або між­народної угоди (ст. 8* КЗпП України).

Таким чином, у Конституції нашої держави та у Кодек­сі законів про працю України закріплено принцип пріори­тету міжнародно-правових норм перед нормами націо­нального законодавства.

Міжнародно-правове регулювання праці — це встанов­лена міжнародними договорами (актами) система стандар­тів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували йо­го), використовують у національному трудовому законо­давстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є 00 Н та її спеціалізований орган — Міжнародна ор­ганізація праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз.

МОП була створена ще у 1919р. На сьогоднішній день членами МОП є 170 держав. Україна є членом МОП з 1954 p. Вищим органом МОП є Міжнародна конференція праці, яка щорічно скликається. Вона складається з пред­ставників — членів МОП. Кожна держава представлена чо­тирма делегатами: два — від уряду, по одному — від підпри­ємців і від працівників. Генеральна (міжнародна) конфе­ренція скликається не рідше одного разу на рік. До її компетенції входить визначення завдань та напрямів діяль­ності цієї організації, внесення змін до її Статуту, прийнят­тя у члени МОП окремих держав, прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, спостереження за застосуван­ням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка також складається з представників трьох сторін. Адмініст­ративна рада МОП обирається на Міжнародній конферен­ції праці, складається із 56 осіб: 28 делегатів представляють уряди; 14 підприємців і 14 — працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці.

Міжнародне бюро праці виконує функції секретаріату, воно не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекоменда­цій МОП і спостереженням за їх застосуванням.

Таким чином, головним принципом роботи МОП є трипартизм, згідно з яким формування майже всіх органів МОП базується на підставі тристороннього представницт­ва: від урядів, представників працівників і підприємців.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямів ді­яльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП прийнято велика кількість конвенцій і рекомендацій, що стосуються різних аспектів праці: трудових відносин, управління працею, зайнятості та захисту від безробіття, заробітної плати, умов і охорони праці (робочого часу, відпусток та ін.), праці жі­нок і молоді тощо.

Студенти мають з'ясувати відмінності між конвенціями і рекомендаціями. Конвенція набуває статусу багатосто­ронньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами — членами МОП і з цього моменту нак­ладає певні зобов'язання як на ті держави, що її ратифіку­вали, так і на держави, що її не ратифікували. Для окремої держави — члена МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом держав­ної влади (конвенції містять правила і про порядок їх де­нонсації).

У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прий­няти законодавчі або інші акти для проведення її у життя і регулярно представляти до МОП доповіді (раз на 2—4 ро­ки) відносно прийнятих заходів щодо ефективного засто­сування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ра­тифікована, держава все одно несе зобов'язання інформу­вати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практику стосовно такої конвенції та про заходи, які передбачається прийняти для надання їй сили. Конвенції приймаються Міжнародною конференцією праці більшістю не менш як 2/3 голосів присутніх делегатів.

МОП приймає міжнародно-правові нормативні акти у сфері праці в таких напрямах, як право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, правове регулювання охорони праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудо­вих конфліктів.

Так, серед конвенцій щодо свободи об'єднання і прав людини потрібно назвати Конвенцію 1948 p. "Про свободу асоціації та захист прав на організацію" (№ 87) і Конвенцію 1949 p. "Про застосування принципів права на органі­зацію та на ведення колективних переговорів" (№ 98). У галузі прав людини важливим актом є Конвенція 1958 p. № 111 "Про дискримінацію в галузі праці та занять", яка забороняє дискримінацію за ознаками раси, полу, політич­них переконань. У ній, так само як і в Конвенції 1951 p. № 100 "Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності", встановлено принцип рівної винагороди чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

З питань заробітної плати МОП прийнято дві конвен­ції: у 1970 p. № 131 "Про встановлення мінімальної заро­бітної плати" та у 1949 p. № 95 "Про охорону заробітної плати". У останній містяться правила, що стосуються по­рядку виплати заробітної плати, заборони чинити пере­шкоди трудящим у вільному розпорядженні своїм заробіт­ком; охорони заробітної плати від надмірних відрахувань; обмеження арешту заробітної плати та інші важливі прави­ла. Основним актом МОП про щорічні оплачувані відпуст­ки є Конвенція 1970 p. № 132, згідно з якою тривалість від­пустки повинна складати не менше трьох тижнів за кож­ний рік роботи. Мінімальний період роботи, необхідний для придбання права на відпустку, — 6 місяців. Студенти мають дати загальну характеристику й іншим найважливі­шим конвенціям МОП, у тому числі тим, які ратифіковані Україною.

Рекомендація не є міжнародним договором і не вима­гає ратифікації. Вона розрахована на добровільне застосу­вання її в національному законодавстві держави — члена МОП. Рекомендація є джерелом інформації і моделлю для вдосконалення національного законодавства.

Крім МОП, нормативні положення у сфері праці прий­маються й іншими міжнародними організаціями. Особливе значення має Загальна декларація прав людини, прийнята 00Н 10 грудня 1948 p., а також Міжнародні пакти про права людини, схвалені Генеральною Асамблеєю 00Н у 1966 p. У Загальній декларації прав людини сформульовано основні права та свободи людини, серед яких і найважливі­ші трудові права: право на працю, на вільний вибір роботи, на захист від безробіття; право на справедливі і сприятливі умови праці; право на рівну оплату за рівну працю без будь-якої дискримінації; право на задовільну винагороду, що забезпечує гідне людини існування для неї та її сім'ї;

право на створення профспілок і вступу до них; право на відпочинок, включаючи право на справедливе обмеження робочого дня і оплачувану періодичну відпустку. У Міжна­родному пакті про економічні, соціальні і культурні права трудовим правам також присвячене значне число статей. У 1990 p. OOH прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав трудящих мігрантів і членів їх сімей, в якій істотна увага приділена трудовим правам мігрантів.

У Європі джерелами міжнародно-правового регулю­вання праці є акти, прийняті Радою Європи (РЄ) і Євро­пейським союзом (ЄС). РЄ прийнято 168 конвенцій, хартій, угод та протоколів до них, в тому числі, наприклад, Європейську соціальну хартію 1961 p. (переглянуту 3 трав­ня 1996 p.), Європейську конвенцію про захист прав люди­ни і основних свобод 1950 p. ЄС у 1989 p. прийняв Хартію основних прав працівників, що проголошує соціальні і економічні права.

2 травня 1996 p. Україна підписала Європейську соці­альну хартію. Гарантовані хартією права людини можна поділити на три категорії: захист права на працю, соціаль­ний захист усього населення та спеціальний захист поза робочим середовищем. З травня 1996 p. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Переглянуту Європейську соціальну хартію. Її нові норми вміщують розширення принципу не-дискримінації, право на захист у разі звільнення з роботи, право робітника на повагу до його гідності тощо.

Україна як держава—член СНД є учасницею багатосто­ронніх угод, деякі з яких включають регулювання трудових відносин, прав людини і громадянина в трудовій і соціаль­ній сферах (наприклад, Угода, прийнята державами-члена­ми СНД, про співпрацю в галузі трудової міграції і соціаль­ного захисту трудящих-мігрантів (1994 p.).

Україна також є учасницею значного числа двосторон­ніх міждержавних угод щодо регулювання відносин у сфері праці та соціальній сфері. Так, у 1993 p. укладена Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн.

Плани практичних занять

1. Поняття міжнародно-правового регулювання праці, його суб'єкти.

2. Джерела міжнародно-правового регулювання праці.

3. Міжнародна організація праці, її структура, основні напрями діяльності.

4. Основні права людини в галузі праці за міжнародно-правовими актами.

5. Права представників трудящих на підприємстві.

6. Двосторонні договори України про працевлаштування і соціальний захист працівників.

7. Права громадян за кордоном. Трудові права іноземців в Україні.

Література: [1.1. – 1.8., 1.11.; 2.30.]