Теоретичні основи соціальної роботи 257

Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції адиктивної поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до нор­ми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей та здібностей.

При психокорекції, на відміну від психологічного консультування, роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта прояв­ляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистенційній праці над со­бою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у про­цесі спеціально розроблених тренінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прий­няттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.

Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулю­вання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про кінцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпить­ся" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відпо­відальність за психічні зміни лягає повністю на психолога. Спектр Мані­лу лятивних методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі до НЛП та різних тренінгів (ассертивності, тендерних прав, особистішо­го зросту, жіночності і т.д.).

В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежпень най­доцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегу­ляції, бихевіоральиа (або поведінкова) терапія, психодрама, трансактний аналіз (Е.Вегп).

Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання навичкам пси­хічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш попу­лярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається при­плив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, снопо-дібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та віднов­лення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.

На прослуховування підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.

258 Соціальна робота

У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з ме­тою вивчення власного внутрішнього "Я" та напращовання навичок оп­тимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності зас­воює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прийнятливі йому, і таким чином переборює комуніка­тивні бар'єри.

Трапсактний аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється на "контролюючого" та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".

Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадного контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад, "адиктивний" батько — син з пренаркотичною формою поведінки.

Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відпов­ідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.

Філософія трансакційного аналізу (ТА) базується на позиціях:

а) благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегп. Тобто, ти та
я, ми обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю
себе таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я
не сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я
сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво,
навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;

б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис­
лити. Саме на нас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та
того, чого ми прагнемо у житті;

в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми
досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттериів
поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат­
териів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись
саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми
потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто,
коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до
небажаних для пас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та
змінити, на нові, щасливі для нас.

Трансакційний аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості. Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою позбавлення патопсихологічної симптоматики.

Теоретичні основи соціальної роботи

Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що, по-перше, поєднує у собі психологічні та загально-медичні знання відносно показів та протипоказів; по-друге, накладає на психотерапевта відпові­дальність (включно кримінальну) за иекваліфіковану допомогу, тобто за неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.

Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симп­томатики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, пато­психологічні симптоми та синдроми.

Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють: сугестивні (гіпноз, навіювання), поведінкові, психоаналітичні (Фрейд), фепоменологічно-гуманістичні (гештальт, Роджерс^ Ассаджолі), які ви­користовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.

Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та хвороб, поведінкових девіацій з використанням психотропних лікуваль­них засобів.

Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи психотропних препаратів:

— нейролептини;

— транквілізатори;

— антидепресанти;

— психостимулятори;

— ноотропи;

— нормотиміии (нормалізатори настрою).

Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки

У рамках психологічної па­радигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан лю­дини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-пер­ше, на індивідуальному чи груповому (в т. ч. сімейному) ра­курсі, по-друге, на способах — консультативному, корекцій-ному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).

Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.

За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологі­чної діяльності.

260 Соціальна робота

На когнітивному рівні — це переборювання анозогнозії; на рівні самосвідомості — вплив на самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежненого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; на моти­ваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних пато­логічній пристрасті до алкоголю.

В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхи­лень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційно-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежнених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.

Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманіт­них маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі спе­цифічні психологічні навантаження, що націлені па підвищення навію­вання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежненого специф­ічної лікувальної домінанти" (А.Гофмап). Комплекс заборонних мір на­цілений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здо­ров'я, якщо він повернеться до вживання алкоголю. Це часто призво­дить до виникнення ятрогенних невротичних розладів та вторинних дев­іацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широ­ке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".

До цієї групи заходів відносяться такі методи як кодування за О.Дов­женком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролонг-2" та інші.

На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алко­голізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборю­вання алкогольної анозогнозії, акцептація себе, як узалежненого, вирі­шення та послаблення внутрішньо особистісного конфлікту, складностей між особистісної взаємодії.

Психотерапевт (психолог з проблем узалежненпя) самостійно виби­рає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-нейтральпе партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральної специфіки як узалежнено­го, так і терапевта.