До вимог Болонського процесу
Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 р. із підписанням декларації на Бергенській конференції.
Напрями розвитку вищої освіти визначені
- Конституцією України;
- Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту»;
- Національною доктриною розвитку освіти;
- указами Президента України;
- постановами Кабінету Міністрів України.
Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.
Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:
ü особистісна орієнтація вищої освіти;
ü формування національних і загальнолюдських цінностей;
ü створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;
ü постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
ü запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;
ü формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;
ü підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;
ü розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи;
ü інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.
Сучасне реформування системи освіти Українипередбачає:
ü перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на рийку праці;
ü формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби коленої людини і держави в цілому;
ü підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;
ü піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.
Основні завдання реформування вищої освіти в Україні базуються на таких засадах:
По-першенаціональна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях тау підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;
По-друге розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов'язана насамперед, з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;
По-третє розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки із замовниками фахівця.
Для входження України до європейського простору
вищої освіти потрібно впровадити
в системі вищої освіти:
ü широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
ü систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;
ü державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);
ü загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;
ü законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;
ü систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;
ü законодавчо підсичені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
1) забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;
2) забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
3) сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.
Приєднання України до Болонського процесу дасть можливість:
1. Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма країнами-учасницями Болонського процесу, насамперед через введення загальноєвропейського додатка до диплома.
2. Розширити доступність і підвищити конкурентоспроможність вищої освіти в Європі; створити умови для підвищення мобільності студентів, викладачів та адмінперсоналу.
3. Вдосконалити організацію навчального процесу, контролю та атестації студентів уведенням єдиного для всієї Європи механізму обліку засвоєння студентами змісту освіти (ЕСТS). Насамперед, ідеться про розширення можливостей нелінійної (асинхронної) схеми навчання, що сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу до підготовки студентів, вибору ними індивідуальної траєкторії навчання.
4. Підвищити самостійність і водночас відповідальність вищих навчальних закладів у питаннях вибору змісту навчання.
5. Вищим навчальним закладам України контактувати із навчальними закладами як усередині країни, так і за її межами з метою обміну досвідом щодо змісту освітніх програм, організації процесу навчання. У зв'язку з цим важливо вивчити досвід 40 європейських країн, які підписали Болонську декларацію.
Проблеми впровадження української вищої освіти до Болонського процесу:
ü Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше;
ü Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність;
ü Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом;
ü Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;
ü Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;
ü Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі;
ü Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих;
ü Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип "освіта через усе життя" поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований;
ü Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40 % від загальної кількості ВНЗ ІІІ та IV рівнів акредитації.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:
ü привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України "Про вищу освіту"у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти; внести зміни до «Закону про вищу освіту» щодо Європейських циклів навчання, затвердити національну рамку кваліфікацій, розробити відповідно до нової рамки кваліфікацій нове покоління стандартів освіти;
ü привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;
ü визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;
ü розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також, взаємозв’язок між ними;
ü розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
ü розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається;
ü розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;
ü розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей па основі його професійної придатності, здатності і готовності.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.
Тема 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою
1. Концептуальні засади розвитку вищої освіти.
2. Фундаменталізація підготовки фахівців з вищою освітою.
3. Індивідуалізація навчальної діяльності.
1. Концептуальні засади розвитку вищої освіти.
Структура вищої освіти
 |  |
Освітні рівні вищої освіти
Неповна вища освіта– освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.
Базова вища освіта– освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.
Повна вища освіта– освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.
Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти
Молодший спеціаліст– освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посаду певному виді економічної діяльності.
Бакалавр–освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Спеціаліст– освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Магістр– освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад економічної діяльності.
|
|  |
Післядипломна освіта– спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
Головні риси нової національної моделі вищої освіти в Україні
ü відповідність суспільним потребам, що змінюються;
ü перехід від жорстких, уніфікованих схем до багатоманітності форм власності, джерел фінансування навчання та наукових досліджень, організаційних структур;
ü багатоваріативність навчально-методичної роботи: самостійне визначення вищими навчальними закладами форм і методів навчального процесу, впровадження прогресивних педагогічних технологій та різних форм контролю знань студентів, використання прискореного навчання за індивідуальними навчальними планам їй;
ü демократизація управління вищою освітою: розширення прав та повноважень вищих навчальних закладів, удосконалення їх структури, розробка правил та проведення прийому студентів, вирішення кадрових питань, організація виробничої та комерційної діяльності, здійснення міжнародного співробітництва;
ü єдність системи вищої освіти: поєднання демократизації управління з єдиними державними вимогами, із впровадженням єдиних освітніх стандартів з єдиними критеріями оцінки діяльності вищих закладів освіти та визначення їхнього статусу;
ü інтеграція освіти та науки, активізація наукових підрозділів, співробітництво з НАН України та галузевими академіями наук;
ü удосконалення формування контингенту студентів. Пошук, підтримка та стимулювання розвитку обдарованих дітей, підлітків, юнацтва, диференційоване навчання обдарованих студентів;
ü формування механізму розподілу та соціального захисту випускників, розробка відповідної нормативної бази, зокрема відповідальності сторін за невиконання своїх обов’язків;
ü посилення виховної роботи, розробка концепції виховання студентської молоді;
ü подальша інтеграція української вищої школи та науки до європейського та світового освітнього і наукового простору, співробітництво з міжнародними, регіональними та національними фондами, налагодження взаємовигідних зв’язків із закордонними партнерами, заохочення закордонних інвесторів до участі у розвитку вищої освіти та науки в Україні.
Основні принципи розвитку системи освіти
(ст. 6 Закону України «Про освіту»)
ü доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
ü рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, талантів, усебічного розвитку;
ü гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
ü органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
ü незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
ü науковий, світський характер освіти;
ü інтеграція з наукою і виробництвом;
ü взаємозв’язок з освітою інших країн;
ü гнучкість і прогностичність системи освіти;
ü єдність і наступність системи освіти;
ü безперервність і різноманітність освіти;
ü поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Напрями розвитку вищої освіти
- Фундаменталізація освіти, яка має суттєво підвищити її якість.
- Випереджувальний характер всієї системи освіти, її спрямованість на вирішення проблем та завдань постіндустріальної цивілізації, на розвиток творчих здібностей людини.
- Індивідуалізація навчальної діяльності, що мас здійснюватися з урахуванням мінливого характеру ринку праці, потреб, уподобань, особистісних якостей майбутнього фахівця.
2. Фундаменталізація підготовки фахівців з вищою освітою
Під поняттям "фундаменталізація" розуміють суттєве підвищення якості освіти і рівня компетентності фахівців шляхом модернізації змісту навчальних дисциплін та науково-методичного забезпечення навчального процесу.
Завданням фундаментальної університетської освітиє створення умов для виховання та формування сучасного наукового мислення, внутрішньої потреби у саморозвитку, самоосвіті упродовж життя людини.
Університетська освіта може вважатися фундаментальною, якщо вона продукує не вузькоспеціалізовані, а системні, методологічно важливі, інваріативні, міцні знання, які сприяють інтелектуальному розвитку особистості, її адаптації до швидко змінюваних технологічних і соціально-економічних умов.
Фундаментальні знання– це системоутворювальні, цілісні, глибинні, змістовні, методологічно значимі уявлення про навколишній світ, закономірності його функціонування та розвитку, без яких неможливо гармонізувати відносини людини з природою, забезпечити високу загальну культуру та інтелектуальний розвиток особистостей і суспільства в цілому.
Складові процесу фундаменталізації освіти
1. Зміна співвідношення між прагматичною та загальнокультурною, загальнонауковою складовими освіти. При цьому пріоритетним є формування у майбутніх фахівців наукових засад системного мислення, загальної культури молоді.
2. Зміна змісту дисциплін. Основну увагу слід зосередити на вивченні фундаментальних законів розвитку природи та суспільства, формуванні цілісних уявлень про глобальний світ, його проблеми та шляхи їх подолання.
3. Забезпечення пріоритетності інформаційних, інтелектуальних, науково-природничих компонент усистемі освіти.
Сутність тенденції "випереджального розвитку освіти" полягає в забезпеченні пріоритетного розвитку системи освіти на тлі інших складових соціально-економічного розвитку, а головне – своєчасно підготувати майбутніх випускників до потреб XXI століття, до розв’язання тих суперечностей, які притаманні світу в умовах глобалізації. Основні якості випускників: системне наукове мислення; екологічна культура; інформаційна культура; творча активність; толерантність; уміння працювати вкоманді; висока моральність; уміння працювати на результат.
3. Індивідуалізація навчальної діяльності
Освітньо-професійна програма (ОПП)– державний нормативний документ, в якому окреслюється нормативний зміст навчання, установлюються вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та професійної підготовки бакалавра за відповідними напрямами підготовки.
Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за напрямами галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» – цегалузевий стандарт вищої освіти, що є складовою системи стандартів вищої освіти і використовується в процесі:
ü розроблення та коригування відповідних навчальних планів і програм навчальних дисциплін;
ü розроблення засобів діагностики якості освітньо-професійної підготовки фахівця;
ü визначення змісту навчання як бази для опанування нових спеціальностей, кваліфікацій;
ü розроблення вищим навчальним закладом варіативної компоненти до галузевого стандарту;
ü сертифікації бакалаврів та атестації випускників ВНЗ.
установлює:
ü нормативний зміст навчання у ВНЗ, обсяги і рівень його засвоєння у процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик бакалавра за напрямами галузі знань «Економіка і підприємництво»;
ü перелік нормативних навчальних дисциплін;
ü рекомендований перелік вибіркових дисциплін;
ü форми державної атестації.
Індивідуалізація навчання– це надання можливості тому, хто навчається, самостійно обирати рівень вивчення дисциплін та їх перелік понад нормативні вимоги, що передбачені освітньо-професійною програмою, залежно від власних цілей, потреб, можливостей. Складовою індивідуалізації є також: така організація навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності студентів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.
Забезпечення індивідуалізації навчального процесу:
- запровадження сучасного арсеналу форм і методів індивідуально-консультативної (контактної) роботи викладача зі студентами;
- підвищення ролі індивідуальної компоненти під час організації самостійної роботи студентів;
- використання всього арсеналу педагогічних прийомів, засобів задля створення умов, за яких кожна людина, яка навчається, отримує можливість виявити свою індивідуальність.
Навчальний план– це документ, який визначає графік навчального процесу, перелік та обсяг нормативних і вибіркових дисциплін, послідовність їх вивчення, форми навчальної роботи та її обсяг, форми підсумкового контролю, а також: обсяг часу, передбачений на самостійну роботу студентів.
Нормативні (обов'язкові) навчальні дисциплінистановлять базову частину вимог до освітньо-кваліфікаційної характеристики певного напряму (спеціальності). Перелік нормативних навчальних дисциплін та мінімальний їх обсяг встановлюється відповідно до ОПП.
Навчальні дисципліни за виборомзабезпечують виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики і вводяться для задоволення освітніх і кваліфікаційних потреб особи, ефективного використання можливостей і традицій вищого навчального закладу, регіональних потреб тощо.
Алгоритм формування навчального плану
Æ Приведення трудомісткості навчальної роботи студентів у відповідність із вимогами ЕСТS:
ü загальне навчальне навантаження становить на бакалаврському рівні 240 кредитів (60 кредитів нарік, 30 кредитів на семестр);
ü загальна трудомісткість навчальної роботи студента впродовж, чотирьох років має становити 8640 академічних годин (європейський кредит складається з 36 годин).
Æ Впорядкування структури робочих навчальних планів з погляду поділу дисциплін на нормативні і вибіркові та відмовитися від штучного поділу вибіркових дисциплін на дві групи – за вибором університету та студента.
Æ Посилення вибіркової складової навчальних планів з тим, щоб зробити їх більш гнучкими, індивідуалізованими, скерованими на особисті потреби студента, його орієнтацію на майбутній сегмент ринку праці.
Æ Укрупнення дисциплін з метою виключення негативних наслідків перенасичення навчальних планів міні-дисциплінами. Відповідно до усталених європейських стандартів студент протягом семестру має вивчати 5-6 дисциплін, формою підсумкового контролю яких є, як правило, іспит.
Æ Посилення рівня фундаментальної підготовки з відповідної спеціальності. Елементи такого посилення – перетворення профільної дисципліни спеціальності на фундаментальний курс науково-теоретичного спрямування.
«Індивідуальний навчальний план студента та результати його виконання»– регламентний документ, в якому відображена структурно-логічна схема підготовки фахівців з певного напряму (перелік навчальних дисциплін,передбачених програмою підготовки, та форми організації навчання), обсяги навчального навантаження.
Навчальний план містить:
I. Графік навчального процесу.