Национальная металлургическая академия Украины. В последнее время получила распространение еще одна важная область применения лазеров —лазерная технология

В последнее время получила распространение еще одна важная область применения лазеров —лазерная технология, с помощью которой обеспечивается резка, сварка, легирование, скрайбирование металлов и обработка интегральных микросхем. Причем отмечаются такие преимущества лазерной обработки, как высокая скорость выполнения операций, высокое качество обработки, возможность автоматизации операций обработки и др. .

Обработка материалов с помощью лазеров вылилась в последнее время в мощное направление, которое получило название лазерной технологии. Вот что говорит об этом направлении академик Н. Г. Басов: “Лазерный луч – это уникальный тепловой источник, способный нагреть облучаемый участок детали до высоких температур за столь малое время, в течение которого тепло не успевает “растрескаться”. Нагреваемый участок может быть при этом размягчен, рекристаллизован, расплавлен, наконец, его можно испарить. Дозируя тепловые нагрузки путем регулирования мощности и продолжительности лазерного облучения, можно обеспечить практически любой температурный режим и реализовать различные виды термообработки. Лазерный нагрев используется для поверхностей закалки и легирования металлов, для плавления при сварке, для плавления и испарения с выбросом паров при резке и сверлении”.

ГУМАНІТАРНІ НАУКИ

ПідсекціяІсторія та культурологія

проблеми Гуманітарного розвитку незалежної України

Бражник О.С., керівник доц. Британ В.Т.

Національна металургійна академія України

Успадкована з минулого системна криза, повільність процесів європейської та євроатлантичної інтеграції негативно вплинула на відтворення і розвиток людського потенціалу України. Так, у 2008 р. за світовим індексом людського розвитку Україна посіла 82 місце серед 179 країн, за якістю життя – 68 місце серед 104 країн.

За оцінками Світового банку Індекс економіки знань, який розраховується за показниками розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно-комунікаційних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Для провідних країн світу він перевищує 8,21 (Швеція, Сполучені Штати Америки, Фінляндія, Ірландія, Великобританія, Канада, Франція, Німеччина, Японія та Нідерланди).

Частка України на світовому ринку наукомісткої продукції є меншою 0,1%, питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт складає біля 1%. ВВП України, інноваційна активність промислових підприємств залишається надзвичайно низькою, матеріально-технічна база наукових організацій швидко старішає. Як наслідок, за даними глобального індексу конкурентоспроможності у 2007 р. серед 131 країни Україна, займаючи за рівнем вищої освіти та фахової підготовки 53 місце, за технологічним розвитком посіла 93, а за інноваціями – 65 місце.

Кількість науково-технічних статей, надрукованих українськими вченими в провідних світових наукових журналах у 2006 р., становила 4 044 (проти 96 449 – вченими Великобританії, 23 033 – вченими Росії, 14 240 – вченими Ізраїлю). Українські університети практично не представлені у світових і європейських рейтингах.

Зберігається відставання у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Основними проблемами сфери є стихійність процесів впровадження телекомунікаційних мереж та комп’ютеризації, низька керованість ними з боку держави, неврегульованість підготовки та працевлаштування ІТ - спеціалістів.

Культурний простір продовжує продукувати в громадян України істотні відмінності у світоглядних, ціннісних орієнтаціях, поглядах на минуле і майбутнє країни, на шляхи її подальшого розвитку. Низька конкурентно-спроможність та затребуваність національних культурних індустрій зумовлює домінування у мовно-культурному просторі України зарубіжної культурної продукції, що породжує низку економічних та соціокультурних проблем. Українська культура повільними темпами інтегрується в європейський та світовий культурний простір.

Тому головними пріоритетами гуманітарного розвитку України на сучасному етапі повинні стати:

- формування нової якості життя Українського народу шляхом створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини, реалізації нею всіх своїх професійних можливостей, досягнення високих соціальних стандартів, впровадження пріоритетів здорового способу життя, гармонізації людського і природного середовища, збереження та зміцнення здоров’я громадян України, підтримки сім’ї та сприяння народжуваності;

- формування суспільства знань, де знання та можливості їх практичного застосування стануть важливим засобом самореалізації і розвитку особистості та ключовими чинниками прискореного розвитку держави і суспільства;

- розвиток креативного потенціалу людини і суспільства;

- соціальна активність громадян, створення розвиненого громадянського суспільства;

- культурна та політична консолідація української нації в якості модерної європейської спільноти.

переяславська козацька рада: правда історії та фальсифікації

Боярченко О.С., керівник доц. Британ В.Т.

Національна металургійна академія України

В історії будь-якого народу є ті переломні моменти, які потім на довгі часи визначають його долю. Поза всяким сумнівом, одним з таких доленосних моментів в історії України стала Переяславська Рада 1654 року. Чим вона була для нашого народу – пересічним договором, національною катастрофою або великою подією, що врятували Україну від національного, економічного і духовного поневолення? На сьогоднішній день у зв’язку з відкриттям нових фактів гостро поставлено питання: Переяславська Рада – це для України було ″добре″ чи ″погано″?

Багато дослідників вважають, що основною причиною укладання цього договору була потреба отримання військово-політичної допомоги у Визвольній війні українського народу проти польського гноблення. Без цієї допомоги Запорізьке військо навряд чи виграло б війну із Польською державою. Саме це спонукало Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною.

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654 р. В них передбачалося, що хоч козацька держава переходила під протекцію російського царя, вона залишалася самостійною державою, мала власну територію, армію, главу держави – гетьмана, та мала право на дипломатичні відносини з іншими державами, окрім Туреччини і Польщі. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України. Але згодом цю гарантію неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася нанівець.

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа у тому, що оригінали документів втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж деякі дослідники доводять, що навіть ці копії були сфальсифіковані царськими переписувачами.

Таким чином, для безупередженої оцінки Переяславського договору та ролі Богдана Хмельницького в українській історії потрібно брати до уваги весь комплекс подій, які супроводжували підготовку та підписання зазначеного договору.

Профспілки і художньо-естетичне виховання

студентської молоді

Кущ І.О., керівник доц. Британ В.Т.

Національна металургійна академія України

У даному дослідженні зроблена спроба на матеріалах діяльності профспілкової організації Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ) (з 1999 року – Національна металургійна академія України (НМетАУ), вивчити й узагальнити форми й методи роботи з художньо-естетичного виховання студентів. В усі періоди свого розвитку профспілкова організація ДМетІ – НМетАУ значну увагу приділяла цьому питанню з урахуванням конкретних історичних умов.

У 30-ті роки ДМетІ тримав перехідний Червоний прапор Дніпропетровської області як «передовик самодіяльності». В інституті в 1938/39 навчальному році діяли драматичний колектив з 40 чоловік, оркестр народних інструментів (16 осіб), симфонічний оркестр (21 особа), ансамбль пісні і танцю (80 осіб), духовий оркестр (23 особи). Всього в художній самодіяльності брав участь 231 студент. Всі колективи працювали під керівництвом досвідчених фахівців, а п’ять найкращих учасників ансамблю були направлені вчитися мистецтву співу до заслуженого артиста республіки В.А. Вітенко.

Особливо широкого розмаху робота з художньо-естетичного виховання досягла в післявоєнний період. Для її здійснення в бюджеті вищих навчальних закладів та профспілкових організацій передбачалися необхідні кошти, матеріально-технічне і кадрове забезпечення.

З перших днів перебування в інституті юнаки та дівчата, котрі володіли талантом у сфері художньої самодіяльності, потрапляли в поле зору культурно-масових комісій профкому і комітету комсомолу. Студенти-аматори мали можливість розвивати та вдосконалювати свої таланти у численних колективах художньої самодіяльності, якими керували професіонали своєї справи. У кращі роки в інституті працювало до 20 творчих колективів художньої самодіяльності, які об’єднували 300 – 400 студентів і співробітників.

Початок 90-х років ХХ ст. характеризувався кардинальними змінами політичної системи в Україні, економічними негараздами, новими пріоритетами в ідеологічних і духовних цінностях, швидким поширенням «масової» культури. Усе це завдало удару по системі морально-естетичного виховання студентів, розвитку художньої самодіяльності.

До кінця 90-х років владні структури переконалися в згубності розвалу системи виховної роботи зі студентською молоддю, здійсненої на початку становлення української незалежної держави. Була визнана нагальна необхідність відновлення такої системи з урахуванням нових історичних умов.

Характерною ознакою культурної сфери сучасної України стало надання молоді, в тому числі й студентам ВНЗ, можливості реалізувати свої здібності й таланти у Всеукраїнських шоу-програмах. Зокрема, в останні роки студенти НМетАУ стали учасниками фінальних виступів у програмах: «Фабрика зірок» (студенти Володимир і Олександр Борисенки, Сергій Клемент’єв), «Х-фактор-1» (Дмитро Скалозубов), «Х-фактор-2» (Світлана Вінник).

Інша ознака сучасної виховної роботи зі студентською молоддю – це її національно-патріотична спрямованість. Так, в НМетАУ вже більше 10 років функціонує студентський патріотичний клуб «Берегиня», який прищеплює любов до української мови, літератури, української культури, вшановує звичаї та обряди українського народу тощо.

Таким чином, робота з художньо-естетичного виховання студентів є важливою складовою діяльності профспілкових організації ВНЗ, націленої на гармонійну підготовку й виховання майбутніх спеціалістів. Вона потребує відповідного матеріального й кадрового забезпечення, тому є нагальна необхідність значного збільшення фінансування всієї культурно-масової роботи у ВНЗ.

Напрями розвитку політичної системи сучасної України

Горобець К.О., керівник доц. Висоцький О.Ю.

Національна металургійна академія України

Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управлінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної організації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій;

- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;

- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політичних сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва;

- законодавче забезпечення залучення представників політичної опозиції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інститутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів;

- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозволяли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не виправдала довір'я відповідного електорату;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідомості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна само адаптація.

Помаранчева революція

Краснобаєва К.С., керівник доц. Висоцький О.Ю.

Національна металургійна академія України

Важливим випробуванням на шляху демократизації України стали президентські вибори 2004 року. Надто неприкрите порушення законності під час виборчої кампанії з боку прибічників кандидата від влади було використано опозиційними силами для проголошення результатів голосування в другому турі президентських виборів сфальсифікованими. В результаті, в країні виникла політична криза, яка отримала назву «помаранчева революція».

Сотні тисяч українців вийшли на вулиці та площі, щоб захистити свої виборчі права. Ані Віктор Ющенко особисто, ані жоден інший опозиційний лідер не міг навіть мріяти про таку потужну і довготривалу увагу західних політичних еліт та мас-медіа. Вийшло так, що не сама опозиція, а українське суспільство зачепило потаємний нерв Заходу, розпочавши мирну битву за демократію та верховенство права на холодних вулицях та майданах України. Помаранчева революція чітко виявила бажання української нації стати частиною Заходу: громадяни поводили себе у повній відповідності з тим, як чинять у подібних ситуаціях європейці, захищаючи права та принципи, які складають ціннісний фундамент Євроатлантичної спільноти.

Дуже вдало була застосована «помаранчевими» політичними суб’єктами, технологія легітимації на основі трикутника Кармана. Суть технології – три символічні ролі – Переслідувач, Спаситель, Жертва. У даному випадку ролі розподілилися так: Жертва – кандидат, який програв, і одночасно обманутий народ України, Переслідувач – команда провладного кандидата Януковича винна в фальсифікаціях, і Спаситель – організатори і учасники Майдану, що уособлював волю народу України. Ця ж схема підходить і до отруєння Ющенка.

Події в Україні завдяки демократичному та мирному вирішенню політичної кризи, зміні акцентів у внутрішній та зовнішній політиці в дусі західноєвропейських цінностей, посилили легітимність Української держави на міжнародній арені.

Особливості караїмської кухні

Якименко А.Ю., керівник ст. викл. Дуб С.К.

Національна металургійна академія України

Процеси пов’язані з проблемами входження України до європейського і цивілізаційного простору змушують нас по новому розглянути питання мультикультурності.

На нашу думку, кожен, навіть невеликий за чисельністю народ України, збагачує українську культурну скарбницю.

Так відбулося і з караїмами, які внесли свій вагомий внесок в українську культуру, особливо на рівні кухні.

Караїмська кухня користується великою популярністю,вона пройшла через віки та випробування часом. Прихильність до національної їжі – найбільш стійка і довго живуща особливість караїмського народу.

У минулому повсякденною їжею була баранина, яка не втратила свою популярність і в наш час. Її комбінують з овочами, горіхами, фруктами та тістом. Чебуреки та пельмені були введені до литовської кухні караїмами. Можливо, шашлик прийшов до України, Білорусії та Литви не з Кавказу, а саме від караїмів.

Релігія їм забороняла вживати свинину та рибу без луски.

Спираючись на те, що караїми вступають у змішані шлюби, приймають православ'я можна стверджувати, що і правила прийому їжі у них змінилися. Так, українські караїми, вживають у їжу свинину, більш лояльно відносяться до вживання риби, використовують менше пряностей (в цьому теж вбачають український вплив). У процесі культурної взаємодії українців та караїмів домінуючим є український вплив.

Імідж президентів України

Загородня К.П., Царичанська В.А., керівник ст. викл. Дуб С.К.

Національна металургійна академія України

Український політикум уже давно переконався, що психологічний чинник у політиці має неабиякий вплив, бо від особистісних рис багато в чому залежать зміст і форми політичної діяльності.

Виходячи з особливостей соціально-психологічних настанов кожного з українських президентів, можна зауважити, що Л. Кравчук загалом використовував змагальну модель прийняття політичних рішень, Л. Кучма – переважно формальну, а В. Ющенко завдяки особистісним рисам характеру тяжіє до колегіальної.

Безперечно, перший Президент Л. Кравчук водночас із переважною орієнтацією на змагальну модель ухвалення рішень використовував елементи формальних технологій проходження проектів рішень в апараті своєї адміністрації.

Другий президент Л. Кучма, працюючи в чітко ієрархічно вибудуваних структурах військово-промислового комплексу, обіймав керівні посади, де мусив самостійно ухвалювати рішення.

Президент В. Ющенко мав протягом життя ще менше можливостей набути управлінських навичок, ніж Л. Кравчук, бо до приходу на пост керівника уряду, а згодом – і Президента України пройшов свій шлях на посадах у фінансових структурах. Це не дало йому змоги комплексно оцінити систему організації управління на рівні регіону або галузі народного господарства.

Наостанок зазначимо, що ці психологічні портрети й вибудувані нами інформаційно-комунікаційні моделі, безперечно, мають суб'єктивний характер, але за умови належного самовдосконалення політики VIP-рівня, за більш професійної побудови роботи своїх команд, можуть значно підсилити ефективність діяльності на благо суспільства із метою продовження власної політичної біографії.

Львівське батярство

Маруда А.О., керівник доц. Мосюкова Н.Г.

Національна металургійна академіяУкраїни

Українська культура дуже різноманітна, багата на прояви. Однією з рис української культури є її багатонаціональність. Яскравий приклад цьому – львівське батярство. Батяри були і українські, і польські, і єврейські. Діяли вони не тільки у Львові, а і в інших галицьких містечках.

Львівські батяри — представники субкультури, яка існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу. Батяри існували здавна, але сам термін з’явився наприкінці XVIII сторіччя.

Батярувати міг цілком поважний чоловік і молода людина. Батяр – це стиль життя, в якому існують певні норми.

Батяри майже без винятку були дітьми українського міста, брали участь у соціальному та політичному житті.

Значну роль в житті кожного батяра відігравала пісня. Так вже сталося, що вуличні пісні оспівували тільки бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства залишилася поза піснею. Хоча батяри, звичайно, працювали. Робота, за яку вони бралися, не вимагала особливої кваліфікації: наймалися мулярами і підручними на будівництві. Бралися пиляти колоди, продавали газети, квіти, песиків і котиків. Щоб заробити гроші, робили все можливе, тобто якраз не робили нічого, а тільки вигадували, як не працювати роками. Зате їхні вигадки вимагали, мабуть, неабиякої розумової напруги.

Цікавою рисою є те, що батяри любили розводити голубів. На будь-якому львівському базарі можна було побачити батярів, які торгували голубами та іншими птахами. Вони ловили чижиків, шпаків, дроздів, снігурів і теж продавали в клітках.

Дотримувалися українських звичаїв. Так, наприклад, взимку робили шопки і ходили з ними колядувати. Кожна компанія мала свою територію, і коли хтось порушував її межі, зчинялися бійки, під час якої передусім намагалися потрощити шопку суперників.

Останнім часом традиція батярства відроджується.

Обряди українців при народженні дитини

Загорулько Є.К., керівник доц. Мосюкова Н.Г.

Національна металургійна академія України

Традиційні обряди при народженні дитини є складовою частиною культури народу, бо народження дитини було і залишається важливою подією у сім'ї кожного українця.

Ця обрядовість становить цілу систему різноманітних звичаїв і вірувань. Жінки намагалися приховати вагітність від злих очей. Заздалегідь вирішувалося питання про повивальну бабку, від якої багато в чому залежав успіх пологів. Як правило, повитуху запрошували, коли пологи вже починалися, і вона приходила з хлібом, освяченою водою і цілющими травами – «зіллям». Вона здійснювала в хатині цілий ряд магічних дій, як вважалося, корисних для породіллі – навстіж розчиняла вікна, відкривала замки, розв'язувала всі вузли. Це робилося для полегшення пологів. Досвідчена повитуха надавала і практичну допомогу. При необхідності вона робила масаж, компреси, розтирання.

Сам момент появи малюка на світ також супроводжувався обрядами, бо саме тепер намагалися визначити його характер, майбутній рід занять. Пуповину і послід зазвичай закопували в землю. Потім наставала перша купіль, яка мала важливе значення. У воду для дівчаток додавали «свячене зілля», мед, квіти або молоко, щоб ті були красивими, для хлопчиків - корінь оману, щоб був сильним. Малюка обсушували біля печі, яка розпалювалася, прилучаючи нового члена сім'ї до домівки. Сина загортали у сорочку батька, дочку – в материнський одяг.

Дуже важливим був момент надання немовляті імені, оскільки добре вибране ім'я забезпечувало малюку щастя і благополуччя. Було прийнято давати імена за святцями (в межах 8 днів до і 8 днів після народження). Незабаром після пологів (на 3–7–9 день) влаштовували «родини» – своєрідний очисний ритуал, оскільки породілля вважалася нечистою. У кімнату, де відбулися пологи, 3 дні не можна було заходити, до очищення жінка не могла доїти корів, ставити опару, місити тісто, торкатися ікон. У цей же період молода мати була особливо вразлива для зурочення. Основними обрядовими елементами «родин» були ритуальне обмивання рук матері і повитусі, а також куштування спеціально приготовленої «бабиної каші» (з проса, гречки). Матір, дитину і повитуху гості, які прийшли, повинні були обдарувати полотном і монетами. Батько брав у цьому обряді незначну участь. Пізніше відбувалися «одвідки» – сусіди, які приходили по черзі, приносили подарунки.

Закінчувався родильно-хрестинний обрядовий цикл святкуванням першої річниці народження дитини – «пострижинами». У сімейному колі за участю сусіда і кумів батько і повитуха стригли малюка. Спочатку на голові вистригали хрестоподібну фігуру, потім стригли наголо. Хлопчика при цьому садили на сокиру, дівчинку – на веретено. Обстрижене волосся ховали або закопували, щоб уникнути причини.

Багато обрядів збереглося і до наших часів, ми повинні знати їх, адже це наше минуле. А без минулого немає майбутнього!