Лекція 13. Соціально-правові технології попередження конфліктів
Розглянемо операційні технології у сфері політичних відносин (на рівні держави і міждержавних стосунків). Сучасні дослідження показують, що найбільш ефективними є такі технології: а) раннє попередження, або рання відповідь; б) превентивна дипломатія; в) економічні заходи, наприклад, санкції, блокади та ін.; г) використання збройних сил.
Раннє попередження (відповідь). Політичні конфлікти на стадії визрівання супроводжуються певними проявами, що при аналізі можуть тлумачитись як ознаки конфлікту. Події 80-х років XX ст. у Руанді (Африка) та Сербії свідчать про те, що передконфліктна ситуація в них проявлялась у боротьбі з політичною опозицією, порушеннях прав людини, придушенні вільної преси, зміцненні армії, іноді — в зростанні вбивств на замовлення тощо. За таких умов може бути реалізована технологія ранньої відповіді, яку проводитимуть міжнародні організації, політичні партії, неурядові організації, засоби масової інформації, релігійні організації і т. ін. Найбільш оперативними є дії громадськості, оскільки держави та міждержавні об'єднання діють згідно з процедурами міжнародно-правових домовленостей (наприклад, Статут ООН, конвенції, двосторонні та багатосторонні угоди тощо) і об'єктивно обмежені принципом суверенітету. Наприклад, неурядові організації в Руанді ще за рік до початку збройного конфлікту оприлюднили список тих, кого політичні екстремісти планують фізично знищити. Така інформація є дуже важливою, оскільки вона дає реальне уявлення про ситуацію в країні і дозволяє адекватно на неї реагувати. Невипадково у звіті ООН за 1997 р. ефективність превентивних дій цієї організації пов'язувалася саме з наявністю раннього попередження з боку громадськості тих країн, де визрівали політичні конфлікти.
Превентивна дипломатія. Цей термін почав використовуватися порівняно недавно, фіксуючи одну із легітимних форм впливу на визріваючі конфлікти. В цьому разі традиційна дипломатія набуває ознак нової функції, яка відображує взаємозалежність сучасного світу. Завдання превентивної дипломатії вирішуються на державному і міждержавному рівні. У разі визрівання конфлікту всередині держави існує необхідність на основі нейтрального статусу дипломатії: а) забезпечити можливість конструктивного діалогу з усіма сторонами можливого конфлікту; б) встановити контакт з тими внутрішньополітичними інститутами, які об'єктивно мають виступати проти конфлікту; в) проаналізувати ситуацію та чітко уявити можливі варіанти її розвитку. В період після Другої світової війни основною сферою існування превентивної дипломатії стає діяльність міжнародних організацій, які досить часто визначають превентивні функції як своє основне завдання. В останні роки превентивна дипломатія тісно взаємодіє з активністю приватного сектору, перш за все з неурядовими організаціями, що створюються спеціально для попередження конфліктів. Зокрема, саме неурядові організації Європи та США, що виражають інтереси приватного сектору, проводять стратегію так званої «багаторядної дипломатії», яка передбачає комбінування зусиль офіційної дипломатії та активності інститутів громадянського суспільства («народної дипломатії»).
Економічні заходи. Головним завданням цих заходів є обмеження ресурсної бази визрівання конфліктів. Досить часто вони пов'язуються лише з уведенням певних економічних санкцій, але це лише один з заходів. Серед інших слід відзначити: економічні бойкоти (відмова від поставок, перегляд економічних умов тощо); встановлення квот і обмежень, митну політику (встановлення високих тарифів, податків, мит та ін.). Важливою умовою ефективності таких заходів є додержання двох базових принципів: а) вони не можуть виходити за межі правового поля, що утворюється не тільки міжнародним правом, айв певній частині національним (внутрішньодержавним) правом; б) ці заходи не повинні мати негативних наслідків для пересічних громадян, якщо ж цього уникнути неможливо, то мають бути застосовані компенсуючі заходи (гуманітарна допомога тощо). Останнім часом почали застосовуватися так звані цільові заходи, які намагаються уникати широких негативних наслідків. Наприклад, для попередження конфлікту в одній із південноафриканських країн наприкінці 90-х років XX ст. виявилось достатнім «заморозити» банківські рахунки лідерів надто войовничої опозиції, через які фінансувалась підготовка заколоту.
Використання збройних сил. Необхідність застосування цього заходу виникає за умов, коли наведені вище заходи блокуються чинниками визріваючого конфлікту або існує загроза різкої ескалації процесу визрівання конфлікту. Мають бути створені такі умови, коли може бути реалізована стратегія широкого попередження конфлікту. Це забезпечується використанням збройних сил або загрозою таких дій. Слід зазначити, що воєнні доктрини демократичних країн визнають превентивні функції збройних сил як провідні за сучасних умов. Застосування сили або погроза такого застосування обмежена трьома важливими принципами: а) має існувати міжнародно-правова процедура таких дій або їх санкціонування на рівні міжнародних чи регіональних організацій (перш за все, на рівні ООН); б) такий захід не може розглядатись як «остання надія», він має залишати простір для ненасильницьких дій; в) у зв'язку з цим превентивне використання збройних сил має бути одним із елементів комплексної стратегії попередження. Серед варіантів застосування такого заходу в останні роки набула поширення так звана «миротворча місія», особливо на стадії післяконфліктного розвитку, коли підтримання миру і громадянського порядку є умовою попередження конфлікту. Разом з тим зараз активно обговорюється ідея створення миротворчих сил «швидкого реагування», але під їх діяльність має бути підведена належна міжнародно-правова процедура, яка б забезпечувала як легітимність їх дій, так і оперативність реагування світового співтовариства.
Отже, огляд деяких проблем попередження конфліктів засвідчує необхідність розглядати цю діяльність як важливу складову будь-яких стратегій управління, реформування тощо. Очевидно, превенціина діяльність за деяких умов може бути навіть більш складною ніж розв’язання конфлікту, але ці витрати (і матеріальні, й інтелектуальні) не йдуть ні в яке порівняння з тими втратами, що їх може принести конфлікт, якому дали можливість визріти.