Розвиток звукового і синтаксичного аспектів мовлення. Усвідомлення дошкільниками звукового складу слова
Мовленнєве спілкування дошкільника відбувається за законами рідної мови, які є певною системою фонетичних, лексичних, граматичних та інших законів і правил спілкування.
Розвиток мовлення неможливий без засвоєння звукової культури мовлення, яка є основою оволодіння мовою, підвищує здатність до орієнтування дошкільника у складних співвідношеннях граматичних форм, забезпечує освоєння морфологічної системи мови. Її складовими є фонематичний слух і правильна звуковимова.
Опанування фонематичного складу мовлення починається наприкінці 1-го року життя. До початку дошкільного віку діти зазвичай володіють усіма звуками рідної мови. Однак у деяких дошкільників і у старшому віці спостерігаються недоліки звуковимови, дефекти мовлення, що спричинено повільним розвитком моторики мовного апарату.
Вирішальне значення для засвоєння звуків рідної мови має розвиток сенсорної основи мовлення, тобто фонематичного слуху.
Фонематичний (грец. рhопета – звук, голос) слух – здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальнювати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.
Його наявність передбачає розрізнення звуків мови як фонем, сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів. Під час засвоєння звукової сторони мовлення дитина завдяки фонематичному слуху опановує зразок вимови звуку, забезпечує відповідне його відтворення. У своїй діяльності вона повинна чітко розрізняти заданий дорослим звук від вимовленого нею. Ця здатність є основною умовою засвоєння звукової сторони мовлення.
У дошкільному віці, який є сензитивним періодом у розвитку фонетичного слуху, формуються тонкі і диференційовані звукові образи слів і звуків. Дитина виявляє пильну увагу до звукової сторони мовлення, починає усвідомлювати норми звуковимови, піклуватися про її правильність. Однак ще не здатна виокремити і назвати звук, який потрібно вимовити інакше, в результаті змінює усе слово.
Фонематичний слух відіграє важливу роль під час навчання дітей граматики мови, коли вони вперше здійснюють звуковий аналіз слова. Для цього їм слід відмежуватися від смислу слова і його значення, працювати з ним, як із звуковим комплексом, тобто формальною одиницею. Проте виокремлення звуків у слові дається їм нелегко через новизну завдання, крім того, дошкільники не володіють необхідними для цього аналітичними засобами.
За сприятливих умов в ігровій ситуації навіть молодші дошкільники можуть навчитися розрізняти на слух тверді і м'які, дзвінкі і глухі приголосні, називати перший та останній звуки у слові. Поза ігровою імітацією звуковий аналіз слів доступний дітям середнього дошкільного віку, коли вони свідомо і довільно виділяють звуки у словах, порівнюють їх.
5-6-річні діти здійснюють звуковий аналіз слів, якщо вони практикували у мовленні протягування вслух окремих звуків (м-мак, л-ліс), засвоїли спосіб дослідження звукового складу слова, а уміння його аналізувати сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.
До 6-ти-7-ми років фонематичний розвиток дитини завершується, вона починає усвідомлювати звуковий склад рідної мови, розрізняє і виокремлює голосні, тверді і м'які звуки. Це є свідченням її готовності до навчання грамоти (читання і письма) у школі.
У дошкільному дитинстві відбувається динамічний розвиток синтаксичної сторони мовлення дітей.
Мовлення молодших дошкільників характеризується насиченням простих речень, частим вживанням часток «а», «і», «ось». У переповіданні казок їх мовлення багате на складносурядні і безсполучникові речення, складнопідрядні речення простої конструкції. Сполучниковий зв'язок часто замінюється інтонацією. Поширені у мовленні молодших дошкільників підрядні речення часу.
У середньому дошкільному віці у мовленні дітей, як і раніше, переважають прості речення, однак із складнішою структурою, з'являються речення з однорідними членами. У складносурядних реченнях діти починають вживати вставні слова, сполучник «ні»; у складнопідрядних – підрядні причини, порівняльні, умовні. Новими для їх мовлення є узагальнюючі слова й однорідні додатки.
Старші дошкільники частіше вдаються до поширених речень з однорідними членами, урізноманітнюють використання простих і складних речень. Перед вступом до школи вони оволодівають майже всіма сполучниками і правилами їхнього використання. Однак текст здебільшого (55%) складається з простих речень. Збільшення кількості у мовленні узагальнюючих слів і додаткових речень свідчить про розвиток у старших дошкільників абстрактного мислення.