Діяльність України на міжнародній арені після Другої світової війни
У післявоєнний період відбулися важливі зміни у міжнародному становищі УРСР: у 1945 р.Україна стала членом- співзасновником ООН. Рішення про прийняття УРСР у члени-співзасновники ООН було викликане, з одного боку, визнанням ролі і значення України у розгромі фашизму, а з іншого – наслідком боротьби за голоси і вплив у післявоєнному світі між СРСР та західними державами.
Ще у 1944 р. Сталін прийняв далекоглядне рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Тоді ж був утворений Наркомат закордонних справ УРСР на чолі з О.Є.Корнійчуком. Розпочалася також робота по створенню збройних сил республіки і навіть був призначений нарком оборони генерал-лейтенант В.П.Герасименко, але згодом від цієї ідеї відмовились.
З проголошенням ООН 24 жовтня 1945 р. Україну обрано до складу Економічної й Соціальної Ради, протягом 1948-1949 рр. вона була постійним членом Ради Безпеки ООН, пізніше входила до Всесвітньої Ради Миру, з 1954 р. – до ЮНЕСКО та ін. УРСР брала участь у Паризькій мирній конференції 1946 р., у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.
Але діяльність УРСР на міжнародній арені носила обмежений, декларативний характер і повністю залежала від московського центру. Як і СРСР у цілому, Україна у післявоєнний період була втягнута у вир “холодної війни”.
Встановлення західних кордонів. Переселення. Операція “Вісла” До складу УРСР у 1945 р. було включено Закарпаття, згодом були підписані відповідні договори з Чехословаччиною та Угорщиною.
Найскладнішим було врегулювання українсько-польського кордону. Поляки претендували на західноукраїнські землі, на Львів і Галичину. Проте на Кримській конференції (лютий 1945 р.) основоположною в українсько-польському розмежуванні стала т. зв. “лінія Керзона”, що проходила по річках Сян, Західний Буг, Вісла і була визнана ще у 1919-1920 рр. як східний кордон Польської держави (її ініціатор Дж.Керзон тоді був міністром закордонних справ Великобританії).
Внаслідок переговорів між СРСР, США і Великобританією, українсько-польський кордон встановлювався західніше Львова, але такі українські етнічні землі, як Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (т.зв.“3акерзоння”) із містами Холм, Ярослав, Перемишль, Сянок та ін. визнавалися польською територією.
Протягом 1944-1946 рр. відбувалося добровільно-примусове переселення українців (всього бл. 480 тис.) з їх етнічних земель Закерзоння до УРСР; відповідно поляки (бл. 810 тис.) виїхали з України до Польщі.
У квітні-серпні 1947 р. польський уряд під приводом ліквідації загонів УПА здійснив насильницьке переселення понад 140 тис. українців із Закерзоння у північно-західні воєводства Польщі (операція ”Вісла”). Розселені окремими сім’ями поміж поляками, українці були приречені на денаціоналізацію й спольщення.
Ця злочинна акція була узгоджена і підтримана військовими силами СРСР і Чехословаччини. У концтаборі Явожно поблизу Кракова, на території філіалу колишньої фашистської катівні Освенціму, поляки ув’язнили бл. 4 тис. українців.
На початку 1990-х років Сенат Польської Республіки спеціальною ухвалою засудив акцію “Вісла” як злочинну проти українського народу.
З цього періоду Українська радянська республіка розвивається як теоретично суверенна держава, що входить до складу федеративного Союзу радянських республік.
Єдиний народногосподарчий комплекс країни, що до 60-х рр., визначається як централізована командно-адміністративна система, яка протистояла ініціативі республік, принципам їх економічної самостійності та власності на національні багатства та національний доход. Це було основою політичної та національної залежності Української держави. Незважаючи на свою проголошену й закріплену Конституцією суверенність Українська радянська держава у складі СРСР залишилась економічно, політично та ідеологічно залежною від керівного центру.
Однак зафіксоване Конституцією СРСР право Союзу на встановлення загального порядку взаємовідносин республік з іноземними державами суттєво обмежувало правосуб’єктність України на міжнародній арені.