Види, предмет та мета звітів
За жанром журналістські звіти поділяються на інформаційні та аналітичні[1].
Предметом інформаційного звіту виступають події, що відбуваються у формі обміну інформацією. Це - різноманітні конференції, засідання, симпозіуми, семінари, зборів та ін Саме в ході їх виробляється «продукція», що представляє собою різні плани, заяви, наміри, рішення і т.д., і відтворювальна потенційний об'єкт інтересу аудиторії ЗМІ (хоча, зрозуміло, її можуть цікавити і різні сторони ходу самих конференцій, зборів та інших заходів). Важливим аспектом інформаційного звіту є точність формулювань. Мета інформаційного звіту — повідомити аудиторію про хід зборів, конференції тощо[1].
Предметом аналітичного звіту є внутрішній зв'язок виступів, доповідей, промов. Мета аналітичного звіту — показати взаємозв'язок тих чи інших суджень, оцінок, висновків, пропозицій, що містяться в промовах виступаючих, з реальними проблемами, ситуаціями, процесами, існуючими в даний момент в житті суспільства і, на основі цього взаємозв'язку винести оцінку виступам учасників того чи іншого форуму, та визначити їх значущість[1].
За способом подачі журналістські звіти поділяються на:
· Загальні (прямі)
· Тематичні
· Звіти з коментарями
Класифікація звітів [ред.]
Поділ звітів на види здійснюється за різними принципами: а) за розміром; б) за тематикою; в) за структурою; г) за призначенням.
Види звітів за розміром [ред.]
1. Сигнальний (хронікальний) звіт. Найкоротша і найоперативніша форма звіту. Журналісту належить, передаючи максимально стисло перебіг події, вибрати свіжі, оригінальні думки, найактуальніші влучні вислови, які передають головну суть того, що відбулося.
1. Повний інформаційний звіт. Журналіст має розказати про всі без винятку вузлові епізоди події, чітко й точно назвати всіх дійових осіб, передати зміст виступів, оцінити масштаб поданих фактів, резонансність дій.
1. Розгорнутий інформаційний звіт. Найбільший за розміром, найдетальніший варіант викладу, який передбачає наведення текстів промов, опис учасників, наведення подробиць, пов’язаних з кожним фактом. Тут можливі й авторське коментування по ходу викладу, й історичні або географічні паралелі, наведення інших думок задля роз’яснення суті.
Види звітів за тематикою [ред.]
Залежно від того, на яку тему пишеться звіт,звіти бувають :
· загальнополітичний
· парламентський
· урядовий
· міжнародний
· судовий
· економічний
· науковий
· мистецький
· спортивний та ін.
Види звітів за структурою [ред.]
Визначальною рисою у класифікації звітів за структурою є композиція і спосіб, а також мета викладу:
· Прямий інформаційний звіт відтворює подію в хронологічному порядку, тобто в точній логічній відповідності до її розгортання, її ходу, потоку: початок, середина, кінець. Журналіст детально відображає те, що відбулося, нічого не оцінюючи й не коментуючи. Його авторська позиція виражена у відборі фактів, наведенні тих чи інших подробиць, у тому, на яких саме деталях він акцентує увагу читацької (глядацької, слухацької) аудиторії.
· Аналітичний звіт привносить елемент аналізування, оцінки, а можливо, і прогнозування. Повідомляючи про подію, журналіст осмислює її, дає власну оцінку фактам. Для цього він як докази може залучати додаткові цифри і факти, наводити чиїсь думки з даного приводу, проводити паралелі, асоціювити тощо.
· Тематичний звіт зосереджується на головній темі, яка складає основу, лейтмотив події. Саме ця тема, а не що інше, концентрує довкола себе всю інформацію. Такий варіант звіту будується не в тому порядку, у якому відбувалася подія, а вибірково, залежно від тих завдань, які ставить перед собою журналіст. Цей вид звіту найбільше активізує позицію автора і допускає значною мірою суб’єктивний виклад. Журналіст може зосередити свою увагу на тому, що він вважає за потрібне, відмовившись від викладу якихось складових частин події, згрупувати виступи, висловлювання людей відповідно до тих чи інших аспектів теми.
· Проблемний звіт має на меті, насамперед, порушити певну проблему, яка виникла на підставі всього побаченого і почутого під час події. Використовуючи весь арсенал журналістських прийомів і власної майстерності, автор, відштовхуючись від конкретного заходу, не лише окреслює суспільно значиму проблему, а й шукає шляхи її розв’язання. Це найбільш складний вид звіту, який вимагає широкої ерудиції, масштабного аналітичного мислення й відповідного авторитету.
Види звітів за призначенням [ред.]
Визначальною характеристикою у цій класифікації є видиме ставлення журналіста до описуваної події, з чого й випливає його мета – схвально оцінити, розкритикувати або представити нейтрально, на розсуд аудиторії:
· критичний (негативний) звіт;
· схвальний (позитивний) звіт;
· безоціночний (нейтральний) звіт.
4. Інтерв’ю та його різновиди.
Інтерв'ю́ (англ. interview) — це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей. В соціології використовується як один з основних методів збору первинної соціологічної інформації. В журналістиці є самостійним жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста.
· |
Види інтерв'ю [ред.]
· Інтерв'ю в журналістиці
· Дослідницьке інтерв'ю в медицині й соціології, в тому числі:
· Якісне дослідницьке інтерв'ю
· Клінічне інтерв'ю
· Метод інтерв'ю в психології
· Опитування
· Співбесіда під час прийому на роботу.
· Наративне інтерв'ю
Інтерв'ю в журналістиці [ред.]
У журналістиці інтерв'ю використовується як метод збору інформації та як жанр. Інтерв'ю - це бесіда журналіста із джерелом інформації на тему, яка має соціальну вагомість [1]. Якщо сама бесіда, її хід, - не стали предметом відображення у тексті, а журналіст просто використав дані для публікації, говоримо про те, що журналіст користувався інтерв'ю як методом збору інформації. Якщо ж автор подав розмову у формі запитань та відповідей, то це жанр інтерв'ю [2]
5. Аналітична кореспонденція.
Кореспонденція як жанр журналістської творчості
Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр - це змістовно-формальна єдність [25, с.8].
А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.
Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань [25, с.8-9].
1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення
Кореспонденція - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова "correspondeo", що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями первісно називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент - той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденції включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію [30, с.6].
І. Михайлин вважає, що кореспонденція - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Цей жанр хіба що трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова correspondeo, що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями спочатку називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент - той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденцій включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію. [27, с.220]
Д. Бекасов під кореспонденцією розуміє жанр з такими особливостями:
1) виходить за межі простого викладення фактів;
2) пояснює події в контексті;
3) дає спрямування, ґрунтуючись на фактах;
4) повинна бути інформативною і збалансованою [3, с.33-34].
Об’єктивність і збалансованість реалізуються і втілюються за допомогою таких чинників:
1) особиста думка відсутня;
2) мова іде про факти;
3) факти повинні бути передані джерелами;
4) аналіз спирається на ці факти [3, с.33-34].
Якщо цитується джерело, що висловлює певну думку, необхідно подати і думку опонента.
Складовими кореспондування можна назвати такі складові побудови, як:
1) важливість вказування часу: скажіть відразу, у першому чи другому абзаці, коли відбувається подія, що описується;
2) розповідь ведеться від третьої особи;
3) використовуються короткі речення й абзаци. Часто абзац складається з одного речення, максимум двадцять п’ять слів у реченні (двадцять слів для вступної частини);
4) одна ідея в одному абзаці;
5) розповідь не категорична (це полегшує читання);
6) точні дати (не "в останній тиждень", наприклад, а "п’ятнадцятого липня");
7) найважливіші факти подаються на початку статті, менш важливі - наприкінці (принцип "перевернутої піраміди").
Основне завдання кореспондування - нести знання про поточні події, давати їх оперативний аналіз, осмислення, щоб виявити їхні взаємозв’язки, причини, тенденції, наслідки. Кореспонденція містить не просто опис фактів, подій, а певну систему суджень, міркувань для підтвердження думок, ідеї автора, базуючись на аргументації.
Кореспонденція має пізнавальне значення, вона подає новину, популяризує, рекламує товари і послуги. Водночас кореспонденція спонукає, пробуджує ініціативу людей, мобілізує їх до певних вчинків і дій. Кореспонденція має також виховне й освітнє значення, вчить спостерігати життя й осмислювати бачене.
Для написання кореспонденції повинен бути оперативний привід - важлива суспільна подія, проблемна ситуація тощо.
Таким чином, "кореспонденція - це жанр аналітичного типу, що індуктивним методом відтворює систему поточних фактів і подій, обмежених місцем і часом, дає їм різнобічну оцінку й аналіз, з’ясовує причини і перспективи розвитку" [19, с.37-38].
Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рош відносить кореспонденцію до інформаційних жанрів: "Інформація в ній переважає настільки, що я без особливих сумнівів зараховую її до інформаційних жанрів" [20, с.62].
Він схильний називати кореспонденцію повідомленням і розглядає її як "сестру новини" (замітки), проте "сестрою старшою та більш зрілою" [20, с.123]. У повідомленні може братися до уваги контекст подій, попередня історія та багато інших важливих аспектів теми. Принцип побудови новини (принцип зменшення важливості) для повідомлення зберігає свою чинність для абзаців, а не для речень. Всередині окремого абзацу немає потреби жорстко дотримуватися схеми побудови новини, отже, можна подати якусь подію, або чийсь дискусійний виступ у хронологічній послідовності [20, с.123].
Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на велику кількість підходів до визначення кореспонденції як жанру, всі вони вказують на такі неодмінні риси: обмеженість часом і місцем, актуальність і оперативність, аналітичність, аргументованість. Також можна сказати, що кореспонденція має ознаки, притаманні як аналітичним, так і інформаційним жанрам.
кореспонденція журналістика жанр висвітлення
1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)
Кореспонденцію прийнято умовно розподіляти на дві великі групи: інформаційні і аналітичні [1, с.4].
На думку В. Пельта для аналітичних характерні з’ясування причинних зв’язків між явищами, аргументована постановка певної проблеми і її всебічне обґрунтування.
В. Костомаров говорить, що "аналітична кореспонденція містить у собі повідомлення про подію, явище. Це повідомлення може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступів, так і стислий переказ того, що відбувається" [18, с.223-224].
А. Сковородников наполягає на тому, що в аналітичній кореспонденції мова йде про якусь одну подію. Вона всебічно обговорюється, виявляються її якості, їй виноситься оцінка, прогнозується її розвиток, вказуються її причини. Таким чином, центральним предметом аналітичної кореспонденції він називає один значний факт, усі інші деталі, приклади, судження служать "допоміжним" матеріалом для його всебічного висвітлення [32, с.112].
На думку О. Кузнецової, аналітична кореспонденція вирішує складні завдання, розкриває суть фактів і подій, їх причини, зв’язки і наслідки. Якщо мета журналіста донести проблему до відома громадськості, він вдається до постановочного чи проблемного кореспондування. Якщо журналіст має намір викрити негативні факти та недоліки, він використовує критичне. Є ще рекламні кореспонденції, якщо потрібно популяризувати щось позитивне [19, с.38].
Для всіх жанрових різновидів аналітичного кореспондування характерна перевага аналітичних методів відтворення над інформаційними.
Приводом до написання аналітичної кореспонденції можуть бути не тільки нові, а й вже відомі факти. Головне в ній нове, оригінальне бачення, осмислення, тлумачення.
Характерні риси аналітичних кореспонденцій:
1) активне втручання в життя;
2) порушення актуальних проблем з прагматичною метою їх розв’язання;
3) живий аналіз фактів і подій;
4) їхня всебічна оцінка, осмислення, коментування.
Отже, аналітична кореспонденція, підсумовує О. Кузнецова, це "аналітичний, синтетичний жанр публіцистики, що через аналіз системи обмежених часом і простором фактів і подій виявляє їх зв’язки, причини, наслідки, апелює до осіб, відтворює актуальну проблему" [19, с.38-40].
Інформаційними називаються ті кореспонденції, які повідомляють про нові, тематично організовані факти, привертають увагу до нових явищ життя [1, с.4].
Інформаційна кореспонденція, на думку А. Сковородникова, відрізняється від аналітичної детальним і більш широким висвітленням предмета. Таким предметом, як правило, виступає певна подія, явище, дія. До того ж публікація такого жанру може включати в себе не тільки фактологічний опис предмета, а й деякі елементи оцінки, припису, прогнозу тощо. Разом з тим автор інформаційної кореспонденції не ставить перед собою завдання виявити взаємозв’язки предмета, що описується, заглибитися в його сутність. Основне для нього - повідомити деякі параметри відображуваного явища, які знаходяться на поверхні [32, с.112].
Дослідниця О. Кузнецова визначає інформаційну кореспонденцію як синтетичний інформаційно-аналітичний жанр публіцистики, що повідомляє про обмежені часом і простором нові факти та події через їх тлумачення, коментування, оцінку, переконує читачів в істинності авторських думок шляхом аргументації індуктивним методом [19, с.38-40].
Інформаційну кореспонденцію ще називають подієвою тому, що в її основі завжди полягає подія.
Інформаційну кореспонденцію порівнюють із розгорнутою заміткою. У цих двох жанрових формах спільні методи відтворення:
1) хронікальні;
2) репортерські;
3) інтерв’ю [19, с.38-40].
Отже, розрізняються такі жанрові різновиди кореспонденції: інформаційні та аналітичні. Це дає підстави вважати її "жанром-гібридом", адже вона має всі риси, притаманні цим двом жанровим групам.
Інформаційна кореспонденція - це синтетичний інформаційно-аналітичний жанр публіцистики, що повідомляє про обмежені часом і простором нові факти та події через їх тлумачення, коментування, оцінку, переконує читачів в істинності авторських думок шляхом аргументації індуктивним методом [19, с.38-40].
Як зазначає В. Костомаров, аналітична кореспонденція відрізняється від названих жанрів ступенем "присутності" у тексті інших жанротворчих факторів. Наприклад, мета репортажу - дати наочне, "живе" відображення "предметної" події (тому репортер використовує переважно при збиранні матеріалу метод особистого спостереження; немає спостереження - немає репортажу). Мета звіту - точно відобразити "інформаційну подію" (виступи, доповіді, звіти), виклавши все, що відбувається в точній послідовності (або навіть проаналізувавши), використовуючи при цьому фрагменти виступів або повідомлень. Мета інформаційної кореспонденції - повідомити дещо про "предметну" подію, використовуючи при цьому (на відміну від репортажу) не стільки "живе" спостереження, скільки стислий переказ того, що відбувається [18, с.221].
Усі ці завдання досить дотичні до тієї мети, яка постає перед кореспонденцією. Адже за визначенням того ж В. Костомарова, вона може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступів, так і стислий переказ того, що відбувається [18, с.223-224]. А ці характеристики, як зазначено вище, властиві й іншим жанрам і дозволяють говорити про нечіткість меж між ними.
На розмитість жанрових меж кореспонденції з репортажем вказує А. Сковородников: "у практичній журналістиці живо та яскраво написані кореспонденції нерідко публікують під рубрикою "репортаж" [32, с.117-118].
Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рош зауважує, що навіть серед колег деякі поняття залишаються не розмежованими. "Про мітинг зробимо репортаж на шістдесят рядків", - каже редактор, а сам очікує отримати повідомлення (так Ла Рош називає кореспонденцію) [20, с.61]. Він стверджує, що повідомлення (кореспонденція) може включати в себе елементи репортажу тоді, коли репортер не тільки детально розповідає про подію, а й ознайомлюється з місцем події та розповідає про свої враження. Такі повідомлення (кореспонденції) розвиваються за власною драматургією, яка, наприклад, може мати оповідальний характер [20, с.125-126].
Певною мірою розмежувати кореспонденцію від вищезазначених жанрів (звіт, репортаж, інформаційна кореспонденція) дозволяє тлумачення повідомлення, яке вона містить. Це тлумачення представляє собою з’ясування причин події, явища, визначення його значущості, цінності, прогнозування його розвитку тощо.
Але двоскладовість сучасної аналітичної кореспонденції (повідомлення про явище плюс його витлумачення), продовжує свою думку В. Костомаров, зближує її з іншим жанром - коментарем [18, с.223-224].
Ще один дослідник Б. Стрельцов звертає увагу на те, що в творчій практиці спостерігається постійна видозміна, взаємодія жанрів один з одним. Він говорить про те, що на порубіжжі традиційних жанрів виникають нові типи газетних текстів. Тому в класифікаціях з’являються “жанри-гібриди" [35, с. 206].
Таким чином, можна стверджувати, що кореспонденції властивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденція подається у вигляді близьких до неї жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.
По-перше, незважаючи на велику кількість підходів до визначення кореспонденції як жанру, всі вони вказують на такі неодмінні риси: обмеженість часом і місцем, актуальність і оперативність, аналітичність, аргументованість. Також можна сказати, що кореспонденція має ознаки, притаманні як аналітичним, так і інформаційним жанрам.
По-друге, розрізняються такі жанрові різновиди кореспонденції: інформаційні та аналітичні.
По-третє, можна стверджувати, що кореспонденції властивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденція подається у вигляді споріднених з нею жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.
Нерідко на шпальтах газети зустрічаються публікації, які знаходяться на межі між кореспонденцією і репортажем. Розмитість меж викликана застосуванням автором прийомів, властивих обом жанрам: з одного боку, журналіст за основу матеріалу бере факти та події, безпосереднім свідком яких він став, тобто - особисте спостереження (репортаж), а з іншого боку, аналізує, спирається на думку інших осіб, дає оцінку, робить прогноз (кореспонденція).
6. Коментар як різновид аналітичної журналістики.
Коментар може бути як методом, і жанром журналістики. Як метод його переважають у всіх формах публікацій. Як жанр коментар виділився з стислого аналітичного повідомлення типу кореспонденції на початку ХХ століття. У коментарі міститься реакція на нове явище, активно вимальовуються проблеми, розкриваються взаємозв'язку виявленого предмета.
КОМЕНТАР (від лат. соттепіагішп - нотатки, пояснення, тлумачення) - роз'яснювальні або критичні міркування чи витлумачення певних подій і фактів громадського, наукового, культурного життя. Коментар пояснює зміст певної події, політичного чи історичного документа, незрозумілі місця літературного чи публіцистичного твору.
У журналістиці поняття "коментар" має два значення: широке і вузьке. У широкому значенні "коментар" - це стрижень аналітичної журналістики, її головна складова частина й сутність. Тут існує правило: факти недоторкані - коментарі вільні. Журналіст особливо сумлінно, правдиво, точно й вичерпно повинен викладати факти, але цілком вільний у коментарях до них і ні перед чим, окрім своєї совісті, не відповідає за них.
У вузькому значенні слова "коментар" - це окремий жанр у жанрологічній системі журналістики, який передбачає роз'яснення для читачів, слухачів чи глядачів матеріалу чи фактів, поданих в органах масової інформації. Як правило, він подається під заголовками: "Наш коментар", "Від редакції", у радіо- й телепередачах починається словами: "Коментар програми".
Для коментування подій журналіст звертається до ньюзмейкерів (організаторів та учасників подій, урядовців, політичних та громадських діячів), а також незалежних експертів (науковців, фахівців у даній галузі, письменників, діячів культури). Це не значить, що сам він не має права мати власну думку на події й висловлювати її в ролі коментатора.
При всій вагомості в журналістиці інформаційних жанрів поважного читача все ж вабить аналітика, неможлива без коментарю, бо він самотужки часто буває неспроможний розібратися в змісті фактів і зорієнтуватися в складному сучасному потокові інформації, що надходить до нього через канали масової комунікації.
8 / Кореспонденція у ЗМІ. Питання 6
9.Аналітична стаття та її різновиди.
Аналітична стаття - один з основних жанрів журналістики. Вона являє собою всебічне і неупереджене дослідження автором якої-небудь ситуації. Найчастіше такі статті висвітлюють економічні, політичні та соціальні процеси. Щоб підготувати якісний аналітичний матеріал, ви повинні дотримуватися певних вимог до змісту та структури статті.
Інструкція
1. Складіть коло питань, які ви будете висвітлювати у своїй статті, і список експертів, які допоможуть розібратися в проблемі. Врахуйте, що ви повинні проаналізувати кілька точок зору. Наприклад, якщо має писати про результати ЄДІ у вашому місті, поспілкуйтеся не тільки з учнями і батьками, незадоволеними цією формою перевірки знань, а й з учителями, впевненими в її ефективності.
2. Зібравши необхідний матеріал, розподіліть його за рівнем достовірності і значущості. У першу чергу використовуйте перевірені джерела і думка авторитетних фахівців. Лише в разі крайньої необхідності ви можете привести узагальнені приклади громадської думки, не підкріплені документами.
3. Виробіть свою власну точку зору з досліджуваної теми. Аналітична стаття може і повинна виражати авторське думку. При цьому ви повинні пояснити, чому прийшли саме до такого висновку. Авторська оцінка ситуації складається в процесі дослідження і може змінитися в порівнянні з початковою.
4. Напишіть текст. В ідеальному варіанті аналітична стаття повинна включати наступні частини:
- Лідер-абзац (перший абзац тексту), в якому коротко повідомляється про подію або виниклої проблеми;
- Вступна частина, в якій автор розповідає про важливість і передісторії події;
- Основна (аналітична) частину. Тут автор викладає суть проблеми, приводить різні точки зору фахівців на причини ситуації, що виникла, актуальний стан питання, а також їхні припущення про шляхи запобігання та усунення негативних наслідків;
- Висновок (висновки). У цій частині автор узагальнює всі точки зору, знаходячи їх загальні риси і суттєві відмінності. У кінці статті може бути спростовано поширене, але абсолютно нереалістичне думку з будь-якого питання або читачеві буде запропоновано зробити власні висновки на підставі запропонованих фактів і версій.
5. Прочитайте текст ще раз, перевірте всі включені в нього цитати, дати, найменування установ і організацій, прізвища і посади людей, географічні назви. Розділіть текст на логічно завершені частини, виділіть підзаголовки.
Стаття. Жанр статті є головним в аналітичній журналістиці. Поняття «стаття» походить від латинського слова «articulus» і означало спочатку теж саме, що і «суглоб», «член», «частина Цілого». Це пояснює, чому в журналістській практиці будь-яка окрема публікація, будучи частиною, наприклад, усього тексту газетного номера, може бути названа «статтею». Не випадково також, що, мабуть, за винятком коротких повідомлень, статтями називають величезне число публікацій різних жанрів. Але коли мова заходить про цілком визначений жанр «стаття» (у вузькому змісті цього слова), то під нею розуміють публікації, що аналізують деякі ситуації, процеси, явища, що лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої політичної, економічної чи іншої значимості і з'ясування того, які позиції варто зайняти, як поводитися, щоб підтримати чи усунути таку ситуацію, такий процес, таке явище.
Ще точніше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналізу актуальних, суспільно значимих процесів, ситуацій, явищ і керуючих ними закономірностей. Аналітичне обговорення предмета в статті повинно бути проведене так, щоб читачі могли, використовуючи публікацію, міркувати далі над цікавлячими їх питаннями. Таким чином, можна говорити про особливу функцію статті. Вона полягає в тому, що стаття пояснює читачам як суспільну, так і особисту значимість актуальних процесів, ситуацій, явищ, їхні причинно-наслідкові зв'язки, й у такий спосіб ініціює читацькі міркування, дії, зв'язані з предметом відображення в публікації. Крім того, вона звертає увагу аудиторії на ті завдання, проблеми, що виникають у зв'язку з описуваними ситуаціями, показує, які стратегічні чи тактичні інтереси маються в тих чи інших учасників цих ситуацій. Вдала стаття створює реальне представлення про актуальну ситуацію, є основою для ви Стаття
Терміном "стаття" об'єднані досить різноманітні газетні тексти, серед яких розрізняють наступні типи: загальнотеоретична стаття; практико-аналітична стаття; науково-популярна стаття; полемічна стаття; передова стаття; тактико-аналітична стаття.
Загальнотеоретична стаття присвячується глобальним питанням суспільного розвитку.
Практико-аналітична стаття призначена для розбору конкретних ситуацій і процесів, які можуть служити позитивним або негативним прикладом як для всього соціуму, так і для окремих його сегментів.
Науково-популярна стаття в доступній формі висвітлює питання й проблеми наукової сфери.
Полемічна стаття являє собою дискусію, що автор розвертає зі своїм опонентом, конкретним або узагальненим. Полеміка може вестися як на глобальному рівні, що стосується питань розвитку суспільства, так і на часті, що зачіпає окрему взяту проблему й погляд на неї.
Майже вимерлий вид – передова стаття – носить яскраво виражений пропагандистський характер, формулює основні завдання, що коштують перед суспільством, і шляхи їхнього дозволу з погляду ідеології, відбиваною редакцією.
Стаття характеризується широтою аналізованого матеріалу, узагальнення якого дає автор. Якщо в кореспонденції журналіст висвітлює конкретне явище, то в статті він досліджує цілу соціальну ситуацію або процес, тобто кілька груп фактів і явищ, тісно взаємозалежних між собою.
При підготовці статті, як і інших аналітичних матеріалів, дуже важливо враховувати вимоги, які пред'являються до матеріалів такого хареактеру. Використання аналітичних операцій, логічних методів пізнання дійсності – без цього текст не може претендувати на звання аналітичного.
А. Тертичний [5] у такий спосіб формулює завдання, ознаки й етапи створення статті. Завдання, які стоять перед автором статті:
1. роз'яснення суті різних суспільних подій, феноменів, демонстрація тенденцій їхнього розвитку, оцінка їхньої значимості;
2. аналіз і поширення передового досвіду рішення соціальних проблем;
3. критика не ефективних або помилкових шляхів розвитку, помилкових установок і шкідливих орієнтирів.
Ознаки статті:
1. виявлення взаємозв'язку різних явищ і, як наслідок, сприяння аудиторії в збагненні цих взаємозв'язків;
2. використання аналітико-синтетичних операцій: порівняння; оцінки; деталізації; роз'яснення; пророкування; узагальнення.
3. використання комунікативних операцій: діалогічність; ситуативність.
4. виявлення й виклад зв'язків, спрямованих у минуле й майбутнє явища;
5. побудова від простого до складного, від видимого до невидимого, від відомого до невідомого, від безперечного до спірного.
Успішність аналітичної публікації визначається наступними параметрами.
По-перше, відбором "нових сторін" дійсності, адекватних завданням аналітичного виступу (крайнім поданням "нових сторін" дійсності є сенсації: реальні, ініційовані пресові, "качки").
По-друге, вибором предметно-тематичної спрямованості, адекватної інтересом аудиторії (прив'язкою змісту до конкретного актуального виду діяльності; виявленням функціональної ролі описуваної діяльності; виявленням відповідності описуваного з нормативними вимогами й ідеалами аудиторії).
По-третє, співвіднесеністю аналізу з попередньої інформованості про нього аудиторії.
Предметом відображення в статті може виступати подія, процес, соціальна ситуація.
Перший етап тлумачення об'єкта відображення в статті – знайомство з ним. При цьому використовуються методи угрупування даних (упорядкування, систематизація) і типологізація даних (визначення стійких сполучень властивостей предметів).
Другий етап тлумачення – пояснення, тобто встановлення причинно-наслідкових зв'язків.
Третій етап тлумачення – прогнозування. Тут використовується метод експресивних оцінок; сценаріїв (вивчення публікацій про предмет на основі контент-аналіза, що веде до прогнозування); метод екстраполяції (поширення висновків по одній або декілька частин явища на інші частини або інші явища,віднесені в майбутнє).
Четвертий етап тлумачення – оцінка. Можуть бути застосовані методи виборчого показу (цитування, переказ); прямої авторської оцінки, експертних оцінок. До некоректних, маніпулятивним, методам ставляться метод домислу й "перетримувань" (перекручування явища в надії на непоінформованість публіки); апеляція до "особистості"; апеляція до "публіки"; "навішення ярликів".
П'ятий етап тлумачення – програма дій, пропонована журналістом в існуючих умовах. Як досягти мети, маючи певні ресурси потрібно задіяти, щоб досягти потрібної мети.
Композиція статті, як правило, визначається тим, який спосіб дослідження дійсності вибере автор. Чи піде він по шляху дедуктивного умовиводу (від загального до частки) або індуктивного (від часткового до загального). У першому випадку міркування будуть передувати фактам, у другому навпаки.
По стилістичних особливостях статті можна розділити на дві більші групи.
1. Статті, орієнтовані на науковий стиль виклади. Такі тексти характеризуються строгістю мови, достатком термінів, складним синтаксисом, що передає логічний характер міркувань автора й дозволяючи "стискати" інформацію.
2. Статті, орієнтовані на невимушений, "белетризований" виклад. У таких текстах активізується авторське "я", використовуються експресивні прийоми (іронія, гіпербола), розмовна лексика. Помітно змінюється синтаксис, здобуваючи розмовне фарбування – збільшується число недовгих пропозицій, безсполучникових зв'язків. У сучасних умовах "інтимітизації" газетної мови питома вага статей цього типу помітно зріс.
10. Огляд та огляд ЗМІ.
Жанр близький до рецензії, теж покликаний дати оцінку, виділити сильні і слабкі сторони. Предмет – вторинна дійсність, відбита в ЗМІ і самі ЗМІ. Функція теж носить подвійний характер: 1) вплинути на те СМІ/того автора, що оглядається; 2) допомогти масовій аудиторії оцінити СМІ/автора.
За радянських часів, при чіткій ієрархії ЗМІ, здійснювалося партійне керівництво, всі оцінки прінісалісь як прямі вказівки до дії. Сьогодні огляд ЗМІ виконує інші функції. Виділяються:
- огляди інформаційного характеру;
- професійні огляди (розглядаються творчі аспекти, мета – помочь журналістові здолати негативні сторони творчості);
- політичні огляди (діяльність ЗМІ розглядається з т.з. тій або іншій ідеології; засіб політичної боротьби);
- конкурентний огляд ЗМІ.
Також існує класифікація за тематикою:
- загальний огляд ЗМІ (вся діяльність за певний час);
- тематичний огляд (предмет аналізу – певний напрям діяльності ЗМІ).
11.Рецензія у мас-медіа.
Рецензия — жанр журналистики, а также научной и художественной критики. Рецензия дает право на оценку работы, сделанную человеком, нуждающемуся в праве и корректировке его работы. Рецензия информирует о новом произведении, содержит его краткий анализ и оценку [1]. В переводе с латинского «recensio» означает «просмотр, сообщение, оценка, отзыв о чём-либо». Рецензия — это жанр, основу которого составляет отзыв (прежде всего — критический) о произведении художественной литературы, искусства, науки, журналистики и т. п. [2] Исследователь А. Тертычный в книге «Жанры периодической печати» считает рецензию публицистическим жанром журналистики[3]. Особой разновидностью рецензии является научная рецензия, или рецензия на научную работу. Предметом рецензии выступают информационные явления — книги, брошюры, спектакли, кинофильмы, телепередачи, игры.
· |
Рецензия, как и литературная критика в целом, появляется вместе с литературными журналами. Первым таким журналом в России стали «Ежемесячные сочинения, к пользе и увеселению служащие» (1755). Первым российским автором, обратившимся к рецензии, считается Н. М. Карамзин, предпочитавший жанр монографической рецензии. Первая печатная рецензия на русском языке на книгу по экономическим вопросам была помещена в первом российском журнале «Примечания» (1728—1742 гг.). В журнале «Пустомеля» (1770)(вышло всего два номера этого ежемесячного сатирического журнала Новикова), в разделе «Ведомости» увидели свет первые в истории русской журналистики профессиональные театральные рецензии — об игре выдающегося актера И. Дмитриевского и о постановке трагедии Сумарокова «Синав и Трувор». [4]. Рецензия — жанр, довольно часто использующийся и в других странах. Довольно часты упоминания рецензий в мемуарах и воспоминаниях. Теперь, некоторые примеры, которые не несут смысловой нагрузки. Переводчик и мемуарист Ф. Ф. Фидлер, сам регулярно рецензировавший книги, в своих дневниковых записях конца XIX — начала ХХ веков, озаглавленных «Из мира литераторов» постоянно упоминает рецензии — свои и знакомых писателей: «Вейнберг, сам великолепный переводчик, прочитал несколько моих переводов из Кольцова, расхвалил и пообещал написать рецензию на книгу»; «Посетил Плещеева, желая вручить ему моего „Кольцова“. Он пожал обеими руками мою правую руку и подарил свой портрет со следующей надписью: „Федору Федоровичу Фидлеру на память от одного из тех авторов, которых он так прекрасно переводил…“ Обещал способствовать пропаганде „Кольцова“ и сказал, что, возможно, и сам напишет рецензию»; "Бибиков сказал мне: «Вы разругали в „Herold“ Дедлова за его книгу „Мы“, — и совершенно напрасно! „Гости“, например, — восхитительный рассказ!»". [5].
В. Г. Белинский: «Каждое произведение искусства непременно должно рассматриваться в отношении к эпохе, к исторической современности и в отношении художника к обществу; рассмотрение его жизни, характера также может служить часто уяснению его создания. С другой стороны, невозможно упускать из виду и собственно эстетических требований искусства. Скажем более: определение степени эстетического достоинства произведения должно быть первым делом критики». [2]
Рецензия как жанр журналистики [править]
Рецензия относится к числу аналитических жанров. А. Тертычный говорит об аналитических жанрах следующее: «Одной из наиболее примечательных черт отечественных СМИ традиционно является нацеленность их не столько на сообщение новостей, сколько на анализ, исследование, истолкование происходящих событий, процессов, ситуаций. В силу этого СМИ выработали достаточно эффективную систему аналитических жанров. Система эта не является чем-то раз и навсегда данным — она постоянно развивается, адаптируясь к тем задачам, которые встают перед аналитической журналистикой» . Рецензирование стало актуальным постепенно, с развитием книгопечатания и переходом от экстенсивного чтения к интенсивному. Когда-то человеку было достаточно «Библии» и «Домостроя», но ближе к началу XIX века количество изданий — книг и журналов — распространилось настолько, что появилась нужда в экспертах, людях, ставших медиумами между миром книг и обществом. Такое положение дел обусловлено необходимостью выбора: из всех изданий человек должен выбрать именно то, что заслуживает его внимания. Тонкая грань разделяет рецензию и аналитическую статью. Тертычный указывает на следующее: хрестоматийные тексты Д. Писарева «Базаров» и Н. Добролюбова «Что такое обломовщина?», несмотря на то, что они посвящены разбору отдельных актуальных художественных произведений, сложно назвать в чистом виде рецензиями, поскольку идеи указанных авторов не укладываются в рамки анализа собственно текста и его рекомендации читательской аудитории, но вписаны в более широкий общественно-политический контекст. Разумеется, такое положение дел было обусловлено не пренебрежением к жанру, но теми проблемами, которые стояли перед русскими писателями и журналистами демократического лагеря. По существу, у них просто не было другой формы, в которой они могли бы транслировать свои взгляды. Пожалуй, диаметрально противоположной, хотя и выдержанной в рамках жанра, можно назвать современную заказную рецензию. Если в указанном выше случае рецензия сливалась с аналитической статьей, то заказная рецензия зачастую оказывается обычной рекламой. [5].
Жанровые особенности [править]
Как правило, рецензия посвящена одному произведению. В иных случаях можно говорить о поджанрах — сборной рецензии (рассматривается несколько произведений) и монографической рецензии (рассматриваются произведения одного автора) [6].
Объём рецензии — средний или маленький. Большая рецензия перерастает в критическую статью, большая сборная рецензия — в обозрение (обзор) [7].
Редко рецензия выступает сама по себе — как правило, их несколько. Вместе они формируют рецензионный блок, представляя своеобразную литературную (кинематографическую, книгоиздательскую, другую тематическую) повестку за определенный промежуток времени [8].
Предметом анализа в рецензии является отраженная действительность, то есть реальность, уже нашедшая отражение в творческих произведениях — искусства. науки, публицистики и т. п. Поэтому автор всегда соотносит свой взгляд на окружающий мир с тем, как этот мир показан в обозреваемом произведении. Главные задачи рецензента — ориентация аудитории в тех проблемах, о которых говорят создатели книги, спектакля или живописного полотна, формирование у читателя эстетических представлений о действительности, объяснение сути творческого процесса, содействие аудитории в выработке самостоятельных оценок подобных произведений.
Процесс создания рецензии [править]
· Восприятие произведения — непосредственно-эмоциональный акт коммуникативного общения с произведением;
· Размышление над прочитанным, увиденным, услышанным;
· «разъятие гармонии» (по В. Г. Белинскому) — практическое осуществление анализа, то есть определение темы и идеи произведения, системы образов, выражающих замысел художника, структурно-композиционных особенностей произведения, характера конфликта как его движущей силы, своеобразие языка и стиля;
· Собственно написание текста.
Анализируя конкретное сочинение, рецензент обязан вписать его в художественный процесс, в художественную традицию, художественную моду. Сделать это можно с помощью разных подходов:
· на жанровом уровне — анализируемый роман соотнести с эволюцией жанра;
· на биографическом уровне — рассматриваемую вещь вписать в творческую биографию художника;
· на тематическом уровне — сопоставить разработку художником определенной проблемы с тем, что уже сказано по данной теме;
· на уровне образов — показать эволюцию героя в системе образов мирового искусства (или данного отрезка времени). [9].
«Искусство не общедоступно. Оно нуждается в культурном посреднике. Даже лучшие 10 рассказов и 20 стихотворений года, собранные под одной обложкой, не вызывают немедленный фурор в широкой аудитории» , — говорит в «Журналистике мнений» Л. Костюков и настаивает на том, что «рецензия — культурный объект, отсылающий нас к новому объекту искусства». Для определения целевой функции рецензирования автор, как и мы, рассматривает литературную рецензию и ставит два вопроса:
1) Читал ли адресат книгу, которая рецензируется? 2) Советуем ли мы ему её прочесть?
Первый вопрос рассматривается следующим образом: ответ на него позволяет различить послесловие и предисловие. Послесловие актуально при менее динамичной культурной ситуации, нежели нынешняя — например, оно активно использовалось в Советском Союзе, когда все читали приблизительно одно и то же и не было нужды своевременно знакомить читателя с новинками и помогать ему ориентироваться в разнообразии, каковое мы имеем на данный момент. Сегодня рецензия в виде послесловия — редкий случай, в ней нет необходимости.
Второй вопрос Костюков решает однозначно: отрицательные рецензии не нужны: "Я для себя так определяю место отрицательной рецензии в современном процессе: подойди к 637-му стеллажу, залезь на 8-ю полку, найди 268-ю книгу. Нашел? Так вот, не бери её. Негативная ориентация в океане изданий абсурдна.
Кроме того, положительная рецензия имеет в своей основе впечатление читательского восторга, говоря иначе, глубокий литературный контакт или, говоря проще, литературу. Факт искусства. Отрицательная сообщает нам об отсутствии контакта. Отсутствии чуда. [5]
При подготовке публикации рецензент может активно привлекать элементы исторического, психологического, социологического анализа, что сделает выступление более актуальным, более весомым. [2]
Типология [править]
По объекту (произведению) [править]
· Кинорецензия
· Литературная рецензия
· Театральная рецензия
· Товарная рецензия (отзыв)
По субъекту (автору) [править]
· Экспертная рецензия. Написана независимым профессиональным критиком.
· Потребительская рецензия. Написана потребителем продукта (пользователем услуги).
· Заказная рецензия. Написана по заказу создателя произведения). Как правило, купленные обзоры являются предубеждёнными, хотя бывают и исключения.
По объёму [править]
· Большая (гранд-рецензия). Развернутая рецензия, особенность специализированных изданий. Большой объём дает автору возможность достаточно глубоко и всесторонне охватить исследуемую тему. такие рецензии обычно готовят маститые критики, обладающие авторитетом у публики, имеющие устойчивые общественно-политические и философские взгляды.
· Маленькая (мини-рецензия). Может представлять собой всего лишь краткое извещение автором читателя о своих впечатлениях от увиденного фильма или прочитанной книги. Такой материал не содержит обоснования мнения критика, анализа различных аспектов предмета отображения. Или может быть в виде сжатого, насыщенного, аргументированного анализа того или иного произведения. в мини-рецензии мысль критика должна быть краткой, емкой, максимально точной.
По числу анализируемых произведений [править]
· Монорецензия. Анализируется одно произведение, хотя автор может производить какие-то сравнения и с этой целью упоминать другие произведения. но объём сравнительного материала должен быть небольшой. Автор обычно сравнивает новое произведение с уже известным аудитории.
· Полирецензия. Производится разбор двух или более произведений, они обычно сравниваются между собой, и такой разбор занимает довольно большое место. Ведется сравнительный анализ только что созданных произведений, не известных и мало известных аудитории. [2]
12. Види журналістських розслідувань. В Іншому док.
13. Технологія роботи у розслідувальній журналістиці.
Нема
14. Агенції журналістських розслідувань в Україні. Друковані ЗМІ, телепрограми. Конкурси на кращі журналістські розслідування.
Рівненське агентствожурналістських розслідувань—
Інформатор –газета“Агенції журналістських розслідувань”