Проаналізуйте основні напрямки сталінської політику в Україні у зазначений час Охарактеризуйте прояви сталінської тоталітарної системи на Україні в 20 30-х рр
Тоталітарний режим, остаточно сформувався в СРСР у 30-ті роки.Його головними ознаками виступали: безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат, бюрократизація суспільного життя, утворення однопартійної диктатури, монополізація влади більшовиками, формування командно-адміністративної економіки з одужуванням усіх засобів виробництва, політичне відчуження громадян від управління державою, тотальний ідеологічний контроль правлячої партії над усіма сферами суспільного життя, запровадження масового терору, репресій проти громадян.
Збереження і зміщення системи одноосібної влади Й. Сталіна продовжували поступову активізацію насильницьких дій, створювали атмосферу страху та абсолютної покори.Беззаконня сталінської тоталітарної доби не обминули і території Радянської України, що виступила в цей час своєрідним місцем полювання репресивної каральної машини ВКП(б). У довоєнний період, починаючи з 1928р., Україною прокотилися три хвилі масових репресій і перша (1928-1931рр.) – шахитська справа та боротьба з “шкідниками” у промисловості, розкуркулення, депортації, друга (1932-1936рр.) – штучне посилення та організація смертоносного голодомору, постишевський терор, репресивний спалах після смерті М. Кірова, третя (1936-1938 рр.) – доба “Великого терору”.Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат, який був невід’ємною частиною сталінського тоталітарного режиму, мав на меті три головних завдання: ліквідувати організовану опозицію на індивідуальне інакомислення в партії та країні, забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою, тримати під жорстким контролем хід суспільних процесів.Масштабного характеру на межі 20-30-х років репресії набули і серед соціальних низів, насамперед серед численної верстви українського населення - селянства. Проведення насильницької суцільної колективізації супроводжувалося фізичним знищенням десятків тисяч селянських родин, звинувачених у "куркульському саботажі". Другий період масових сталінських злочинів супроводжувався вже тотальним знищенням українського селянства, що зазнало бага-томільйонних жертв під час штучно організованого голоду 1932-1933 рр.Фізичне, духовне, моральне знищення населення власної країни наприкінці 20-х - у 30-ті роки сталінським режимом поставило його на рівень найжорстокіших і найкривавіших у світовій історії і суттєво вплинуло на подальшу долю радянського суспільства, українського народу.
Зазначте, які літературні угруповання в Україні були ліквідовані протягом кінця 20-х-поч. 30-х рр. Поясніть, чим відрізнялося становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у міжвоєнний час.
У 20-і роки в республіці було кілька літературно-художніх об'єднань. Серед них такі, як "Гарт", "Плуг", "Ланка", Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛИТ) і т.д. Ці об'єднання охопили основну кількість наявних в Україні майстрів пера.
До організації «Молодняк» (1926—1932) входили Сергій Воскрекасенко, Іван Гончаренко, Ярослав Гримайло, Сава Голованівський, Борис Коваленко, Петро Колесник, Олександр Корнійчук, Степан Крижанівський, Терень Масенко, Леонід Первомайський, Леонід Смілянський, Анатолій Шиян Та інші. Вони видавали журнал «Молодняк» (1927). «Молодняківці» оголосили себе «бойовим загоном пролетарського фронту*. Тут не обійшлося без вульгаризації мистецтва: ідеологічно витримане римоване гасло ставилося вище ліричного вірша; романтика оголошувалася чужою «справі пролетаріату*.
Їхній ідеології тиску прагнули протистояти митці «Ланки» та група письменників МАРС (Василь Десняк, Іван Ле, Микола Терещенко, Юрій Яновський, Фелікс Якубовський, Володимир Ярошенко). Спілка письменників «Західна Україна» (1925— 1933) об’єднала вихідців із Західної України. 1933 року їх усіх було репресовано; тільки кілька з них, пройшовши сталінські концтабори, вижили (Володимир Гжицький, Микола Марфіе-вич, Федір Малицький).
В 1923 р. Рада Антанти офіційно затвердила приєднання частини українських земель до Румунії, Чехословаччини, Польщі за умови додержання національних прав українців. До Польшіувійшла: Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Полісся . До Румунії Північна Буковина і придунайські землі та Чехословаччина із Закарпаттям. У 20-30-х роках внаслідок, колоніальної політики іноземних держав економіка Західної України перебувала в застої, ряд галузей промисловості занепали. Промислова криза тісно перепліталася з аграрною. Тяжким було не тільки економічне, а й політичне становище корінного населення регіону. Хоч західноукраїнські землі залишалися й надалі сировинними придатками Польщі, Румунії, Чехословаччини, там все ж будувалися фабрики і заводи. Проте більшість з них переробляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого успіху домоглися промислові підприємства, які були тісно зв'язані з кооперативними організаціями.
Становище українських земель у складі Польщі: вони стали новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. Більшість чотиримільйонного українського селянства страждало від малоземелля. Польська влада намагалася знищити самі поняття "Україна", "українець". Населення іменувалось "русини", а вся територія називалася "Східна Малополыца". Польська мова витіснила українську з усіх установ, освітніх закладів, українські імена та прізвища змінювались на польські. Насаджували католицьку віру. Українцям заборонялося займати адміністративні посади в державних установах, тому керівниками органів місцевого самоврядування були лише поляки.
Характер політики румунського уряду щодо українців: румунська мова була оголошена державною, українську ж мову витіснили з життя: вона була заборонена у державних та муніципальних органах, українські назви міст і сіл було змінено на румунські. Закривалися українські школи, культурно-освітні товариства,заборонялося ввезення книжок з України. Панувало дрібне кустарне виробництво, масове безробіття, злиденність
Проаналізуйте політичну ситуацію у Західній Україні, розкрийте зміст, форми, наслідки боротьби українських політичних партій та громадських організацій на цих теренах ( легальні та нелегальні форми методи боротьби УВО, ОУН, УНДО,КПЗУ, УГКЦ; націократичні концепції; Д.Донцов, М.Сціборський).
У 20-30-ті роки західноукраїнські землі, що перебували під вла-дою Польщі, стали епіцентром національно-визвольної боротьби всього позбавленого державності українського народу. У ній брали участь представники різних кіл населення та політичних течій. Головним осередком легальних поміркованих політичних сил стало Ук-раїнське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Воно виник-ло у 1925 р. внаслідок злиття Української народно-трудової партії (УНТП) та дрібних організацій центристського спрямування Гали-чини і Волині. На чолі міжпартійного об’єднання стояли Д. Левиць-кий, В. Мудрий, С. Баран та ін. Українське національно-демократич-не об’єднання проголошувало боротьбу за самостійну і соборну Українську державу легальними засобами, на демократичних заса-дах, широко використовуючи парламент, заперечуючи терористські, насильницькі засоби боротьби. На початку 30-х років УНДО висуну-ло вимогу автономії українських земель у межах Польщі. Пізніше воно виступило ініціатором “нормалізації” польсько-українських від-носин. Одного з лідерів партії В. Мудрого було обрано віце-маршал-ком сейму Польської Республіки.
Легальний демократичний рух було представлено також Українською соціалістичною радикальною партією (УСРП) і Українською соціал-демократичною партією (УСДП), що в боротьбі за незалежну Україну перебувала під впливом соціалістичних ідей, при цьому різ-ко заперечуючи більшовицький тоталітарний режим.
Поступово найпомітнішим чинником у політичному житті Захід-ної України став український націоналізм. Ще в 1920 р. головним осередком націоналістичного підпілля стала Українська військова організація (УВО), що об’єднала колишніх вояків УНР. Очолив УВО колишній командир Січових стрільців, полковник Є. Коновалець. Із середини 20-х років керівники УВО напружено працюють в напрям-ку консолідації всіх націоналістичних сил. Внаслідок цього у Відні 27 січня - 3 лютого 1929 р. відбувся І Конгрес (Великий збір) україн-ських націоналістів. На основі злиття різних угруповань було проголошено створення Організації українських націоналістів (ОУН). Ставши найвпливовішою в українському політичному житті, вона розгорнула згодом боротьбу за самостійність і соборність України. Головою Проводу українських націоналістів (ПУН) було обрано Є. Ко-новальця. Напередодні Другої світової війни, в умовах постійного тиску з боку польської влади ОУН налічувала майже 20 тис. свідо мих бійців і багато співчуваючих.
Ідеологією ОУН тривалий час був український інтегральний, або чинний, як його називав Д. Донцов (український публіцист, політичний діяч, один з його авторів), націоналізм. Інтегральний націона-лізм проголошував першість волі перед розумом, перевагу національ-них інтересів над індивідуальними, стверджував, що вищою метою боротьби є досягнення державної незалежності будь-яким способом. Подібні принципи дещо нагадували тоталітарну ідеологію, що в 30-х роках утверджується в багатьох європейських державах (Італії, Німеччині та ін.). Однак ототожнювати український інтегральний націоналізм з італійським чи німецьким фашизмом не можна; він виник у середовищі пригнобленої нації, не маючи власних державниць-ких структур.
Своєїстратегічної мети - звільненнявідокупаційноївлади та розбудовиУкраїнськоїнезалежноїдержави - оунівці досягали, зас-тосовуючирізноманітнізасобиборотьби. Збройна відсіч окупантам, організація терористичних актів особливо посилились після так зва-ної пацифікації з боку поляків на початку 30-х років, коли крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях став С. Бандера. Найвідомішою акцією ОУН стало вбивство 15 червня 1934 р. поль-ського міністра внутрішніх справ Б. Перацького. Наслідком цього терористичного акту став арешт діячів ОУН, серед яких були С. Бан-дера та М. Лебідь. Проте репресії поляків виявилися неспроможними.