Особливості державно-правової думки Наддніпрянської України ( кінець ХІХ – поч. ХХст)
Після знищення автономно-територіального устрою Гетьманщини, незважаючи на національно-культурний та мовний гніт з боку російського царату, прагнення до національного відродження українського народу в середовищі його інтелігенції та представників інших свідомих прошарків населення, включаючи і представників національних меншин, що проживали в Україні, набуло нового розвитку. В цьому проявилася неперервність українського націєтворчого та державотворчого процесу, хоча в цей період прагнення української еліти майже не виходили за автономістсько-культурницькі вимоги. Українські патріоти Наддніпрянщини у 2-ій половині ХІХ ст. діяли головним чином у руслі українофільських громад, які виникли наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХІХ ст. і сферою своєї діяльності визначили неполітичне культурництво. Їхнім ідеалом майбутнього була автономна Україна у складі Російської держави. Ставлення українофілів до самостійницької перспективи власного народу було негативним. Але орієнтація українофільськогогромадівського руху на політичне культурництво з його туманними надіями на автономію не могла тривати безкінечно. З роками в українофільському русі посилюються радикальні елементи, які прагнуть до активніших форм діяльності. Все більше освічених українців схиляються до С. Це було, з одного боку, відповіддю на посилення національного гніту, а з другого – реакцією на байдужість, а то й ворожість російського суспільства до національних прагнень українців.
На Наддніпрянщині найвідомішою молодіжною організацією, яка виступила з окремою платформою, що відрізнялася від поглядів представників старих громад, було «Братство Тарасівців», яке склалося в 1891 р. і об’єднало радикальні молодіжні елементи Харкова, Києва, Черкас, Одеси та деяких інших міст. «Тарасівці» відмежувалися від громадівців-українофілів, хоча й визнали їх значний внесок в українське національне відродження. На думку членів «Братства Тарасівців», доля кожної людини тісно пов’язана з долею нації, до якої вона належить. Нація, у т.ч. українська, може вільно розвиватися лише тоді, коли має власну державу. До «Тарасівців» приєдналися десятки українських інтелігентів, зокрема уже відомі тоді Б. Грінченко, М. Коцюбинський, М. Вороний, М. Кононенко, В. Самійленко. Глибинні зрушення у свідомості радикально настроєної української інтелігенції відбувалися по обидва боки російсько-австрійського кордону. Так, І. Франко, один із засновників галицької Української радикальної партії (УРП), учень і послідовник М. Драгоманова, відійшов від свого вчителя і став одним із перших речників незалежної української демократичної держави.На початку 1900 р. виникла перша політична партія Наддніпрянської України – Революційна українська партія (РУП). Вона вже існувала як самостійницька політична партія. Ідеологічною платформою нової партії стала промова харківського адвоката М. Міхновського «Самостійна Україна», з якою він виступив на шевченківських святах у Полтаві і Харкові у лютому 1900 р. Роль «Самостійної України» в історії українського національно-визвольного руху особлива. Її поява ознаменувала собою початок новітньої української С. М. Міхновський у своїй однойменній брошурі робить екскурс в історію, гостро критикує русифікаторську, великодержавну політику царизму, переконує в необхідності повернення України до статусу самостійної держави. Він закликав українців до активної політичної боротьби. Майже одночасно з РУП у 1901 р. була заснована Українська соціалістична партія (УСП). Її найвідомішими керівниками стали Б. Ярошевський, М. Меленевський. Ця партія мало відрізнялася від РУП. Вона також проголосила відданість ідеї самостійної України, яку прагнула поєднати з перспективою соціалістичної революції. У 1903 р. УСП увійшла до складу РУП. Через розбіжності в подальших шляхах і напрямах діяльності РУП, незгоду серед її проводу в питаннях відстоювання програмових засад С. у 1902 р. М. Міхновський та деякі його однодумці заснували власну самостійницьку політичну партію, яка одержала назву Української народної партії (УНП). Від РУП її відрізняла чітка, послідовна орієнтація на досягнення незалежності України. Вирішення соціально-економічних питань залежало від здобуття С.