Україно-більшовицька війна. Брест-Литовський мирний договір та його значення для України

Для встановлення своєї влади в Україні більшовики розгорнули роботу щодо створення своїх рад в УНР і зобов'язали місцеві військові частини, які перебували під їхнім впливом, підтримати їх. Загальний перебіг подій прискорила і невдача більшовиків на 1-му всеукраїнському з'їзді Рад 4-5 грудня 1917 р. в Києві. На нього прийшло всього 124 делегати від 49-ти із трьохсот Рад. Українські ж делегати закликали на з'їзд своїх прихильників із села, які складали переважну більшість серед 1300 присутніх делегатів. Більшовики, покинувши з'їзд, переїхали до Харкова. Там вони видали Центральну Раду за “ворога народу”, проголосили створення Української Радянської Республіки і сформували свій уряд (11-12 грудня 1917 р.). Одночасно почався наступ більшовицьких військ на Україну.

З грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради”, написаний В. Леніним. Цим документом формально визнавалась УНР, але не визнавалась Центральна Рада. Було поставлено вимогу припинити формування української армії, не пропускати на Дон козачі частини для допомоги Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців.

30 грудня Раднарком ухвалив резолюцію, в якій звинувачував Центральну Раду у зриві мирних переговорів і вимагав від неї визнання радянської влади. Таким чином була спровокована війна між Росією і Україною.

Керувала воєнними діями проти України комісія у складі тих же, хто й спровокував війну двох держав, а саме - В. Леніна, Й. Сталіна і Л. Троцького. З північного сходу на Київ просувався 12-тисячний загін більшовицьких сил на чолі з В. Антоновим-Овсієнком і М Муравйовим.

А в цей час у Бресті повним ходом йшли переговори між Німеччиною і Радянською Росією, які розпочалися ще в листопаді 1917 р. 2 грудня було підписано угоду про перемир'я. Переговори про укладення мирного договору почалися в Брест-Литовську 9 грудня. Делегація більшовиків намагалася видати себе за представника всіх народів Російської імперії. Щоб не дати більшовикам представляти Україну на переговорах, Центральна Рада послала до Бреста свою делегацію. Її очолював український есер В. Голубович; членами делегації були есери М Любинський, М. Полоз, О. Севрюк та інші. 29 грудня 1917 р. В. Голубович заявив, що делегація УНР займає на переговорах самостійне становище, з чим змушений був погодитися Л. Троцький - голова російської делегації. Але в ті дні уряд Росії зволікав з підписанням договору продовжуючи війну з Україною. Це був єдиний вихід для більшовиків, оскільки визнання самостійності УНР означало для них втрату України. Залишалася військова сила, яка й повинна була до закінчення переговорів скинути Центральну Раду. Коли після перерви переговори продовжились, Л. Троцький заявив, що більша частина України контролюється більшовицьким урядом України, а тому не можна укладати мирний договір з Центральною Радою. У відповідь представник делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх з текстом IV Універсалу, який проголошував незалежну Україну. Універсал мав не тільки політичне значення. Для підписання миру з Німеччиною Україні слід було, за Універсалом, стати незалежною державою.

ІV-й Універсал 22 січня 1918 р. закликав увесь народ звільнити Україну від «більшовиків та інших напасників». Уряд республіки мав піднести народний добробут, відбудувати зруйноване господарство, встановити контроль над виробництвом.

27 січня (9 лютого за новим стилем) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано.

А в ці години війська Муравйова оволоділи Києвом. Значних регулярних сил, щоб їм протистояти, фактично не було. До того ж в самому Києві ускладнило ситуацію повстання на заводі «Арсенал», організоване більшовиками.

Трагічною і героїчною сторінкою цієї епопеї, що передувала взяттю Києва був бій під Крутами.

Всі ці трагічні події відбувалися, як згадано вище, під час завершення переговорів у Бресті. За умовами договору, Україна визнавалась незалежною державою. Кордон між нею та Австро-Угорщиною встановлювався на довоєнних кордонах Росії з Австро-Угорщиною. Було досягнуто домовленості про обмін полоненими, встановлення дипломатичних відносин, повернення цивільних інтернованих та інше. Договір регулював взаємне постачання хліборобських і промислових « лишків », що означало постачання Україною 1000000 тонн збіжжя, круп, м'яса (до липня 1918 р.).

Додатковими умовами Брестського договору була збройна допомога УНР для боротьби з більшовиками та позика їй у мільярд карбованців.

Отже, Брестський договір для Центральної Ради був останньою надією відстояти свої надбання.