Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів

Методологія організації самостійної та індивідуальної роботи за кредитно-модульною технологією передбачає переоріє­нтацію із лекційно-інформативної на індивідуально-диференці­йовану, особистісно-орієнтовану форму та на організацію самоос­віти студента. За таких умов викладач має стати каталізатором на­вчання, генератором ідей, забезпечити професійну самореалізацію особистості і формування її кваліфікаційного рівня.

За Болонською угодою навчальний час самостійної і індивіду­альної роботи регламентується і повинен становити не менше ніж 50 % загального обсягу трудомісткості навчання.

Самостійна робота студентів

Основне завдання навчального процесу у вищому навчально­му закладі — навчити студентів працювати і поповнювати свої знання самостійно. Самостійна та індивідуальна робота студе­нтів — це форми навчального процесу у ВНЗ, що є основним за­собом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Студенти повинні не тільки засвоїти відповідну навчальну програму, а й набути навички самостійної роботи. Студенти ма­ють можливість планувати і проводити самостійну роботу в ши­роких межах. Її частка підвищується від перших до старших кур­сів. Щодня потрібно витрачати на самостійну роботу 3—4 го­дини. Хоча здатності і можливості студентів до самостійної ро­боти різні, загальні вимоги до організації такої роботи однакові для всіх: регулярність і систематичність, виділення головного в будь-якому матеріалі, розуміння його, а не заучування; завзятість і сталість вольових зусиль.

Завдання самостійної роботи у вищому навчальному закла­ді — навчити студентів: творчо і самостійно працювати; плану­вати особисту стратегію навчання; раціонально організовувати свій час; працювати з комп'ютером; опрацьовувати літературні джерела; виконувати дослідницьку роботу, аналізувати та інтер­претувати результати наукових досліджень тощо.

В основі самостійної роботи студентів лежить поняття само­стійності. Під самостійністю розуміють здатність людини вико­нати певні дії чи цілий комплекс дій без безпосередньої допомоги з боку іншої людини чи технічних засобів, що її замінюють, ке­руючись лише власним досвідом. Ця здатність індивіду лежить в основі його самостійної діяльності. Доцільно виділити два види самостійності: змістовну і організаційну.

Під змістовною самостійністю розуміють здатність людини приймати на певному рівні правильні рішення без допомоги зі сторони. Організаційна самостійність виражається у вмінні лю­дини організувати свою самостійну роботу з реалізації прийнято­го рішення. Казати про реальну самостійність можна лише тоді, коли їй властиві обидва види самостійності.

Базуючись на рівнях засвоєння творчого досвіду (впізнавання, відтворення, застосування, творчість), можна виділити чотири рі­вні змістовної самостійності: 1) виконавча самостійність; 2) само­стійність у типових ситуаціях; 3) самостійність в нетипових ситуаціях; 4) творча самостійність.

Формування змістовної самостійності в конкретній сфері ді­яльності, як і засвоєння досвіду, характерна послідовністю. Тобто змістовна самостійність починає формуватися з першого рівня, а закінчується четвертим. Слід зауважити, що в цьому контексті існує суттєва проблема — досягти високого рівня ін­формативного і дидактичного забезпечення навчального проце­су, адже міра самоуправління навчальної діяльності у студентів тісно пов'язана з повнотою представлення викладачем даних про структуру і засоби навчання й контролю. Студенти вже на початку семестру повинні знати, що вони мають опанувати, що від них вимагається, якими будуть критерії оцінювання їхніх знань, скільки балів і за що вони можуть отримати під час пото­чних та підсумкових контрольних заходів. Для цього на стен­дах, у картках-пам'ятках, відповідних сайтах університету з ко­жної дисципліни слід розмістити відповідні навчально-мето­дичні матеріали.

Форми самостійної роботи студентів: домашні завдан­ня; опрацювання літературних джерел; робота у комп'ютерних мережах; складання анотацій модулів; оцінювання професій­них ситуацій; підготовка конспекту лекцій і практичних за­вдань.

Рекомендації щодо організації ефективної самостійної та ін­дивідуальної роботи полягають у наступному.

По-перше, міцні знання закріплюються в пам'яті при багато­разовому повторенні, тому необхідно систематично і планомірно вивчати навчальний курс у повному обсязі, а перед іспитом тіль­ки освіжити матеріал у пам'яті, привести його в систему.

По-друге, організація самостійної роботи ґрунтується на попередніх (базових) знаннях. Важливо дотримуватися прин­ципу зустрічної активності студентів на лекції: «Мало слуха­ти — треба чути, мало дивитися — треба бачити», оскільки в процесі будь-якої діяльності виникають кризи уваги. Так, за психологічними дослідженнями, в ході слухання лекції перша криза уваги настає через 14—18 хв. після її початку, друга — ще через 11—14 хв, третя — через 9—11 хв після другої кризи, наступні повторюються постійно через 4—8 хв. Тому потрібно навчитися мистецтву відпочинку, що істотно підвищить актив­ність уваги.

По-третє, для раціоналізації використання часу доцільно про­водити його аналіз і виявляти раціональність тих чи інших ви­трат. Рекомендується така орієнтовна структура використання часу протягом доби для студентів: аудиторна робота — 8 год, са­мостійна і індивідуальна робота — 4, вільний час — 4, сон — 8 год. Періодично (погодинно) необхідно роботи невеликі пере­рви (5—10 хв). Кращий відпочинок — фізично активний. Що­денний відпочинок (не менше однієї години на добу) — найкра­ще проводити на свіжому повітрі.

Самостійна робота дозволяє студентам ефективно відпрацьо­вувати професійні вміння та навички. Така робота повинна бути індивідуальною із врахуванням рівня творчих можливостей сту­дентів, їх навчальних здобутків, інтересів, потреб, навчальної ак­тивності тощо.

Індивідуальна робота студентів

Індивідуальна робота пов'язана з урахуванням їхніх індиві­дуальних відмінностей, таких як характер протікання процесів мислення, рівень знань і вмінь, працездатність, рівень пізнава­льної і практичної самостійності, рівень вольового розвитку тощо.

Індивідуальна робота передбачає створення умов для роз­криття індивідуальних творчих здібностей студентів. Студент може виконувати індивідуальну роботу як під керівництвом ви­кладача або самостійно у позааудиторний час за окремим графі­ком з урахуванням особистих потреб і можливостей. Особливо актуально це питання стоїть зараз, коли студенти інколи змуше­ні відволікатися від навчального процесу — вони працюють, за­робляючи кошти на навчання, допомагають близьким, іноді хворіють, а іноді через психологічні особливості не бажають працювати в груповій динаміці. Безумовно, необхідно створити таку дидактичну систему, яка була б розрахована і на такий ко­нтингент. Необхідно надати можливість студентам працювати індивідуально.

В основі індивідуальної роботи лежить принцип індивідуалі­зації. Індивідуалізацію діяльності студента можна розглядати у двох аспектах: 1) як процес (суб'єктивно-особистісна зорієнто­вана діяльність, яка пов'язана з психологічними потребами і мотивами особистості); 2) як форма (це способи індивідуально-особистісних варіантів досягнення цілей навчання).

Індивідуальна робота студентів передбачає такі форми:

• індивідуальні навчально-дослідні завдання (вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально- дослідницького чи проектно-конструктурського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу ди­сципліни і завершується контролем);

♦ консультації (вид навчальних занять, що проводяться з окремими студентами з метою підвищення рівня їхньої підготов­ки та розкриття індивідуальних творчих здібностей);

♦ курсові, дипломні і магістерські проекти;

♦ розв'язання розрахункових (ситуативних) задач за варіати­вним принципом;

♦ аналіз і оцінювання професійних ситуацій;

♦ підготовка рефератів;

♦ складання тематичних;

♦ анотації прочитаної додаткової літератури;

♦ виконання наукових робіт;

♦ підготовка наукових доповідей і публікацій.

Індивідуальні завдання видаються студентам у заздалегідь ви­значений термін. Індивідуальне завдання виконується студентом самостійно при консультуванні з викладачем. Допускаються ва­ріанти виконання індивідуальної комплексної тематики декіль­кома студентами.

Для залучення студентів до індивідуальної роботи у вищому навчальному закладі використовують різні форми:

♦ виробничі і навчальні практики;

♦ стажування спеціалістів;

♦ лекторська робота з поширення наукових знань серед ліцеї­стів та студентів-першокурсників;

♦ студентські наукові гуртки;

♦ предметні наукові олімпіади;

♦ наукові семінари і конференції;

♦ конкурси наукових робіт;

♦ конкурси наукових грантів;

♦ виставки творчих і наукових робіт;

♦ участь у роботі наукових лабораторій кафедри;

♦ участь у виконанні госпрозрахункової тематики кафедри;

♦ участь у роботі студентського наукового товариства;

♦ запровадження творчих наукових проектів.