Тема 9: Національно-державне відродження та культура України на сучасному етапі

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому – нових соціально-ціннісних і громадянських орієнтирів.

При вивченні матеріалу теми рекомендується дотримуватися наступного плану:

1. Культура в умовах нової соціальної реальності. Поняття культурного відродження на сучасному етапі.

2. Мова як чинник культурної консолідації нації. Роль культури у створенні незалежного та самодостатнього духовного світу самостійної держави.

3. Перебудова освіти, пошуки нових форм навчання та організації навчальних закладів.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть ХХ століття.

Базовою основою всіх змін в суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю і способу життя. Достатньо вказати на освіту, яка в значній мірі набула вже станового характеру. Відбувається відверта експлуатація "новими українцями" наукового, економічного і культурного потенціалу суспільства при нульовому або ж мінімальному внеску в культуру. Жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, бо на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація, встановлення високої оплати, скажімо на вистави чи концерти елітарного мистецтва. Посилюється соціальна нерівність у доступі до культури в цілому, особливо в освіті, де виникає мережа елітарних високооплачуваних закладів. На основі суперечностей створюються нові зони соціально-культурних відносин, які деформують традиційну українську ментальність, розгалужують мораль і психологію зверхності одних (збагатілих) та інших, бідних і незабезпечених.

Зняття ідеологічних пут, як і всесущого партійно-державного контролю, призвело до послаблення, а потім і ліквідації командно-адміністративної вертикалі в управлінні системою культури. Натомість набуває не тільки розголосу, але й практично-дієвого поширення і втілення принцип культурного плюралізму, множинності, багатоманітності форм культурного життя.

У такому руслі набуття свободи в розвитку культури, яка так необхідна її природі, відбувається зняття ієрархічного управління сферою культури, поступове зростання самостійності розвитку культури в регіонах, яке завершилось постановою Колегії Міністерства культури про підпорядкування обласних управлінь культури місцевим органам влади. Нові умови функціонування культури призводять до зростання ступенів свободи в діяльності культурних закладів, до строкатості напрямків духовного життя як однієї з умов поновлення самодостатнього розвитку культури.

Одним із проявів збагачення змісту духовного життя суспільства є формування його специфічних структур в окремих регіонах України відповідно до тих давніх традицій, які в них побутували, складання інфраструктури сфери культури та культурних потреб місцевого середовища. Достатньо чітко визначились особливості духовного життя Львівського культурно-художнього комплексу, м. Харкова, Одеси та багатьох інших. Особливо виразно вони виявляються у своєрідності системи засобів масової комунікації, в єдності кіно, радіо, телебачення та преси, які мають свій стиль, оформлення, зв'язок з традиціями, установки щодо перспектив розвитку і щодо змісту національної культури, форм її побутування в певному регіоні.

Нові умови дали можливість виявитись тим культурним потребам, які раніше блокувались чи заборонялись. З'являються незнані раніше суб'єкти культури, діяльність яких пов'язана з недержавними формами культурно-дозвільної діяльності, задоволенням нових потреб. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів та інші), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності.

Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, в художньому житті суспільства. Нові соціально-художні відносини складаються між основними учасниками-суб'єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою і громадськістю, що буде розглянуто окремо.

Культурна трансформація, що триває в суспільстві, пов'язана з появою нових духовних потреб, які були пробуджені зростаючим інтересом до національної культури. Зростаюча з часів "перебудови" відкритість функціонування і розвитку української культури за своїм змістом є формою входження в світовий культурно-інформаційний простір і разом з тим оприлюдненням тих здобутків культури, які протистояли офіційним нормативам соціалістичного реалізму або не були визнані. Цей процес супроводжувався інтенсивним проникненням на терени нашої культури продукції інших культур, особливо західної, а також нового потоку творів російської культури. Якщо кращі здобутки західної класики і елітарної культури були досить відомі в Україні й раніше, в часи «перебудови», то предметом інтересу наших сучасників стала раніше у нас стримувана масова культура і, насамперед, в жанрах відеофільмів – еротики, трилерів, «мильних опер», «бестселерів» багаторічної давності. Американізація, вестернізація, наступ «кітчевої» масової культури призвів до майже повної «окупації» вітчизняного кінопрокату, в значній мірі, телебачення, до спотворення образу американської і європейської культури в сприйнятті нашого сучасника і почав поглинати той інтерес до національної культури, який тільки-но пробудився.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно). Навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді «героїв» західного світу, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції.

Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти. Але у зв'язку з підвищеною конкуренцією західної і російської культури та значним зниженням показників освоєння і продукування культури української в суспільстві починає усвідомлюватись необхідність протекціонізму щодо неї з наданням їй певних пільг і переваг, особливо у виданні україномовної літератури, кіновиробництва та кінопрокату. Розв'язанню цієї проблеми сприятиме виконання Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», яким затверджено основні напрями розвитку духовності українського суспільства. «Розбудова суверенності й незалежності, демократичної, соціальної правової держави, – підкреслено в Основних напрямах, – потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укріплення в суспільній свідомості загальнолюдських моральних цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кожного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового способу життя».

У зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти». Обговорюються громадськістю проекти програм «Національна комплексна програма естетичного виховання», «Дозвілля і молодь».

Розширення освітньої мережі знайшло свій вияв у створенні недержавної системи приватних навчальних закладів.

У потоці цих новацій (вже починаючи з часів «перебудови») відбувається акцентування уваги на людському факторі в духовному житті українського суспільства, переміщення уваги системи освіти, громадянського виховання з базового принципу колективізму на особистість, на врахування індивідуалістичних засад української ментальності як фактору активізації соціальної енергії.

Важливою рисою нової соціальної реальності і, разом з тим, фактором її розвитку, є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої все повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад в літературі — Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка та інші).

Термінологічний словник

Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: "те, що найкраще розходиться".

Кітч (від нім. жаргон, «збирання вуличного сміття», пізніше: «імітація унікальних художніх виробів») – явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше – маскульт.

Культурний плюралізм – наявність та визнання свободного існування та розвитку різних етнічних культур у складі єдиної національної спільноти.

Шлягер – модна пісня про кохання («товар, що легко збувається»).

Питання для самоконтролю:

1. Визначте основні риси нової соціально-культурної ситуації в Україні в сучасних умовах.

2. У чому полягає проблема культурної орієнтації?

3. Які перспективи розвитку української культури в сучасних умовах?

Тестові завдання:

1. Який документ визначає державний статус української мови:

А) Закон «Про мови»;

Б) Конституція;

В) Цивільний кодекс;

Г) Закон «Про телебачення і радіомовлення».