Поняття правовідносин як особливого виду суспільних відносин
У будь-якому суспільстві існують різноманітні відносини між окремими особами, між особами та різними органами та організаціями. Всі вони до певної міри упорядковані, організовані за допомогою етичних, релігійних, інших соціальних норм.
Значна частина з них регулюється нормами права. Такі відносини існують в усіх сферах життя суспільства, і у цілому створюють в ньому правопорядок, надають стабільного і цілеспрямованого характеру. Ці відносини називають правовідносинами. Існує певна кількість визначень поняття «правовідносини». Найбільш поширене визначення, відповідно до якого правовідносини розуміють як урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що охороняються і гарантуються державою.
При цьому відносини, що регулюються, не втрачають свого фактичного змісту (економічного, політичного, сімейного, майнового тощо), а лише видозмінюються, набуваючи нової додаткової якості. Держава не може за допомогою правових засобів довільно змінювати первинний характер тих чи інших відносин, а тим більше створювати нові. Вона за допомогою законів може лише прискорювати розвиток відповідних відносин, враховувати тенденції, давати простір для прояву позитивних начал і, навпаки, стримувати негативні й застарілі зв'язки і процеси. Право — регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Сучасні ринкові відносини в Україні формуються не тому, що одного разу були прийняті відповідні норми права, а тому, що вони проявилися у реальному житті. І тільки потім приймаються відповідні акти, які легалізують відповідні зміни, форми, прискорюють їх розвиток. Проте існують правовідносини, які виникають тільки як правові і у іншій якості існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні, процесуальні, кримінальні тощо.
Правовідносини — наслідок дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспільстві правовідносин не було, оскільки не було права. Це означає, що правовідносини не можуть існувати поза правом, окремо від нього. Саме цей зв'язок з правом, урегульованість тих чи інших відносин правом і дає підстави називати їх правовими. Неможливий такий стан речей, щоб правові відносини існували незалежно від юридичних норм.
Право регулює далеко не всі, а лише найбільш принципові відносини, що мають суттєве значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей.
Це, перш за все, відносини власності, влади і управління, соціально-економічного устрою, прав і обов'язків громадян, забезпечення порядку, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо. Інші або не регулюються правом взагалі (сфери моралі, дружби, звичаїв, традицій), або регулюються лише частково (наприклад, у сім'ї, крім матеріальних, існують суто особисті стосунки між подружжям, між батьками і дітьми, що знаходяться поза правом).
З цієї точки зору всі суспільні відносини можна поділити на три групи:
1) ті, що регулюються правом і, отже, є правовими відносинами;
2) ті, що не регулюються правом і, отже, не мають юридичної форми;
3) ті, що регулюються частково.
Наведене вище дозволяє зробити висновок, що будь-які правові відносини є суспільними відносинами, але не всі суспільні відносини є правовими. Проте межі дії права не є абсолютними, визначеними назавжди. Умови змінюються, і те, що у один проміжок часу регламентувалося законом, у інший період перестає бути його об'єктом.
Серед ознак і особливостей правовідносин слід назвати наступні:
По-перше, правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин. Опосередковуючи економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини, правовідносини слугують юридичною формою взаємодії між учасниками цих відносин. При цьому, урегульовані нормами права економічні, політичні та інші суспільні відносини не втрачають свою природу і характер, не втрачають свої якості та особливості. Вони лише набувають новий вид (різновид), нову форму — форму правовідносин.
По-друге, правові відносини формуються на основі правових норм, в яких відображається і закріплюється державна воля. Багато суспільних відносин регламентується за допомогою норм, що містяться у звичаях, традиціях, актах різних громадських організацій, однак характер і форму правовідносин вони можуть набути тільки у зв'язку з їх урегулюванням нормами права. Це стосується всіх без виключення суспільних відносин — сімейних, трудових, майнових, особистих — незалежно від їх природи, сфери виникнення і способу існування.
По-третє, правовідносини являють собою такий вид суспільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників. На відміну від економічних, а точніше, виробничих відносин, що складають базис суспільства і виникають незалежно від волі і свідомості людей, правові відносини є свідомими, мають вольовий характер.
По-четверте, правові відносини являють собою багаточисельні і різноманітні зв'язки їх учасників, що здійснюються за допомогою покладених на них обов'язків. Разом із сукупністю реальних дій, спрямованих на їх використання і здійснення, вони складають зміст правовідносин.
По-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можливістю державного примусу. При цьому, переважно, вимоги норм права і зміст правовідносин, що виникають на їх підставі, спираються на добровільну і свідому поведінку їх учасників. Однак державний примус у випадку порушення правових приписів ніколи при цьому не виключається.
Зміст правовідносин
Зміст правовідносин — це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.
При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти надану і охоронювану державою міру (межу) можливої (дозволеної) поведінки особи із задоволення своїх законних інтересів, передбачених об'єктивним правом. На відміну від об'єктивного права, що являє собою сукупність чи систему реально існуючих юридичних норм, суб'єктивне право виступає як право, що належить лише певному суб'єкту і реалізується не інакше як за волевиявленням цієї особи.
Під правом у суб'єктивному значенні, зазначав Е. Трубецькой необхідно розуміти «ту сферу зовнішньої свободи, яка надається людській особі нормами об'єктивного права». При цьому суб'єктивне право як міра можливої чи дозволеної поведінки не може здійснюватися її носієм довільно, незалежно від інших юридичних норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, учасник правовідносин діє на основі і у рамках існуючих правових норм. Юридичний обов'язок являє собою передбачену законом необхідність певної поведінки однієї особи — суб'єкта правовідносин в інтересах іншої особи, що має відповідне право.
Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений законом вид поведінки однієї, зобов'язаної особи стосовно іншої особи, що має відповідні права.
Г. Шершеневич визначає юридичний обов'язок перш за все як «усвідомлення обмеження своєї волі. Людина зобов'язана узгоджувати свою поведінку з вимогами, що пред'явлені до неї». Юридично зобов'язаним слід визнати того, до кого звернені вимоги норм права. Людина діє не відповідно тільки до своїх власних інтересів, вона вважає за необхідне обмежити себе в можливому фактичному здійсненні інтересів внаслідок існування інтересів інших.
Таким чином, порівнюючи суб'єктивне право і суб'єктивні юридичні обов'язки, підкреслимо: якщо змістом перших є міра припустимої, дозволеної поведінки, то змістом інших — міра обов'язкової поведінки. Залежно від характеру норм права і їх змісту зобов'язаній особі в одних випадках належить здійснювати певні, передбачені нормою права дії на користь управленої особи, в інших випадках — утриматися від вчинення заборонених нормами права дій.
Суб'єктивні юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персонофіковані. Вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного учасника чи учасників цілком визначених, конкретних правовідносин.
Структура правовідносин
До складу правовідносин входять такі елементи: 1) суб'єкти; 2) об'єкт; 3) суб'єктивне право; 4) юридичний обов'язок.
Правовідносини складають основну сферу суспільного цивілізованого життя.
Підставою виникнення, припинення чи зміни правовідносин є норми права. Отже, правовідносини — один із основних каналів переведення права у площину соціальної дійсності, інтересів людей та їх об'єднань.
Норми права і правовідносини органічно взаємопов'язані і являють собою до деякої міри єдине ціле. Це невелика, але чітка динамічна система, у якій два компонента кореспондують один одного. Норма поза правовідносинами мертва, правовідносини без норми неможливі. Вони співвідносяться як причина і наслідок — перша передує другому.
Зв'язок норми права і правовідносин виражений у наступному:
1. Правові відносини виникають і функціонують тільки на основі норм права. Суб'єкти не можуть самі, поза цими нормами, тобто всуперечить волі держави, встановлювати вигідні їм правовідносини — такі відносини офіційна влада не буде охороняти.
2. Правовідносини — форма реалізації юридичної норми, спосіб втілення її в життя. Саме у правовідносинах знаходиться реальна сила і ефективність державного припису. Правовідносини — це норма права в дії. Кінцеві цілі їх у принципі збігаються, вони покликані врегулювати ті чи інші суспільні відносини, координувати взаємну поведінку відповідних фізичних і юридичних осіб.
3. Норма права і правовідносини є складовими частинами (елементами) єдиного механізму правового регулювання і виконують у ньому, крім власних, деякі спільні функції.
4. Норма права у своїй гіпотезі вказує на умови виникнення правовідносин, у диспозиції — на права і обов'язки їх суб'єктів, у санкції — на можливі наслідки у випадку порушення даної норми. Норма права містить у собі модель реальних суспільних відносин, а отже, і правовідносин як їх юридичної форми.