Теорії розвитку особистості

Фактори розвитку особистості

Розвиток- розгорнутий в часі процес кількісних і якісних змін в організмі та психіці людини, її мислення, почуттях і поведінці. Процес і результати людського розвитку детермінуються спільним впливам генеральних факторів –спадковості, середовища і активності самої людини.

Розрізняють внутрішні і зовнішні фактори розвитку. До внутрішніх належать фізіологічні та психічні властивості організмі. Зовнішні- оточення людини, природне і соціальне середовище.. Фактори розвитку особистості Вивчення закономірностей розвитку дитини дошкільного віку дозволяє виділити фактори, що зумовлюють перебіг і результати даного процесу. У науковій літературі виділяють три фактори, що впливають на становлення особистості: спадковість, середовище і виховання, які, в свою чергу, можна об’єднати у дві групи: зовнішні і внутрішні або соціальні та біологічні. В якості біологічного фактора виступає спадковість, під якою розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей і особливостей. Носіями спадковості є гени, які і забезпечують спадкову програму розвитку людини.

До спадкових властивостей відносяться анатомо-фізіологічні особливості людського організму: задатки мови, мислення, прямоходіння, колір шкіри, очей, волосся, статура, тип нервової системи і т. д. Людина з’являється на світ як біологічна істота. Особистістю він стає, пройшовши тривалий і складний шлях розвитку. На розвиток дитини крім закладених здібностей впливають средовое оточення і цілеспрямований педагогічний вплив. Середа, на думку І. П. Подлас, це реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини. У педагогічній літературі поняття середовище розглядається в широкому і вузькому сенсі.

У широкому сенсі середу природні умови, державний лад, система суспільних відносин, матеріальні умови життя; у вузькому сенсі безпосереднє предметне оточення дитини. Останнім часом в дошкільній педагогіці все частіше вживається поняття розвиваюче середовище сукупність педагогічних, психологічних, соціально-культурних та естетичних умов побудови педагогічного процесу в умовах дошкільного навчального закладу.

Великий вплив на розвиток дитини і формування його особистості надає виховання, яке завжди носить цілеспрямований і організований характер. Ефективність виховання залежить від готовності дитини до педагогічного впливу (з урахуванням впливу спадковості і середовища) і його активності. Саме активність дитини є запорукою формування різних видів його діяльності: пізнавальної, предметної, ігрової, трудової, художньої, навчальної, спілкування. Активна позиція дитини в діяльності робить його суб’єктом виховання, що і дозволяє розглядати діяльність як засіб виховання та розвитку дитини. Кожна діяльність характеризується потребою, мотивами, метою, властивостями, діями і результатом.

Теорії розвитку особистості

Біогенетична теорія розвитку

Одним з впливових представників був Стенлі Холл. Згідно з його теорією кожен індивід у своєму розвитку проходить чотири етапи, що відповідають періодам еволюційного розвитку людства:

- Раннє дитинство(4роки)коли дитина відтворює вторинну фазу розвитку;

- Дитинство(від 5 до 7 років)

- Отроцтво(від 8до 12 років)відповідає кінцю дикості і початку цивілізації, оскільки в цьому віці дитина схильна до навчання читанню, письму, рахуванню,малюванню.

- Юність(від 13 до 24 років) період, коли людство переживало бурхливу перехідну епоху

Теорія іншого психолога Гезелла має біологічну орієнтацію і припускає, що процесом розвитку керують генетичні фактори, які визначають послідовність виникнення поведінкових рис і тенденцій розвитку.

Соціогенетичні теорії розвитку

Біхевіористичні теоріїі– представниками цього напрямку, вважають , що розвиток особистості визначається навколишнім середовищем,а більшість форм поведінки набуває шляхом научіння(процес зміни індивіда внаслідок набуття особистого досвіду).Прихильники теорії научіння розглядають розвиток дитини як поступове нагромадження досвіду, знань, умінь,навичок.

Теорія конвергенції двох факторів

Штерн вважав , що психічний розвиток- це не просте виявлення вродження властивостей і не просте сприйняття зовнішніх впливів.