Спроби реформування економіки в другій половині 60-х років XX ст. Посилення бюрократичного централізму.

Ще 1962 р. газета «Правда» опублікувала статтю професора Є. Лібермана «План, прибуток і премія», написану на основі аналізу досвіду роботи економічної лабораторії Харківського раднаргоспу. Під час дискусії, розгорнутої навколо пропозицій вченого, поступово викристалізувалася модель нового механізму господарювання. Саме вона і стала стрижнем проголошеної у вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи.

Питанням економічної реформи були присвячені рішення березневого та вересневого пленумів ЦК КПРС, що відбулися в 1965 р. Березневий пленум обговорив питання «Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР» і схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Державою визначалися тверді плани її закупівель на кілька років, суттєво підвищувались закупівельні ціни з урахуванням кліматичних умов та умов виробництва в окремих районах, впроваджувалися надбавки за надпланову продукцію.

У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про покращання управління промисловістю, вдосконалення та посилення економічного стимулювання промислового виробництва». Суть нових підходів полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток.

Реформа розпочалася в січні 1966 р. У цей період на нові методи планування та економічного стимулювання перейшли 1,5% підприємств України, а 1970 р. їх було вже 83%.

І хоча економісти називають восьму п'ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966—1970 pp. був найкращим за останні 30 років» ( промислове виробництво зросло на 50%, сільсько-господарське – на 16, 5 %, національний доход – на 30 %), а історики вказують на «тимчасове прискорення розвитку господарства», викликане реформою 1965 р.» та «поліпшення показників виробництва в цей час», все ж ці твердження потребують певної корекції при аналізі розвитку народного господарства УРСР.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

Несприйняття ринкового регулювання, посилення директивного планування і силового управління наприкінці 60-х років значною мірою були зумовлені бурхливими подіями «Празької весни» 1968 p., які змусили замислитися лідерів системи над своїм майбутнім. Саме тоді в політичній лексиці з'являється термін «стабілізація».

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно-директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління).

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу — «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України, зокрема, але говорити про «застій» в економіці достатніх підстав немає. Від 1965 до 1985 p. всі основні показники економічного розвитку республіки зростають. Правда, інколи дуже мізерно, як, наприклад, валова продукція сільського господарства, що зростала лише на 0,5% щорічно в 1981—1985 pp., але тенденція до просування вперед ще діяла. У цей час Україна зберігає за собою роль однієї з найважливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних баз країни. У 1980 р. питома вага окремих видів продукції УРСР у загальносоюзному виробництві становила (в %): добуток вугілля — 27,5, залізної руди — 51,3, виробництво сталі — 36,3, доменного та сталеплавильного обладнання — 52,1, магістральних тепловозів — 95,1, цукру-піску — 52,4.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи раз по раз почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли в 60-ті роки у світі розгорнулася науково-технічна революція. Середньорічний приріст валового суспільного продукту в Україні у 1961—1965 pp. становив 6,9%, 1966—1970 рр. — 6,7, 1971—1975 pp. — 5,6, 1976—1980 pp. — 3,4, 1981 — 1985 pp. — 3,5%. Тільки за 15 років (від 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшилися більш як удвічі. Знизилася ефективність господарювання. У 1960—1985 pp. капіталовкладення у сільське господарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції — лише в 1,6.

Почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація — а) зниження приросту населення, кількість якого в республіці в 70-х роках зростала темпами у 2 рази, а у 80-х роках — у 4 рази нижчими, ніж у 60-х роках; б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл у міста (в 1961—1986 pp. міське населення зросло з 20,6 млн. до 33,7 млн. осіб, або на 63,6%, сільське населення цього періоду зменшилося на 23%);

в) динаміка вікового складу розвивалась по лінії постаріння населення України (якщо в 1960 р. співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.

3. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу. Проте було б необ'єктивно стверджувати, що Україна тільки робила внески до загальносоюзної скарбниці, нічого звідти не беручи, адже лише гігантську домну № 9 у Кривому Розі споруджували представники 35 націй і народностей Радянського Союзу, до її будівництва було залучено значну кількість підприємств різних республік. Тому, доки не будуть опубліковані дані про баланс республіканських надходжень і видатків у межах союзного бюджету, історики, економісти та політики займатимуть діаметрально протилежні позиції.

Україна, крім цього, мала й особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці:

1.Деформована структура розміщення продуктивних сил: промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудування. Ніякими аргументами не можна виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6% території Радянського Союзу, у цей час було побудовано і будувалося надалі майже 40% атомних енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) мали працювати не на Україну, а виробляти електроенергію для європейських країн РЕВ.

2. Катастрофічна екологічна ситуація. У цей час щорічно промисловими об'єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад 10 млн. тонн шкідливих речовин. Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України сягає 57%, в тому числі в степовій зоні 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це спричинило активізацію ерозійних процесів, через що Україна щороку втрачала до 600 млн. тонн родючих ґрунтів.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки зріс від 28% у 1961 р. до 43% 1985 р.

4. Закріплення матеріалу:

- Назвіть хронологічні рамки періоду «застоя»?

- Як можна охарактеризувати політику країни в цей період?

- Що означає «неосталінізм»?

- В чому проявилась політико-ідеологічна криза радянської системи в цей період?

- Назвіть основні заходи косигінської реформи?

5. Домашнє завдання:1) Бойко О. Д. Історія України., §17.1-17.2.

6. Література:

1. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003;

2. Історія України. Бойко О.Д. –К.,2010;

3. Історія України. Мицик Ю. А. –К., 2008 р.;

4. Історія України (навчальний посібник). Світлична В.В. 2010 р.

Заняття №6 з історії України ( ІІ курс)

Тема №20.1: УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (сер. 60 — поч. 80-х років ХХ ст.)

Мета: -визначити основні тенденції економічного і соціального розвитку України у 60-80-х роках XX ст.; охарактеризувати внутрішньополітичне та соціально-економічне становище України у другій пол. 60 - першій пол. 80-х років XX ст.;

- порівняти реформи часів М. Хрущова з реформами другої пол. 60-х років XX ст., визначаючи їх причини та наслідки; визначити і пояснити поняття «застій»;

характеризувати основні вимоги дисидентського руху в Україні наприкінці 60 - у 70-роках XX ст., співвідносити його прояви з міжнародними нормативно-правовими актами щодо захисту прав людини того часу;

- дати уявлення про повсякденне життя та зміни, пов’язані з кризовими процесами у суспільстві періоду застою; аналізувати різні точки зору щодо оцінки періоду застою і його проявів в Україні;

- характеризувати і пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку культури другої половини 60 - середини 80-х років XX ст.

Обладнання і матеріали: підручник, опорний конспект, карта, атлас, документи, додаткова література.

Базові поняття і терміни: «застій», волюнтаризм, суб´єктивізм, неосталінізм, «косигінська реформа», «розвинутий соціалізм».

Тип заняття: лекційне заняття з вивчення нового матеріалу.

Структура заняття, основний зміст і методи роботи:

Організаційний етап.

2. Вступна бесіда:

-Коли починається період загострення кризи радянської системи? З якої події?

- Чим характеризувалось суспільно-політичне життя країни в цей період?

- Яку іншу назву отримав цей період і чому?

- Які зміни в керівництві КПУ відбувались в цей період?