Загадка Сфінкса як розкодування долі Едіпа, метафора «духовної сліпоти»
Едіп прибув до Фів, де на скелі перед міською брамою сидів Сфінкс, що звертався до подорожніх із загадками. Хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирав (варіант: скидав у безодню). Едіпові він загадав таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Едіп відповів: це людина в дитячому віці, доросла, і в старості. Розгадавши загадку та вбивши потвору, Едіп визволив фіванців, які обрали його на свого царя і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту. Важливо пам'ятати, коли йдеться про загадку Сфінкса, що інакомовлення робить героя особою, яка хоч і відгадала загадку, але не спроможна розгадати свою долю. Вся трагедія відбувається під знаком того, що слова, події, вчинки передають один зміст, а виражають інший. Конфлікт полягає не у зіткненні неправдивого з неправдивим, а сліпого зі зрячим, ймовірного з дійсним, незнаючого з мудрим. Це швидше колізія помилки й істини, в основі якої лежить сліпота і зрячість. Звичайно, ці поняття не зорового, а етичного характеру. Трагедія виводить з цього конфлікту ідею релігійно-етичного "прозріння": прозріває не тільки герой, який відтворює страждання "сліпого", а й сам "глядач". Давні греки сприймали поезію гедоністично. На цьому побудовані сучасні концепції "емотивного гедонізму", сутність яких полягає в тому, що грецька трагедія повинна була приносити глядачеві естетичну насолоду, викликаючи у нього емоційну реакцію [7, 162].
Базуючись на міфі, трагедія Софокла увібрала й динамічність структури міфу як структури метаморфози образів у їх русі по кривій лінії смислу. Міф - багатозначний за своєю природою, тому розкриття багатозначності виявляється як логіка його смислу. Сутність міфу про Едіпа не в загадці Сфінкса: "Хто ходить вранці на чотирьох ногах, вдень на двох, а ввечері на трьох?", а у її відгадці. Загадкою виявилася таємниця людського знання: що може знати людина? Тобто легенда про Едіпа породжує проблему: міф як знання.
У першій частині трагедії Софокла Едіп - зрячиий, він осліплює себе тоді, коли усвідомив згубність своєї самовпевненості як смертної людини. На його рахунку два злочини - вбивство батька й інцест, скоєні через сліпоту свою. Він злочинець через незнання. Але що таке "незнання" і що означає "мимоволі", без примусу, як не сліпоту? Хіба це мудрість відгадати загадку Сфінкса? Це ж сліпота. Навіщо тоді таке сліпе бачення? Краще морок, ніж обман, - і тоді Едіп осліплює себе. Тепер йому відкрився внутрішній світ: смисл образу "бачення" переходить із зовнішнього до внутрішнього бачення. "Сліпота зрячості" перетворюється на "зрячість сліпоти".
Антиподом Едіпа у трагедії виступає Тіресій: образ провидця, сліпого Тіресія, який знає те, чого не знає зрячий Едіп, що він вбивця батька і чоловік своєї матері. Але Тіресій не є сліпим від народження. Одного разу, вже юнаком, він мимохідь побачив очима смертного те, чого не смів бачити: голу богиню Палладу під час купання. Богиня, вистрибнувши з води, виколола йому очі. Тіресій такий же злочинець мимоволі, як Едіп, має дар віщування, дар розуміння мови птахів і волі богів. Різниця між ними полягає в тому, що Тіресій отримав внутрішнє бачення від богів як компенсацію за втрачений зір, Едіп же прозріває сам, пройшовши багатостраждальний шлях, його духовне прозріння - це нагорода за спокуту гріхів.
30.Конфлікт “Антігони”.
Конфлікт заключається в тому, що прадавній божий закон виступає супроти людського. Софокл однозначно на боці божому. Але між рядками можна помітити, що Софокл каже, що людський закон хибний. Софокл полегшує собі проблему, адже Полінік оскверняє розбоєм рідну домівку, от же порушує закон Зевса і первісну гармонію. Тому не тільки Антігона діє за божим законом. Але й Креонт. Якби Софокл дійсно відтворив такий конфлікт: божий закон проти божого, тоді б неодмінно вся коллізія прийняла вигляд нерозв'язної трагедії.
Закон Кроента втратив чуття реального. Він уявив себе центром всесвіту. Антігоня, людина, яка обстоює свою гідність, незалежність, трагедія її у тому, що ще не настав її час. Поки ще владарює всеправний можновладець. В “Антігоні” головним мотивом проходить проблематичність людського знання. Креонт з самого початку певен в правильності своїх помислів. Котрі однак у кінці трагедії обертаються безрозсудливістю. Антігона задає собі питання, хто правий в своїх діях, вона чи Креонт. Відповідь на це питання дає фінал трагедії, що дії дівчини співпадають з існуючим божим законом.