Характеристика повної і неповної апеляції

Неповна апеляція – перегляд рішень судів І інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді І інстанції. Повна апеляція – особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах

поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній - перевірку рішення (вироку). Запропоноване

у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.Розглядаючи переваги і недоліки запровадження повної (існує у Франції та Бельгії) та неповної апеляції (притаманна процесуальному праву Німеччини), дійсно більше схиляєшся до висновку, що неповна

апеляція дисциплінує скаржників і позбавляє їх можливості навмисно не подавати якісь докази в суд першої інстанції з тим, щоб перенести розгляд в апеляційний суд. В Укр. 2001 р. запроваджена змішана форма апеляційного провадження, що об´єднує певні ознаки повної й неповної апеляції, а також властивості, притаманні тільки вітчизняній апеляції. А саме: надання суду нових доказів; ухвалення нового рішення або залишення рішення суду першої інстанції без зміни; можливість повернення справи до суду першої інстанції для нового розгляду її по суті ухваленого рішення; можливість повернення справи прокурору для провадження додаткового слідства. Крім того, під час вирішення питання допуску до

розгляду апеляційним судом нових доказів при неповній апеляції постає питання, на кого ж покладатиметься обов’язок доводити, що сторона

навмисно або навпаки ненавмисно не подала їх суду першої інстанції. Для вирішення цього питання можуть існувати два підходи. Перший – це

покласти доведення ненавмисного неподання на особу, яка подала апеляційну скаргу, а другий - це доведення факту навмисного неподання

протилежною стороною, оскільки саме вона зацікавлена в тому, щоб апеляційною інстанцією додаткові докази не були прийняті до уваги.Якщо ж

особі про додаткові докази, які об’єктивно існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, стало відомо після вирішення справи, а до

цього вона не знала й не могла знати про їх існування, то це є підставою для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Ще 1 питанням хар-теристики апеляційного провадження є участь сторін у розгляді справи.На мій погляд, питання розгляду справи в апеляційній інстанції з обов’язковою участю сторін чи без такої слід, перш за все, пов’язувати з тим, передбачена процесом повна чи неповна апеляція.Як було вище зазначено, при повній апеляції подання нових доказів, а тому і пояснень, крім зазначення в апеляційній скарзі, можливо на будь-якій стадії судового розгляду до винесення рішення. В такому випадку слухання справи має відбуватись з обов’язковим викликом сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.А при неповній апеляції, враховуючи той факт, що подання нових доказів можливо тільки в апеляційній скарзі або відгуку на неї, явка зазначених осіб до суду апеляційної інстанції не є обов’язковою, якщо сторони ці нові докази не подавали і не виявили бажання приймати участь у розгляді справи.

72. Проблемні питання S права апеляційного оскарження

До складу субєктів, які беруть участь на І етапі апеляційного провадження входять суд І інстанції, суд апеляційної інстанції, особи за ініціативаою яких порушується апеляційне провадження та їх процес. опоненти. Ст. 26 ЦПК визначає сторони та особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі ,якшо суд виріщив питання про їх права та обовязки, можуть оскаржити в апеляційному порядку рішення суду І інстанції.

За ст. 37 ЗУ "Про прокуратуру" право апеляційного оскарження надається прокурору незалежно від його участі у розгляді справи у суді І інстанції. Гусаров не погоджується з цим і зазначає, що таке право має мати тільки той прокурор, який брав участь у розгляді справи, бо надання прокурору, який не брав

участі у справі, права на апеляційне оскарженнґя судового рішення містить елементи нагляду за судовою діяльністю та суперечить закріпленим у ЦПК диспозитивним засадами цивіл. судочинства. Право оскарження судового рішення має надаватись прокурору не як посадовій особі органу, а винятково як S цивіл. процес. відносин, бо воля прокурора на оскарження судового акта може не збагтися з волею на дану процес. дію матеріально або процес. зацікавлених осіб. Особи щодо прав і обовязків винесено рішення але вони не брали участі у суд засідані. Нема єдиного погляду чи можливе віднесення цих осіб до осіб ,які беруть участь у справі, чи потрібно виділяти таку групу S в окрему категорію. Проблема в тому, що особи

можуть дізнатись про порушенне право після строку на подання апеляційної скарги. ЦПК надав право оскаржувати судові рішення невизначеному колу осіб.

Строки апеляційного оскарження: законодавчі новели. Обов’язково необхідно звернути увагу на строки апеляційного оскарження, оскільки недотримання процесуальних строків позбавляє особу права на захист у суді другої інстанції.

Ст. 294 ЦПК розмежовує строки звернення до апеляційного суду в залежності від об’єкта оскарження. Так, з оскарженням рішення суду суб’єкт може звернутисяпротягом 10 днів. Апеляційна ж скарга на ухвалу суду першої інстанції подаєтьсяпротягом 5 днів.

При цьому початок спливу вказаних строків залежить від того, чи була особа присутня у момент проголошення рішення/ постановлення ухвали у судовому засіданні. Якщо так, то строк починає перебігати від моменту проголошення рішення/ ухвали, якщо ні – з моменту одержання копії рішення/ухвали. Вирахування строку може ускладнюватися у випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної і резолютивної частини рішення. Повне рішення ж має бути видане протягом 5 днів. У такому разі обчислювати строк апеляційного оскарження необхідно від моменту отримання повного рішення. Це обумовлено тим, що підставами для скасування рішення суду є його незаконність, необґрунтованість, які, власне, викладаються в мотивувальній частині рішення суду, складання якої може бути відкладено. Проблемним на практиці виявляється питання поновлення пропущеного строку для оскарження судового рішення. У листі від 13.02.2012 р. №4-183/0/4-12 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) розглянув питання застосування деяких норм ЦПК після набрання чинності останніх змін в цивільному процесуальному законодавстві.

Зокрема, Суд торкнувся проблеми черговості вирішення питань, пов’язаних з відкриттям апеляційного провадження при подачі апеляційної скарги з порушенням строків та її невідповідність вимогам закону по суті.

Суд вважає за необхідне залишати апеляційну скаргу без руху для усунення обох недоліків одночасно. При цьому він також зазначає, що процесуальне законодавство не виключає можливості послідовного здійснення процесуальних дій: спочатку поновлення строків для апеляційного оскарження, а потім залишення скарги без руху через невідповідність змісту закон-ству, але в такому випадку не вдасться реалізувати принцип оперативності, бо для вирішення питання про поновлення строку необхідно як мінімум 40 днів, а потім мінімум 15 дн. для усунення недоліків.

ВССУ також підкреслив, що заяви про поновлення строку розглядається суддею – доповідачем одноособово без проведення судового засідання і повідомлення учасників процесу. До такого висновку Суд дійшов виходячи з того, що ст. 297 ЦПК є спец. по відношенню до ст. 73 ЦПК, а значить в разі колізії повинна застосуються саме вона.

74 Апеляційна скарга: її форма і зміст, порядок подання. Як зазначено в ст.295 ЦПК, Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути зазначені: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; 3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) рішення або ухвала, що оскаржуються; 5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подала скаргу; 8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або ін. документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Ст. 296 ЦПК, порядок подання: Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд І інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного роб. дня після їх надходження направляються до апеляційного суду.

75. Строки розгляду апеляційної скарги: законодавчі новели. Строки розгляду апеляційної скарги прописані в ст.303-1 ЦПК. Слід звернути увагу, що законодавче визначення строку розгляду апеляційної та касаційної скарги, а також строк розгляду справи ВСУ є новелою стадії судового розгляду в провадженнях з перегляду судових рішень.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Таких положень до 2010 р. в цивіл. процесі не було, і введення в цивільний процес цих строків розгляду справи у ревізійних інстанціях, на мою думку, можна вважати спробою законодавця втілити у практику принцип своєчасності судового захисту та ефективності цивільного судочинства.

Разом із тим, як зазначає Гусаров, законодавець встановив необґрунтовано короткий термін для розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Він вважає, і, видається, не безпідставно, що судам апеляційної інстанції буде вкрай важко дотримуватися таких строків розгляду апеляційних скарг за тієї умови, що, з урахуванням змін до ст. 307 ЦПК, суд апеляційної інстанції позбавлений тепер права направляти цивільну справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд у теперішній час є, так би мовити, «квазісудом першої інстанції», що зобов’язує його вдруге розглядати спірні правовідносини Як наслідок, і виконувати всі процесуальні дії, що притаманні суду першої інстанції (призначати експертизи, допитувати свідків та ін.), включаючи ухвалення рішення по суті спору. А у двомісячний термін (для рішення суду першої інстанції) або п’ятнадцятиденний (для ухвали місцевого суду) виконати зазначені процесуальні дії суду апеляційної інстанції буде вкрай важко

76 Передумови права на апеляційне оскарження. Передумови, це все, що прописано в статтях (292-302 ЦПК)

Для того щоб виникло апеляційне провадження необхідна наявність цілого ряду передумов, до яких відносять наступні: а) об'єктивні; б) суб'єктивні; в) формальні.

Право апеляційного оскарження і внесення апеляційного подання прокурора обумовлено, перш за все, О оскарження, що є однією з основних об'єктивних передумов апеляційного оскарження. Основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало чинності і містить у собі, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, несприятливі для неї наслідки вирішення спору. Однак можлива ситуація, коли внаслідок пропущення строку подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили.

Оскарженню підлягають у тому числі і додаткові рішення, і заочні рішення, і судові накази. Щодо останніх 2 категорій рішень, то слід пам’ятати про двоступеневий порядок їх оскарження і скасування. Також можливе оскарження рішення повністю або частково.

До об'єктивних передумов апеляційного оскарження в теорії цивільного процесу відносять і строк оскарження. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження не може виникнути, якщо строк на апеляційне оскарження пропущений і в його поновленні було відмовлено.

Під суб'єктивною передумовою апеляційного оскарження в роботі розуміється наявність певного кола суб'єктів, які мають право подати апеляцію на рішення, ухвалу суду першої інстанції.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, крім розглянутих передумов, до яких відносяться об'єктивні і суб'єктивні передумови, необхідно також дотримання ряду формальних передумов.

Однією із них є передумова про відповідність апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора, як за формою так і за змістом, певним вимогам, які визначені у ЦПК.

Виходячи з викладеного, Червоний робить висновок, що зазначені передумови апеляційного оскарження є невід'ємною частиною права на апеляційне оскарження, яке виникає лише при наявності об'єктивних, суб'єктивних і формальних передумов апеляційного оскарження, що передують виникненню права на апеляційне оскарження.

77 Докази в апеляційному провадженні. На практиці суперечливим стало і питання можливості подання клопотань про дослідження апеляційним судом нових доказів. Так, в Україні не дозволяється подавати нові докази до суду апеляційної інстанції, виходячи з існуючої моделі неповної апеляції. Суд має переглянути рішення на підставі фактичного матеріалу, представленого сторонами в суді першої інстанції, та виправити упущення і помилки. Аапеляційний суд може дослідити нові докази у таких випадках: 1) докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або 2) в дослідженні доказів було неправомірно відмовлено; 3) нові докази, неподання яких до суду І інстанції було зумовлено поважними причинами. Випадки дослідження нових доказів, які застосовує судова практика, можуть бути наступними: 1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа не знала і не могла знати про їх існування; 2) докази існували на час розгляду справи, однак внаслідок об’єктивних причин особа не могла подати їх до суду 3) додаткові докази з’явилися після постановлення рішення судом першої інстанції 4) суд першої інстанції помилково виключив докази, які мали значення для справи, з розгляду 5) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, які мали значення для справи (не була призначена експертиза, не вжито заходів щодо забезпечення доказів).

78 Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Проблемні питання та законодавчі новели. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст.303 ЦПК. У відповідності з цією нормою, яка передбачає межі повноважень апеляційного суду при розгляді справи в апеляційній інстанції

Червоний: За своєю суттю повноваження можуть бути предметними і функціональними. Предметними повноваженнями є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції зазначеного суб'єкту правовідносин. Функціональні повноваження - це різного роду дії зазначеного судового органу в процесі здійснення правосуддя, пов'язані з вирішальними діями суду по керівництву процесом.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Інтерес держави в дотриманні законності ухвалених судових рішень очевидний, адже неправосудні рішення можуть не захистити права, свободи та інтереси учасників процесу, або ж становище сторони може погіршитися порівняно з тим положенням, яке існувало до ухваленого рішення, а також задля забезпечення єдності судової практики. Однак слід мати на увазі, коли рішення суду необґрунтоване через неправильне встановлення фактичних обставин справи, неправильну оцінку доказів, то говорити про обов'язок апеляційного суду вийти за межі доводів скарги неможливо. Сторона могла не оскаржити таке рішення, усвідомлюючи дещо ін. хар-тер фактичних обставин справи як це здається апеляційному суду. Натомість, коли йдеться про неправильне застосування норм матеріального права, то помилка, яка призводить до суттєвого погіршення становища сторони, має бути усунена. При цьому, застосовуючи положення ч. 2 ст. 303 ЦПК та ст. 55 КУ щодо права на судовий захист, не можна не враховувати положення ст. 129 КУ щодо змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.