Політико-правовий контекст діяльності у сфері масової інформації

Одним із найбільш важливих для окремої людини, суспільства та держави видів інформації є масова інформація. За ст. 20 Закону Укра­їни "Про інформацію", масова інформація визначається як публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Головним кри­терієм размежування цього виду інформації й інших видів критерій публічної поширюваності, який означає масове розповсюдження цієї інформації для відносно великого, невизначеного кола осіб. Адже спо­живачем масової інформації як інформаційного продукту може стати будь-яка зацікавлена особа.

Законодавство визначає також засоби поширення масової інфор­мації, які класифікуються залежно від форми подання інформації дру­кованої чи аудіовізуальної на:

- друковані засоби масової інформації - періодичні друковані видання (газети, журнали, бюлетені тощо) і разові видання з визначеним тиражем.

- аудіовізуальні засоби масової інформації - радіомовлення, те­лебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Як уже зазначалося вище, ключовою для розуміння сутності пра­вового регулювання мас-медіа є їх дуалістична природа, яка поля­гає в тому, що, з одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з другого - трибуною для висловлювання поглядів і демократич­ної комунікації. У цьому аспекті правові питання діяльності засобів масової інформації є невід'ємною частиною питань організа­ції політичної влади в державі і залежать від ступеня демократич­ності цієї влади.

Найбільш популярною для визначення ролі і місця засобів масо­вої інформації в сучасному демократичному суспільстві є так звана концепція "ліберального плюралізму". Відповідно до цієї концепції, засоби масової інформації виконують три основні ролі: громадсько­го спостерігача, представника споживача та джерела суспільної ін­формації.

Виконуючи роль громадського спостерігача, засоби масової ін­формації мають забезпечувати контроль за публічною владою, прозо­рість діяльності органів публічної влади, інформуючи громадськість про можливі зловживання та правопорушення в цій сфері, акценту­ючи увагу владних інституцій на питаннях що викликають суспіль­ний інтерес. Роль громадського спостерігача історично закріпилася за мас-медіа як одним із засобів захисту прав людини від можливих утисків з боку держави.

Роль засобів масової інформації як представника спожива­ча полягає в тому, що, маючи на меті задоволення інформаційних потреб споживачів інформації, мас-медіа повинні йти назустріч цим потребам. Таким чином, певною мірою зміст інформації, яку поширюють мас-медіа, формується в рамках ринкового механіз­му, відповідно до попиту і пропозиції. Відповідно через ринко­ві механізми громадськість, суспільство в цілому та окремі соці­альні групи можуть забезпечити представництво своїх інтересів у сфері масової інформації, через ЗМІ, що розраховані на відпо­відну аудиторію.

Нарешті, в ролі джерела суспільної інформації ЗМІ забезпечують притаманний демократичному суспільству процес вільного вислов­лювання ідей і поглядів кожним бажаючим та широкого суспільно­го обговорення важливих проблем державного й суспільного життя. Така роль ЗМІ сприяє формуванню громадської думки та участі гро­мадськості в політичному та суспільному житті держави.

Слід зазначити, що визначена вище концепція може бути реалі­зована лише за однієї умови - за незалежності ЗМІ. Саме на забезпе­чення такої незалежності спрямовані більшість правових гарантій ді­яльності ЗМІ.

Зокрема, слід зазначити, що ч. 2 ст. 15 Конституції України в на­шій державі цензура заборонена. Така пряма заборона фактично є ключовою гарантією свободи діяльності у сфері масової інформації. Хоча питання незалежності ЗМІ певною мірою є фікцією, адже всі вони мають своїх власників, які багато в чому визначають напрями діяльності кожного конкретного ЗМІ. Подібний стан речей характери­зуються терміном "економічна цензура". В цьому разі слід говорити швидше про норми вже згаданої ст. 15 Конституції України, за яки­ми суспільне життя в Україні грунтується на політичній, економічній та ідеологічній багатоманітності, а жодна ідеологія не може бути ви­знана державою як обов'язкова. Саме різноманітність, тобто належ­ність ЗМІ від різних власників і, відповідно, розповсюдження за їх до­помогою різних думок, поглядів та оцінок дає змогу створити загаль­ний ефект незалежності ЗМІ.

Наприклад, можна виділити чотири основні види ЗМІ, залежно від статусу їх власників і засновників:

1) державні (офіційні), засновниками яких є органи публічної вла­ди і які використовуються насамперед для розповсюдження інформа­ції цих органів влади та діють у рамках державної інформаційної по­літики;

2) партійні, засновниками яких є політичні партії і які мають від­повідне ідеологічне спрямування та використовуються насамперед для проведення політичної агітації;

3) приватні (незалежні), засновниками та власниками яких є суб'єкти господарської діяльності та які орієнтовані насамперед на отримання прибутку від здійснення інформаційної діяльності. Відпо­відно зміст діяльності цих ЗМІ визначається вимогами ринку інфор­маційних продуктів та послуг;

4)громадянські (неприбуткові), засновниками яких виступають і громадські організації (правозахисні, національні, культурні, релігій­ні, екологічні, професіональні тощо). Цей вид ЗМІ розрахований пе­редусім на задоволення інформаційних потреб відповідних соціаль­них груп або інформування суспільства з питань діяльності відповід­них громадських організацій.

2. Друковані засоби масової інформації (преса)

Одним із найбільш давніх засобів поширення масової інформації є друковані ЗМІ - преса.

За ст. 1 Закону України "Про друковані засоби масової інформа­ції (пресу) в Україні", під друкованими засобами масової інформа­ції (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжу­ються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва

про державну реєстрацію.

Таким чином, основними характеристиками друкованих ЗМІ є:

- періодичність видання (щонайменше один раз на рік);

- постійна назва, що об'єднує всі випуски;

- державна реєстрація як друкованого ЗМІ.

Відповідно під діяльністю друкованих засобів масової інформа­ції, цей Закон (ст. 6) визначає такі дії, як: збирання, творення, редагу­вання, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

При цьому продукцією друкованого ЗМІ є виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ.

Законодавство визначає перелік суб'єктів діяльності друкованих ЗМІ, кожен з яких має свій правовий статус і відповідно є носієм комплексу специфічних прав та обов'язків. До основних суб'єктів ді­яльності друкованих ЗМІ, зокрема, належать:

- засновник (співзасновники) - особа, яка заснувала засіб масо­вої інформації, або особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання;

- редактор (головний редактор) - керівник редакції, уповнова­жений на те засновником;

- редакція - установа, що здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засно­вника;

- журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одер­
жує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займаєть­ся такою діяльністю за її уповноваженням;

- видавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює функції матеріально-технічного забезпечення видання друко­ваного засобу масової інформації на підставі пред'явлення за­сновником (співзасновниками) свідоцтва про його державну реєстрацію і укладеного між ними договору;

- розповсюджувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розпо­всюджує виданий тираж періодичного і такого, що продовжу­ється, видання, є розповсюджувачем продукції друкованого за­собу масової інформації.

Виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, розповсюджувача друкованого засобу масової інформації будуються на основі чинного законодавства і до­говору.

Слід зазначити, що деякі суб'єкти діяльності друкованих ЗМІ мо­жуть одночасно поєднувати в одній особі функції декількох інших суб'єктів. Так, засновник або співзасновники друкованого ЗМІ може поєднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача. А ре­дакція друкованого ЗМІ має право виступати засновником або співзасновником, видавцем, розповсюджувачем.

Однією з особливостей створення друкованих ЗМІ є достатньо широкий, порівняно з іншими видами ЗМІ, перелік осіб, які мають право виступати як засновники. Так, право на заснування друковано­го засобу масової інформації можуть мати:

- громадяни України, громадяни інших держав та особи без гро­мадянства, не обмежені в цивільній правоздатності та цивіль­ній дієздатності;

- юридичні особи України та інших держав;

- трудові колективи підприємств, установ і організацій на під­ставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Юридичні особи можуть виступати як засновники друкованих ЗМІ навіть у випадках, коли цей вид діяльності не передбачений їх­німи статутами.

Законодавством установлено гарантії від монополізації дру­кованих засобів масової інформації, які реалізуються встановлен­ням обмежень щодо засновників загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних ЗМІ. Фізична або юридична особа не може бути засновником або співзасновником чи контролювати більше як 5

відсотків таких видань.

У вітчизняному законодавстві можна виділити кілька основ класи­фікації друкованих ЗМІ, які зумовлюють особливості державної реє­страції та застосування до них деяких регуляторних актів щодо опо­даткування та державної підтримки. До таких основ класифікації, зо­крема, належать: сфера розповсюдження, вид видання, статус видан­ня, програмні цілі або тематична спрямованість, категорія читачів, ці­льове призначення.

За сферою розповсюдження розрізняють друковані ЗМІ: зарубіж­ні (більше однієї країни), загальнодержавні, регіональні (дві і більше

областей), місцеві.

За видом видання можна назвати такі друковані ЗМІ, як: газета, журнал, збірник, бюлетень, альманах, календар, дайджест тощо.

За статусом видання можуть бути вітчизняні (засновник або всі співзасновники є фізичними або юридичними особами-резидентами), спільні (хоча б один із співзасновників є іноземною фізичною або

юридичною особою).

Відповідно до категорії читачів визначають ті верстви населен­ня, на які розраховане видання: усе населення, дорослі, молодь, діти, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, нау­ковці, педагоги тощо

Програмні цілі (або тематична спрямованість видання) харак­теризують завдання, які ставить перед собою засновник друковано­го ЗМІ.

Нарешті, важливою характеристикою є вид видання за цільовим призначенням: загальнополітичне, з питань економіки і бізне­су, виробничо-практичне, наукове, науково-виробниче, науково-популярне, навчальне, довідкове, літературно-художнє, з питань мис­тецтва, спортивне, юридичне, для дозвілля, медичне, релігійне, уфологічне, екологічне, туристичне,, інформаційне, для дітей тощо. Окре­мо слід виділити такі види видань, як рекламне (понад 40% обсягу од­ного номера - реклама) та еротичне оскільки на дані види видань не розповсюджуються встановлені законодавством пільги, а з останніх стягується більший порівняно з іншими реєстраційний збір.

Друкований засіб масової інформації може бути виданий після його державної реєстрації. Порядок державної реєстрації визначається Законом "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Укра­їні" та Положенням про державну реєстрацію друкованих засобів ма­сової інформації в Україні.

Зокрема, здійснюється реєстрація друкованих ЗМІ:

- загальнодержавної, регіональної та зарубіжної сфери розпо­всюдження - Міністерством юстиції;

- місцевої сфери розповсюдження - Головним управлінням юс­тиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Ки­єві та Севастополі.

У заяві про державну реєстрацію друкованого засобу масової ін­формації мають бути зазначені:

1) засновник (співзасновники) видання;

2)вид видання;

3) назва видання;

4)мова видання;

5) сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержав­на, зарубіжна) та категорії читачів;

6)програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямова­ність;

7) передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання;

8) юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити;

9)місцезнаходження редакції.

Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзаснов­ників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивіль­на правоздатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо).

Заява про реєстрацію друкованого ЗМІ розглядається у місячний строк з дня її одержання реєструючим органом, який за результатами розгляду заяви приймає одне з таких рішень:

- про державну реєстрацію;

- про відмову в державній реєстрації;

- про зупинення строку розгляду заяви про державну реєстрацію;

- про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію друкованого ЗМІ (на підставі письмового повідомлення засновника (співзасновників), погодженого з редакцією, або рі­шення суду про припинення випуску друкованого засобу ма­сової інформації).

За державну реєстрацію друкованих ЗМІ сплачується збір у роз­мірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Після оформлення реєструвальним органом рішення про державну реєстрацію та сплати збору за державну реєстрацію зареєстрованому друкованому ЗМІ присвоюються відповідний номер і серія, а заявнико­ві видається свідоцтво встановленого зразка. Після державної реєстра­ції друкованого ЗМІ його редакція набуває статусу юридичної особи.

Законодавство встановлює також певні вимоги до продукції дру­кованих засобів масової інформації, які стосуються вихідних даних та контрольних примірників видання.

За ст. 32 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пре­су) в Україні", у кожному випуску друкованого засобу масової інфор­мації мають бути вихідні дані: 1) назва видання; 2) засновник (спів­засновники); 3) прізвище та ініціали редактора (головного редакто­ра); 4) порядковий номер випуску і дата його виходу в світ; 5) індекс видання, розповсюджуваного за передплатою; 6) тираж; 7) ціна або помітка "Безкоштовно"; 8) адреси редакції, видавця, друкарні; 9) се­рія, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію; 10) ви­давець (співвидавці).

Законодавством забороняється розповсюдження продукції друко­ваного засобу масової інформації без вихідних даних.

Ст. 33 цього Закону вимагає від редакції обов'язково безкоштов­но надсилати засновникові (співзасновникам) і реєструючому орга­ну контрольні примірники періодичних і таких, що продовжуються, видань відразу після надрукування.

Видавнича справа

З інформаційною діяльністю в галузі друкованої масової інфор­мації тісно пов'язана діяльність у сфері видавничої справи. Ст. 2 За­кону України "Про видавничу справу" визначає видавничу справу як сферу суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, за­йнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

- видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, ви­робничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

- виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіна­лу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

- розповсюдження видавничої продукції - доведення видавни­чої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Відповідно до визначених складових видавничої справи, цей (ст. 10) виділяє три основних суб'єкти інформаційної діяльності в цій сфе­рі, до яких належать:

- видавець - фізична чи юридична особа, яка здійснює підготов­ку і випуск видання;

- виготовлювач видавничої продукції фізична чи юридична осо­ба, що здійснює виготовлення замовленого тиражу видання;

- розповсюджувач видавничої продукції - фізична чи юридична особа, яка займається розповсюдженням видавничої продукції.

З метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавни­чої продукції. Порядок внесення суб'єктів видавничої справи до від­повідного Державного реєстру визначена Кабінетом Міністрів Укра­їни згідно з Постановою "Про Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції".

Внесення суб'єктів видавничої справи до Державного реєстру здійснюється Державним комітетом з телебачення і раіомовлення України (Держкомтелерадіо) та його місцевими підрозділами.

Держкомтелерадіо вносить до Державного реєстру суб'єктів ви­давничої справи, що підпадають під такі категорії:

- видавці - видавництва, видавничі організації, фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності, обсяг випуску видавни­чої продукції яких становить понад 5 назв на рік;

- виготівники видавничої продукції - випускають видавничу про­дукцію на суму понад 500 тис. гривень на рік;

- розповсюджувачі видавничої продукції - оптово-роздрібні кни­готорговельні підприємства та інші підприємства і організації, які мають мережу книгорозповсюдження;

- суб'єкти видавничої справи, що провадять 2-3 види діяльнос­ті у видавничій справі.

Внесення до реєстру решти суб'єктів видавничої справи віднесе­но до компетенції місцевих підрозділів Держкомтелерадіо.

Внесення суб'єктів видавничої справи до Державного реєстру здійснюється на підставі їх заяви. У відоповідній заяві про державну реєстрацію зазначаються:

1)засновник (співзасновники), включаючи прізвище, ім'я, по бать­кові та відповідні паспортні дані (для громадян); повну назву (для юридичної особи); місцезнаходження, номери засобів зв'язку та бан­ківських рахунків;

2)дані про суб'єкта видавничої справи;

3)мови, якими планується випускати чи розповсюджувати видав­ничу продукцію - державною, російською, іншими мовами національ­них меншин України (конкретно якими), іноземними мовами (якими);

4)джерела надходження видавничої продукції для розповсюджен­ня - вітчизняні або зарубіжні (з яких країн);

5)джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої про­дукції.

До заяви про внесення суб'єкта видавничої справи до Державно­го реєстру додаються такі документи: 1) нотаріально засвідчена ко­пія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи чи фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності; 2) нотаріально засвід­чені копії установчих документів (статут, положення, якими перед­бачено провадження видавничої діяльності, виготовлення та розпо­всюдження видавничої продукції, установчий договір); 3) передбачу­вані дані про річний обсяг випуску, виготовлення та розповсюджен­ня видавничої продукції.

Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реє­стру розглядається у місячний термін. Після прийняття рішення про вне­сення до Державного реєстру та сплати реєстраційного збору суб'єктові видавничої справи видається свідоцтво встановленого зразка.

Законодавство визначає також види діяльності у видавничій спра­ві, яка може здійснюватися без внесення до Державного реєстру. Зо­крема, такою діяльністю можуть займатися:

- органи законодавчої, виконавчої, судової влади для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого нормативно-правового характеру;

- підприємства, організації, навчальні заклади, наукові установи, творчі спілки, інші юридичні особи - для випуску у світ і безо­платного розповсюдження інформаційних та рекламних видань.

Закон України "Про видавничу справу" (ст. 6) передбачає надання державної підтримки видавничій справі. Відповідно до норм ч. 2 цієї статті, держава надає підтримку видавництвам, видавничим організа­ціям, поліграфічним та книготорговельним підприємствам, що випус­кають або розповсюджують не менш як 50% продукції державною мо­вою та малотиражні (до 5 тис. примірників) видання мовами нечислен­них національних меншин, шляхом надання пільг щодо сплати податків та зборів. Ця державна підтримка полягає у звільненні від сплати ПДВ.

Для набуття статусу друкованого видання та можливості роз­повсюдження продукції видавець має додержувати вимог щодо обов'язкової наявності вихідних відомостей та обов'язкових примір­ників видань.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про видавничу справу", вихідні відомості видання - це сукупність даних, які характеризують видан­ня і призначені для його оформлення, інформування споживача, бі­бліографічного опрацювання і статистичного обліку.

Елементами вихідних відомостей є:

- відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у ство­ренні видання;

- назва (основна, паралельна, ключова, альтернативна) видання;

- надзаголовкові дані; підзаголовкові дані; вихідні дані;

- випускні дані (номер і дата видачі документа про внесення видавця до Державного реєстру, обсяг видання, тираж тощо);

- класифікаційні індекси;

- міжнародні стандартні номери;

- знак охорони авторського права.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначаються стандартами. Вихід у світ видан­ня без обов'язкових для нього вихідних відомостей не допускається.

Обов'язкові примірники видань - це примірники різних видів ти­ражованих видань, які надсилаються установам і організаціям відпо­відно до законодавства України. Перелік установ та організацій, яким надсилається обов'язковий примірник видань, пов'язані з цим права та обов'язки установ і організацій-одержувачів та видавців визнача­ються Законом України "Про обов'язковий примірник документів". Згідно зі ст. 8 цього Закону, видавці зобов'язані доставляти:

- обов'язковий безоплатний примірник видань - Книжковій пала­ті України, національним, у тому числі спеціалізованим, всеу­країнським бібліотекам, Верховній Раді України, Президенто­ві України, Кабінетові Міністрів України, органам виконавчої влади у галузі інформації, на які покладена функція держав­ної реєстрації засобів масової інформації (Мін'юст) та веден­ня Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджу­вачів видавничої продукції (Держкомтелерадіо);

- обов'язковий безоплатний примірник видань, що виготовля­ються (в тому числі публікуються) на відповідній терито­рії- універсальним бібліотекам (Автономної Республіки Крим та обласним);

- обов 'язковий безоплатний примірник малотиражних докумен­тів (до 100 примірників) - Книжковій палаті України та наці­ональним бібліотекам;

- обов'язковий безоплатний примірник нормативно-правових ак­тів, довідкових, енциклопедичних, історичних та наукових ви­дань у сфері правознавства - Конституційному Суду України.

Обов'язкові примірники документів доставляються (надсилають­ся) в день виходу в світ першої частини тиражу.

Важливу роль у веденні обліку друкованих видань відіграє Книж­кова палата України (ст. 27 Закону України "Про видавничу справу"), яка є державною науковою установою у сфері видавничої справи та інформаційної діяльності, що здійснює державну бібліографічну ре­єстрацію та централізовану каталогізацію всіх без винятку видів ви­дань, випущених в Україні;

Інформаційні агентства

Одним із важливих суб'єктів інформаційної діяльності в сфері ма­сової інформації є інформаційні агентства. Як правило, саме інфор­маційні агентства є основним джерелом інформації, що розповсюджу­ється за допомогою друкованих та електронних засобів масової інфор­мації. Відповідно до Закону України "Про інформаційні агентства" (ст. 1), це зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.

Хоча насправді інформаційні агентства не лише надають інфор­маційні послуги шляхом поширення інформаційної продукції, а й створюють власні інформаційні продукти. Адже, згідно зі ст. 5 цьо­го Закону, діяльність інформаційних агентств включає такі дії, як: збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продук­ції. При чому випуск і розповсюдження інформаційними агентства­ми власної продукції з метою отримання прибутку з погляду зако­нодавства розглядається як підприємницька діяльність в інформа­ційній сфері.

Продукція інформаційного агентства - це матеріалізований ре­зультат його діяльності, призначений для розповсюдження з метою задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб, дер­жави, і, як правило, є власністю агенства. Основними видами продук­ції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото-, кіно-, ау-діо- та відеопродукція.

Продукція інформаційних агентств розповсюджується за допо­могою засобів комунікації, до яких законодавство відносить: друко­вані та екранні видання, радіо, телебачення (кабельне, супутникове, глобальне), електричний та електронний зв'язок (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп'ютерні мережі та інші телекомунікації.

Інформаційне агентство може бути створене у будь-якій організа­ційній формі та має статус юридичної особи, якого набуває з момен­ту його державної реєстарції. Мета, завдання, функції та порядок ді­яльності інформаційного агентства визначаються законодавством та його статутом або положенням, яке затвреджується засновником або співзасновниками інформаційного агентства.

До основних суб'єктів діяльності інформаційних агентств законо­давство, зокрема, відносить таких як:

- засновник (співзасновники) інформаційного агентства;

- керівник інформаційного агентства - особа, яка безпосеред­ньо керує всіма підрозділами інформаційного агентства, від­повідає за результати його роботи, підписує фінансові доку­менти і виконує іншу роботу згідно з наданими йому засно­вником (співзасновниками) інформаційного агентства повно­важеннями;

- журналіст інформаційного агентства - творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для інфор­маційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відносин з ним або за його уповноваженням.

- спеціаліст у галузі засобів комунікації - працівник інформацій­ного агентства, який на професійних засадах здійснює розпо­всюдження інформаційної продукції через засоби комунікації та несе відповідальність за використання цих засобів виключ­но на підставі чинного законодавства України.

- видавець (виробник) продукції інформаційного агентства — саме агентство або суб'єкт підприємництва, який здійснює випуск (тиражування або виробництво) інформаційної про­дукції на підставі угоди, укладеної між ним та інформацій­ним агентством;

- розповсюджувач продукції інформаційного агентства - саме агентство або суб'єкт підприємництва - власник (користувач) засобу комунікації, через який він розповсюджує продукцію ін­формаційного агентства в порядку і на умовах, визначених чин­ним законодавством України та укладеною між ними угодою;

- споживач продукції інформаційного агентства — громадяни,
юридичні особи, державні органи України та інших держав,
які на підставі відповідної угоди з інформаційними агентства­
ми одержують їх інформаційну продукцію.

Однією з основних відмінностей інформаційних агентств від за­собів масової інформації є специфіка відносин між агентством та споживачами його інформаційної продукції, яка надається остан­нім на підставі раніше укладеної угоди. На відміну від цього про­дукція ЗМІ, як правило, поширюється для невизначеної кількості споживачів.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про інформаційні агентства" пра­во на заснування інформаційного агентства в Україні належить гро­мадянам та юридичним особам України.

Іноземці та іноземні юридичні особи мають право бути лише співзасновниками інформаційних агентств України. При цьому сукупна частка іноземних співзасновників у статутному фонді інформаційно­го агентства не може становити більш як 35%.

Залежно від форми власності інформаційні агентства можуть бути державними або недержавними.

Іноземні інформаційні агенства мають право діяти на території України лише шляхом відкриття своїх представництв, які представ­ляють зареєстровану в Україні відповідно до чинного законодавства як суб'єкт інформаційної діяльності будь-яку установу (бюро, пред­ставництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична осо­ба згідно з чинним законодавством відповідної країни.

Державну реєстраціюя інформаційних агентств в Україні здій­снює Міністерство юстиції України", а представництв іноземних ін­формаційних агенств - Міністерство закордонних справ України.

У заяві про державну реєстрацію інформаційного агентства ма­ють бути зазначені:

1)засновник (співзасновники) реквізитів;

2)повне найменування та назва інформаційного агентства;

3)вид інформаційного агентства та його організаційно-правова форма;

4)передбачувана сфера розповсюдження інформаційної продук­ції (місцева, регіональна, національна, національна та зарубіжна, за­рубіжна);

5)мови, якими буде розповсюджуватися інформаційна продукція;

6)програмна мета та основні напрями діяльності інформаційно­го агентства;

7)джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності інформаційного агентства;

8)місцезнаходження інформаційного агентства.

До заяви про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів підприємницької діяльності додаються відповідні установ­чі документи.

Заяву про державну реєстрацію інформаційного агенства розгля­дає Мін'юст у семиденний термін з дня її одержання.

Підставами для відмови у державній реєстрації інформаційного агентства є випадки, коли:

- назва інформаційного агентства, його програмна мета, основні цілі та напрями діяльності суперечать законодавству України;

- реєструючим органом уже зареєстровано інше інформаційне агентство з тією ж назвою;

- заяву подано до закінчення року з дня набрання законної сили рішенням суду про припинення діяльності цього інформацій­ного агентства.

З метою забезпечення законності в діяльності інформаційних агентств та можливості ідентифікації інформації, що розповсюджу­ється Законом України "Про інформаційні агентства" (ст. 28) вста­новлено вимоги щодо обов'язкової наявності вихідних даних продук­ції інформаційних агентств. Відповідно до цих вимог кожен випуск продукції інформаційних агентств повинен містити такі вихідні дані:

1) назву інформаційного агентства;

2) прізвище чергового редактора чи відповідального за випуск та

їх реквізити;

3) порядковий номер випуску і дату його виходу у світ;

4)адресу агентства.

При розповсюдженні своєї продукції інформаційні агентства ма­ють переважне право на використання засобів комунікації. Держав­ним інформаційним агентствам надається першочергове право перед іншими інформаційними агентствами на використання засобів кому­нікації для розповсюдження інформації, яка має особливе значення для держави і суспільства.