Національно-державницький (націонал-демократичний) напрям розвитку політичної думки. Національно-державницька

ідеологія на відміну від чинного націоналізму висувала ідею нації політичної (як сукупності громадян держави), обстоювала синтез національних і загальнолюдських інтересів, а також принцип самовизначення народу в етнічних кордонах через національно-демократичну державу. Представники цього напряму обстоювали можливість участі України як самостійної держави у конфедеративних і федеративних об'єднаннях.

Попередником національно-державницького і національно-демократичного напряму був Іван Франко, який одним із перших в українській політичній думці сформулював концепцію політичної самостійності України. Основні риси цієї концепції, чітко висвітлені в працях "ІІкгаіпа іггейепЧа" та "Поза межами можливого", можна звести до таких моментів:

1) основною причиною гальмування економічного і культурного розвитку народу є відсутність його національної самостійності;

2) без ідеалу національної самостійності неможливо реалізувати ідеали політичної свободи і соціальної рівності;

3) українські політичні сили, кращі представники народу, такі як М. Драгоманов, зазнавали невдач на шляху здійснення своїх цілей, тому що не мали ідеалу політичної самостійності;

4) цей ідеал, хоч він, на перший погляд, неосяжний, можна реалізувати тільки активною копіткою працею борців-револю-ціонерів;

5) для повноцінного національного розвитку необхідне відтворення повної соціальної структури, тобто всіх верств (вищих, середніх і нижчих), які б підтримували ідеал політичної самостійності України.

У площині вирішення соціальних питань І. Франко стояв на позиціях соціалізму. За цими поглядами він наближався до М. Драгоманова, тобто обстоював федеративно-громадський принцип, який передбачав свободу й автономію у відносинах між собою і громадою, громадами і народом. Соціалістична концепція І, Франка містила також ідеї кооперації, колективної громадської власності, соціальної взаємодопомоги між трудівниками, боротьби проти соціального гноблення та ін.

Соціалізм І. Франка докорінно відрізнявся від марксизму. Ця різниця полягала в тому, що І. Франко відкидав ідеї економічного детермінізму й історичного фаталізму (історичної необхідності), диктатури пролетаріату і державної централізації суспільства. Отже, політичні переконання І. Франка ґрунтувались як на національно-демократичних, так і на соціалістичних поглядах.

Розділ З

Ідеї національно-державницької ідеології обстоював правник і політолог Станіслав Дністрянський. Базовими поняттями концепції С. Дністрянського є поняття нації і держави. Головними ознаками держави він вважав такі: територію; людей, котрі проживають на ній; організацію суспільного ладу з такими характерними ознаками — автономією, авторитетом і автаркією. Люди, територія і народна культура — основні ознаки нації незалежно від величини державної організації. Терміном "люди" С. Дністрянський позначав певний суспільний зв'язок, що склався на основі родового походження і загального почуття кровної спорідненості. До поняття "культура" вчений включав народну мову, історичні звичаї. Поняття "територія" має для держави політичне, а для нації — етнічне значення, оскільки ідея самовизначення народу може вирішуватися в межах його етнічної території, яка потім стає державною.

Ідея федерації, яку С. Дністрянський розглядав у контексті своєї концепції єднання народів, ґрунтується на чотирьох основних засадах:

1) питання про об'єднання народів має розв'язуватися лише після міжнародного визнання їх державної самостійності;

2) вирішувати питання вступу до міжнародного об'єднання повинні національні парламенти;

3) кожний національний парламент, який дав згоду на утворення об'єднання, має висунути однакову кількість депутатів для вироблення спільної угоди;

4) заснування спільного адміністративного трибуналу, наділеного судовими функціями для вирішення спірних питань.

Володимир Старосольський, який також був правником і політологом, доповнив державницьку концепцію С. Дністрянського ідеями про соціально-класову структуру суспільства, приділивши увагу саме тим класам у процесі державотворення, які є носіями національної свідомості.

Сучасною можна вважати концепцію формування нації, запропоновану Ольгердом Бочковським. її сутність зводиться до таких моментів:

1) створення широкої мережі громадських інституцій і підтримка середніх класів;

2) утворення власної держави з власною територією, яка поглиблює етногенез, перетворюючи його в націогенез;

3) розвиток капіталізму і демократії, які виводять на історичну арену колись пасивні суспільні класи — робітництво і селянство.

Етапи розвитку політичної думки в Україні 61

Степан Рудницький, виходячи з розуміння того, що Галичина і Наддніпрянщина становлять єдину етнічно-національну територію як складову Східної Європи, розвивав ідею М. Гру-шевського про можливість створення Балтійсько-Чорноморської федерації у складі Фінляндії, Латвії, Естонії, Білорусі й України.

Націонал-комунізм.Поява в Україні такої течії суспільно-політичної думки, як націонал-комунізм, зумовлювалася двома обставинами:

— нерозривним зв'язком попереднього національного руху із соціалізмом;

— порушенням політичних і національно-культурницьких прав Української Соціалістичної Радянської Республіки з боку більшовицької Росії.

Основною працею "національного комунізму" був трактат Сергія Мазлаха і Василя Шахрая "До хвилі (Що діється на Україні і з Україною)", в якому було піддано нищівній критиці політику більшовиків щодо України. Трактат обґрунтував необхідність незалежної УСРР, об'єднаної з Радянською Росією та іншими соціалістичними державами на основі справжньої федерації, і незалежність української комуністичної партії, поєднаної з Російською комуністичною партією через комуністичний Інтернаціонал.

Найпомітнішими діячами цього напряму були Володимир Винниченко, Микола Хвильовий.

В. Винниченко визнав радянську владу в Україні й хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись 1920 р. з еміграції, він поділяв ідею утворення федерації радянських республік. Разом із тим у "Листі до українських робітників і селян" В. Винниченко звинуватив більшовицький тоталітаризм у тому, що:

1) існування УСРР як самостійної, незалежної робітничо-селянської держави має місце тільки в деклараціях;

2) декларативно існує уряд УСРР, він не обраний, а призначений Політбюро ЦК РКП(б);

3) правляча революційна партія — це машина, якою управляє невелика група людей;

4) партійні організації втратили активність і перетворилися у бездушну, некритичну масу;

5) влади Рад в Україні немає, тому що принцип централізму виключає її;

6) в Україні все мілітаризоване і централізоване;

Розділ З

Етапи розвитку політичної думки в Україні

7) така політика спонукає українців-комуністів виступати проти національних прагнень свого народу.

В еміграції В. Винниченко проаналізував причини поразки Української національної революції, розробив концепцію колек-тократії, згідно з якою перевага в майбутньому буде за колективними формами власності. Колектократія допускає приватну власність, але виключає найману працю.

М. Хвильовий вважав, що комунізм можна реалізувати на національному ґрунті, відкинувши "російський шлях" розвитку в культурній сфері. А для цього потрібно подолати "хохлацьку розляпаність", український просвітянський провінціалізм та орієнтуватися на ідеал європейської людини-громадянина, творця історії. За його словами, необхідно покінчити не тільки з ма-лоросійством, українофільством, а й москвофільством. Отже, для ідеології націонал-комунізму були характерні такі риси:

1) визнання Української Соціалістичної Радянської Республіки як держави трудящих;

2) визнання комунізму як прогресивного ладу, в межах якого можна реалізувати національно-державницький ідеал;

3) підтримка ідеї федерації незалежних державних республік;

4) критика більшовицького режиму Росії як небезпечного ворога української незалежності;

5) розуміння національної революції як продовження соціальної;

6) надання пріоритету колективним формам власності.

Висновки

1. Розвиток політичної думки княжої доби характеризуєтьсятакими ознаками: 1) відсутністю цілісних політичних концепцій;

2) нерозривним зв'язком з політичними концепціями Візантії;

3) релігійним і етичним характером політичних поглядів.

2. Основними проблемами, сформульованими у творах державних і церковних діячів, літописців, були проблеми взаємовідносин світської і духовної влади та легітимності князівськоївлади. Стосовно цих проблем можна виділити дві концепції:1) "богоугодного" володаря (ігумен Феодосій), яка передбачалапримат духовної влади над світською і необхідність захистукнязем православної віри; 2) князівського одновладдя (митрополит Іларіон), яка передбачала сильну монархічну владу і підпорядкування церкви державі.

Легітимність князівської влади обґрунтовувалася у двох аспектах: 1) визнання династії Рюриковичів як давньоруських володарів на підставі договору між знатним правителем і народом; 2) визнання принципу старшинства у роді при наслідуванні великокнязівської влади і визнання права вотчинного престоло-наслідування по лінії старшого сина.

3. У період, коли Україна перебувала під владою Литви йПольщі, політична думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції Ю. Дрогобича і С. Оріховського, а також у руслі полемічної літератури. Ю. Дрогобич займався питанням політичногопрогнозування, а С. Оріховський розробив концепцію природного права, обстоював пріоритетність права і закону над рішеннямкоролівської влади, а в останні роки життя відійшов від своїхпопередніх поглядів і визнав зверхність папської влади над королівською.

Полемісти X. Філалет, І. Вишенський, М. Смотрицький у контексті релігійної проблематики порушували питання демократизації церкви і суспільства, виступали проти державного і церковного абсолютизму, обстоювали необхідність дотримування королівською владою законів.

4. У період козацько-гетьманської держави політична думка України найбільш повно виявилася в контексті нових документів щодо державного устрою і міжнародних відносин України, а також поглядів просвітників про державу і церкву. До важливих правових документів козацької доби можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" П. Орлика. У нихрозроблено правові основи української державної автономії підпротекторатом іноземних держав (Росії і Польщі).

Якщо Гадяцький трактат визначав статус органів влади на кшталт польської держави і передбачала участь у здійсненні влади різних суспільних станів (козацтва, духовенства, міщанства), то конституція П. Орлика закріпила принцип козацького республіканізму. Хоча в цій конституції були елементи розподілу влади на виконавчу, представницьку і судову, проте в силу збереження станового (козацького) принципу формування влади і відсутності ідеї громадянства вона не піднялася до рівня розвитку пізнішого європейського конституціоналізму.

5. У руслі просвітницького напряму проблеми політики розроблялись у працях Ф. Прокоповича і М. Козачинського. Ф. Про-копович розвивав стосовно Росії та України концепцію освіченого абсолютизму, згідно з якою влада монарха, передана йому

Розділ З

Етапи розвитку політичної думки в Україні

народом внаслідок договору, є необмеженою і вільною від договірних зобов'язань, народ не має права не тільки на повстання, а й посягати на владу правителя. М. Козачинський розробляв проблеми природного права і воєнної політики.

6. У політичній думці XIX—XX ст. можна виділити декілька ідеологічних і методологічних напрямів: демократично-народницький, соціал-ліберальний, консервативний, націоналістичний, націонал-державницький, націонал-комуністичний.

7. Для демократично-народницького напряму характерні такі ідеологічні елементи:

1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;

2) розуміння українського народу як окремої етнокультурної одиниці;

3) обґрунтування ідеї народоправства у вигляді народної демократичної республіки;

4) ідея федеративного устрою України;

5) ідея державної автономії України у складі федеративної Росії чи інших федеративних союзів;

6) надання переваги колективним формам власності.Представниками цього напряму можна вважати М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, Р. Лащенка і С. Шелухіна.

8. Лібералізм в Україні містив як власне ліберальні ідеї, такі ідеї соціалізму (переважно прудонівського типу), а також ідеїнародницької ідеології. До основних ідей українського лібералізму можна віднести:

— ідею пріоритету політичних і громадянських прав особи над державою і нацією;

— ідею конституціоналізму і правової держави;

— ідею державної автономії України в складі Російської федерації;

— ідею самоврядування;

— ідею національного розвитку на ґрунті загальнолюдських цінностей.

Представниками цього напряму були М. Драгоманов і Б. Кіс-тяківський.

9. Український консерватизм ґрунтувався на ідеях:

1) домінуючої ролі держави в національному і соціальному розвиткові;

2) монархічної форми державного правління;

3) територіального патріотизму;

4) пріоритетності приватної власності;

5) провідної ролі аристократії у державотворчому процесі;

6) вирішальної ролі моральних і релігійних чинників у суспільному поступові.

Теоретики українського консерватизму дотримувалися різних поглядів стосовно майбутньої форми держави. В. Липинський обґрунтував концепцію трудової легітимної монархії, С. Тома-шівський — клерикальної монархії, а В. Кучабський — мілітарної монархії.

10. Націоналістичний напрям започаткував М. Міхновський ідеями про національну незалежність України, необхідність силових методів для досягнення визвольних цілей, етнічний принцип формування нації.

11. Д. Донцов сформулював засади ідеології інтегрального (чинного) націоналізму, для якого характерними були волюнтаризм, антидемократизм і елітарність кастового характеру.

12. М. Сціборський, спираючись на ідеологічні засади Д. Дон-цова, розробив доктрину нового націоналізму — націократії, сутність якої зводилася до необхідності забезпечення панування нації у власній державі з допомогою влади соціально корисних верств України. З позицій демократичного націоналізму проблеми нації, держави, глобальних тенденцій світового процесу розглядали П. Полтава і Л. Ребет.

13. Представники національно-державницької ідеології обґрунтували принцип самовизначення нації в етнічних кордонах у формі національно-демократичної держави, допускали участь України у федеративних чи конфедеративних об'єднаннях як самостійної держави на підставі міжнародних угод, заклали розуміння політичної нації як синтезу ідеї психокультурної спорідненості людей, держави і території. Визначними представниками цього напряму були юристи і політологи С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський і С. Рудницький.

14. Поява націонал-комунізму зумовлювалася двома обставинами: нерозривним зв'язком попереднього національногоруху із соціалізмом і порушенням державних та національно-культурницьких прав України з боку більшовицької Росії. Націонал-комуністи визнавали УСРР як українську національнудержаву, вірили в комунізм як прогресивний лад, у рамках якогоможна реалізувати національно-державницький ідеал, нещадно критикували російський більшовизм як такий, що всілякообмежує державні й культурні права українського народу. Визначними представниками цього напряму можна вважатиМ. Хвильового (який вбачав майбутнє України у відмежуваннівід Росії, в орієнтації на європейську культуру, у подоланні ма-

5 — 4-54

Розділ З

лоросійства, українофільства і москвофільства), а також В. Вин-ниченка, світогляд якого в еміграції еволюціонував у бік соціал-демократії.

Контрольні запитання

1. Порівняйте політичну думку княжої доби з політичною думкою Стародавнього Сходу й античності.

2. Як розуміли легітимність влади мислителі Київської Русі?

3. Які погляди С. Оріховського, на вашу думку, можна вважати передовими?

4. У чому полягає сутність ідеї І. Вишенського щодо соборності церкви?

5. Як розуміли полемісти ідею суспільного договору між монархом і народом?

6. Які ідеї прихильників православ'я збігалися з протестантськими, а які були реакційними?

7. Чи можна вважати, що основні положення конституції П. Орлика є прогресивнішими, ніж положення Гадяцького трактату?

8. Чи можна вважати, що конституція П. Орлика заклала принципи майбутнього європейського конституціоналізму?

9. У чому полягає сутність концепції освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича?

10. Чому Ф. Прокопович обстоював принцип російського монархізму, а не козацько-гетьманської автономії?

11. Яку схему класифікації напрямів політичної думки в Україні можете запропонувати ви?

12. Чому М. Грушевського, який став на позицію незалежної української держави, вважають представником демократично-народницького напряму?

13. Що було спільного і відмінного між представниками демократично-народницького напряму до початку національної революції і після її поразки?

14. Яка відмінність між консерватизмом і народництвом?1.5. У яких питаннях розходилися представники консерватизму В. Липинський, М. Томашівський і В. Кучабський?

Етапи розвитку політичної думки в Україні 67

16. Чи можна вважати М. Міхновського представником консерватизму?

17. У чому полягає специфіка українського лібералізму?

18. М. Драгоманов — ліберал, соціаліст чи націоналіст?

19. Які погляди М. Драгоманова можна вважати виключно ліберальними, а які — соціалістичними?

20. Чому Б. Кістяківський вважав, що для правової держави потрібна правова людина, а не навпаки?

21. Як розумів соціалістичну державу Б. Кістяківський?

22. Чим відрізнявся націоналізм М. Міхновського від націоналізму Д. Донцова?

23. Чи можна ідеологію Д. Донцова вважати фашистською?

24. Як ви розумієте поняття "'націократія" М. Сціборського?

25. Чим ідеологія націонал-комунізму відрізнялася від демократично-народницької ідеології?

26. Що ви вважаєте прогресивним у націонал-комуністичній ідеології?