Ознаки писемної наукової мови
Лекція 7. Мова і стиль наукової роботи
Логіка викладу: Ознаки писемної наукової мови. Синтаксис наукової мови. Загальні вимоги до цитування. Оформлення посилань. Оформлення бібліографічного апарату
Ознаки писемної наукової мови
Мова і стиль наукової роботи як частина писемної наукової мови складалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власних та запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Вже окреслилися певні традиції у спілкуванні вчених між собою як в усному, так і в писемному мовленні. Проте не слід думати, що існує збірка «писаних» правил наукової мови. Може йтися лише про деякі особливості, що стали традиційними.
Найхарактернішими ознаками писемної наукової мови і наукових текстів є:
o формально-логічний спосіб викладу матеріалу (науковий виклад), який складається із роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених унаслідок дослідження фактів дійсності.
o смислова завершеність, цілісність і складність викладу, яка досягається завдяки використаннюспеціальних функціонально-синтаксичних засобів (про них далі – детальніше).
o емоційні мовні елементи в наукових працях не використовуються («дуже», «сильно»);
o особливістю наукового тексту є те, що його становлять лише точні відомості та факти, отримані внаслідок тривалих спостережень і наукових експериментів;
o використання спеціальної термінології;
o засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники («зазначений» (а не «даний»!!!, бо «дані» – це числові показники, результат), той, такий, названий, вказаний і таке інше). У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, «ці дані служать достатньою підставою для висновку...»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через неконкретність їх значення в наукових текстах не використовують.
o наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників («дослідження», «розгляд», «вивчення» і таке інше).
o відносні прикметники («особистісний, психологічний, науковий, значний…»), які, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю вказувати на достатні й необхідні ознаки понять;
o в науковому тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу надають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова «найбільш», «найменш» (замість «найточніший» вживають «найбільш точний»).
o відсутність експресії. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів. Так, прикметник «наступні» правильно буде замінити займенником «такі», котрий підкреслює послідовність перелічення особливостей і прикмет.
o широко вживаються дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яку описують, на момент висловлювання («досліджували, розглядали, вивчали…»). Рідше використовуються дієслова умовного способу і майже ніколи — наказового.
Особливостями наукової мови, котрі впливають на мовностилістичне оформлення наукового дослідження також є застосування спеціальних функціонально-синтаксичних засобів, що вказують на:
§ послідовність розвитку думки («спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже» і таке інше),
§ заперечення («проте, тимчасом, але, тоді як, однак, аж ніяк»),
§ причинно-наслідкові зв’язки («таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж»),
§ перехід від однієї думки до іншої («перш ніж: перейти до... , звернімося до... , розглянемо, зупинимось на... , розглянувши..., перейдемо до... , треба зупинитися на... , варто розглянути...»),
результат, висновок (отже, значить, як висновок, як підсумок зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід зазначимо...).