Об'єктивно протиправне діяння

Об'єктивно протиправне діяння — це протиправне, со­ціально шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що не містить складу правопорушення, але при цьому викликає негативну юридичну реакцію з боку держави.

Ознаки об'єктивно протиправного діяння:

1) суперечність правовим приписам;

2) шкода, що завдається правоохоронюваним інтере­
сам;

3) відсутність складу правопорушення (суб'єкта та/або
суб'єктивної сторони). В теорії права було давно зазначено,
що не кожне протиправне діяння є правопорушенням у тому
сенсі, що не завжди воно містить склад правопорушення.
Наприклад, такою є протиправна поведінка, не контрольо­
вана свідомістю і волею людини (наприклад, поведінка
малолітніх дітей, недієздатних осіб, осіб, що перебувають у
несвідомому стані). Вона не може вважатися правопорушен­
ням (оскільки немає суб'єкта, відповідно, немає суб'єктив­
ної сторони, а отже й складу правопорушення), хоча юри­
дично значущою вона може бути. Наприклад, заподіяння
шкоди малолітньою дитиною не можна розглядати як пра­
вопорушення, але юридичне значення така дія має і тягне
застосування заходів юридичної відповідальності щодо
батьків або опікунів (ст. 1778 Цивільного кодексу України).
Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що пере-

бувала у стані неосудності або обмеженої осудності, тягне застосування до неї примусових заходів медичного харак­теру (ст.93 Кримінального кодексу України).

З іншого боку, цивільному праву відомий інститут без­винної відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, а саме пов'язану з вико­ристанням, зберіганням або триманням транспортних за­собів, механізмів і устаткування, використанням, зберіган­ням хімічних, вибухових і вогненебезпечних та інших ре­човин, утриманням диких тварин, службових собак і собак бійцівських порід. Особа, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за заподіяну шкоду, якщо не доведе, що шкода була спричинена унаслі­док непереборної сили або умислу потерпілого (ст.1187 Цивільного кодексу України). Таким чином, у цьому ви­падку відсутня суб'єктивна сторона правопорушення — вина особи, на яку покладається відповідальність;

4) негативна реакція з боку держави (примусове від­шкодування шкоди, примусові заходи медичного характе­ру, примусові заходи виховного характеру).

Юридичне реагування держави на об'єктивно протиправ­не діяння має різну природу і різні цілі.

Основним видом державного примусу, яким застосову­ється у разі здійснення об'єктивно протиправного діяння, є відшкодування матеріальної шкоди,що є різновидом правовідновної юридичної відповідальності. Необхідність притягнення до відповідальності невинного причинителя шкоди викликається не потребою засудження і перевихо­вання останнього, а доцільністю відновлення ущемленого права, порушених суспільних відносин.

Примусові заходи медичного характеру спрямовані на попередження здійснення суспільно небезпечних діянь особами, що перебувають в стані неосудності або обмеженої осудності.

Примусові заходи виховного характеру, які застосо­вуються до малолітніх як альтернатива кримінальної від­повідальності, спрямовані на їх перевиховання.

Причини правопорушень

Причини правопорушення— це об'єктивні і суб'єктив­ні чинники, що спонукають особу до вчинення правопору­шення.

До об'єктивних чинників вчинення правопорушень сучасна наука відносить обставини, не залежні від індивіда (наприклад, соціальні проблеми у вигляді безробіття, бід­ності, а також низький рівень правової культури суспіль­ства, вади в роботі державних органів, зловживання вла­дою, недосконалість законодавства).

Суб'єктивні чинники здійснення правопорушень пов'язані з правосвідомістю особи, безпосередньо визнача­ються нею (наприклад, незнання індивідом вимог закону, неповага до права і закону, психологічна установка на про­типравну поведінку).

Причини правопорушень відвіку цікавили філософів і юристів, а й тепер вони не мають однозначного пояснення. Існує кілька теорій причин неправомірних видів поведін­ки.

Теологічна теорія (розвинута, головним чином, у хрис­тиянстві) вбачає причину правопорушень у недосконалості світу, який є ареною боротьби Бога і диявола. Бог і диявол ведуть спір за людину, за душу людини. Бог звертається до кращих і світліших проявів людської душі, а диявол зваб­лює різноманітними спокусами. Піддавшись дияволу й опинившись у владі одного або кількох смертних гріхів, людина стає на шлях порушення як божественних, так і людських законів.

Із цієї теорії випливає, що єдиний шлях усунення право­порушень — це релігійне виховання людини, покаяння тих, що порушили Божі заповіді.

Метафізична теорія (старогрецькі мислителі, німецький філософ XIX ст. Артур Шопенгауер) стверджує, що причини правопорушень лежать за межами людини і людського світу. Людиною керують якісь безособові сили (Доля, Світова Воля), перебороти які вона не в змозі. Причому, ці надприродні сили, як правило, або дуалістичні і сполучають у собі добро і зло, або відкрито ворожі добру. Так, Світова Воля у Шопен-гауера виступає як сліпа і зла сила, що перетворює людину на подобу тигра або гієни. Лише охоронна функція права і держави запобігає самознищенню людства.

Перспективи подолання правопорушень із погляду цієї теорії дуже песимістичні. Людство має примиритися з не­досконалістю світового порядку і всього лише спробувати зменшити прояви зла.

Антропологічні теорії(італійський криміналіст XIX ст. Чезаре Ломброзо, австрійський лікар-психіатр XX ст. Зиг-

мунд Фрейд) пояснюють причини правопорушень психофі­зіологічними властивостями людини: спадковістю, комп­лексом неповноцінності, душевною хворобою і психічними аномаліями. З погляду прихильників цього підходу до при­чин правопорушень, правопорушення — це не стільки юридична проблема, скільки проблема психології, психіа­трії та медицини. Правопорушник потребує лікування, психологічної допомоги, а найбільш небезпечних злочинців потрібно ізолювати від суспільства.

Соціологічні теорїі (утопіст-соціал іст Томас Мор, юрист епохи Просвітництва Чезаре Беккаріа, юристи соціологіч­ного, зокрема марксистського напряму) вбачають причини правопорушень у різноманітних суспільних явищах. Так, Мор вважав головною причиною правопорушень власність. Беккаріа вважав причиною порушення законів бідність, різку майнову нерівність, несправедливий характер право­вих і державних інститутів. Марксисти розглядали право­порушення як породження класового суспільства.

Сучасні прихильники соціологічного підходу виділяють кількачинників-причин правопорушень: дегуманізація лю­дини і суспільства в цілому в результаті науково-технічної революції; наростаючий розрив між бідністю більшості і розкішшю меншості; міжнаціональні суперечності; руйну­вання традиційних суспільних зв'язків унаслідок урбаніза­ції, міграційних процесів, економічної і професійної конку­ренції. Неоднакове становище соціальних спільнот (класів, шарів, груп) у системі суспільних відносин, у соціальній структурі суспільства зумовлює соціально-економічну не­рівність, відмінності (і вельми істотні) в реальних можли­востях задовольнити свої потреби. Це не може не породжу­вати заздрість, незадоволеність, соціальні конфлікти, про-тестні реакції, що набирають форми різних девіацій.

Соціологічні теорії правопорушень є найбільш: популяр­ними і містять найбільш реалістичну програму протидії правопорушенням. Правопорушення завжди складатимуть елемент суспільного життя, але їх можна мінімізувати, навіть запобігти шляхом цілеспрямованих соціальних і державних заходів. Наприклад, соціальна політика держа­ви, спрямована на подолання бідності, сприяє зменшенню кількості майнових злочинів.

Правильне встановлення причин певних правопору­шень — неодмінна умова їх профілактики і зниження за­гального рівня протиправної поведінки.

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення правової поведінки. . 2. Складіть схему видів правової поведінки.

3. Охарактеризуйте основні види правомірної поведін'
ки.

4. Дайте визначення правопорушення та охарактеризуй­
те його ознаки.

5. Складіть схему юридичного складу правопорушен­
ня.

6. Дайте визначення зловживання правом. Чим зловжи­
вання правом відрізняється від об'єктивно противоправно­
го діяння?

7. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Пра­
вопорушення та об'єктивно протиправне діяння».

А. Цивільно-правовий проступок	1. Десятилітній футболіст випадко­во розбив м'ячем віконне скло у чужій квартирі
Б. Конституційний проступок	2. П'яний водій, перебільшивши швидкість, збив людину і зник. Потерпілий помер
В. Процесуальний проступок	3. Громадянин опублікував у газеті неправдиві відомості про чесну людину
Г. Дисциплінарний проступок	4. Свідок без поважних причин не з'явився за викликом дізнавача
Д. Адміністративний проступок	5. Робітник без поважних причин був відсутній на робочому місці протягом чотирьох годин
Е.Злочин	6. Міська рада ухвалила рішення, яке виходить за межі її компетенції
Є. Об'єктивно проти­правне діяння	7. Старшокласник, стоячи у черзі за квитками до кінотеатру, нецензур­но лаявся

8. Користуючись текстом Загальної частини Криміналь­
ного кодексу України, визначте класифікацію злочинів.

9. Охарактеризуйте основні теоретичні уявлення про
причини правопорушень.

о» і -«тож»* Нормативніджерела

Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квіт­ня 2000 р. (зі змінами та доповненнями) // http://portal.rada. gov.ua

Додаткова література

■■•■£

Вдовина Т.В. Понятие и виды социально-негативного поведения // Lex Russica. Научные труды Московской го­сударственной юридической академии. — 2005. — №1. — С.164-176.

Зарубаева Е.Ю. Правомерное поведение: подходы к определению дефиниции, социальная значимость и типо­логия // Сибирский юридический вестник. — 2005. — N° 1 (знаходиться на сайті www.law.edu.ru).

Колпаков В. Административный проступок в истории права // Закон и жизнь. — 2004. — № 5. — С. 6-10.

Константинов П.Ю., Соловьева А.К., СтукановА.П. Вза­имосвязь административных правонарушений и преступле­ний: проблемы теории и практики // Правоведение. — 2005. — № 3. — С. 58-74.

Кудрявцев В.Н. Право и поведение. — М.: Юрид.лит., 1978.— 191с.

Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. — К.: Наукова думка, 1985. — 175 с.

Поцелуев Е. Л. Виды правонарушений в современной учеб­ной литературе по теории права: Критический анализ //. Правоведение. — 2004. — № 5. — С. 244-257.

Пьянов Н.А. Правовое поведение: понятие и виды // Сибирский Юридический Вестник. — 2004. — № 4 (зна­ходиться на сайті www.law.edu.ru).