Обставини, що виключають злочинність діяння
Розділ VІІІ КК називає обставини, що виключають злочинність діяння:
1) необхідна оборона (ст.36);
2) уявна оборона (ст.37);
3) крайня необхідність (ст.39);
4) затримання особи, що вчинила злочин (ст.38);
5) фізичний або психічний примус (ст.40);
6) виконання наказу або розпорядження (ст.41);
7) діяння, пов'язане з ризиком (ст.42);
8) виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).
Розглянемо необхідну оборону і крайню необхідність.
Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади (громади) або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного чи відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони.
Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання, і якщо ця підстава відсутня, питання про необхідну оборону взагалі не може бути поставленим.
Основні ознаки необхідної оборони:
1) заподіяння шкоди тому, хто посягає;
2) своєчасність оборони;
3) мета оборони – захист від посягання;
4) неперевищення меж оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру і небезпеці посягання. Необережне перевищення меж необхідної оборони не карається, не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі охоронюваним або законним правам цієї особи чи ін. особі, а також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади (громади) чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими способами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Підстави крайньої необхідності – небезпека, що загрожує, яка може бути викликана:
1) злочинним посяганням людини;
2) нападом тварини;
3) джерелом підвищеної небезпеки;
4) стихійними силами природи і рядом інших причин.
Ознаки крайньої необхідності:
1) небезпека не може бути усунута ніяким іншим шляхом, іншими засобами, крім заподіяння шкоди за даних обставин;
2) це завжди єдиний засіб захисту від небезпеки;
3) при крайній необхідності шкода завжди заподіюється не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб;
4) при крайній необхідності відбувається зіткнення двох правоохоронних інтересів;
5) шкода, що заподіюється при крайній необхідності, повинна бути менше, ніж та шкода, що відвернена.
ТЕОРІЯ ПОКАРАННЯ
Покарання і його види
Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що застосовується до осіб, які вчинили злочин, судом від імені держави і полягає в застосуванні мір покарання чи інших заходів кримінально-правового впливу.
Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого КК.
Частина 2 ст.2 КК формулює принцип презумпції невинуватості:
“Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Новий КК дає вперше визначення покарання:
“Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого” (ч.1 ст. 50).
Покарання має на меті не тільки кару за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
До осіб, визнаним винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані наступні види покарань:
І. Основні:
1) громадські роботи;
2) виправні роботи;
3) службові обмеження для військовослужбовців;
4) арешт;
5) обмеження волі;
6) тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
7) позбавлення волі на певний строк;
8) довічне позбавлення волі.
ІІ. Додаткові:
9) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
10) конфіскація майна.
ІІІ. Штраф (11) і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (12) можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові.
За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання. До основного покарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань.
Види покарань
Розглянемо деякі види покарань.
Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених КК. Розмір штрафу визначається судом у залежності від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років (не застосовується до народних депутатів України, сільських, селищних, міським голів, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування).
Громадські роботи полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи чи навчання час безоплатно суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як 4 години на день. Суспільні роботи не призначаються інвалідам І - ІІ груп, вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей віком до 8 років, жінкам, що досягли 55-літнього віку, чоловікам, що досягли 60-літнього віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Виправні роботи призначаються на строк від 6 місяців до 2 років і відбуваються за місцем роботи засудженого з відрахуваннями в доход держави (розмір відрахувань - від 10% до 20% із заробітку). Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок; жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; до осіб, що не досягли 16 років; до осіб, що досягли пенсійного віку; до військовослужбовців; до працівників правоохоронних органів; до нотаріусів; до суддів; до прокурорів; до адвокатів; до державних службовців; до посадових осіб.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен визначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Арешт не застосовується до осіб у віці до 16 років; до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до 8 років.
Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні засудженого в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення нагляду за ним з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі не застосовується до неповнолітнього; до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до 14 років; до осіб, що досягли пенсійного віку; до військовослужбовців строкової служби; до інвалідів І й ІІ груп.
Покарання у виді позбавлення волі складається в ізоляції засудженого і приміщення його на певний строк у кримінально-виправні установу. Позбавлення волі встановлюється на термін від 1 до 15 років.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, а також до жінок, що знаходилися в стані вагітності під час здійснення злочину або на момент постановлення вироку. Актом помилування (здійснюється помилування Президентом України) може відбутися заміна засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (не менш як 25 років).
4.2.3. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ ХV КК)
Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому випадку суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. У разі ухилення неповнолітнього від примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
До неповнолітнього застосовуються наступні основні види покарання:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
До неповнолітнього можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно. Розмір штрафу встановлюється в залежності від тяжкості злочину з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до 500 встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року з відрахуваннями в доход держави із заробітку від 5% до 10%.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 доби.
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років, не може бути призначене на строк більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – на строк до 15 років.
Покарання у виді позбавлення волі призначаються неповнолітнім:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше 2 років;
2) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше 4 років;
3) за тяжкий злочин тяжкості – на строк не більше 7 років;
4) за особливо тяжкий злочин тяжкості – на строк не більше 10 років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини тяжкості, – на строк до 15 років.
До неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості, можуть бути застосовані наступні примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за їх згодою, а також окремих осіб на їхнє прохання;
4) покладання на неповнолітнього, який досяг 15-літнього віку і має майно, кошти чи заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк не більше 3 років.
У разі відхилення неповнолітнього від примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються, і до неповнолітнього застосовується покарання, визначене вироком суду.
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО