Філософія освіти і педагогіка

Сучасна педагогічна освіта покликана забезпечувати формування вчителя, здатного, передусім, розвивати особистість учня в процесі спільної з ним діяльності, а не лише передавати комплекс окреслених програмою знань і умінь, зорієнтованого на особистісний та професійний саморозвиток і готового працювати творчо в закладах освіти різного типу. У цьому контексті становить інтерес взаємодія наукових галузей, спрямованих на вироблення ефективних освітніх стратегій, основними пріоритетами яких є активна участь людини у створенні та конструюванні знань, безперервний процес навчання та організація навчального процесу, зорієнтованого на розвиток творчого, критичного і самостійного мислення учня (студента), на розв’язання ними проблем з багатьма альтернативними відповідями.

Виокремлення філософії освіти як тематичного розділу філософського знання в зарубіжній науці припадає на середину XX ст. У вітчизняній науці на початку 90-х років цей процес супроводжувався гострими дискусіями між представниками не лише філософської, але і педагогічної спільноти з приводу статусу філософії освіти, її предметного змісту, кола проблем, характеру стосунків з педагогікою й іншими науками, пов’язаними з освітою. Відсутність і дотепер консенсусу у цих питаннях привертає нас до традиційної проблеми взаємин філософії з іншими науковими галузями. Онтологія, гносеологія і аксіологія – розділи філософії, які досліджують фундаментальні принципи буття, пізнання і оцінки різних сфер людської діяльності – природи, суспільства, історії, релігії, права, мистецтва, науки тощо і виступають щодо них загальною теорією і методологією. Як об’єкти філософської рефлексії, ці сфери визначають такі напрями філософування, як філософія природи, філософія історії. В той же час, вищезгадані галузі є об’єктами конкретних наукових дисциплін – природничих наук, мистецтвознавства, правознавства, історії, релігієзнавства, соціології і т. ін., які, своєю чергою, розробляють спеціальні теорії і методи їх дослідження

Проте, відповідно до того, як виявлялося, що розвиток суспільних організмів за- лежить від своєрідності їхньої культури, від вибору ними історичного шляху, з’являлися дослідження, які сприяли появі не лише філософії культури як галузі філософського знання, але і культурології як само- стійної гуманітарної дисципліни

Освіта, починаючи з Античності, завжди виступала об’єктом філософських роздумів. Але тільки у середині XX ст. відбувається виокремлення спеціального напряму у філософії – філософії освіти, яка концентрує зусилля на дослідженні специфіки освіти як виду людської діяльності, на її цілях і цінностях, структурі, закономірностях розвитку і функціонування. Це пов’язано, передусім, із зміною ролі і значення освіти в житті людей, для яких вона стає засобом розвитку особистості, що прагне до самовизначення, самореалізації

Крім того, освіта є чи не найважливішим фактором соціальної мобільності, що здатний забезпечити високий соціальний статус та рівень добробуту, доступ до влади. Ці масштабні зміни зумовили розробку нових підходів як у філософії, так і в педагогіці та в інших дисциплінах, пов’язаних з освітою.

Сучасна філософія, переживши парадигмальні зрушення, радикально відрізняється від філософії класичної, різновидом якої був марксизм.

Освіта традиційно виступала об’єктом філософських роздумів майже усіх представників класичної філософії – як західноєвропейської, так і вітчизняної. Це зумовлено тим, що в класичній філософії людина, яка є, передусім, частиною суспільства, функцією соціального організму, мала засвоювати базові ідеї, цінності, ідеали, що визначають вектор і мету суспільного розвитку, і активно, свідомо сприяти їх реалізації

На відміну від філософії, яка спиралася на раціональний і систематизований світогляд про місце людини у світі, педагогіка прагнула до розробки теорій і методів, спрямованих на формування соціально значущих якостей особистості у рамках соціальних інститутів, що історично склалися (сім’я, школа, університет тощо). Взявши до уваги настанову новоєвропейської та просвітницької філософії про рівність усіх людей за природою, педагогіка концентрувала свою увагу на пошуку загальних закономірностей навчання і виховання, розробці їх універсальних методів і форм.

Західноєвропейська філософія освіти, для якої класична наука виступала ідеалом раціональності, обумовлювала прагнення педагогіки до того, щоб стати науковою дисципліною, що суворо спирається на емпіричні та (або) теоретичні закони і закономірності, яка розробляє науково-обґрунтовані методи освіти. Таким чином, педагогіка визнається наукою, але наукою емпіричною. Розуміння глибокого і органічного взаємозв’язку філософії і освіти, філософії і педагогіки, проте, не спонукало ні філософів, ні педагогів до створення “філософії освіти” як самостійної галузі філософського знання. Річ не лише в тому, що освіта розглядалася як необхідна сфера екстраполяції тих або інших філософських ідей. Універсалізм класичної філософії зумовлював претензію кожної філософської концепції, школи на істинність, прагнення дистанціюватися від інших, розглядати їх з критичної точки зору, розцінювати як одно- бічні та недостовірні.

Сучасна філософія освіти орієнтує не на вивчення “основ наук”, що було притаманно класичній педагогіці, а на оволодіння різними способами діяльності, що відкриває можливості для реалізації внутрішніх ресурсів особистості. Тільки у такому тлумаченні освіта сприятиме розвитку творчого стратегічного мислення, свободи і відповідальності людини, а не змушуватиме оволодіти певним набором знань, навичок і вмінь.

!!!Писати за бажанням-[[Філософія освіти має особливе значення для формування педагогічного мислення студентів – майбутніх учителів. Вона дозволяє зробити “контекстуалізованим” вивчення загальних основ педагогіки (історію, соціологію, педагогічну антропологію, теорію складання навчального плану тощо), усвідомити студентами себе як індивідів і членів місцевої громади у швидкозмінному глобалізованому суспільстві, формує гуманістичне світосприйняття, критичну позицію, сприяє встановленню справедливості, розширює уяву, “збентежує” душу і розвиває емпатію. Зрештою, розвинуті вміння педагогічного мислення значно полегшують наступний процес засвоєння майбутніми педагогами глибоких професійних знань з дидактики.]]-