Типи політичних систем,їх загальна характеристика
Типи політичних систем є результатом об’єктивних процесів і суб’єктивних зусиль людей, що живуть у певний час у певному місці. У сучасній політології основними класифікаціями політичних систем є такі:
– за формами правління. Її запропонував ще Платон, а доповнив Аристотель, котрі вирізняли Монархію, аристократію й демократію та їх різновиди – Царство, тиранію, олігархію, політію, охлократію;
– за історичними типами соціально-економічних структур суспільства (формацій) – підхід, запропонований марксистською теорією: Рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична (у першій фазі – Соціалістична) системи;
– за типами легітимності політичної влади (М. Вебер): Традиційні, харизматичні, легальні (раціональні);
– за типами політичного режиму: Демократичні, авторитарні, тоталітарні;
– залежно від рівня політичної культури і структурованості: Примітивні, традиційні, модернізовані;
– за здатністю до саморозвитку: Консервативні й динамічні;
– за ступенем і глибиною зв’язків із зовнішнім світом: Відкриті і закриті. Для перших характерним є демократизм, раціональне розуміння світу, дотримання загальнолюдських цінностей, критичне сприйняття власного досвіду. Для других – авторитарні й тоталітарні тенденції, нерозвинене громадянське суспільство, ідеологічний монополізм;
– за наявністю усіх основних складових та ефективністю їх функціонування: Завершені, незавершені, перехідні;
– за особливостями політичних культур, властивих різним країнам світу. Ця класифікація належить Г. Алмонду, котрий виділяв такі типи політичних систем: а) Англо-американська (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, свобода особистості, індивідуалізм, спільність базових цінностей і норм, поміркований традиціоналізм); 2) Континентально-європейська (взаємодія політичних традицій, субкультур з модернізованими інститутами, контраст ідеологічних позицій, що формують фрагментарну, змішану політичну культуру; 3) Доіндустріальна або частково індустріальна (до цього типу можна віднести країни Латинської Америки, Азії, Північної Африки, частково і різною мірою держави, що входили до колишнього СРСР та соціалістичного табору. 4) Тоталітарна, основана на певному типі політичного режиму, елементи якого різною мірою спостерігаються у деяких мусульманських країнах, що сповідують ідеї ісламського фундаменталізму, в Північній Кореї, Китаї, на Кубі (характерним для таких політичних систем є монополія правлячих партій, посилена ідеологічна пропаганда, переслідування політичних опонентів, концентрація влади в руках бюрократичного апарату тощо).
Правова держава,її ознаки
Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.
Правова держава характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу. Це такі ознаки:
Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід' ємних прав і свобод людини. Цей принцип передбачає визнання кожної людини вищою соціальною цінністю.
Принцип верховенства (панування) права. У цілому верховенство права означає, що не тільки громадяни, але й передусім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно в межах права. За допомогою права і через правові закони правова держава самообмежує себе. У правовій державі повинні управляти не окремі особи, а правовий закон.
Принцип поділу влади. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення двох аспектів. Це, по-перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової а по-друге — існування й ефективне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг. парламенту президентом за поданням прем'єр-міністра і призначення дострокових виборів.
Принцип взаємної відповідальності особи і держави. Захищеність інтересів держави та індивіда в правовій державі повинні знаходитися на одному рівні. Це, зокрема, передбачає відповідальне ставлення держави до людини, її прав і свобод, а також їх охорону усіма передбаченими законом засобами.
Основними показниками взаємовідносин особи і правової держави є правова захищеність людини і громадянина; постійне розширення їх прав і свобод; гармонійне поєднання інтересів держави і особи; підвищення соціальної активності особистості, її відповідальності, самодисципліни при виконанні обов'язків. Принцип правової захищеності в змістовому плані має специфічні правові ознаки. Це — правова рівність сторін і взаємна відповідальність усіх суб'єктів права; особливий режим правового регулювання; стабільний правовий статус громадянина і система юридичних гарантій його непорушності.
Особливо важливого значення для ефективного функціонування правової держави набуває незалежний і ефективний суд. Забезпечення провідної ролі в суспільному житті справедливого, демократичного суду, як найбільш дійової гарантії прав людини і громадянина, є переконливим доказом того, що держава набула правового характеру.