Етнокультурна та духовна спадщина русі

Освіта та писемність.

Розвитку культури Київської Русі притаманні такі риси: вплив хри­стиянської, а частково і язичницької релігії, запозичення та творче пе­реосмислення візантійських канонів, вияв нових культурних народних явищ.

Ще в дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність, твори: якщо не «Велесова книга» то «Літопис Аскольда» (IX ст.). Із прий­няттям християнства «черти і ризи» поступаються офіційній старобол­гарській (церковнослов'янській) мові. Однак вже у пам'ятках XI ст. («Ізборник Святослава», «Проповіді» Григорія Богослова) виразно про­являється жива українська мова, яку привносили автори і перепису­вачі. Шедевром світового значення стала поема «Слово о полку Іго­ревім» (1187 p.), яку навіть не прихильний до українців В.Бєлінській назвав пам'яткою народу «Южной Руси».

З XI ст. створені навчальні заклади і бібліотеки, зокрема, в Со­фійському соборі. У 1086 р. кн. Ганна Всеволодівна відкрила першу жіночу школу. Книжковий фонд України-Русі налічував до 140 тис. томів рукописів. А починали навчання з «Часослова» та «Псалтиря». Самобутнім літературним жанром стало літописання, започатковане ченцями Києво-Печерського монастиря. Нестор завершив у 1113 р. звід історичної «Повісті минулих літ». Митрополит Іларіон (XI ст.) ство­рив філософське «Слово про закон і благодать», Володимир Мономах - перший вітчизняний педагогічний твір «Повчання дітям». Митро­полит К. Смолятич оцінений літописцем XII ст. як книжник і філософ, якого не було на Русі (Укр. культура. Ред. Антонович В. — с.43). Найстар­шою з книг, писаних кирилицею, які дійшли до нас, є Остромирове Євангеліє (XI ст.).

Мистецтво.

Якщо в монументальних спорудах ранньої Русі помітно вплив візан­тійського стилю (Десятинна церква в Києві X ст., Спасо-Преображенський собор в Чернігові 1036 р.) та Болгарії, то у Софійському соборі в Києві (1037 р.) проступають українські традиції, а з XII ст. формують­ся вітчизняні архітектурні школи.

У церковному будівництві широко використовувалися фрески і мозаїки. Мозаїки Софійського собору, зокрема «Марія-Оранта» вико­нані із смальти десятків відтінків. Першими вітчизняними живопис­цями були київські ченці Григорій і Аліпій. Крім ікон («Микола з житієм» та ін.) писали релігійні картини («Свенська богоматір» із зас­новниками печерського монастиря).

Розвивалося і музичне мистецтво. Відомі були співак Боян, скомо­рохи. Гудки, флейти, гуслі, сурми, сопілки, ударні інструменти були досить поширені в народі.

Розвинута, самобутня Культура Русі стала джерелом розвитку куль­тури різних народностей імперії.

...

Культура.

Серцевиною української культури кінця XII - середини XIV ст. була православна релігія. У 1242 р. князь Данило домігся висвячення киї­вського митрополита Кирила. Але він часто мешкав у безпечнішому Володимирі-на-Клязьмі, а його наступник - грек Максим переїхав туди назовсім (1299). Року 1303 висвячено на митрополита Галицького Ніфонта (1303-1305), але його наступник П. Ратенський 1309 р. став митрополитом «всія Русі» і переїхав до Москви. 1347 р. Галицька мит­рополія приєднана до Київської.

Культура Галицько-Волинського князівства розвивалася на основі багатих здобутків Київської Русі. Поряд із старими розвиваються і нові культурні центри. У всіх землях відчутно вплив фольклору і релігії на літературу, дерев'яного будівництва - на архітектуру тощо. У Галицько-Волинських землях складено «давнини» про Михайла Поток-багатиря, про Дюка Степановича та Чурило Пленковича та ін.

Серед літературних творів — створений у XIII ст. в Києво-Печерсько­му монастирі «Київсько-Печерський патерик» - оригінальна розповідь про життя іноків монастиря. У Видубецькому монастирі в Києві написано Київський літопис. У Галицько-Волинському літопису XIII ст. проводить­ся ідея сильної великокнязівської влади, єдності України-Русі. У «Сло­вах» архімандрита Печерського монастиря Серапіона - пам'ятках ораторсь­кої прози - відтворено умови життя народу за ординських часів (XIII ст.). З'явилися літературні збірки «Ізмарагд», «Золотий ланцюг» (із творами Кирила Туровського) та ін. Немало перекладів з грецької і латині: «Александрія», «Оповідання про індійське царство» та ін.

Для зодчества характерне проникнення на місце візантійських — національних мотивів. Виросли замки у Луцьку, Хотині, споруди Дерманського монастиря (Львівщина), у 1200 р. зведено з білого каменю церкву св. Пантелеймона у Галичі, наприкінці XIII ст. — храми св. Ми­коли у Львові, Дмитра у Луцьку та ін. Класичним зразком нового ви­сотного стилю стала цегляна П'ятницька церква у Чернігові (поч. XIV ст.). Петро Милоніг збудував у Києві підпорну набережну стіну. Збе­реглися 2 вежі - муровані оборонні стовпи під Холмом XIII ст.

У Печерському монастирі діяла іконописна майстерня, де творили учні Аліпія, Григорія. Живописець Авдій оздобив храми Холма.

Відомі ікони «Богоматір Печерська» (1288 p.), «Микола з житієм», «Свенська богоматір» із зображенням Антонія і Феодосія Печерських, а наприкінці XIV ст. - «Волинської богоматері» і «Юрія Змієборця».

Висновок.

Як відзначив ще М. Грушевський, незважаючи на феодальну розд­робленість та іноземне нашестя, культура України-Русі Галицько-Во­линського періоду продовжувала розвиватися на своїй самобутній ос­нові і була сповнена «життя, руху, енергії» (Ілюстрована історія України. - с 138). Галицько-Волинське князівство стало династично, етнічно і культурно спадкоємною державою українців від антів і русів IV-XII ст.. Спадкоємність між Київською Руссю і віддаленим Володимиро-Суздальським князівством, населеним ще переважно угро-фінськими пле­менами, була лише династичною та частково культурною.

Мирончук-МАУП

Культура Київської Русі

Успіхи східних слов'ян у розвитку господарства, об'єднання їх в єдину державу, боротьба за незалежність сприяли розквіту ранньої української культури. Київська Русь відзначалася високим рівнем культурного процесу.

На Русі було багато вмілих ремісників: налічувалося майже 60 ре­місничих професій. Виготовляли знаряддя праці, предмети домаш­нього вжитку, виплавляли метал, робили зброю. Так, кольчуги у Київській Русі з'явилися на 200 років раніше, ніж у Західній Європі. Будували кораблі з веслами і вітрилами на 50-100 осіб. Виробляли різноманітний посуд, прикрашений орнаментом. На Русі шили одяг і виготовляли взуття як для простого населення, так і для феодальної верхівки.

Уже в IX ст. східні слов'яни вміли писати. Про це свідчить "Со­фійська азбука", знайдена на стіні Софійського собору в Києві. Вона складалася з 27 літер: 23 грецькі та 4 слов'янські — б, ж, ш, щ. Поши­рення на Русі християнства сприяло запровадженню кирилиці — сло­в'янської писемності.

За часів Володимира Святославича в Києві, Чернігові, Новгороді та інших містах було відкрито школи, де навчалися діти бояр, дружинників, духівництва. Крім державних у Київській Русі були й при­ватні школи. При храмах і монастирях, у князівських садибах ство­рювалися бібліотеки. Так, Ярослав Мудрий мав бібліотеку в Софії Київській. Князь Святоша витратив на книги всю свою казну, а зго­дом подарував їх Києво-Печерському монастирю. При монастирях існували спеціальні майстерні, де переписувалися й перекладалися книги з іноземних мов.

На цей період припав розвиток вітчизняного літопису і літера­тури. Так, у Софії Київській було написано перший давньоруський літописний звід (1037-1039) — відоме "Слово о законі і благодаті" митрополита Іларіона. У 1073 р. було створено "Ізборник" — фак­тично першу давньоруську енциклопедію. Наприкінці XI — на по­чатку XII ст. інок Києво-Печерського монастиря літописець Нестор написав "Повість временних літ". У XII ст. як публіцист виявив себе князь Володимир Мономах, перу якого належало "Повчання" дітям. Вершиною давньоруської літератури стало "Слово о полку Ігоревім". Значного поширення набула водночас усна народна творчість: епічні пісні, билини, казки, де відбивалися найважливіші історичні події, особливо багато розповідалося про захист рідної землі.

У Київській Русі високого рівня досягла й музична культура, яка своїм корінням була пов'язана з язичницькими віруваннями. Ще в давні часи східні слов'яни супроводжували свята піснями, танцями, обрядами. З музичних інструментів були відомі труби, дудки, флей­ти, гуслі. Про це свідчать фрески Софії Київської, де зображений ор­кестр із семи виконавців. При дворах князів створювалися ансамблі, а при церквах — хори.

Після запровадження християнства в Київській Русі почала розви­ватися монументальна архітектура. Ще при Володимирові Святославичі в Києві було збудовано соборну Десятинну церкву. Ярослав Мудрий прикрасив Київ на зразок Константинополя. Як і в Констан­тинополі, у Києві було збудовано Золоті ворота — головний в'їзд до міста. У центрі Києва Ярослав звів прекрасний Софійський собор — високу муровану споруду, увінчану 13 банями. Всередині собор оз­доблений мармуром, мозаїками, фресками. На одній зі стін храму зображений Ярослав зі своєю родиною. У Чернігові було збудовано храм св. Спаса, який продовжив архітектурні традиції Десятинної церкви.

З архітектурою був тісно пов'язаний розвиток живопису і худож­нього різьблення. Усі собори Київської Русі прикрашалися мозаїками, фресками, іконами. Особливо високого рівня розвитку досяг мону­ментальний живопис, найкращі зразки якого прикрашають Софію Київську. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотавому тлі. Фрески вкривали всі стіни собору. Серед тогочасних ікон вирізняються такі, як "Дмитро Солунський", "Печерська богоматір", "Борис і Гліб". У Києві було кілька іконописних майстерень. Одна з них діяла в Печерському монастирі, де працював відомий художник Алімпій, який навчався у візантійських майстрів. Прекрасними зразками різьблення на камені є плити Михайлівсько­го і Печерського монастирів, капітелі Борисоглібського собору в Чернігові, соборів у Галичі та Юр'єві.

Варто згадати і про високий рівень мистецтва лікування в Київ­ській Русі. Так, лікар Агапіт розвивав традиційну народну і східну медицину.

Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну культуру, яка посіла гідне місце у світовій культурі середньовічної доби.

Якісні зміни в державі за часів князювання Володимира вимагали відповідних зрушень і в сфері ідеології. Особливу увагу княжого двору привертало християнство, адже воно пус­тило коріння в Київській державі давно, в тому числі в середо­вищі княжих родів. Серед перших християн був князь Аскольд. Християнство прийняла княгиня Ольга. А за князю­вання Ігоря в Києві функціонувала церква Святого Іллі. Проте лише 988 року християнство як єдину державну релігію за візантійським взірцем запровадив князь Володимир. Зумовили цей акт конкретні політичні й економічні чинники того часу. По-перше, Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, яка не задовольняла повною мірою ду­ховні, соціальні та політичні прагнення суспільства. По-друге, Володимир намагався поріднитися з візантійськими імперато­рами, щоб підняти престиж власної династії. По-третє, потре­би часу вимагали знайти в християнстві ідеологічну опору, якої держава раніше не мала. По-четверте, цей процес приско­рили попередні зв'язки з християнізованими поляками й уграми.

Прийняття християнства сприяло культурним впливам в усіх сферах життя Київської держави. Християнська церква освячувала князівську владу, зміцнювала і підносила її авто­ритет. Перетворившись на великого землевласника, церква прискорила розвиток феодальних відносин, започаткувала нові, досі не знані в державі моделі управління, сприяла освоє­нню нових земель, розвитку промислів, ремесел і торгівлі. Християнство сприяло розвитку освіти, збагатило культуру кращими надбаннями християнського світу. Запровадження християнства привело до гуманізації звичаїв, норм моралі і суспільних відносин. З Києва християнство, поширюючись на інші землі Східної Європи, посилило свої благотворні впливи і залучило до високих християнських моральних цінностей інші народи. Нарешті, християнство підняло міжнародний престиж Київської держави, допомогло налагодити більш тісні зв'язки з християнським світом, укласти династичні союзи з євро­пейськими монархіями.

Запровадження християнства сприяло розвитку писем­ності, освіти, науки, мистецтва в Київській державі. На зміну неупорядкованому письму прийшла кирилиця, винайдена Ки­рилом і Мефодієм. Набули поширення школи для дітей аристократичного походження. Центрами освітянської діяльності стали церкви і монастирі, які уславились не тільки як осеред­ки православ'я, а й літописання, мистецтв, медицини тощо. Там знаходились широко відомі школи і бібліотеки. Представ­ники світської і духовної влади були освіченими людьми. Зок­рема, відомим книголюбом був Ярослав Мудрий. Його син Все­волод знав п'ять іноземних мов, донька Анна у Франції була однією з найосвіченіших при королівському дворі. Найосвіченішою людиною свого часу був автор відомого «Слова о полку Ігоревім».

Високого рівня розвитку в Київській Русі досягла літерату­ра. Вона мала здебільшого релігійний характер. Серед творів цієї доби заслуговують уваги «Патерик» ченців Києво-Пе­черської лаври, «Слово про закон і благодать», «Похвала кня­зю Володимиру» та «Проповіді» київського митрополита Іларіона, «Повчання дітям» князя Володимира Мономаха, «Повість минулих літ» Нестора та Сильвестра. Найбільш мистецький поетичний твір цієї доби — «Слово о полку Ігоревім».

Небувалого розвитку досягла монументальна культова архі­тектура, яка мала всеохоплюючий вплив на мистецтво. У XIII ст. тільки в Києві існувало декілька сот церков і 17 монастирів. Перлиною мистецького витвору стала Софія Київська.

Розвивалися живопис і художнє різьблення, декоративно-прикладне мистецтво, металеве литво, ювелірна справа тощо.

Отже, Київська Русь досягла високого рівня соціально-еко­номічного, політичного та культурного розвитку, що в цілому не лише відповідало рівню розвитку тогочасної цивілізації, а й навіть перевищувало його. Культурні надбання Київської дер­жави, її традиції успадкував український народ і передавав їх із покоління в покоління. З київськими державними традиція­ми пов'язували свою державність провідні діячі козацької до­би, а згодом — і сподвижники новітніх визвольних змагань.

...

Крушинський

Культура Київської Русі

Освіта	Пам'ятки письменництва	Архітектура	Живопис
Створення шкіл. Заснування першої на Русі бібліотеки при Софійському соборі.	«Руська правда», «Ус­тав» і «Повчання ді­тям» Володимира Мономаха. «Повість минулих літ». «Слово о законі благодаті» Іларіона. «Києво-Печерський патерик» — збірка оповідань про київських угодників. «Слово о полку Ігоревім».	Софійський собор у Києві. Золоті ворота в Києві. Десятинна церква в Києві. Софійський собор у Новгороді. Спаський собор у Чер­нігові.	Фрески, мозаїка.

Таблиці

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Культура - досягнення людей у галузі матеріального і духовного життя

Матеріальна культура (знаряддя праці, бу­дівлі, житло, одяг, трудовий досвід лю­дей та ін.)

Духовна культура (досягнення в галузі літератури, науки, освіти та ін.)

Архітектура	Література	Усна народна творчість	Ремесла	Писемність і освіта
Десятинна церква у Києві (побудована за часів князя Володимира Святославича), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036 p.), Софіївський собор та Золоті ворота у Києві (1037 p.), Золотоверхий Михайлівський собор, побудований за часів Святополка (Михайла) Ізяславовича в 1108 — 1113 pp., Успенські собори в Чернігові й Володимиро-Волинському	"Повість временных літ" (XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинсъкий літопис" (XIII ст.), "Руська правда", "Слово про закон і благодать" Іларіона (XI ст.), "Пов­чання дітям" Володи­мира Мономаха (XII ст.), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), Києво-Пе­черський патерик	Пісні, казки, би­лини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Попови­ча та Микулу Селяниновича, Микиту Кожум'яку	Славились укра­їнські ковалі, ювеліри, зброя­рі, гончари, май­стри ткацької справи	Розвиток писемності IX cт. Кирило і Мефодій. Кирилиця. Берестя­ні грамоти. Київські графіті. Поширення шкільної освіти з прий­няттям християнст­ва. За Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновані шко­ли для князівських і боярських дітей. Бібліо­тека Софії Київської

Бойко

...

Охрещення Русі

Запровадження християнства — це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво впли­нув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історич­ного розвитку.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував про­вести релігійну реформу, суть якої полягала у модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога — громовер­жця Перуна. Ієрархія новоствореного пантеону ніби віддзеркалювала розклад політичних сил у середині країни, адже верхов­ним божеством було визнано не полянського Даждьбога, а нов­городського Перуна. Очевидно, Володимир мав зважати як на новгородську еліту, завдяки грошам якої прийшов до влади, так і на норманських найманців, на мечі яких спирався (громовер­жець Одін — брат-близнюк литовсько-слов'янського Перуна був покровителем скандинавської дружини). Проте навіть модерні­зована стара релігія не відповідала потребам часу; вона гальмува­ла процес державотворення; не захищала багатства і привілеї фе­одальної верхівки, що набирала силу; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими країнами. Тому запровадження якісно нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхід­ністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зраз­ка. І це зовсім не випадково. По-перше, ще за часів існування античних міст-держав для Подніпров'я визначився південний век­тор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху "з варяг у греки". По-друге, у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. По-третє, відповідно до візантій­ської моделі християнства світська влада домінувала над релігій­ною, що цілком влаштовувало великого князя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він отримував, а конт­роль над ним з боку церкви не встановлювався. По-четверте, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віров­ченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. Єдине, що три­вожило Володимира, — це реальна загроза через прийняття хрис­тиянства потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну залеж­ність від Візантії.

Вирішенню проблеми посприяв збіг обставин. У 986 р. візан­тійський імператор Василь II, проти якого виступили земельні магнати, попросив у Володимира військової допомоги для при­душення заколотників. Київський князь погодився, але висунув вимогу — одруження із сестрою імператора Анною. Це була над­звичайно висока ціна, адже відповідно до існуючих тоді канонів, візантійські принцеси могли виходити заміж лише за рівних собі або хоча б за представників родини німецьких імператорів. Про­те обставини були сильніші за традиції: реальна загроза Конс­тантинополю змусила Василя II піти на поступки, водночас він сам висунув вимогу, щоб Володимир охрестився і запровадив хрис­тиянство на Русі. Виконуючи умови русько-візантійської угоди, у Києві хрестився Володимир.

Шеститисячне руське військо допомогло візантійському імператору розбити сили феодальної опозиції влітку 988 р. у битві під Хрисополем. Проте, опанувавши ситуацією, імпера­тор зрікся своїх обіцянок і відмовив князю віддати за нього сестру. Намагаючись досягти поставленої мети, Володимир здійснює блискавичний похід до Криму і захоплює важливий пункт візантійського панування на півострові, головну жит­ницю імперії — Херсонес (Корсунь) Імператору нічого не залишилось, як виконати умови угоди. Саме у Корсуні восени 989 р Володимир взяв шлюб з Анною Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі Драматичні події, пов'язані із запровадженням нової релігії, що відбулися протягом трьох років (988, 989, 990 pp.) літописцем спресовані в один — 988 р. Насправді ж християнізація Русі тривала де­кілька століть.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший роз­виток Київської Русі:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу і формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян.Християнство, сформоване як релігія класового сус­пільства, освячувало владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему, адже існування християнсь­кої небесної ієрархії було ніби віддзеркаленням ієрархії фео­дального суспільства. Водночас воно рішуче стверджувало рів­ність усіх перед богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могут­ньої, централізованої самодержавної країни.До кінця 80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною держа­вою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязів­ської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релі­гійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вож­дів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політич­ної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої вла­ди верховного правителя).

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.Хрещення Русі та одруження на Багрянородній сестрі візантійського імператора ввели Володимира у ко­ло християнської сім'ї європейських правителів, а Давньорусь­кій державі відкрили шлях до її визнання європейською христи­янською спільнотою. З того часу великий князь ставав повно­цінним суб'єктом міжнародного права; кордони його держави вважалися недоторканими (бодай номінально); на полі бою кня­жих воїнів брали в полон, а не в рабство та ін. Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залеж­ності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагоджен­ню і розширенню плідних зв'язків, побудованих на принципі рів­ноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверд­жують тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Ри­мом. Після християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X—XIII ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами візантійських династій лише 12.

4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття у населення Давньоруської держави.Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи. Язичництво пригнічувало людську душу і виховувало страх перед природними силами. Оголошення християнством Бога надприродною силою, яка керує світом, докорінно змінило си­туацію, позбавивши людину цього страху. Поступово відбуваєть­ся зміна акцентів у релігійній вірі: він переноситься із зовніш­нього світу на внутрішній світ людини. Внаслідок чого людина отримує повну свободу вибору та поведінки, справедлива розп­лата за які чекає у потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль ранньофеодального суспільства: певною мірою пом'якшилися стосунки між людьми, було припи­нено полігамію, засуджено звичаї родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.