Заохочення та покарання в сім'ї

За добрі вчинки, допомогу дітей слід хвалити. За систематичне і навмисне порушення правил поведінки необхідно карати. Заохочення і покарання важливі способи морального виховання. Безкарність виховує розбишаку, хулігана. А.С. Макаренко писав, що той, хто думає виховувати дітей лише засобами умовляння, той не розраховувати на виховні успіхи! Іноді дітей доводиться 1 примушувати батьківською владою виконати те, що навіть не ' подобається їм, з чим вони не погоджуються.

До різних вчинків дітей батьки мають підходити справедливо. Справедливість батьків перевіряється дітьми передусім у визначенні їх хороших вчинків. Діти високо оцінюють і люблять, коли дорослі відзначають, помічають і заохочують їх гідні вчинки. Нехай дитина завжди відзначалась своєю неохайністю, але коли вона хоч раз з'явиться чистою, то це треба підкреслити: «А сьогодні приємно на тебе дивитись».

Позитивна оцінка дії чи вчинку дитини підносить її настрій. А під впливом постійних дорікань дитина часто звикає вже до .самої думки, що вона нічого не варта, не тямуща, не здатна на гідні вчинки. І вже навіть не прагне бути кращою, втрачає віру у власні сили. Коли дорослі відзначають позитивні вчинки дитини, проявляють увагу до них, то цим самим заохочують її до ще кращих вчинків.

Вищим рівнем заохочення є нагорода, яка викликає у дітей приємне почуття гордості.

Але недоречна нагорода може завдати великої шкоди справі виховання, особливо якщо дитина її не заслуговує.

Неправильно і дуже шкідливо привчати дітей до виконання своїх обов'язків за певну винагороду:«Якщо одержиш відмінні оцінки...», «Якщо зробиш генеральне прибирання у своїй кімнаті, то дам гроші на...». Такі методи виховання згубні для батьків.

А якщо дитина з власної ініціативи виявляє турботу, піклування про членів родини, намагається щось зробити необхідне і приємне своїми руками, то такі вчинки заслуговують не лише схвалення, але й подяки і навіть нагороди.

Ефективним у вихованні може бути і покарання, якщо воно викликало не образу і злість, а почуття сорому, примусило замислитись над своєю поведінкою, викликало бажання виправитись.

Коли покарана дитина не реагує і не виявляє будь-якого бажання Усунути недоліки своєї поведінки, то це є наслідком помилкового стилю покарання.

Покарання повинно допомогти дитині зрозуміти свою помилку та Скликати бажання і впевненість у тому, щоб її більше не повторювати.

Необхідною умовою правильного застосування покарання повинна 6уш цілковита єдність між батьком та матір'ю. Відсутність єдності в застосуванні покарання може бути однією з причин його неефективності.

Не менш важливою умовою дієвості покарання є послідовність у діях батьків - покарану дитину не треба тут же голубити. Навпаки, діти повинні відчувати, що їх погані вчинки обурюють батьків.

Дуже боляче сприймають діти, коли до покараного батьки не розмовляють, залишають їх на певний час без будь-якої уваги. Але таке покарання ефективно діє лише тоді, коли діти звикли до постійної уваги, пестощів і турботливості батьків.

Ефективним є позбавлення покараної дитини певної приємності (не пустити на каток, позбавити права піти в гості тощо). Найменш ефективними є фізичні покарання.

Вони дуже озлобляють дітей, обурюють, принижують їх гідність і виробляють вороже ставлення до батьків. Батьки, які застосовують фізичне покарання, не виховують, а лякають своїх дітей, виробляють у них неприємне почутгя страху перед батьківською владою. «Я не бачив жодної сім'ї, - писав А.С. Макаренко, - де фізичні кари давали б користь... Побити хлопчика в 12-13 років - це означає визнати своє повне безсилля перед ним. Це значить, можливо, назавжди розірвати з ним хороші стосунки».

Говорячи про основні вимоги до покарань, Макаренко писав, що кара не повинна завдати фізичного страждання, що покарана дитина повинна розуміти, чого від неї вимагають.

Перш ніж карати дитину, необхідно встановити, чому і за яких умов вона допустила ту чи іншу провину. Може статись так, що вона не мала вибору, не могла зробити інакше, зробила вчинок у розпачі, під впливом страху.

Іноді сердечне, чуйне батьківське ставлення та слово вражає сильніше, ніж будь-яка кара.

Ефективною мірою покарання може бути примушення дитини виконати певну роботу або попросити пробачення. Головне - не поспішати з прийняттям рішення. Постійна загроза бути покараним за всіх обставин виробляє в дітей цілковиту байдужість до них. Отже, у всьому має бути розумна розсудливість, а особливо, коли мова йде про виховання дітей.