Кримінально-процесуальні норми:поняття та види

Кримінально-процесуальні норми-це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується заходами державного примусу.

Види кримінально-процесуальних норм:

• норми, що зобов'язують (імперативні)- категорично диктують суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності певну поведінку (наприклад, ч.2 ст. 9 КПК: „ Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень");

• норми, що уповноважують -наділяють учасників кримінального судочинства відповідними процесуальними правами. Використання їх залежить від розсуду суб'єктів (наприклад, ч. 7 ст. 290 КПК надає потерпілому право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування. Але скористатися цим правом чи ні,залишається на його россуд);

• норми, що забороняють -зобов'язують учасників кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій. Забороняючі норми можна розглядати як різновид зобов'язуючих або імперативних норм. (наприклад, ч. 2 ст. 11 КПК: „ Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.").

Крім цього, виділяють резолютивні й технічні норми.

Резолютивні норми мають характер визначень або нездійснення бажаної дії.

До технічних норм належать правила провадження слідчих дій, правила зберігання речових доказів, правила складання протоколів,процесуальні строки. Тобто вони визначають процесуальну техніку.

9.Чинне кримінально-процесуальне законодавство України та його система.

Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.8.Кримінально-процесуальні норми:поняття та види.

Кримінально-процесуальні норми-це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, виконання яких забезпечується заходами державного примусу.

Види кримінально-процесуальних норм:

• норми, що зобов'язують (імперативні)- категорично диктують суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності певну поведінку (наприклад, ч.2 ст. 9 КПК: „ Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень");

• норми, що уповноважують -наділяють учасників кримінального судочинства відповідними процесуальними правами. Використання їх залежить від розсуду суб'єктів (наприклад, ч. 7 ст. 290 КПК надає потерпілому право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування. Але скористатися цим правом чи ні,залишається на його россуд);

• норми, що забороняють -зобов'язують учасників кримінального процесу утримуватися від вчинення певних дій. Забороняючі норми можна розглядати як різновид зобов'язуючих або імперативних норм. (наприклад, ч. 2 ст. 11 КПК: „ Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.").

Крім цього, виділяють резолютивні й технічні норми.

Резолютивні норми мають характер визначень або нездійснення бажаної дії.

До технічних норм належать правила провадження слідчих дій, правила зберігання речових доказів, правила складання протоколів,процесуальні строки. Тобто вони визначають процесуальну техніку.

9.Чинне кримінально-процесуальне законодавство України та його система.

Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Конституція України

Базовим джерелом кримінально-процесуального права виступає Конституція України. Конституційні основи цієї галузі права:

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

…Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Основним джерелом кримінально-процесуального права в період з 1960 р. по 2012 р. був Кримінально-процесуальний кодекс УРСР/України.

20 листопада 2012 року набирає чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13 квітня 2012 року.

Серед інших джерел, що містять кримінально-процесуальні норми, називають:

-міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України(Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959)

- закони(Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011 № 3460-VI)

- підзаконні нормативно-правові акти(Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Наказ. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) від 14.04.2004)

-правові звичаї в кримінальному судочинстві(Правовим звичаєм у кримінальному судочинстві, зокрема вважається ритуальна фраза секретаря судового засідання: «Встати, суд іде!»)

-рішення і висновки Конституційного Суду України з питань кримінального процесу

-постанови Пленуму Верховного Суду України з питань кримінального процесу

-рішення Європейського суду з прав людини(Європейський суд з прав людини: Справа «Алієв проти України»)

Конституція України

Базовим джерелом кримінально-процесуального права виступає Конституція України. Конституційні основи цієї галузі права:

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

…Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Основним джерелом кримінально-процесуального права в період з 1960 р. по 2012 р. був Кримінально-процесуальний кодекс УРСР/України.

20 листопада 2012 року набирає чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13 квітня 2012 року.

Серед інших джерел, що містять кримінально-процесуальні норми, називають:

-міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України(Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959)

- закони(Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011 № 3460-VI)

- підзаконні нормативно-правові акти(Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються: Наказ. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) від 14.04.2004)

-правові звичаї в кримінальному судочинстві(Правовим звичаєм у кримінальному судочинстві, зокрема вважається ритуальна фраза секретаря судового засідання: «Встати, суд іде!»)

-рішення і висновки Конституційного Суду України з питань кримінального процесу

-постанови Пленуму Верховного Суду України з питань кримінального процесу

-рішення Європейського суду з прав людини(Європейський суд з прав людини: Справа «Алієв проти України»)