Українська лексикографія. Типи словників. Характеристика найважливіших словників укр. мови

Лексикографія -розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу. Залежно від лексичного матеріалу, способу його опрацювання й призначення розрізняють енциклопедичні словники і словники загальномовні (філологічні). Енциклопедичні словники тлумачать не слова, а позначені словами поняття, дають відомості про історичних осіб, діячів науки, культури, пояснюють факти, явища з найрізноманітніших галузей життя - науки, мистецтва, виробництва, економіки, політики, релігії, права. В енциклопедичному словнику охоплено лише іменники. Статті супроводжуються ілюстраціями (малюнками, таблицями, діаграмами тощо). До енциклопедичних словників належать усі термінологічні словники-енциклопедії, біографічні словники. Такими, наприклад, є «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ), «Шевченківський словник», «Українська літературна енциклопедія» та ін. Загальномовні (лінгвістичні) словники можуть бути одномовні і двомовні (рідше багатомовні). Фіксовані в словниках слова, що утворюють словникові статті, подаються з певними позначками (наголос), довідками (лексикологічного чи граматичного характеру), ілюстраціями.

За розташуванням слів словники поділяються на алфавітні і гніздові. Різновидом алфавітних словників є так звані зворотні (інверсійні) словники, в яких слова подаються в алфавітному порядку кінцевих літер слів. У гніздових словниках фіксуються гнізда споріднених слів за алфавітним порядком первинного слова й усіх похідних у кожній словниковій статті. В свою чергу загальномовні словники поділяються на різні типи і види. У тлумачному словнику трактується значення слова. Цей словник відображає словниковий склад мови на певному етапі його розвитку. Крім тлумачення значень, стисло подано довідки правописного характеру, граматичні і стилістичні, типові поєднання цього слова з іншими, фразеологічні звороти. Найкращим тлумачним словником української мови «Словник української мови» в 11-ти томах (К., 1970-1980). Перекладні словники бувають дво-, тримовними (і більше): «Українсько-російський словник» в 6-ти томах, «Російсько-український словники» у 3-х томах, «Українсько-англійський словник» та ін.

Орфографічні словники є довідниками з написання слів. Орфоепічні словники подають відомості про вимову слів та наголошування їх. Історичні словники містять слова і звороти з різних пам'яток із перекладом цих слів на сучасну мову.

Етимологічні словники дають характеристику найдавнішого звукового складу слова, тлумачать походження і зміну значень слів на основі зіставлень із словами спільного кореня інших споріднених мов. Словники синонімів подають слова «гніздовим» способом: об'єднують за близькістю значень. Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням. Фразеологічні словники пояснюють значення фразеологізмів (одномовні), подають фразеологічні відповідники з мови перекладу (двомовні). Словники мови письменників фіксують слова і звороти з художніх текстів із тими значеннями, в яких вони використані митцем. Першою словниковою роботою в Україні був «Лексис» Лаврентія Зизанія Товстуновського, виданий у 1596 р. у Вільні як додаток до йото граматики слов'янської мови. Найбільшою подією в українській лексикографії кінця XIX - початку XX ст. стало видання 4-мовного.«Словаря української мови» Бориса Грінченка (1907-1909). XX ст. позначене чималими здобутками у галузі української лексикографії. Завдяки творчим зусиллям Інституту мовознавства, а нині й Інституту української мови НАН України створено цілу низку словників різного типу.

Уперше в Україні вийшов тлумачний «Словник української мови» в 11-ти томах (1970-1980). Найзначніші словники української мови: «Українська Радянська Енциклопедія» в 12-ти томах (1977-1985), «Українсько-російський словник» в 6-ти томах (1953-1963); «Російсько-український словник» в 3-х томах (1968); «Етимологічний словник української мови» в 7-ми томах (Т. 1 -1983; Т. 2 - 1985; Т. З -1989); «Українська літературна енциклопедія» в 2-х томах (1990); «Словник мови Шевченка» в 2-х томах (1964).

Створено словники спеціального призначення:

1) фразеологічні: «Фразеологічний словник української мови. - Кн. I-II (1993);» Г. М. Удовиченка;

2) орфоепічні: «Орфоепічний словник» М. І. Погрібного (1986);

3) орфографічні: «Орфографічний словник української мови» С. І. Головащука, М. М. Пещак, В. М. Русанівського. О. О. Тараненка (1994);

4) морфемні і словотвірні: «Морфемний словник» (1983); «Українсько-російський словотворчий словник» 3. С. Сікорської (1995); «Інверсійний словник української мови» за ред. С. П. Бевзенка;

5) словники-реєстри різних групувань лексики: «Словник паронімів української мови» Д. Г. Гринчишина (1986); «Словник антонімів» О М Полюги (1987); «Словник російсько-українських міжмовних омонімів» Л П Кочергам (1997) та ін.