Основні підходи до розуміння суспільства. основні підходи до розуміння суспільства

ТЕМА 7. ФІЛОСОФІЯ СУСПІЛЬСТВА

(4 год.)

План

Основні підходи до розуміння суспільства

Суспільство як саморозвинена система

Суспільство і особистість

Правова держава. Громадянське суспільство

Соціальна філософія – розділ філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві.

Добре відомо, що людина не може існувати поза суспільством. Адже, як помітив ще Аристотель, поза суспільством може жити тільки геній чи божевільний.

Основні підходи до розуміння суспільства

Людське суспільство - одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому одне суспільство змінює інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін "суспільство" - поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні.

У вузькому розумінні він має такі значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т. д.).

Суспільство в широкому розумінні - це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. Інакше кажучи, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Суспільство вивчає безліч наук: соціологія, історія, археологія, історія держави і права та багато інших, кожна з яких має свій аспект вивчення суспільства.

Соціальна філософія під поняттям "суспільство" має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття "суспільство" - ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, і які зробили людей здатними до суспільного буття:

Ø Біологічний пріоритет людини, завдяки якому та сама людина отримала можливість жити більш складним соціальним життям;

Ø Біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх неконкурентними у природному середовищі, а інстинкти самозбереження і виживання штовхнули до об’єднання;

Ø Природний поділ на людей сильних і слабких, владних і тих, хто схильний до підкорення;

Ø Соціальні інстинкти, які є сильнішими за тваринні інстинкти;

Ø Природний альтруїзм (схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них;

Ø Егоїзм і агресивність людей, для яких природним станом є війна, звідси – небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що привело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми;

Ø Здатність до праці, яка створила людину і суспільство.

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель, що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і окрема людина, крізь призму даної моделі розглядалися в системі загального світового (Божого) порядку - космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою всього сущого.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії Середньовіччя. Антична філософія, попри розбіжності у поглядах її представників на суспільство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке включалося все суще, у тому числі й суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог (Аврелій Августин, Фома Аквінський).

У Новий час поширилась натуралістична концепція громадського життя, представниками якої були Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Шарль Луї Монтеск'є, Джон Локк та ін., хоча перші натуралістичні ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів. Так, наприклад, Демокріт висловлював думку про те, що все громадське життя має природне походження, Аристотель же висунув ідею про природне походження соціального розшарування людей.

Натуралізм (від лат. natura - природа) як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологічних і т. ін. Відповідно до даного принципу тип суспільства і характер його розвитку визначаються кліматичними умовами і географічним середовищем (географічна школа - Лев Мєчников, Василь Ключевський та ін.), біологічними, расовими, генетичними особливостями людей (соціальний дарвінізм: Томас Мальтус, Людвіг Гумплович, Вільям Самнер; расово-антропологічна школа: Жозеф Артур де Гобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випромінювання (Олександр Чижевський, Лев Гумільов). Таким чином, натуралізм вищі форми буття зводить до нижчих, а людину - до рівня тільки природної істоти. Головний недолік даної концепції полягає в ігноруванні якісної своєрідності людини, у приниженні людської активності, у запереченні людської волі.

На відміну від натуралістичної концепції ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію. Такс ідеалістичне розуміння історії виникає в результаті абсолютизації духовного фактора в людському бутті і знаходить своє відбиття в принципі: "Ідеї правлять світом".

Вершиною об'єктивно-ідеалістичної моделі розуміння суспільства є погляди Гегеля, який висловив ряд геніальних здогадів про закономірності розвитку суспільства. За Гегелем, історія рухається вперед не як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності та егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають про свій інтерес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних задумів. У цьому, вважає Гегель, і полягає "хитрість історичного розуму", саморозвиток і самопізнання якого і являє собою власне історичний процес.

Таким чином, якщо з погляду натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого початку виконує світовий розум (об'єктивний ідеалізм), нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова (суб'єктивний ідеалізм).

З погляду марксизму, що ґрунтується на роботах Чарльза Дарвіна, Льюїса Моргана, праця і виробничі відносини, що виникли на її основі, є головними матеріальними силами, які привели до появи і вдосконалення власне людської форми існування - суспільства.

Наши рекомендации