Образ Едіпа у Софокла.Використання міфу про Едіпа у світовій літературі

Едіп або Едип (0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"грец. Οιδίποδας) — давньогрецький (фіванський) герой, син 0%9B%D0%B0%D1%96%D0%B9"Лаія та 0%86%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0"Іокасти. 0%9E%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB"Оракул провістив, що Лаія вб'є власний син.Коли народився Едіп, Лаій наказав пробити дитині ступні й залишити на горі 0%9A%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BD"Кітерон на поживу звірам. Раб пожалів хлопчика й відніс його коринфському пастухові, що передав дитину своєму бездітному цареві Полібу. 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B1"Поліб назвав хлопчика Едіпом (дослівно «пухлоногий») і виховав як рідного сина. (Первісний варіант: батько кинув Едіпа в море, але він урятувався, і його всиновив сікіонський цар). Нічого не знаючи про своє походження, хлопець ріс при коринфському царському дворі, готуючись до геройських подвигів. Коли Едіп ще був юнак, 0%94%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%84%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB"дельфійський оракул застеріг його: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька й чоловіком рідної матері». Едіп, бувши переконаний, що його батьківщина є 0%9A%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%84"Корінф, утік до 0%91%D0%B5%D0%BE%D1%82%D1%96%D1%8F"Беотії, в Фіви. На роздоріжжі він зустрів Лаія, який їхав до Дельфів, і в сутичці вбив його.

Едіп прибув до 0%A4%D1%96%D0%B2%D0%B8"Фів, де на скелі перед міською брамою сидів 0%A1%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%BA%D1%81"Сфінкс, що звертався до подорожніх із загадками. Хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирав (варіант: скидав у безодню). Едіпові він загадав таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Едіп відповів: це людина в дитячому віці, доросла, і в старості. Розгадавши загадку та вбивши потвору (варіант: 0%A1%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%BA%D1%81"Сфінкс сам Кинувся в прірву), Едіп визволив фіванців, які обрали його на свого царя і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту.

Від цього шлюбу народилися сини 0%95%D1%82%D0%B5%D0%BE%D0%BA%D0%BB"Етеокл, 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA"Полінік і дочки 0%90%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%B0"Антігона й Ісмена (варіант: усіх дітей народила друга Едіпова дружина). Після багаторічного щасливого владарювання Едіпа в 0%A4%D1%96%D0%B2%D0%B8"Фівах почався голод, спалахнула чума. 0%94%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%84%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB"Дельфійський оракул провістив, що лихо минеться, коли буде покараний убивця царя Лаія. Дбаючи про щастя держави, Едіп енергійно розшукує винуватця злочину. Нарешті він довідується, що сам убив батька, а одружився з матір'ю. Іокаста з розпуки вкоротила собі віку, а Едіп осліпив себе. Найдавніший міф розповідає, що сліпий Едіп аж до смерті перебував у 0%A4%D1%96%D0%B2%D0%B8"Фівах.

За пізнішими міфами, Едіпа прогнали його сини. Залишаючи Фіви, Едіп прокляв синів, і це прокляття стало причиною їхнього розбрату й загибелі (варіант: загибель Етеокла й 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA"Полініка спричинена суперечкою за володіння намистом Гармонії). Згідно з афінським переказом, Едіп у супроводі своєї дочки 0%90%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%B0"Антігони прибув до передмістя 0%90%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B8"Афін Колона, де володарював Тесей. За допомогою 0%A2%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%B9"Тесея Едіп випросив прощення в розгніваних богів; 0%90%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D0%BE%D0%BD"Аполлон оповістив, що щасливою й непереможною буде та країна, що матиме Едіпів прах. 0%9C%D1%96%D1%84%D0%B8"Міф про Едіпа — варіант поширеного серед багатьох народів переказу про дитину, що приносить нещастя. У покаранні Едіпа відбито заборону шлюбу між кревними родичами.

22. Трагедія Софокла «Антігона»

Трагедія написана на міфологічний сюжет фіванського циклу. Вона не входила до складу трилогії, як це було в Есхіла, а становить цілком закінчений твір. В «Антігоні» Софокл показує суперечності між божественними законами і сваволею людини і ставить над усе неписані божественні закони.

Трагедія «Антігона» носить назву так за іменем головно-дійової особи. Полінік, брат Антігони, дочки царя Едіпа, зрадив рідні Фізі: і загинув у боротьбі зі своїм рідним братом Е лом, захисником батьківщини. Цар Креонт заборонив ховати зрадника і наказав віддати його тіло на поталу птахам і псам. Антігона всупереч наказові, виконала релігійний обряд поховання. За це Креонт наказав замурувати Антігону в печері. Антігона, вірна своєму обов'язкові — виконанню священних законів, не змирилася перед Креонтом.

Вона вважає за краще смерть, ніж покору жорстокому цареві, і кінчила життя самогубством. Після цього жених Антігони, Креонтів син Гемон пронизав себе кинджалом, в одчаї від загибелі сина позбавила себе життя і Креонтова дружина Еврідіка. Усі ці нещастя привели Креонта до визнання своєї нікчемності і до покори перед богами. «Непоборна могутність Рока,— говорить Софокл вустами хору, вона сильніша за золото, Арея, міцність просмолених морських кораблів».

Антігона - один із найпрекрасніших образів у світовій літературі. Софокл створив образ героїні, втіливши в ній кращі ознаки свого часу. Крім побожності й вірності родинним почуттям, вона наділена вільнодумством і сміливістю, що їх розвивала в громадян Періклова епоха.

Отже, головна ідея твору полягає у зверхності божественних, тобто традиційних, законів над законами людськими. Можна зробити припущення, що саме в період створення «Антігони» Народні збори мали ухвалювати якісь закони, що суперечили народним родовим традиціям. І трагедія Софокла була своєрідним попередженням і водночас закликом урахувати їх.

Антігона – сила волі, сміливість, рішучість, виконує давній родовий закон людства поширеного всюди:поховати. Не має сумнівів у своєму рішенні, відчуває власну правоту. Свідомо іде назустріч смерті, але їй гірко помирати, але вона сама обрала свій шлях.

Твір побудований на конфлікті двох сильних особистостей, які є носіями протилежних ворожих одна одній ідей.

Головний конфлікт: зіткнення державного(Креонт) і сімейно – родового права (Антігона) – для неї існує закон, який створили боги, а не люди. Тому Софокл звинувачує Креонта в тому, що він порушує стародавні загальнолюдські традиції. Креонт винний в тому, що він бере на себе відповідальність самому створювати закони, а одна людина такого ніколи не може робити. Креонт виправдовується державними законами. До людей, які порушили його закон він ставиться як до антидержавників, як виступ проти країни, ніби він ніколи не помиляється. Стійкість Креонта перетворюється на жорстокість і деспотизм.

Пристрасність героїв. В образі Антігони поєднується героїчна та лірична лінії. Креонт також до кінця відстоює свої ідеї. Всі герої до останнього відстоюються не тільки себе, а й свою ідею.

Дія трагедії розвивається дуже швидко, багато переходів від одного стану в протилежний, в творі дуже багато подій.

Відсутні великі монологи, переважає гострий діалог, який можна порівняти з двобоєм. Мова героїв афористична, стисла

Хор підкреслює головну думку кожного епізодія і намічає хід наступного.

У Софокла герої – люди, але піднесені над дійсністю.