Верховенство права та законність

Принцип верховенства права проголошений статтею 8 Конституції України і є визначальною ознакою правової держави, її принципом. Він визнаний ООН одним із найбільших здобутків людської цивілізації. Як підкреслював Генсек ООН Кофі Анан: «Для Організації Об’єднаних Націй верховенство права означає такий принцип управління, відповідно до якого всі особи, установи та структури, державні та приватні, у тому числі сама держава, функціонують під впливом законів, які були привселюдно прийняті, рівною мірою виконуються і незалежно реалізуються судовими органами і які є сумісними з міжнародними нормами і стандартами у сфері прав людини. Для цього також необхідні заходи, що забезпечують дотримання принципів примату права, рівності перед законом, відповідальності перед законом, неупередженого застосування законів, поділу влади, участі у прийнятті рішень, правової визначеності, недопущення сваволі, процесуальної та правової прозорості».

Верховенство права у межах правової системи, де закон є основним джерелом права, функціонує як режим законності.

Законність –це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, строгого і неухильного дотримання і виконання чинних правових актів всіма суб’єктами права.

Вимоги (принципи) законності:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює систему нормативно-правових актів, оскільки є актом вищого законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не повинні суперечити законам і повинні прийматися в строго встановленому законом порядку і формі, а правозастосовчі акти повинні відповідати законам і виданим відповідно до них підзаконним актам;

2) принцип єдності законності, що означає одноманітне розуміння і застосування норм права на всій території держави. У демократичній державі не може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» – всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати і виконувати вимоги законів;

3) принцип загальності законності,який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб’єктів права без будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який обсяг вимог закону поширюється особисто на нього, ніхто не має права ставити себе над законом або поза законом;

4) принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов’язків у кожного, незалежно від соціального походження та стану, посади, раси, статі; рівна захищеність всіх і кожного; однакові гарантії від зловживань з боку посадовців і органів державної влади;

5) принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда, а також гарантіях їх з боку держави;

6) принцип взаємозв’язку законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демократії, і навпаки, демократія є основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може перерости у свавілля держави щодо індивіда, без законності демократія може виродитись в охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо індивіда. Цей принцип пов’язує дію законності тільки з правовими законами. Саме тоді законність набуває якості правозаконності;

7) принцип доцільності,що розкриває, як співвідносяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу суспільну доцільність, тобто відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішення. Неприпустимим є порушення закону під приводом доцільності (житейської, місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніших цілей шляхом утиску і відчуження прав людини;

8) принцип невідворотності відповідальності, що означає, що будь-яке протиправне діяння повинно бути своєчасно розкрито, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відповідальності є головним стримуючим чинником для потенційних правопорушників.

Законність, у свою чергу, розглядається як загальноправовий принцип, сутність якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб’єктів права у всіх сферах правового життя.

Питання для самоконтролю

Тестові завдання

1. Ознаки держави – це сукупність наступних явищ:

А) територія, народ, публічна організована влада, право, система збирання коштів

Б) символіка, громадянство, територія, правова система

В) народ, територія, символіка, податки

Г) влада, територія, громадянство, правова система.

2. Формування та виконання державного бюджету – це прояв

А) функції фінансового контролю

Б) економічної функції держави

В) виконавчої функції держави

Г) соціальної функції держави

3. До зовнішніх функцій держави не належить:

А) гарантування національної безпеки

Б) охорона правопорядку

В) міжнародне співробітництво

Г) інтеграція до світової спільноти

4. Елемент форми держави, що відображає спосіб організації верховної державної влади, має назву:

А) форми державного правління

Б) форми державного устрою

В) форми державної структури

Г) форми політичного режиму.

5. Монархія, за якої глава держави особисто формує склад уряду, яким керує або сам, або через призначеного ним прем’єр-міністра, має назву:

А) парламентська

Б) абсолютна

В) конституційна

Г) дуалістична.

6. Республіка, при якій глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і підзвітний лише йому, має назву:

А) президентська

Б) президентсько-парламентська

В) парламентська

Г) народно-демократична.

7. Держава, що складається з декількох суверенних суб’єктів, об’єднаних для вирішення спільних завдань, має назву:

А) проста

Б) унітарна

В) федерація

Г) конфедерація.

8. Який з представлених видів державного режиму передбачає обмеження обсягу прав та свобод, недемократичні вибори, нерівні умов для правлячої та опозиційних партій:

А) демократичний

Б) авторитарний

В) тоталітарний

Г) деспотичний.

9. Правова держава передбачає:

А) пріоритет інтересів держави над інтересами громадянського суспільства

Б) пріоритет інтересів людини над інтересами держави

В) заміну держави системою правопорядку

Г) тотожність інтересів держави та інтересів громадянського суспільства.

10. Соціальна держава – це:

А) держава, в якій домінує державна власність на засоби виробництва

Б) держава, в якій кожен зобов’язаний працювати на користь суспільства

В) держава, в якій влада належить трудящим

Г) держава, в якій існує ефективна система соціального забезпечення, підтримуються малозабезпечені верстви населення.

11. Норма права – це:

а) загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою і забезпечене її примусовою силою правило поведінки

б) правило поведінки, що склалося в суспільстві, і відбиває уявлення людей про честь і гідність, добро та зло, про справедливість, кривду, що охороняється силою суспільної думки

в) правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті багаторазового повторення, дотримується в силу звички

г) правило поведінки, що встановлюється громадськими організаціями й охороняється за допомогою заходів суспільного впливу, передбачених статутом громадської організації

12. Що з нижчеперерахованого входить до системи права:

А) правові відносини

Б) інститут права

В) правопорушення

Г) підзаконний нормативний акт.

13. Що з перерахованих галузей є зайвим:

А) адміністративне процесуальне право

Б) цивільне процесуальне право

В) сімейне процесуальне право

Г) кримінальне процесуальне право.

14. Рішення адміністративного або судового органу по конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке є зразком для вирішення аналогічних справ, - це:

А) правовий звичай

Б) вирок

В) юридичний прецедент

Г) нормативний договір.

15. Основною формою (джерелом) права України є:

А) правовий звичай

Б) нормативно-правовий акт

В) нормативний договір

Г) юридичний прецедент.

16. Визначте правильно вказані види підзаконних нормативно-правових актів:

А) Конституція, закон

Б) указ Президента України, постанова Верховної Ради України

В) правовий звичай, нормативно-правовий договір

Г) нормативні рішення місцевих Рад народних депутатів.

17. Визначте ознаки, що відрізняють нормативно-правовий акт від інших форм права:

А) нормативно-правовий акт містить норми загального характеру, а юридичний прецедент – рішення у конкретній справі

Б) нормативно-правовий акт є письмовим документом, а правовий звичай існує у правосвідомості

В) нормативно-правовий акт є результатом правотворчості, а юридична доктрина – результат наукової творчості

Г) усе перераховане.

18. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб»

1. Негайна дія	А. Нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі ситуації, що виникли як , так і після набрання чинності актом
2. Зворотна дія	Б. Нормативно-правовий акт поширюється на все населення країни
3. Переживаюча дія	В. Нормативно-правовий акт поширюється на окремі категорії населення
4. Загальнодержавна дія	Г. Скасований нормативно-правовий акт по спеціальній вказівці нового акту продовжує діяти з окремих питань
5. Локальна дія	Д. Нормативно-правовий акт поширюється тільки на юридичні факти, що виникли після набрання актом чинності
6. Загальна дія	Е. Нормативно-правовий акт поширюється на всію територію держави
7. Спеціальна дія	Є. Нормативно-правовий акт робить вилучення для окремих категорій осіб
8. Виняткова дія	Ж. Нормативно-правовий акт поширюється тільки на окремий регіон держави

19. Правосуб’єктність юридичної особи виникає:

А) з моменту початку діяльності

Б) з моменту організації

В) з моменту державної реєстрації

Г) з моменту реорганізації.

20. Реалізація права – це:

А) тільки виконання приписів правових норм

Б) правомірна поведінка людей

В) втілення приписів правових норм у правомірній поведінці людей

Г) фактична поведінка суб’єктів права.

21. Громадянин Іваненко проголосував на виборах народних депутатів. В якій формі він реалізував право:

А) використання

Б) застосування

В) дотримання

Г) застосування.

22. Зміст правовідносин – це:

А) взаємні юридичні права та обов’язки

Б) сукупність суб’єктивних прав і обов’язків

В) безпосередні дії суб’єктів правовідносин

Г) права та обов’язки учасників правовідносин та їх реалізація.

23. З нижченаведеного списку виокремити а) факти-події, б) юридичні акти, в) юридичні вчинки, г) правопорушення, е) факти-стани

1. Землетрус

2. Заява про вчинення злочину

3. Наказ директора підприємства

4. Дрібне хуліганство

5. Вирок суду

6. Пожежа

7. Рішення районної державної адміністрації

8. Акт державної реєстрації шлюбу

9. Договір оренди

10. Смерть людини

11. Сплив строку платежа

12. Відкриття нової комети

13. Терористичний акт

14. Знахідка скарбу

15. Рух електропотягу

16. Написання симфонії

17. Судимість

24. З нижченаведених юридичних фактів виокремити А) правоутворюючі факти; Б) правозмінюючі факти; В) правоприпиняючі факти

1) реєстрація шлюбу

2) зарахування на навчання

3) звільнення у запас

4) переведення на інше місце роботи в межах підприємства

5) покупка морозива

6) зміна прізвища

7) вихід з громадянства

8) успадкування майна

25.До складу правопорушення не відноситься:

а) об’єкт правопорушення

б) об’єктивна сторона правопорушення

в) причина правопорушення

г) суб’єктивна сторона правопорушення.

26. Підстави юридичної відповідальності включають:

А) склад правопорушення та санкція правової норми

Б) система елементів (склад) правопорушення

В) правопорушення та доведення вини правопорушника

Г) досягнення віку юридичної відповідальності.

27. Законність – це:

а) чітке, повне і точне дотримання правових приписів усіма суб’єктами права

б) система ієрархічних зв’язків між законами, актами Президента, міністерств та відомств

в) розуміння закону як єдиного джерела права в державі

г) єдність застосування законів на всій території їх дії.

28. Принцип верховенства права міститься у:

А) міжнародних договорах

Б) нормативно-правових актах

В) рішеннях Європейського суду з прав людини

Г) юридичній доктрині

д) усі відповіді є правильними

Задачі

1. Главою держави є президент, який обирається на 4 роки загальними непрямими виборами. Президента наділено повноваженнями глави держави і глави виконавчої влади. Парламент у країні двопалатний. Уряд формується президентом. Визначте форму державного правління.

2. Держава складається з 24 округів, в яких діють органи місцевого самоврядування, що обираються населенням на три роки. Діяльність цих органів контролюється губернаторами, які представляють центральну владу в округах. Визначте форму державного устрою.

3. Проаналізуйте структуру норми права:

«Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста карається або штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років».

4. Знайдіть і сформулюйте норму права в уривку з рішення Верховного Суду США: «Ми дійшли висновку, що без належних процесуальних гарантій допит особи, взятої під варту і підозрюваної або ж обвинуваченої у вчиненні злочину, неминуче передбачає певний пресинг, що послабляє здатність затриманого до опору і змушують його робити абсолютно несподівані заяви. Для того щоб ліквідувати або хоча б звести до мінімуму подібний пресинг, а також з метою надання затриманому повної можливості для здійснення привілею проти самозвинувачення, обвинуваченому повинні бути належним чином роз’яснено його права, а реалізація цих прав повинна бути повною мірою забезпечена».

5. Проаналізуйте зміст правоздатності фізичної особи, керуючись статтями 24-26 Цивільного кодексу України. Чи можна обмежити правоздатність фізичної особи?

6. З’ясуйте,з якого моменту настає деліктоздатність підлітків в України (стаття 22 Кримінального кодексу України).

7. Проаналізуйтевисловлення видатного мислителя епохи Просвітництва Чезаре Беккарія: «Для особи-правопорушника ефективним є не стільки суворість покарання, скільки тривалість його морального впливу». Про яку функцію юридичної відповідальності він говорить?

Список літератури

Основна література

1. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х. : Право, 2011. – 428 с.

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права : підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2006. – 477 с.

3. Крестовська Н.М. Теорія держави і права: елементарний курс / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвєєва. – Х. : Одіссей, 2008. – 442 с.

4. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права : навч. посібник / С.Л.Лисенков. – К. : Юристконсульт : КНТ, 2006. - 355 с.

5. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / П.М.Рабінович. - 12-е вид. – К. : Атіка, 2012. – 158 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник / О.Ф. Скакун. – Х. : Еспада, 2006. – 776 с.

7. Сухонос В.В. Теорія держави і права : навч. посібник / В. В. Сухонос. – Суми : ВТД „Університетська книга”, 2005. – 536 с.

8. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник/ За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006.- 688 с.

9. Юридична енциклопедія. В 6 т. – К.: Вид-во «Укр..енциклопедія» ім.М.П. Бажана, 1998-2004.

Додаткова література

1. Басін К. В. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності / К. В. Басін // Правова держава. – К., 2003. – Вип.14. – С.108-114.

2. Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти / Є. Білозьоров // Право України. – 2006. – №1. – С.50-54.

3. Богачова Л. Л. Система європейського та національного права теорія і практика правознавства / Л. Л. Богачова // Теорія і практика правознавства : електронне наукове фахове видання. – 2012. – Вип. 1(2). Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/tipp/2012_1/Bogachov.pdf

4. Бостан С. К. Форма правління незалежної Української держави: етапи розвитку, проблеми, перспективи / С. К. Бостан // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 103–110 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11bckrpp.pdf

5. Бочаров Д. Поняття «правозастосовча діяльність»: операціональний аспект / Д. Бочаров // Право України. – 2008. – № 3. – С. 115-118.

6. Вовк Д. Принцип верховенства права в Україні: проблеми визначення та дії / Д. Вовк // Юридический вестник. – 2003. – № 3. – С.110-114.

7. Воронюк О. О. Юридична особа як нормативна конструкція [Електронний ресурс] / О. О. Воронюк // Форум права. – 2008. – № 1. – С. 77-85. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08voojnk.pdf

8. Головатий С. Верховенство права (правовладдя): як його тлумачить Венеційська Комісія / С. Головатий // Право України. – 2011. – № 10. – С. 154-167.

9. Джураєва О. О. Поняття та ознаки функцій сучасної держави // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць. – О. : Юрид. л-ра, 2005. – Вип. 25. – С. 143-149.

10. Дія права: інтегративний аспект : моногр. / кол. авторів ; відп. ред. Н. М. Оніщенко. – К. : Юридична думка, 2010. – 360 с.

11. Заяць Н. Суверенітет: трансформація змісту / Н. Заяць // Право України. – 2008. – № 2. – С. 17-22.

12. Ковальський В.С. Система і види функцій права / В.С. Ковальський // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – № 3. – С. 3–11.

13. Козюбра М. Верховенство права і Україна / М. Козюбра // Право України. - 2012. – № 1– 2. – С. 30-63.

14. Корнута Р. Вітчизняні погляди на структуру норми права / Р. Корнута // Право України. – 2007. – № 6. – С. 19-21.

15. Косович В. Система нормативно-правових актів України: основні напрями вдосконалення / В. Косович // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2011. – Вип. 53. – С. 23–35.

16. Кравченко С. С. Правовий прецедент як соціальний інститут та його значення: прагматичний аналіз / С. С. Кравченко // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 4. – С. 17-20.

17. Крижанівський А. Ознаки сучасного правопорядку в контексті трансформаційних викликів / А. Крижанівський // Право України. – 2008. – № 6. – С. 47-51.

18. Лощихін О. М. Функції сучасної держави: нарис юридичної теорії : монографія / О. М. Лощихін. – К. : Логос, 2013. – 228 с.

19. Лук’янець Д. Типологія юридичної відповідальності / Д. Лук’янець // Юридична Україна. – 2004. – № 3. – С.4-10.

20. Луцький Р. П. Ієрархічність правових джерел (нормативних актів) як відображення буття позитивного права / Р. П. Луцький // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 2. – С. 18-21.

21. Малишев Б. В. Застосування норм права (теорія і практика) : навч. посібник / Б. В. Малишев, О.В. Москалюк. – К. : РЕФЕРАТ, 2010. – 260 с.

22. Мартинюк Р. Конституційні повноваження президента змішаної республіки та доктрина «прихованих» президентських повноважень / Р. Мартинюк // Право України. – 2012. – № 7. – С. 141-150.

23. Машков А. Погляд на юридичну відповідальність як різновид правовідносин та його значення для формування сучасної юридичної теорії відповідальності [Електронний ресурс] / А. Машков, А. Машков // Вісник Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – Сер. : «Юрид. науки». – 2010. – № 84. – С. 98-100. - Режим доступу : http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Look_to_legal_responsibility_as_variety_of_legal_relationships_and_his_value_for_forming_modern_law_theory_of_responsibility_16803.pdf

24. Николина К. В. Теоретичний аналіз співвідношення процедурних та матеріальних норм права / К. В. Николина // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 1. – С. 40-43.

25. Оксамитний В. Міждержавні правові системи як реальність сучасного світу / В. Оксамитний // Право України. – 2013. – № 3-4. – С. 209-222.

26. Оніщенко Н. М. Принцип законності: наукові реалії сьогодення / Н. М. Оніщенко // Альманах права. – 2012. – Вип. 3. – С. 13-18.

27. Онупрієнко А. Правове регулювання функціонування місцевої влади: світовий і вітчизняний досвід / А. Онупрієнко // Вісник Академії правових наук України. – 2010. – № 1. (60). – С. 90-100.

28. Падалко Г. До сучасного розуміння наукової категорії «функція держави» (загальний огляд проблеми) / Г. Падалко // Право України. – 2006. – №6. – № 8. – С. 63-68.

29. Панкевич О. З. Соціальна держава та права людини «другого покоління»: загально-теоретичне дослідження / О. З. Панкевич. – Л. : Світ, 2006. – 176 с.

30. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології : монографія / Н. М. Пархоменко. – К. : Юрид. думка, 2008. – 336 с.

31. Петришин О. Соціально-юридична природа права / О. Петришин // Право України. – 2012. – № 1 – 2. – С. 15-29.

32. Пікуля Т.О. Сучасний підхід до інтерпретації поняття «механізм держави» / Т. О. Пікуля // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 2 (1). – С. 46-54. – Режим доступу до статті : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvlduvs/2012_2_1/12ptopmd.pdf

33. Погребняк С. Договір: загальнотеоретичне розуміння / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. – 2011. – № 4. (67). – С. 17-28.

34. Погребняк С. Принцип верховенства права : деякі теоретичні проблеми / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 1. – С. 26-36.

35. Працюк І. В. Види законів України / І. В. Працюк // Проблеми законності – 2005. – Вип. 52. – С. 3-9.

36. Процюк І. Парламентська форма правління: сутність і особливості / І. Процюк // Вісник Академії правових наук України. – 2012. – № 4. (71). – С.65-74.

37. Рабінович П. Верховенство права: сучасні вітчизняні підходи до інтерпретації / П. Рабінович, О. Луців // Вісник Академії правових наук України. – 2012. – № 2 (69). – С. 3-16.

38. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навч. посібник / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К. : Атіка, 2004. – 463 с.

39. Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) / В.В. Сухонос // Держава і право : зб.наук праць. – 2003. – Вип. 21. – С. 57-63.

40. Таманага Б. Верховенство права: історія, політика, теорія / Браян Таманага ; пер.з англ. А. Іщенко. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 208 с.

41. Харитонова О. І. Деякі проблеми загальної теорії правовідносин / О. І. Харитонова // Актуальні проблеми держави і права. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – Вип.21. – С.75-83.

42. Чабаненко М. Імперативні та диспозитивні способи правового регулювання на сучасному етапі розвитку аграрного права як галузі / М. Чабаненко // Право України. – 2004. – №11. – С.109-111.

43. Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні : монографія / Станіслав Шевчук. – К. : Реферат, 2007. – 640 с.

44. Шилінгов В. С. Поділ права на приватне та публічне як фундаментальна засада правової системи демократичного суспільства / В. С. Шилінгов // Часопис Київського університету права. – 2012. – № 1. – С. 48-51.

45. Шульга А. М. Загальнотеоретичні аспекти правомірної поведінки особи : монографія / А. М. Шульга. – Х. : Майдан, 2013. – 412 с.

46. Ясіновська А. Загальнотеоретична характеристика кодексів / А. Ясіновська // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – Вип. 56. – С. 59-64.

Глосарій

Автономія– відносно самостійне у здійсненні публічної влади територіальне утворення в межах держави.

Безпосередня демократія –пряме волевиявлення народу або його частини, безпосереднє вирішення громадянами питань державного і суспільного життя або висловлення думок із цих питань.

Вибори– форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування найвищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Внутрішні функції держави– види діяльності держави, спрямовані на вирішення внутрішніх завдань держави.

Галузь права– велика впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний тип схожих суспільних відносин та актів поведінки за допомогою специфічного галузевого методу правового регулювання.

Гіпотеза– частина правової норми, яка указує на умови, за яких ця правова норма вступає в дію.

Глава держави– одноосібний або колегіальний орган, що представляє державу у міжнародних та внутрішньополітичних відносинах.

Деліктоздатність– зумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за здійснені нею правопорушення.

Демократія – комплекс правових і політичних засобів, які забезпечують громадянам політичні і суміжні права і свободи, а також урахування їх інтересів і думок при прийнятті та реалізації державних рішень.

Держава– універсальна суверенна політико-територіальна організація, яка здійснює управління стратифікованим суспільством на основі нормативного регулювання та за допомогою спеціального механізму.

Державна влада– організаційно оформлена політична влада крупної соціальної спільноти, що володіє верховенством у суспільстві і спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин.

Державний апарат – система державних органів, що володіють владними повноваженнями і діють від імені держави.

Державний народ– сукупність індивідів, об’єднаних правовим зв’язком з державою.

Державний суверенітет – визначальна невід’ємна властивість держави, що відображає її верховенство на своїй території та самостійність (незалежність) у міжнародних відносинах.

Диспозитивний метод – дає суб’єктам можливість самостійно встановити правила своєї поведінки в рамках закону.

Диспозиція–частина правової норми, яка містить вказівку на права та/або обов’язки, що виникають у разі настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою.

Дієздатність– зумовлена правом здатність особи своїми діями (бездіяльністю) набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, здійснювати та припиняти їх.

Дозвіл – надання суб’єкту права на певні дії.

Заборона – покладання на суб’єкта обов’язку утримуватися від заборонених дій.

Закон– нормативний правовий акт, прийнятий у встановленому порядку органом законодавчої влади або всенародним референдумом, що має вищу юридичну силу.

Заохочення – нагорода суб’єкта за певну правомірну поведінку.

Зобов’язування – покладання на суб’єкта обов’язку здійснювати певні дії.

Зовнішні функції держави –види діяльності держави, спрямовані на встановлення й підтримання певних відносин з іншими державами.

Імперативний метод – метод владних розпоряджень, що містить, як правило, норми-заборони і норми-зобов’язування.

Імперія – історично відома форма держави, що складалася з нерівноправних частин: метрополії – центру держави, у підпорядкуванні якої знаходяться колонії.

Інститут права –впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид(групу) суспільних відносин.

Конфедерація– тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети.

Механізм держави– цілісна ієрархічна система органів державної влади, державних установ, підприємств та організацій, що забезпечує реалізацію функцій держави.

Монархія– така форма правління, коли главою держави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, як правило, у спадок і довічно.

Нормативний договір– угода між двома і більше суб’єктами правотворчості, що встановлює правові норми, обов’язкові для невизначеного кола осіб і розраховані на багаторазове застосування.

Нормативно-правовий акт –офіційнийдокумент, прийнятий або виданий в установленому законодавством порядку компетентним органом держави або іншим уповноваженим на це суб’єктом правотворчості, що містить правові норми і розрахований на багаторазове застосування.

Об’єкти правовідносин– соціальні цінності та блага, з приводу володіння якими суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої права та обов’язки.

Об’єктивне право– система всіх діючих у країні норм права, відбитих у різних джерелах права і незалежних від індивіда.

Обмеження – позбавлення суб’єкта певних властивостей або прав.

Організаційні форми здійснення функцій держави– поточна технічна, господарська, статистична діяльність органів держави, спрямована на вирішення конкретних завдань.

Події– юридичні факти, що не залежать від волі людини.

Покарання – осуд певної, забороненої правом поведінки суб’єкта, що знаходить вираз у заходах юридичної відповідальності.

Правова держава– держава, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах.

Правова норма –формально визначений, встановлений або офіційно визнаний державою і забезпечений її примусовою силою соціально значущий припис загального характеру.

Правове регулювання– впорядкування найважливіших суспільних відносин, що здійснюється компетентним суб’єктом (як правило, державою) за допомогою правових засобів.

Правовий звичай– стійке правило поведінки, що стихійно склалося і офіційно визнане державою.

Правові відносини –суспільні відносини, врегульовані нормою права, змістом яких є суб’єктивні юридичні права та обов’язки їх учасників.

Правові форми здійснення функцій держави – діяльність органів держави, пов’язана з ухваленням і виданням правових актів, а саме правотворча, правозастосовча, правоохоронна, правоінтерпретаційна.

Правозастосування– владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.

Правоздатність– зумовлена правом здатність суб’єкта права володіти суб’єктивними юридичними правами та юридичними обов’язками.

Правозначуща поведінка – передбачена нормами об’єктивного права соціально значуща свідомо-вольова поведінка індивідів або їх об’єднань, що, як правило, спричиняє або здатна спричинити певні юридичні наслідки.