Українці східної та західної діаспор. Внесок української діаспори в становлення незалежності України
1. Загальна характеристика української діаспори.
2. Східна діаспора.
3. Західна діаспора.
4. Внесок української діаспори в становлення незалежності України.
Українська діаспора — це концентровані та розпорошені розселення українців за межами України. Під східною діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу та Азії, під західною - поселення українців у Європі, Америці, Австралії.
У силу різних обставин поза межами України опинились мільйони українців. Так частина українців живе в межах етнічних українських територій, що тепер належать Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові, Росії та Білорусі. Але значна частина українців опинилась за межами батьківщини в результаті еміграцій: політичної, економічної (трудової). Початок політичної еміграції був покладений у XVII- XVIII ст., а трудової — в XIX ст. На сьогодні за межами Української держави проживає близько 11 млн. українців. З них у східній діаспорі близько 8 млн. Найбільша українська діаспора в Росії (4,5 млн. чол.). Тут вони є другою за чисельністю Казахстані — 900 тис. чол. та Молдові — 650 тис. чол.
Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція. Тут відсутні українські школи та інші навчально-виховні заклади. Тільки завдяки зусиллям ентузіастів робляться перші спроби по збереженню української самобутності і відродженню духовності.
Близько 2,5 млн. українців проживає за межами колишнього СРСР. Умовно українців у західній діаспорі можна поділити на три групи: 1) ті, чиї предки покинули батьківщину 3-4 покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлення про свої національні витоки); 2) ті, хто порвав зв'язки з батьківщиною одне чи два покоління тому (вони знайомі з українською культурою і шанують її); 3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять серцевину українських громад.
Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори зосереджені в Канаді (понад 950 тис), США (понад 730 тис. українців), Польщі (понад 250 тис). Хоча українці складають лише 3'% населення Канади, однак вони досягли значних успіхів у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. Визнанням цього факту є обрання українців на найвищі державні посади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зокрема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпег, Торонто, де діють кафедри українознавства, перебуває осередок Всесвітнього конгресу вільних українців.
У Бразилії (близько 360 тис. чол.) та Аргентині українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважно фермери (в Аргентині — в штаті Місьонас, в Бразилії — район міста Прудентополіс). Одна з найкраще організованих громад — 35-тисячна громада в Австралії серед якої є багато відомих спеціалістів. Останнім часом найбільших злигоднів зазнали українські громади в колишній Югославії, в ході громадянської війни багато українців покинули місця свого проживання. Товариство "Україна" підтримує земляків у важку хвилину, організовуючи їм доставку гуманітарної допомоги.
У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи. Функціонують політичні партії, громадські та молодіжні організації і об'єднання, організується видавнича діяльність. Діють спеціальні дослідні установи (Мюнхен, Гарвард), ряд факультетів з викладанням української мови та історії при вищих навчальних закладах.
Характер зв'язків зарубіжних українців із батьківською землею залежав від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не бачила більшість їхніх нащадків. Це прагнення відбилося у рухах солідарності й допомоги українському народові. Вони були започатковані ще у перші десятиліття перебування в діаспорі.
Проголошення Акту про незалежність України 24 серпня 1991 р. викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але й зміцнило її надії на те, що цього разу справа побудови самостійної демократичної Української держави буде доведена до кінця. У всіх країнах, де проживають українці та їх нащадки, цей акт відзначався як найбільше свято.
Окремої уваги заслуговує питання культурних зв'язків діаспори з Україною, які практично не припинялися ніколи. З 80-х років ми маємо змогу познайомитися з виступами представників діаспори на українській сцені, їхня майстерність з усією виразністю засвідчує, як можна не лише зберігати національну пісню, танок далеко від землі походження батьків, нерідко в багатоетнічній країні, але й плекати, розвивати їх.
Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора", що видається Інститутом соціології Національної академії наук України та Редакцією Енциклопедії української діаспори при НТШ (США). Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули 1-й Форум української діаспори (серпень 1990 p., Польща), 1-й Форум представників східної діаспори (січень 1992 p., Київ) та Всесвітній форум (серпень 1992 p., Київ). З цього моменту Всесвітні форуми стали регулярними.
З метою координації зв'язків різних гілок українського етносу у червні 1993 р. було створено Міністерство України у справах національностей та міграції (нині — Державний комітет). У розробленій цим відомством спільно з товариством "Україна" програмах значне місце відведено заходам, що мають сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті України. Одним з таких кроків стало запровадження статусу закордонного українця.
Ключові дати
Серпень 1992 р. - І Всесвітній форум українців (м. Київ)