Умови ефективності розумового виховання.

Ефективність розумового виховання значною мірою залежить від багатьох чинників. Узагальнено їх можна звести до таких положень:

— уміння педагога виділити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції й реалізувати їх під час навчання;

— дотримання педагогом принципу внутріпредметних і міжпредметних зв'язків як фактора єдності та взаємозв'язку явищ, процесів реального світу;

— оволодіння учнями, студентами аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, вироблення навичок аргументувати свої думки, відстоювати свої світоглядні позиції;

— залучення учнів, студентів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки;

— своєчасне коригування відхилень у поведінці окремих учнів, студентів;

— відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства.

Попри певні універсальні особливості розумове виховання у вищій школі має свою специфіку. Оскільки кожен вищий навчальний заклад забезпечує професійну підготовку, то основним його завданням є максимальний розвиток пізнавальних і творчих здібностей студентів — майбутніх спеціалістів, — формування у них наукового світогляду. Не менше значення має й подальший розвиток культури розумової праці. З цією метою багато вищих навчальних закладів передбачають заняття, які розкривають особливості планування самостійної роботи конспектування лекцій, наукової літератури, користування каталогами бібліотек, Інтернетом, опанування основ наукових досліджень тощо.

36.Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів у процесі навчання:

— посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти учнями;

— раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяль­ності учнів;

— максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;

— формування в учнів умінь та навичок бачити пробле­му, осмислити її суть, розробляти гіпотези та знаходити раці­ональні шляхи її розв'язання;

— озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації, обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;

— формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.

Для реалізації принципу активності вчителю доцільно:

1 Учити дітей ставити запитання. Запитання важливіше за відповідь, оскільки відкриває, а не закриває пізнання.

2 У навчанні завжди використовувати альтернативні підходи, позиції і точки зору до будь-якого суттєвого питання.

3 Відшукувати з учнями причини того, що вивчається Спонукати гіпотези учнів, працювати з їхніми версіями як з особистісним змістом освіти.

4 У процесі навчання робити зупинки і пропонувати учням проаналізувати їхню діяльність Рефлексивна позиція потребує часу, але збільшує результативність засвоєння курсу інформатики.

38.Теоретичний аналіз модульного навчання дозволив виділити наступні його особливості:
- Модульне навчання забезпечує обов'язкову опрацювання кожного компонента дидактичної системи і наочне їх подання до модульної програми і модулях;
- Модульне навчання передбачає чітку структуризацію змісту навчання, послідовний виклад теоретичного матеріалу, забезпечення навчального процесу 4
методичним матеріалом і системою оцінки і контролю засвоєння знань, що дозволяє коректувати процес навчання;
- Модульне навчання передбачає варіативність навчання, адаптацію навчального процесу до індивідуальних можливостей і запитів учнів.
Ці відмітні особливості модульного навчання дозволяють виявити його високу технологічність, яка визначається:
- Структуризацією змісту навчання;
- Чіткою послідовністю пред'явлення всіх елементів дидактичної системи (цілей, змісту, способів управління навчальним процесом) у формі модульної програми;
- Варіативністю структурних організаційно-методичних одиниць.
Отже, узагальнюючи аналіз модульного навчання, ми можемо визначити його як заснований на деятельностном підході і принципі свідомості навчання (усвідомлюється програма навчання і власна траєкторія навчання), що характеризується замкнутим типом управління завдяки модульній програмі і модулям і є високотехнологічним.
Незважаючи на різне розуміння дослідниками цілей модульного навчання, безсумнівно одне - головна мета модульного навчання - створення гнучких освітніх структур як за змістом, так і по організації навчання, "гарантують задоволення потреби, наявної в даний момент у людини, і визначають вектор нового, що виникає інтересу "[62, с. 36].
Центральним поняттям теорії модульного навчання є поняття модуля. Незважаючи на достатню зрілість модульного навчання як в змістовному, так і у віковому аспекті, до цих пір існують різні точки зору на розуміння модуля і технологію його побудови як в плані структурування змісту навчання, так і в плані розробки системи форм і методів навчання.

Трудове виховання

Праця є джерелом і важливою передумовою фізично­го та соціально-психічного розвитку особистості. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християн­ською моральністю діяльність людини, на яку вона нава­жується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті1, — писав видат­ний російський педагог Костянтин Ушинський (1823— 1871). — Саме виховання, якщо воно бажає щастя люди­ні, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя»2.

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в сус­пільстві та природному середовищі.

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

— єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

— виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

— високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

— залучення дитини до різноманітних видів продук­тивної праці;

— постійності, безперервності, посильності праці;

— наявності елементів продуктивної діяльності дорос­лих у дитячій праці;

— творчого характеру праці;

— єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудо-ву (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з плану­вання, організації своєї праці), загальновиробничу (осво­єння науково-технічного потенціалу основних галузей ви­робництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволо­діння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціаль­ну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відобра­жають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової ді­яльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, пра­ці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організо­ваної, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою тру­дових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, про­довження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості-дошкільний період, основна школа, старша школа.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залу­чати до реальних виробничих відносин і формувати роз­винуте, зорієнтоване на особливості ринкового господа­рювання, економічне мислення, розвивати загальні (інте­лектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджу­вати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

(50).Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір профе­сії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної сис­теми, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної бо­ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу

обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціаль­ностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кож­ним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей про­фесій, потреби суспільства в них, а також профорієнта­ційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно зна­чущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї на­прямів професійного самовизначення.

4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі кон­кретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної під­готовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямо­ваній роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

40.Вимоги до реалізації принципу науковості навчання.

1. Реалізація принципу науковості передбачає навчання на основі новітніх досягнень педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду, наполегливого впровадження в практику рекомендацій наукової організації педагогічної праці.

2. Враховуючи найновіші досягнення дидактики і психології навчання, варто розумно використовувати логіку не лише індуктивного, а й дедуктивного навчання, навіть у початковій школі сміливіше вводити абстракції, які дозволяють глибше зрозуміти конкретне. Необхідно, однак, уникати абстракцій, які не можуть отримати повного визначення в межах шкільного курсу.

3. Необхідно розкривати логіку навчального предмета, яка забезпечувала б основу для розкриття нових наукових понять.

4. Необхідно виховувати в учнів діалектичний підхід до предме­тів, явищ, формувати елементи наукового діалектичного мислення.

5. Кожне нововведене наукове поняття потрібно систематично повторювати, використовувати протягом усього навчального курсу.

6. Вивчення законів науки потрібно здійснювати, враховуючи найважливіші аспекти процесу розвитку навчальних явищ; залежність від зовнішніх умов, місця і часу, конкретні форми зміни явищ, боротьбу старого з новим, зміст і форму.

7. В методах викладання потрібно відображати методи наукового пізнання, розвивати мислення учнів, підводячи їх до пошукової, творчої роботи в навчанні.

8. Необхідно систематично інформувати своїх учнів про нові досягнення в науці, техніці, культурі; пов'язувати нові досягнення з формуючою в учнів системою знань.

9. Кожне явище необхідно розглядати у все нових зв'язках і відношеннях.

10. Потрібно знайомити учнів з біографіями видатних учених, їх внеском у розвиток науки.

11. Необхідно розкривати учням методи і труднощі наукового пізнання, залежність результатів від методів.

12. Варто використовувати найновішу наукову термінологію, не користуватися застарілою, бути ознайомленим з найновішими досягненнями з свого предмету.

13. Необхідно розкривати генезис наукового знання, ембріоло­гію істини, послідовно реалізувати вимоги історизму в навчанні.

14. У зв'язку з зростаючим потоком наукової інформації головну увагу необхідно приділяти ключовим проблемам науки, розкривати учням основні ідеї наукових досягнень, привчати їх стежити за інформацією, заохочувати колективне обговорення науково-технічних і соціальних проблем.

15. У старших класах не обминати дискусійних наукових проблем, в доступній формі розкривати їх зміст і перспективні шляхи розв'язання.

16. Варто всіляко заохочувати дослідницьку роботу школярів; ознайомити їх з науковими методами дослідження.

17. Добиватися того, щоб учні засвоїли нові поняття і терміни в єдності з науковими теоріями, законами.

18. Дайте учневі можливість пережити радість відкриття, почуття успіху, задоволення від пізнавальної напруги.

19. Висвітлюючи нові досягнення в науці і техніці, варто розповідати про удосконалення технології навчання, розкривати складнощі навчальної праці і шляхи підвищення її ефективності засобами пізнання таємниць навчання і впровадження нових засобів; наполегливо пропагувати ідеї наукової організації навчальної праці.

20. Необхідно не допускати неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорових уявлень. У школі, особливо першого і другого ступеня, не можна допускати вільного, перекрученого тлумачення учнями сказаного вчителем. Це не означає, що не варто розвивати дитячу фантазію, гостроту думок. Але серйозні речі повинні сприйматися серйозно і однозначно.