Теоретичні основи соціальної роботи 137

— статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.
Індивідуально — психологічні особливості батьків:

— психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпуль­сивність;

— наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми, притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

— батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені батьківських прав.

Соціально — психологічні особливості дітей — жертв насильства:

— небажана, нелюбима дитина;

— наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоно­шеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність з нелюбимим родичем;

— порушення в поведінці дитини, гіперактивність, "важка дитина", високообдарована чи талановита дитина і т.п.

Для повного розгляду ситуації обов'язково повинні враховуватися особливості поведінки батьків або опікунів, які є характерними для осіб, яким властива насильницька поведінка щодо своїх дітей:

— суперечливі, незрозумілі пояснення причин травм у дитини, не­бажання внести ясність у те що відбувається;

— несвоєчасне звертання за допомогою у випадку травм у дитини чи звертання за допомогою з ініціативи сторонніх осіб:

— обвинувачення в травмах саму дитину;

— неадекватна реакція батьків на важкість ушкоджень, прагнення до їх перебільшення чи зменшення;

— відсутність стурбованості за долю дитини;

— неуважність, відсутність ласки, емоційної підтримки дитини:

— стурбованість власними проблемами, неуважність до здоров'я ди­тини;

— розповіді про те, як їх карали у дитинстві;

— ознаки психічних розладів у поведінці чи прояв патологічних рис характеру (агресивність, збудженість, неадекватність і т.п.);

— перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі, ото­тожнення дитини з нелюбимим родичем, негативна характеристика дити­ни і т.п.

Доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається за допомогою сама: уважно, спокійно,

138 Соціальна робота

терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчут­тя, емпатію, але не говорити "я Вас розумію"; інформувати про права, але не примушувати жертву обговорювати всі "за" та "проти" звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі або знайомі жертви необхідно порадити їм поговорити з нею особисто, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів. Обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву', чому їх так турбує ця ситуація та проаналізувати можливі дії з її врегулюван­ня. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Потрібно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, розміщення її у спеціалі­зованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості) — це право та обов'язок кожної людини [15,16].

З метою попередження насильства в сім'ї є доцільним використову­вати такі напрями захисту прав членів сім'ї:

— просвітні компанії — в школах, па робочих місцях, в неурядових та урядових організаціях;

— громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, статей в газетах, відкритих дискусіях та дебатах;

— законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем; обран­ня та підготовки кандидатів, які розуміють проблему порушення прав;

— написання нових законів і критика старих;

— пошук факторів та підготовка звітів — забезпечення статистич­них даних та фактажу для попередніх видів діяльності [1,86].

З метою попередження вторинних стресових факторів, запобіганням рецидивам насильства в сім'ї необхідним є план дій па випадок повтору ситуації, який розробляється спільно з соціальним педагогом на основі врахування умов життя, стану здоров'я особливостей стосунків у сім'ї кожної окремої особистості. Такий плай повинен передбачати перелік заходів: до кого, куди можна звернутися за допомогою в будь-який час і як це зробити; що треба робити при ознаках рецидиву для самозахисту, збереження здоров'я тощо, як реагувати на кривдника; які речі необхід­но взяти з собою при втечі з дому; як оцінити небезпеку кривдника [1,92].

В науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з на­сильством в сім'ї: 1) дослідження, з метою висвітлення та документування

Теоретичні основи соціальної роботи

насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше; 2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його проф­ілактики та сприяння в побудові нової моралі [1,88]. Ці стратегії здійсню­ються в усіх сферах життя особистості стосується всіх функцій сім'ї.

Отже, у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, соціальні педагоги повинні враховувати особливості психічного стану та поведін­ки дитини, які дозволять запідозрити насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство, фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у сім'ї, сприяти створен­ню доброзичливих взаємовідносин.

Специфіка соціально педагогіч- і. =г

ної допомоги жертвам сімейного на- Робота з батьками щодо

сильства полягає в спрямованості па попередження та подолання
позитивну зміну середовища, в яко- насильства над дітьми

му знаходиться жертва насильства.

У випадках, коли жертвою насильства є дитина, необхідно організу­вати роботу з тими, хто відповідає за її виховання — вчителів і батьків, з метою формування в них мотивації до змін, надання їм психолога — педагогічної допомоги.

Батьки звертаються за допомогою, як правило, не з проблемами сво­го ставлення стосовно дітей і не з бажанням змінитися, а зі скаргами на дитину. Як було відзначено у параграфі 2.1 даного розділу, дитина, що піддається моральному чи фізичному насильству, може поводитися як агресор, демонструючи жорстокість стосовно батьків, інших людей як жертва, "притягаючи" жорстокість однолітків і вчителів. Саме ці про­яви поведінки дитини і є змістом скарги батьків, які звертаються в кризові центри та соціальні служби.

Вивчення дитячого досвіду цих батьків, як правило, виявляє серй­озні проблеми в їхньому власному дитинстві. В більшості випадків вони також переживали моральне чи фізичне насильство з боку своїх батьків, і в спілкуванні зі своєю дитиною знову відтворюють ситуацію свого дитинства, не вміючи діяти по іншому. Друга особливість цих батьків є прямим наслідком вищевикладепого. Вони не вміють бути "гарними бать­ками", тобто не розуміють своїх дітей, емоційно відчужені, не знають, як виразити позитивні почуття, мають бідний поведінковий репертуар. Третя особливість — батьки не мають позитивних цілей виховання дити-