Громадівський рух 60 - 80-х років xix ст

Гусарук Людмила 2ал11, 2010

Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства у 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду - куль­турно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав ви­ходити у 1861 у Петербурзі), навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях на цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були - Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Житецький.

Після поразки польського повстання 1863 - 1864 рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалася як загроза самодержавству. У 1862 р. активні члени кількох громад були за­арештовані, закриті недільні школи. 1863 р. міністр внутрішніх справ імперії Петро Валуєв видав таємний указ (Валуєвський циркуляр), що заперечував саме існування української мови, забороняв видання українською мовою педагогічної, церковної, наукової літератури і підручників (заборона не стосувалася лише творів художньої літератури). Мета цього циркуляра - не дати можливості українському рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично налаштованої частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: після Валуєвського циркуляра настає перерва в процесі національного відродження.

На початку 70-х років XIX ст. громадівський рух знов активізується. У київській Ста­рій громаді у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили - В. Антонович, Михайло Драгоманов, Олександр Кістяківський, Михайло Старицький, Павло Чубинський та ін. Стара громада створила Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Громадівці вивчали археологію, етнографію, статистику, географію та історію. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні.

Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876 р. Указ забороняв друкування літератури українською мо­вою (як оригінальних творів, так і перекладів, навіть текстів до нот) у Російській імперії та ввезення її з-за кордону, ставити п'єси і влаштовувати концерти українською мовою. Це остаточно підірвало основи легальної культурницької діяльності, якою займалися громадівці. Була закрита газета «Київський телеграф», розігнаний Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, діячів громадівського руху переслідували, піддавали утискам.

У 90-х роках громади знову відновлюються. Молоде покоління громадівців утворило „Братство тарасівців” (лідери Микола Міхновський, Борис Грінченко, Микола Вороний та Михайло Коцюбинський). Вони першими поставили мету – боротись за утворення незалежної держави „Україна”.

Суспільно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 2 пол.XIX.

Народовці і москвофіли.

(Дворановська Мар’яна,2АЛ(11)курсу ,2010)

Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-80-х років XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтово-озокеритної, лісопильної та борошно-мельної галузей. На цих підприємствах стали дуже широко застосовуватися парові двигуни.

У цілому ж західноукраїнські землі продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком до промисловості розвинутих центральних і західних провінцій Австро -Угорщини. Як і раніш, основну масу населення становило селянство. При чому майже половина селянських господарств була бідняцькою.

Після того, як в 1886р. утворилась замість Австрійської Австро - Угорська імперія, Галичина була повністю віддана в управління полякам. Відтоді польська мова замінила німецьку в усіх установах: в гімназіях, в університеті. Українці були змушені битися за кожну українську школу, за кожну українську гімназію, за кожне українське слово. Це призвело до консолідації українців. Активну роль відігравали в цій справі греко-католицькі священники.

Москофіли: Саме на цей час Росія почала провадити політику підтримки різних слов'янських народів, які жили в Європі, і через них тиснули на західні країни. В Росії утворювались різні слов'янські комітети, через які йшла урядова російська підтримка слов'янам у Європі. До них повернули свої погляди і галицькі греко-католицькі діячі. Щоб дістати фінансову підтримку Росії вони почали себе і свій народ називати не русинами, а росіянами, далі заявили, що вони вже є частиною не великого українського, а великого російського народу. Їх за це стали називати русофілами, або москвофілами.

Народовці. Ті українські культурно-національні діячі, які підтримували мову, культуру, звичаї та право на автономію власного народу об´єднались у народовські гуртки. Їх силами у 1868 році у Львові було створено товариство „Просвіта”.

У 1873 р. було створено товариство ім.Шевченка(О.Кониський, М.Драгоманов), яке у 1892 році було реорганізовано в Наукове товариство ім.. Шевченка і стало справжньою академією наук. У цей час його очолював видатний український історик Михайло Грушевський.

1890 р. лідери народовців уклали угоду з австрійською адміністрацією Галичини, яка дістала назву «нова ера». Завдяки підтримці австрійського уряду у Львові було відкрито кафедру історії України при Львівському університеті, кілька українських гімназій. Галичина у цей час стала центром українського відродження.