Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення

Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є за­гальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих про- цесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофіч­них наслідків спільних зусиль.

Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобаль­них проблем сучасності:

1) поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енерге­тичних, природно-сировинних проблем;

2) розширення зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком виникнення проблем війни та миру, захисту і розвитку духовного середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.

Одним із перших, ще у 20-і роки XX століття, вказав на за­грозу глобальних проблем сучасності український вчений Во­лодимир Вернадський.

У другій половині XX століття серед глобальних проблем людства предметом розгляду стала теорія глобалістики — сис­тема наукових знань про походження і сучасний стан глобаль­них проблем, їх класифікацію і обґрунтування практичних соціально-економічних і політичних шляхів їх розв'язання.

У теорію глобалістики увійшли висновки, зроблені відоми­ми вченими Нільсом Бором, Бертраном Расселом, Альбертом Ейнштейном ("Маніфест Рассела —Ейнштейна" (1955)), а та­кож тези з виступів політичних лідерів країн "Делійської шіс­тки" (Аргентини, Греції, Індії, Мексики, Танзанії і Швеції), Римського клубу, який діє з 1968 року.

Загалом теорія глобалістики як окрема наукова дисципліна сформувалася у другій половині 60-х років XX століття і пройшла у своєму розвитку три етапи:

1) етап кінця 60 — початку 70-х років, коли увага була зосе­реджена на вивченні двох глобальних проблем сучасності: ос­воєнні космосу і охороні навколишнього середовища;

2) етап другої половини 70-х років, коли розпочалося гло­бальне моделювання стану і перспектив розвитку світової політики і світо-господарських зв'язків в умовах глобальних суперечностей. Саме в цей період здійснюються перші спроби скласти ієрархію світових проблем;

3) етап, який розпочався упродовж 80-х років XX століття, коли велику зацікавленість вирішенням глобальних проблем починають проявляти політичні та державні діячі багатьох країн світу, розробляються перші міжнародні документи, спрямовані на їх практичне вирішення.

Сучасна глобалістика досліджує, насамперед, комплексні проблеми, вирішення яких дозволить знайти практичний шлях розв'язання глобальних проблем людства, а саме:

1) порівняльний аналіз основних соціокультурних ціннос­тей сучасних цивілізацій, становлення нового універсалізму через усвідомлення складності планетарного буття;

2) порівняльний аналіз стратегій міжцивілізаційної взає­модії;

3) обґрунтування концепції гуманітарного консенсусу як процесу узгодження цінностей різних цивілізацій;

4) порівняльний аналіз можливих альтернативних шляхів глобалізації.

Прихильники теорії глобалістики по-новому розглядають проблему міжнародної безпеки. Безпека — це такий стан відно­син між державами, за якого їм усім не загрожує небезпека війни чи будь-яке зовнішнє зазіхання на їхній суверенний і незалежний розвиток. Першочерговою проблемою забезпечен­ня світової безпеки стає вироблення стратегії виживання в умовах кризи світової цивілізації (чи окремих цивілізацій).

Існує дуже багато класифікацій глобальних проблем сучас­ності. Однією з найбільш популярних є запропонована нор­везьким соціологом Й. Галтунгом, котрий визначив чотири критичні ситуації, з якими зіткнулося людство у другій поло­вині XX століття:

1) криза насильства і загроза насильства, що тепер прояв­ляється у загрозі міжнародного тероризму;

2) криза зубожіння і загроза бідності;

3) криза відторгнення окремих осіб та соціальних груп і за­гроза загального придушення прав людини;

4) криза навколишнього середовища і загроза локального порушення екологічного балансу.

Більш традиційною є класифікація, запропонована польсь­ким політологом Артуром Боднаром, який виділяє:

1) ядерну загрозу знищення цивілізації;

2) проблему вичерпання природних ресурсів, зокрема енер­гетичних;

3) екологічні проблеми;

4) продовольчу проблему, тобто проблему забезпечення про­довольством населення Землі, яке постійно зростає;

5) демографічну проблему, тобто проблему відтворення та міграції населення, формування його освітнього потенціалу, працевлаштування;

6) проблему охорони здоров'я;

7) проблему використання космосу в мирних цілях. Також доцільно буде навести класифікацію глобальних

проблем людства за їх характером:

1) проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни, припинення гонки озброєнь, мир­не розв'язання конфліктів, формування ненасильницького миру);

2) проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної та культурної відсталості, вирішення проблеми зубожіння, забезпечення ефективного виробництва, розв'язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої криз, оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях космосу і Світового океану);

3) соціально-екологічні проблеми (забруднення навколиш­нього середовища, необхідність раціонального використання природних ресурсів Землі);

4) проблеми людини (забезпечення її основних прав та сво­бод, подолання відчуженості від природи та політики, держави).

Цілком очевидним є факт, що вирішення глобальних про­блем сучасності полягає у міждисциплінарному підході до цієї проблеми. Першим такий шлях запропонував Володимир Вер-надський, котрий створив вчення про ноосферу — середовище, в якому живе людина. Суть цього підходу полягає у поєднанні філософських, політичних, природничих та техніко-економіч-них знань до відповідних сфер людської діяльності. Вчений вважав, що людина у сучасному світі повинна мислити плане­тарно; в основі цього нового мислення є теза щодо рівності лю­дей.

Однак для досягнення такого стану необхідно, щоб всі краї­ни змінили підхід до ведення зовнішньої політики, тобто від­мовилися від політики конфліктності та конфронтації і пе­рейшли до глобального співробітництва на засадах визнання пріоритетності загальноцивілізаційних цінностей.

Міжнародний тероризм

11 вересня 2001 року весь світ з жахом спостерігав біля екранів телевізорів, як "Боїнг" плавно "входить" в будівлю Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, як горить цита­дель американської безпеки Пентагон. Те, що ще вчора здава­лося недоторканним, сьогодні перетворилося в попіл. Прізвище цієї смертельної зброї — тероризм. Від нього ніхто не може сховатися на нашій маленькій планеті. Навіть Сполучені Шта­ти Америки, які щорічно витрачали 5 млрд. доларів на заходи боротьби з тероризмом, виявилися беззахисними перед реаль­ною загрозою.

За даними Держдепартаменту США, в світі щорічно здійс­нюється від 320 до 620 терористичних актів, але аналітичні центри ЦРУ вважають ці цифри значно заниженими.

Географічні зони терористичної активності сьогодні не ма­ють кордонів. Хіба що Антарктида ще не стала місцем скоєння терористичних актів, а так на жодному континенті люди не можуть почувати себе в безпеці. Більше того, однією з харак­терних особливостей сучасного тероризму є те, що сфера діяль­ності терористів розповсюджується не лише на суходіл, але й на морські та повітряні шляхи. В перспективі терористи мають намір використовувати навіть космос.

Коли ми починаємо вивчення того чи іншого суспільного явища, нас цікавить передусім його суть, відмінні ознаки да­ного явища порівняно з іншими. Тому ми в першу чергу нама­гаємося дати визначення явищу, яке вивчаємо. Те ж саме сто­сується тероризму.

Зробити це дуже складно, оскільки тероризм як соціально-політичне явище має надто складну структуру. Тероризм захоп­лює нас під різними масками, частина з яких, на перший погляд, не мають з ним нічого спільного. При цьому це явище багато­гранне — в ньому поєднуються ідеологічні, релігійні, етнічні та інші чинники. Крім того, генеза даного явища свідчить про його постійну трансформацію: зміну форм і методів діяльності, ор­ганізаційної побудови та інше. Тероризм має багато спільного з іншими формами соціального протесту: агресією, збройною бо­ротьбою, військовими конфліктами різного ступеня інтенсив­ності, партизанськими діями, диверсіями тощо.

Термін "тероризм" походить від слова "терор", що в пере­кладі з латинської мови означає " жах", "насильство".

Ці обставини і визначають терор як особливу форму полі­тичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю та вдаваною ефективністю. Ці особливості виз­начили широке використання терору протягом людської історії як засобів політичної боротьби в інтересах держави, організа­цій та окремих осіб.

Тероризм — це метод політичної боротьби, який полягає у систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не пов'язаного з військовими діями фізичного насильства для до­сягнення визначеної мети шляхом усунення політичних супротивників (вбивства політичних лідерів, військових або рядо­вих громадян, вибухи, напади на банки, арсенали зброї, захоплення повітряних лайнерів, заручників тощо).

"Сучасний словник іншомовних слів" дає визначення теро­ризму як політики і тактики терору, а терор визначається як "політика залякування, придушення політичних супротивни­ків насильницькими діями".

Передісторія сучасного політичного тероризму починається з найдавніших часів. На усіх етапах людського розвитку боротьба між гнобителями та пригнобленими, між панівними класами за владу часто переходила у збройне насильство, спрямоване на придушення, фізичне знищення або залякування політичного супротивника.

Терор — відкриття Великої французької революції, термін ввійшов у сучасну мову завдяки жирондистам та якобінцям, які об'єдналися у 1792 році з метою змусити короля замінити старих міністрів лідерами ліворадикальних угруповань. Саме тоді діячі революції проголосили "<3ие 1а іеггеиг зогЬ а Ь'огсіе сій ,)оіг!" (Нехай буде терор на порядку денному). Якобінський

уряд створив систему державного терору в надзвичайних об­ставинах, коли в країні одночасно точилася громадянська вій­на і війна проти коаліції.

З появою в кінці XIX ст. опозиційних організацій, які прак­тикували систематичні замахи, поняття "терор" і "тероризм" поступово перестають розповсюджуватися на сферу військових конфліктів, починають вживатися як визначення окремого виду політичної боротьби.

Розгляд суті ознак тероризму дає можливість сформулювати бачення тероризму в широкому та вузькому сенсі слова.

При формулюванні тероризму в широкому сенсі слова вико­ристана ідея Деніела Белла про три сфери постіндустріального суспільства, що керується різними осьовими принципами. Те­роризм у широкому сенсі слова — це соціальне явище, заснова­не на використанні або загрозі використання насильства у формі терористичного акту з метою нарощування атмосфери жаху та безвихідності в суспільстві в ім'я досягнення мети суб'єктів терористичної діяльності. Цей підхід дозволяє нам визначити основні різновиди тероризму — економічний, ду­ховний та політичний.

Найбільший інтерес являє собою політичний тероризм, який розглядається у вузькому сенсі слова і у відповідності з родовим поняттям. Таким чином, політичний тероризм — це соціально-політичне явище, засноване на використанні або за­грозі використання політичного насильства у формі терорис­тичного акту з метою створення атмосфери жаху в суспільстві для досягнення політичних цілей суб'єктів терористичної діяльності.

Тероризм не є чітким і сталим явищем, а являє собою метод політичної боротьби, до якого вдаються різні соціальні про­шарки населення. Він може бути державним та опозиційним, консервативним і революційним, релігійним і націоналістич­ним. Історичні та сучасні форми тероризму суттєво розрізня­ються між собою.

Тероризм висуває на передній план таку форму політичного насилля, як терористичний акт. Якщо в минулому терористичні акти полягали у вбивствах окремих посадових осіб, то в сучасних умовах об'єкти терористичних замахів значно розширені. Зміни­лися також самі форми замахів. В арсеналі терористів сьогодні — індивідуально націлені замахи, угони літаків, захоплення за­ручників, пограбування банків, пожежі, підриви офісів, диверсії, шантаж, рекет. Головною загрозою з боку терористів залишаєть­ся загроза життю та безпеці людей. Без здійснення цієї загрози та підкріплення її акціями (захоплення заручників, угони літаків, мінування і т.д.) тероризм втратив би сенс.

Головним у визначенні форми тероризму є те, з якою метою здійснюють насильницькі акти. Політичним роблять терористичний акт його мотиви та спрямованість.

Політичний характер терористичної діяльності принципово відрізняється від кримінальної злочинності, хоч між ними є деяка схожість. По-перше, кримінальні злочинці та терористи свідомо порушують закони. По-друге, ряд використовуваних ними засобів збігаються. По-третє, самі терористи нерідко за­лучають до своїх операцій злочинців.

Між політичним та кримінальним тероризмом усе ж більше відмінностей, ніж схожості. Терористи намагаються насампе­ред залякати суспільство, змінити існуючий державний устрій, внутрішню політику тощо. Злочинці навпаки, намагаються не привертати уваги, не зачіпати основ суспільства, в рамках якого вони здійснюють свою діяльність.

Терористи намагаються завдати удару по "системі", а зло­чинці — здобути якомога більше грошей.

Політичний тероризм виник на початку XIX ст. після закін­чення наполеонівських війн. Активність одинаків, що була характерною для тероризму спочатку, у другій половині XX ст. перетворилась у діяльність зі своєю ідеологією, політичними цілями, лідерами та героями.

У XX ст. тероризм сформувався як значущий політичний фактор. Завдяки розвитку науки і техніки тероризм стає загро­зою вже не окремим особистостям, як було раніше, а набуває значення глобальної проблеми, яка загрожує всьому людству.

Для того, щоб зрозуміти суть явища, необхідно ретельно розібратися у формах його прояву. Тероризм, як і будь-яке інше соціальне явище, має багато форм прояву. А це зумовлює потребу їх класифікувати.

Так, Б. Витюк і С. Ефіров в монографії "Лівий" тероризм на Заході: історія та сучасність" пропонують наступну класифіка цію тероризму:

— державний та опозиційний тероризм;

— міжнародний та транснаціональний тероризм;

— за соціальною спрямованістю — соціальний, націоналіс­тичний, релігійний.

Останній аспект покладено в основу класифікації терориз­му, яку дає А. Крайнєв: політико-соціальний (прикладом може бути РАФ у Німеччині), породжений рухами в дусі гіпертрофо-ваного регіоналізму (ЕТА, Іспанія; ІРА, Північна Ірландія,), політико-релігійний (насамперед насильницькі дії ісламських фундаменталістів).

Ф. Форсайт дає свою класифікацію:

— національний (регіональний);

— "одномірний" (англійський "Фронт визволення тва­рин");

— політичний;

— релігійний.

Л. Діспо виділяє чотири види тероризму — державний теро­ризм лівий, державний тероризм правий, тероризм лівої опо­зиції та тероризм правої опозиції.

Враховуючи різноманітність форм тероризму, а також пере­плітання його форм, можна впевнитися, що будь-яка класифі­кація буде абсолютно умовною і тою чи іншою мірою неповною.

За сферами дії тероризм може бути внутрідержавним та транснаціональним (або міжнародним).

Внутрідержавний тероризм пов'язаний з діяльністю як державних структур по придушенню опозиції шляхом насиль­ства і створення атмосфери жаху в країні, так і боротьбою опо­зиційних сил проти існуючого режиму. Він характерний лише для якої-небудь окремо взятої країни і не виходить за її тери­торіальні кордони.

Зародження цього тероризму історично пов'язано з Великою французькою революцією. Говорячи про цей вид тероризму, до­цільно згадати і історію Росії 1918—1920 років, коли вирував як державний, так і опозиційний тероризм, який ввійшов в іс­торію під назвою "білого" і "червоного" терору (коли брат воював проти брата і батька, і від цього страждав перш за все народ).

Міжнародний тероризм визначається Державним департа­ментом СІЛА як "тероризм, який розповсюджується на грома­дян і територію більш ніж однієї країни". Л. Моджорян ("Терроризм: правда и вьімьісел") вважає, що тероризм стає міжнародним, коли:

1) як терорист, так і жертви тероризму є громадянами однієї й тієї ж держави або різних держав, але злочин скоєно за межа­ми цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, які користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до те­рористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій; 4) скоївши терористичний акт в одній державі, терорист ховається в іншій, отож постає питання про його видачу.

Міжнародний тероризм нині набуває загрозливого харак­теру. Сучасна глобалізація характерна не лише для економі­ки, але й для терористичної діяльності. Сьогодні терористи готуються до здійснення терористичних акцій в одній країні, здійснюють їх в другій, а переховуються в третій. Такі теро­ристичні організації, як "Всесвітній ісламський фронт бо­ротьби проти іудеїв і хрестоносців", "Аль-Каїда", "Аль-Джи-хад" та інші, обплутали мережею своєї терористичної павутини весь світ.

З огляду на ставлення суб'єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм підрозділяють на державний та недержавний. Різниця між першим і другим полягає в тому, що державний терор є відкрите насильство з боку правлячої еліти, яка спирається на силу державних інститутів; він має санкціонований характер; має монополію на легітимність. Не­державний тероризм — насильство й залякування, що вико­ристовують угруповання, які або не беруть безпосередньої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб'єктам державної влади. Так, наприклад, метою теро­ристичної діяльності японської секти "Аум Синрікьо" (Вища істина Аум) було скинути уряд і зробити свого "гуру" Секо Асахару імператором Японії.

З огляду на ідентичність суб'єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічним та релігійним. Суб'єкти етнічно­го тероризму являють собою групи, чий статус визначено ет­нічною належністю. Дана різновидність тероризму є намаган­ням зміни форми державного правління, створення самостійної держави, або досягнення часткових змін у становищі етнічних утворень. Залежно від політичної ситуації, традицій та со­ціальної структури вони орієнтуються на ліву (баскська ЕТА)

або на праву (корсиканські терористи) ідеологію. Організації цього типу найбільш довготривалі (ІРА).

Релігійний тероризм представляють терористичні організа­ції, об'єднані належністю до однієї конфесії. Сьогодні христи­яни складають 33% усього населення планети, вони мають більшість у двох третинах країн світу на всіх континентах. Мусульмани становлять 18,9% населення і мешкають пере­важно в країнах Близького і Середнього Сходу, Північної Аф­рики і Південно-Східної Азії. Індуїсти — 13,3% , конфуціанці — 6,6%, буддисти — 6%, іудеї — 0,2%. Атеїсти складають приблизно 15%.

Однією з причин виникнення конфліктів на релігійній ос­нові є фундаменталізм, притаманний представникам усіх релігій.

З огляду на соціально-політичну спрямованість, вирізняють лівий і правий тероризм.

Лівий (революційний) тероризм орієнтується на різно­манітні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, геварізм, маоїзм і т.д.) Мішен­ню для лівих терористів стають представники владної політич­ної еліти, державні чиновники, функціонери правлячих полі­тичних партій, бізнесмени тощо.

Ліві терористи створюють підпільні бойові організації, здій­снюють координацію діяльності в міжнародних масштабах. Найбільш відомі організації — "Фракція Червоної армії" (РАФ), Німеччина; "Червоні бригади", Італія. В період "холод­ної війни" вони користувалися значною підтримкою СРСР та інших країн соціалістичної співдружності.

Правий (контрреволюційний) тероризм орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини та цінності, на націо­нальних діячів минулого. Часто активізується в період най­більшої загрози з боку лівих сил. Мішенню виступають ліві та ліберальні політики, активісти профспілкового руху. Діють переважно як таємні бойові угруповання легальних організа­цій праворадикальної спрямованості.

За засобами впливу на об'єкт тероризм поділяють на демонс­тративний та інструментальний.

Демонстративний тероризм — має за мету привернути увагу до тієї чи іншої проблеми (екологічні: будівництво АЕС, охорона навколишнього середовища, утилізація ядерних та хімічних відходів).

Суб'єкти інструментального тероризму розглядають психо­логічні ефекти як допоміжну дію, навіть другорядну. Вони нама­гаються досягти реальних змін владних відносин тиском фізич­ного впливу ( вбивства, захоплення об'єктів, вибухи і т.д.).

За засобами, які використовують під час терористичних ак­тів, виділяють тероризм із застосуванням засобів ураження (зброя, вибухівка) та тероризм із застосуванням зброї масового знищення (біологічний, хімічний, ядерний тощо).

За середовищем здійснення — наземний, повітряний, морський, космічний. Останнім часом надто популярним стає комп'ютерний тероризм.

Крім того, деякі дослідники виділяють бандитський теро­ризм. Але, на думку авторів, бандитський тероризм цілковито підпадає під кваліфікацію кримінального законодавства і не може розглядатися як дії, що мають політичну спрямованість.

Терористичними актами можуть бути:

— диверсія;

— замах та вбивство;

— викрадення;

— пограбування (експропріація);

— захоплення будівель;

— збройні напади;

— кібертероризм (напади на комп'ютерні мережі);

— хайджекінг (захоплення транспортного засобу — літак, залізничний потяг, автомобіль).

Найбільш близька до терористичної діяльності партизанська війна, яка здебільшого локалізується в сільській місцевості.

В останні роки проблема тероризму все більше і більше на­буває глобального характеру. В зв^язку з цим виникла необхід­ність міжнародної співпраці в протистоянні тероризму і визна­чення завдань, що стоять перед практичними і науковими працівниками, котрі повинні їх вирішити.

Після Другої світової війни значно зросло міжнародне спів­робітництво в боротьбі з тероризмом. Був прийнятий цілий ряд документів, які регламентували діяльність у цій сфері. Серед них Конвенція про злочини і деякі інші акти, які скоюють на борту повітряних суден (1963), Конвенція з боротьби з неза-

конним захопленням повітряних суден (1970), Конвенція з бо­ротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971), Конвенція про запобігання та пока­рання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним за­хистом (1973), Міжнародна конвенція з боротьби з захоплен­ням заручників (1979), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980), Конвенція про боротьбу з незакон­ними актами, спрямованими проти безпеки морського судно­плавства (1988), Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, роз­міщених на континентальному шельфі (1988) та багато інших.

Сучасна система багатосторонньої співпраці у боротьбі з те­роризмом склалася перевалено за останні три десятиліття.

Визнаючи зростаючу загрозу тероризму, Генеральна асамб­лея ООН заснувала в 1999 році відділення із запобігання теро­ризму, яке розпочало свою роботу в квітні того ж року. Голо­вним напрямом діяльності відділення є дослідження і технічна співпраця, а також взаємодія у сприянні активізації міжна­родного співробітництва в попередженні тероризму.

Зростання терористичної загрози, що організаційно набуває риси своєрідного "терористичного Інтернаціоналу", створює серйозну загрозу як стабільності в окремих країнах і регіонах, так і міжнародній спільноті в цілому. Трагічні події 11 вересня 2001 року в США, наступні провокації з боку міжнародних те­рористів, зокрема що стосуються розповсюдження спор сибірської язви, засвідчили, що в боротьбі з цим злом не можна втрачати ні хвилини. Інакше тероризм — чума XXI століття — здатний серйозно підірвати всю систему міжнародних від­носин, що склалася.

Особливе місце в боротьбі світового співтовариства з теро­ризмом займає Інтерпол. Основне значення контактів і зустрі­чей в межах організації експерти вбачають в можливості нала­годження особистих відносин між представниками антитерористичних підрозділів, створенні атмосфери взаємної довіри, що дозволяє неформально вирішувати на двосторонній основі ряд складних оперативних питань, у тому числі термі­нового характеру.

Тероризм, як будь-який інший рух, в сучасних умовах не може діяти без потужної фінансової підтримки, тому одним з головних напрямів співпраці держав має стати боротьба з від­миванням грошей, адже саме це є головним джерелом доходів терористичних груп.

Значну допомогу в антитерористичній боротьбі на каналі виявлення шляхів фінансування злочинних організацій може надати створена ще в 1989 році на нараді голів держав і урядів семи провідних держав ("великої сімки") спеціальна група по боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері (ФАТФ), яка за минулий період перетворилася в одну з найбільш авторитетних і впливових міжнародних структур по боротьбі зі злочинністю у фінансовій сфері.

На даний час членами ФАТФ є 26 держав (Австралія, Авс­трія, Бельгія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг, Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Люксем­бург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінга­пур, Іспанія, Швеція, СІЛА) та дві міжнародні організації (Комісія Європейського Союзу (КЄС) та Рада співпраці арабсь­ких держав Перської затоки).

В Україні профілактика тероризму та боротьба з його проява­ми здійснюється на підставі Закону України "Про боротьбу з те­роризмом" від 20 березня 2003 року. Даним Законом визначені основні терміни (тероризм, терористичний акт, терористична діяльність, міжнародний тероризм, терористична організація, антитерористична операція тощо), правові основи та основні принципи боротьби з проявами тероризму. Визначено, що основ­ними правовими засадами боротьби з тероризмом є Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, Кон­венція про боротьбу з тероризмом ,1977р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна кон­венція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких нада­на Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України. Координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитеро-ристичний центр при Службі безпеки України.

Тероризм — явище досить складне, динамічне та багатопла­нове. З огляду на все сказане вище, навряд чи нам вдасться

подолати його у XXI столітті, не кажучи вже про соціальні причини, що його породжують. Але це не означає, що боротьба зі злочинними проявами не має сенсу. Можливо, треба змінити методи цієї боротьби, адже зло може породити лише зло — це давно відома істина. Людству вже давно слід було виробити єдину гуманну систему боротьби з тероризмом, а не знищувати окремі політичні угруповання, релігійні організації та застосо­вувати при цьому такі жахливі засоби і методи, які навіть порівняти не можна з тими, що їх використовували терорис­ти.

Тероризм — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади, або вчиненні інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей, або погрози вчи­нення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Терористичний акт — злочинне діяння у формі застосуван­ня зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідаль­ність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжуєть­ся вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258—260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає від­повідно до Кримінального кодексу України.

Терористична діяльність охоплює:

• планування, організацію, підготовку та реалізацію теро­ристичних актів;

• підбурювання до вчинення терористичних актів, насильс­тва над фізичними особами або організаціями, знищення ма­теріальних об'єктів у терористичних цілях;

• організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;

• вербування, озброєння, підготовку та використання теро­ристів;

• пропаганду і поширення ідеології тероризму;

• фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм. Боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, ви­явлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності.

Терористична організація — стійке об'єднання трьох і біль­ше осіб, створене з метою скоєння терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається теро­ристичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійс­нює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.

Геополітика