Кримінально-процесуальні акти

Процесуальний акт  поняття складне, яке включає в себе не тільки певні дії

суб’єктів кримінального провадження, що виконуються ними в процесі здійснення

своїх повноважень, а й кримінально-процесуальні документи, що складаються при

цьому.

Однією з вимог процесуальної форми є правило про те, щоб процесуальні дії і

прийняті процесуальні рішення були письмово закріплені у певних процесуальних

документах.

Кримінальний процесуальний закон встановлює таку форму цих документів,

яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведених

процесуальних дій, прийняте рішення з тим, щоб надалі використати одержані дані

під час досудового розслідування, розгляду та вирішення матеріалів кримінального

провадження у судовому провадженні, перевірки законності та обґрунтованості

проведених дій і прийнятих рішень.

Кримінально-процесуальні документи – це письмові документи, складені на

підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у

зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у

якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної

діяльності.

Основні види кримінально-процесуальних документів: постанова, протокол,

ухвала, вирок, обвинувальний акт.

Відповідно до ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається у формі

постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК (наприклад, про

продовження строку досудового розслідування, про зупинення досудового

розслідування, про закриття кримінального провадження), а також коли слідчий,

прокурор визнає це за необхідне. Судове рішення приймається у формі ухвали або

вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК.

Постанова слідчого, прокурора складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття

постанови; прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин,

які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх

обґрунтування та посилання на положення КПК;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого

процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій

належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та

підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із

законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав,

свобод чи інтересів яких вона стосується.

У випадках, передбачених КПК, хід і результати проведення процесуальної дії

фіксуються у протоколі.

Відповідно до ст. 104 КПК протокол складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення

та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я,

по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії

(прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про

те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про

застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації

та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та

порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій;

отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального

провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і

документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом

протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників

процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається

можливість ознайомитися із текстом протоколу.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати

протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її

захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу

та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася

підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право

дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до

протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання

письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її

захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.

Стаття 105 КПК передбачає можливість долучення додатків до протоколу.

Додатками до протоколу можуть бути:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної

процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші

матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з

метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора,

спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких

додатків.

Обвинувальний акт – це процесуальний документ, який складається за

результатами досудового розслідування у разі, якщо слідчим встановлені достатні

підстави для розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні

та вирішення питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального

правопорушення.

Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується

прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо

він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Відповідно до ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові,

дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та

місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор

вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з

посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про

кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час

досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив,

або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Судові рішення, що приймаються у кримінальному провадженні,

викладаються у формі вироку чи ухвали.

Згідно ст. 369 КПК судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по

суті, викладається у формі вироку, а судове рішення, у якому суд вирішує інші

питання, викладається у формі ухвали.

Стаття 370 КПК встановлює вимоги до судових процесуальних рішень.

Зокрема, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами

матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження,

передбачених КПК.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих

обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та

оціненими судом.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та

підстави його ухвалення.

Загалом, у кримінальному судочинстві існує понад 20 різних видів

процесуальних документів. Окрім названих вище  це подання, клопотання, скарги,

виклики, зобов’язання, повідомлення, доручення, заперечення, заяви, реєстри тощо.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій

зміст, значення, структуру.

Для зв’язку багаточисельних процесуальних актів з урахуванням їхньої

сутності, правової природи, призначення вдаються до їх класифікації.

Так, кримінально-процесуальні документи можна класифікувати:

1) за процесуальним значенням (основні та допоміжні). Основні становлять

підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства

(постанова про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт, вирок та

ін.). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку

вирішується питання про речові докази). Допоміжні акти, хоча і не є підсумковими,

але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обґрунтоване

прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу здійснювати

свої права, тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть

бути як початковими (протокол усної заяви про кримінальне правопорушення), так і

проміжними, які приймаються під час кримінального провадження (протокол

допиту, протокол огляду, постанова про призначення експертизи та ін.);

2) за імперативністю складання (обов’язкові та факультативні). Обов’язкові –

це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця у

будь-якому кримінальному провадженні чи у певній категорії кримінальних

проваджень. Факультативні – це документи, які складаються не в усіх кримінальних

провадженнях;

3) за місцем складання (ті, що складаються в службових приміщеннях органів

досудового розслідування, прокуратури, суду та ті, що складаються поза їх межами).