Востренкова Н.Ю. 3 група-4 факультет-3 курс
1.Тема «Принципи цивільного процесу»
Принципи цивільного судочинства мають важливе значення, оскільки вони є необхідною умовою вдосконалення діяльності судових органів, їх суворе дотримання і реалізація є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. У принципах цивільного процесу концентруються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства щодо розгляду й вирішення судами цивільних справ.
В даному рішенні Європейський суд з прав людини посилається на принцип рівності перед законом і судом, , а також зображує порушення даного принципу.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Надточій проти України"
(Заява N 7460/03)
Страсбург, 15 травня 2008 року
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у
пункті 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Надточій проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,
пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),
п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),
п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),
пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),
пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова-Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska),
судді,
та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року,
постановляє таке рішення, що було прийнято того дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 7460/03),
поданою до Суду 5 лютого 2003 року громадянином України паном
Надточієм Анатолієм Миколайовичем (далі - заявник) відповідно до
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (далі - Конвенція).
2. Заявник був представлений паном І.Уваровим - адвокатом,
який практикує у місті Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) був
представлений виконуючим обов'язки Уповноваженого - пані
В.Лутковською, Міністерство юстиції.
3. 4 квітня 2007 року Суд вирішив направити заяву Уряду.
Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції ( 995_004 ) Суд вирішив
розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник, п. Надточій Анатолій Миколайович, громадянин
України, 1977 року народження, проживає у місті Чернігові,
Україна.
5. 21 лютого 2000 року заявник ввіз на митну територію
України автомобіль (Audi-100), який був зареєстрований у Литві.
Під час перетину кордону заявника було зобов'язано здійснити
зворотне вивезення цього автомобіля до 21 лютого 2001 року.
6. 25 вересня 2000 року заявника було затримано за підозрою у
вчиненні вбивства.
7. 15 грудня 2000 року заявника було визнано винним у
вчиненні вбивства та призначено покарання у вигляді позбавлення
волі на 8 років.
8. 5 червня 2002 року за відсутності заявника Чернігівською
митницею був складений протокол про порушення митних правил,
оскільки заявник не вивіз зазначений автомобіль за митну територію
України (стаття 113 Митного кодексу ( 1970-12 )). У цьому
протоколі було вказано місце, де заявник відбував покарання.
9. 17 липня 2002 року Чернігівською митницею справа заявника
була направлена до Новозаводського районного суду міста Чернігова.
У супровідному листі зазначалось, що справа направляється до суду
для вирішення питання щодо притягнення заявника до
відповідальності за порушення статті 112 Митного кодексу
( 1970-12 ) (втрата предметів, що знаходяться під митним
контролем).
10. 12 серпня 2002 року суд розглянув справу за відсутності
заявника. Суд визнав заявника винним у тому, що він зворотно не
вивіз автомобіль за митну територію та втратив його, на порушення
статті 112 Митного кодексу ( 1970-12 ). Суд постановив
конфіскувати транспортний засіб, проте, оскільки місцезнаходження
автомобіля було невідоме, суд згідно з пунктом 3 статті 149
Митного кодексу замінив конфіскацію стягненням 9833,57 грн
(приблизно 1525,15 євро), що становило еквівалент вартості
автомобіля. У цій постанові суд також зазначив місце фактичного
відбування заявником покарання та вказав, що заявник не виявив
бажання взяти участь у справі, хоча повідомлення про час і місце
судового засідання йому було направлено. Проте за інформацією
заступника голови Державного департаменту України з питань
виконання покарань, наданою за запитом Урядового уповноваженого, в
особовій справі засудженого заявника немає доказів отримання
заявником судових повісток чи повідомлень щодо цього провадження
протягом розгляду справи.
11. Заявнику було повідомлено про зазначену постанову суду
адміністрацією установи з виконання покарань, яка отримала копію
постанови 23 серпня 2002 року.
12. 29 грудня 2006 року заявника було звільнено від
відбування призначеного покарання з випробовуванням.
II ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
A. Кодекс про адміністративні правопорушення від 7 грудня
1984 року ( 80731-10, 80732-10 ) (в редакції на час
розгляду справи)
13. Відповідні положення Кодексу ( 80731-10, 80732-10 )
передбачають таке:
Стаття 2. Законодавство Союзу РСР і Української РСР
про адміністративні правопорушення ( 80731-10 )
(в редакції станом до 17 травня 2001 року)
"Законодавство Союзу РСР і Української РСР про
адміністративні правопорушення складається з ... цього Кодексу та
інших законодавчих актів Української РСР і постанов Ради Міністрів
Української РСР про адміністративні правопорушення..."
Стаття 2. Законодавство України
про адміністративні правопорушення
( 80731-10 ) (в редакції станом
після 17 травня 2001 року)
"(...) Питання щодо адміністративної відповідальності за
порушення митних правил регулюються Митним кодексом України
( 1970-12 )..."
Стаття 9. Поняття адміністративного
правопорушення ( 80731-10 )
"Адміністративним правопорушенням визнається протиправна,
винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законом передбачено
адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення,
передбачені цим Кодексом ( 80731-10, 80732-10 ), настає, якщо ці
порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до
закону кримінальної відповідальності".
Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну
відповідальність ( 80731-10 )
"Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності... не
підлягає адміністративній відповідальності".
Стаття 29. Конфіскація предмета,
який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об'єктом адміністративного правопорушення
( 80731-10 )
"...Конфісковано може бути лише предмет, який є в особистій
власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами
СРСР... (1)"
---------------
(1) Законом від 5 квітня 2001 року ( 2372-14 ) слова
"законодавчі акти СРСР" було замінено на "законами України".
Стаття 38. Строки накладення
адміністративного стягнення ( 80731-10 )
"Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як
через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому
правопорушенні - два місяці з дня його виявлення..."
Стаття 268. Права особи,
яка притягається до адміністративної
відповідальності ( 80732-10 )
"Особа, яка притягається до адміністративної
відповідальності, має право: ... давати пояснення, подавати
докази, заявляти клопотання... Під час відсутності цієї особи
справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про
своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від
неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи..."
B. Митний кодекс від 1991 року ( 1970-12 ) (змінений новим
Митним кодексом від 1 січня 2004 року ( 92-15 ))
14. У розділі VII Кодексу ( 1970-12 ) давалось визначення
контрабанді та зазначалось, що це діяння карається відповідно до
кримінального законодавства. Положення, які стосуються цієї
справи, викладені у розділі VIII Кодексу та визначають таке:
Розділ VIII
ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ.
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ
МИТНИХ ПРАВИЛ ( 1970-12 )
Глава 1
ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ
ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТАКІ
ПОРУШЕННЯ ( 1970-12 )
Стаття 112. Видача предметів
без дозволу митного органу України
або їх втрата ( 1970-12 )
"Видача без дозволу митного органу України або втрата
предметів, що знаходяться під митним контролем, - тягне за собою
накладення штрафу на громадян у розмірі до одного офіційно
встановленого на день вчинення порушення митних правил
мінімального розміру заробітної плати з конфіскацією предметів, що
є безпосередніми об'єктами правопорушення або без такої, а на
службових осіб - від двох з половиною до десяти офіційно
встановлених на день вчинення порушення митних правил мінімальних
розмірів заробітної плати з конфіскацією зазначених предметів або
без такої".
Стаття 113. Порушення зобов'язання
про зворотне вивезення чи зворотне
ввезення ( 1970-12 )
"Невивезення за кордон предметів, ввезених на митну територію
України під зобов'язання про зворотне вивезення... в строки,
встановлені цими зобов'язаннями, - тягне за собою накладення
штрафу... з конфіскацією цих предметів..."
Глава 2
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ
МИТНИХ ПРАВИЛ ( 1970-12 )
Стаття 121. Порядок провадження
у справах про порушення митних
правил ( 1970-12 )
"Провадження у справах про порушення митних правил
здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не
регулюється ним, - відповідно до законодавства України про
адміністративні правопорушення (...)".
Стаття 138. Присутність особи,
яка притягається до адміністративної
відповідальності при розгляді справи
про порушення митних правил
( 1970-12 )
"Справа про порушення митних правил розглядається у
присутності особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності.
У разі відсутності особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто
лише у випадках, коли є дані про своєчасне її повідомлення про
місце і час розгляду справи, але від неї не надійшло клопотання
про відкладення розгляду або є дані про те, що на час розгляду
справи особа знаходиться поза межами України, а також у випадках,
коли особу, яка вчинила порушення митних правил, не встановлено,
або у випадках вчинення порушення митних правил під час
пересилання предметів у міжнародних поштових відправленнях".
Стаття 139. Строки накладання
адміністративних стягнень ( 1970-12 )
"Адміністративні стягнення у вигляді попередження або штрафу
за порушення митних правил може бути накладено не пізніше двох
місяців з дня вчинення порушення митних правил, а при триваючому
порушенні митних правил - не пізніше двох місяців з дня його
виявлення...
Конфіскація предметів, які є безпосередніми об'єктами
порушення митних правил... проводиться незалежно від часу вчинення
або виявлення порушення митних правил".
Глава З
ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВ МИТНОГО
ОРГАНУ АБО СУДУ ПРО НАКЛАДЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ( 1970-12 )
Стаття 149. Виконання постанови
суду (судді) про конфіскацію ( 1970-12 )
"...У разі коли неможливо конфіскувати предмети, що є
безпосереднім об'єктом порушення митних правил ... з осіб, які
вчинили порушення митних правил, стягується вартість зазначених
предметів у порядку, встановленому законодавством України..."
ЩОДО ПРАВА
1. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД
15. Заявник скаржився на порушення його права на справедливий
суд, зокрема, на порушення принципу рівності сторін. Також він
скаржився на те, що державні органи незаконно змінили кваліфікацію
його дій на інше правопорушення. Заявник посилався на пункт 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 ), який, зокрема, передбачає таке:
"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи...
судом..., який... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого
проти нього кримінального обвинувачення..."
16. Уряд висловив заперечення щодо цієї скарги.
A. Щодо прийнятності
1. Доводи сторін
17. Уряд стверджував, що у цій справі заявник не виконав
зобов'язання, яке покладене на нього Митним кодексом ( 1970-12 ),
який за своєю суттю не є карним та не належить до галузі
кримінального права. Уряд зазначав, що Кримінальний кодекс
( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ), ( 2341-14 ) та Кодекс про
адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) визначають,
які діяння є злочинами та адміністративними правопорушеннями, та
передбачають відповідальність за їх вчинення, що визначає їх карну
кримінально-правову суть. Щодо Митного кодексу, згідно з яким
заявника було притягнуто до відповідальності, Уряд стверджував, що
метою цього кодексу було регулювання проведення митної політики та
здійснення митної справи. Митний кодекс складався з регуляторних
норм, які визначають права і обов'язки осіб. Відповідно, на думку
Уряду, на відміну від Кримінального кодексу та Кодексу про
адміністративні правопорушення, Митний кодекс не є карним ані за
суттю, ані за призначенням.
18. Крім того, Уряд зазначив, що, підписавши митну
декларацію, заявник добровільно взяв на себе зобов'язання
здійснити вивезення спірного транспортного засобу протягом року.
На думку Уряду, підписана заявником декларація мала договірний
характер, оскільки вона визначала відповідне зобов'язання та
відповідальність у випадку його невиконання. Уряд вважає, що ця
справа не стосується ні порушення загальноприйнятого правила
поведінки, ні покарання за таке порушення. Ця справа стосувалась
порушення договірного зобов'язання та відповідно застосування
передбачених договором санкцій. Метою цих санкцій було не
покарання особи, яка порушила строки ввезення товарів та інших
речей, а отримання відшкодування у розмірі суми несплачених митних
зборів за товари, які ввозяться на територію України. Таким чином,
Уряд зазначив, що невиконання заявником добровільно взятого на
себе зобов'язання не можна кваліфікувати як кримінальний злочин у
Конвенційному значенні. Відповідно пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ) в її кримінальній частині не підлягає застосуванню у
цій справі.
19. Заявник погодився з Урядом, що зазначене провадження не є
кримінальним, проте воно стосується його майнових інтересів, отже,
пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у своїй цивільній частині
застосовується до зазначеного провадження.
2. Оцінка Суду
20. Для вирішення питання про застосування статті 6 Конвенції
( 995_004 ) в частині "кримінального обвинувачення" Суд
звертатиметься до трьох альтернативних критеріїв, закріплених у
його практиці (див. "Енгель та інші проти Нідерландів" (Engel and
Others v. the Netherlands), рішення від 8 червня 1976 року, Серія
A N 22, ст. 35, п. 82; "Равнсборг проти Швеції" (Ravnsborg v.
Sweden), рішення від 23 березня 1994 року, Серія A N 283-B, ст. 28
п. 30; та "Путц проти Австрії" (Putz v. Austria), рішення від
22 лютого 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-I,
с. 324, п. 31).
21. Суд зазначає, що Уряд визнав карний кримінально-правовий
характер Кодексу про адміністративні правопорушення ( 80731-10,
80732-10 ), проте заперечував проти того, що Митний кодекс
( 1970-12 ) має аналогічний характер. На думку Суду, основною
метою Митного кодексу дійсно є регулювання економічних питань,
проте, якщо взяти до уваги положення цього кодексу, зазначені у
розділі "Відповідне національне законодавство" (див. пункт 14
вище), Митний кодекс також регулює відносини, пов'язані з митними
правопорушеннями. Суд звертає увагу на те, що розділ VII містить
норми щодо контрабанди та посилання на кримінальне законодавство,
а розділ VIII, положення якого застосовуються у справі заявника,
стосується порушень митних правил. У цьому зв'язку необхідно
зазначити, що у розділі 2 Кодексу про адміністративні
правопорушення ( 80731-10 ) чітко визначається відповідальність за
порушення митних правил, а стаття 139 Митного кодексу містить
положення про адміністративні стягнення, такі як попередження,
штраф та конфіскація. Останні два стягнення застосовуються за
порушення митних правил згідно зі статтями 112 та 113 Митного
кодексу. Ґрунтуючись на зазначеному вище, Суд не вбачає істотної
різниці між Кодексом про адміністративні правопорушення, який, на
думку Уряду, має карний кримінально-правовий характер, та розділом
VIII Митного кодексу, який стосується окремих видів митних
правопорушень, які також можна визначити як адміністративні
правопорушення. Суд також не поділяє думки Уряду, що положення
Митного кодексу, які застосовуються у справі заявника, пов'язані з
договірними зобов'язаннями. Суд зазначає, що ці положення Митного
кодексу безпосередньо поширюються на всіх громадян, які
перетинають кордон та регулюють їх поведінку шляхом застосування
стягнень (штраф та конфіскація), які є як покаранням, так і
стримуванням від порушення. Таким чином, митні правопорушення, які
розглядаються, мають ознаки, притаманні "кримінальному
обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див.,
mutatis mutandis, "Озтюрк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany),
рішення від 21 лютого 1984 року, Серія A N 73, п. 53). Що
стосується покарання (конфіскація), яке фактично було застосовано
до заявника, Суд зазначає, що таке стягнення передбачається двома
кодексами - Кодексом про адміністративні правопорушення та Митним
кодексом як вид покарання за вчинення правопорушень (основний або
додатковий). В будь-якому випадку, незалежно від характеристики
суті цього стягнення, факти свідчать, що заявник зазнав значної
шкоди у зв'язку із застосуванням до нього цього стягнення (див.
"Велч проти Сполученого Королівства" (Welch v. the United
Kingdom), рішення від 9 лютого 1995 року, Серія A N 307-A, п. 34).
22. Таким чином, Суд вважає, що ця справа за своєю суттю є
кримінальною, а також, що зазначені митні адміністративні
правопорушення фактично мали кримінальний характер та повністю
підпадають під гарантії статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
23. Крім того, Суд зазначає, що ці питання не є очевидно
необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції
( 995_004 ), а також, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших
підстав. Відповідно вони мають бути визнані прийнятними.
B. Щодо суті
24. Заявник стверджував, що митні органи, а потім суд
розглянули справу за його відсутності, без будь-якого
підтвердження того, що він отримав повідомлення про судове
засідання. Також заявник скаржився, що несправедливий судовий
розгляд призвів до ухвалення свавільного рішення у його справі.
25. Оскільки Уряд заперечував проти застосування у цій справі
статті 6 Конвенції ( 995_004 ), він не надав своїх зауважень щодо
суті цієї скарги.
26. Суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із
складників ширшої концепції справедливого судового розгляду -
передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість
представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво
менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див., серед
інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v.
France), [GC], no. 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти
Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28 серпня 1991 року,
Серія A no. 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення
від 12 жовтня 1992 року, Серія A no. 245-C, п. 26; та "Кайя проти
Австрії" (Kaya v. Austria), no. 54698/00, п. 28, від 8 червня
2006 року).
27. Суд зауважує, що під час розгляду адміністративної справи
щодо заявника останній відбував покарання за вироком суду у місцях
позбавлення волі та не брав участі в адміністративному
провадженні, незважаючи на те, що національні відповідні державні
органи знали про становище заявника та місце, де він відбував
покарання. У своєму рішенні національний суд зазначив, що заявника
було повідомлено про судове засідання, проте документів, які б
підтверджували отримання заявником такого повідомлення, немає.
Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа
Департаменту з питань виконання покарань до Секретаріату Урядового
уповноваженого (див. пункт 10 вище), доказів отримання у належний
час заявником судових повісток чи повідомлень щодо цього
провадження немає. Крім того, попри чітке питання Суду, Уряд не
надав інформацію щодо практичної можливості заявника бути
присутнім на судових засіданнях, зокрема за його власним
клопотанням, з урахуванням того, що заявник відбував покарання за
вироком суду за тяжкий злочин.
28. Також Суд звертає увагу на твердження заявника про те, що
він не повинен був нести відповідальність за порушення митних
правил, оскільки він знаходився у місцях позбавлення волі та не
міг виконати своє зобов'язання щодо вивезення автомобіля.
Національні органи влади не проаналізували ці обставини за власною
ініціативою та не надали можливості заявнику порушити це питання.
Замість цього національні органи перекваліфікували дії заявника на
інше правопорушення - втрата майна, яке перебуває під митним
контролем. Крім того, із наявних матеріалів справи не вбачається,
що національні суди намагались з'ясувати, що сталось із
транспортним засобом або, що було б доречним за обставин справи,
запитати у заявника, що сталось з автомобілем та про його
місцезнаходження. Замість цього суд просто зазначив, що
місцезнаходження транспортного засобу невідоме.
29. Суд вважає, що у провадженні, яке розглядається, важливі
процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні
недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб
піддати сумніву справедливість провадження.
Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ РЕТРОАКТИВНЕ ЗАСТОСУВАННЯ
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ
30. Заявник скаржився на те, що національні органи,
розглядаючи його справу, незаконно застосували норми Митного
кодексу ( 1970-12 ), а не Кодексу про адміністративні
правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ). Він обґрунтував свою скаргу
тим, що на той час, коли він нібито порушив митні правила, Кодекс
про адміністративні правопорушення не містив посилання на Митний
кодекс як на процесуальну основу для розгляду справ про митні
правопорушення та для накладення стягнень за ці правопорушення.
Таке посилання з'явилось пізніше.
31. Суд, який уповноважений оцінювати факти у справі, вирішив
розглядати питання, порушене заявником, за статтею 7 Конвенції
( 995_004 ), яка у відповідній частині передбачає таке:
"1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого
кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи
бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального
правопорушення згідно з національним законом або міжнародним
правом. Також не може бути призначене суворіше покарання, ніж те,
що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального
правопорушення".
32. Суд нагадує свої висновки щодо застосування кримінального
аспекту статті 6 Конвенції ( 995_004 ) до провадження у справі
заявника (див. пункт 22 вище) та вирішує, що вони є однаково
відповідними для розгляду питання щодо застосування статті 7.
33. Суд зазначає, що Кодекс про адміністративні
правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) та Митний кодекс ( 1970-12 )
містять схожі процесуальні положення, включаючи положення про
накладення стягнень. Більш того, у статті 2 Кодексу про
адміністративні правопорушення містилось загальне посилання на
інші законодавчі акти, якими регулюється адміністративна
відповідальність. Законом України "Про внесення змін до Кодексу
про адміністративні правопорушення" ( 2415-14 ) від 17 травня
2001 року вищевказана стаття була змінена, в результаті чого було
введено пряме посилання на Митний кодекс України. Введення такого
прямого посилання уточнювало зв'язок між Кодексом про
адміністративні правопорушення та Митним кодексом, проте, на думку
Суду, це не значить, що до введення такого уточнення процесуальні
положення Митного кодексу не могли застосовуватись до справ про
митні правопорушення. Оскільки Митний кодекс було прийнято пізніше
та його стаття 121 передбачала, що провадження у справах про
порушення митних правил здійснюється відповідно до цього кодексу,
а в частині, що не регулюється цим кодексом відповідно до іншого
законодавства про адміністративні правопорушення, цей кодекс є
lex specialis та lex posterior по відношенню до Кодексу про
адміністративні правопорушення. По суті стаття 139 Митного кодексу
( 1970-12 ) чітко передбачала, що конфіскація предметів
проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення порушення та
права власності на предмет конфіскації. Стаття 149 Митного кодексу
визначала, що у разі, коли неможливо конфіскувати предмети,
конфіскація замінюється стягненням вартості цих предметів (див.
пункт 14 вище).
34. З цього випливає, що ця скарга є очевидно необґрунтованою
та повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35
Конвенції ( 995_004 ).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ
ДО КОНВЕНЦІЇ (994_535)
35. Заявник скаржився за статтею 1 Першого протоколу до
Конвенції на порушення його права власності у зв'язку з
результатом провадження у суді. Стаття 1 Першого протоколу
( 994_535 ) передбачає:
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти
своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності
інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право
держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне,
щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до
загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших
зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
36. Суд зазначає, що ця скарга тісно пов'язана із скаргою за
статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) та також повинна бути визнана
прийнятною.
B. Щодо суті
1. Доводи сторін
37. Уряд стверджував, що не було порушення статті 1 Першого
протоколу ( 994_535 ) з огляду на те, що до оскаржуваного
провадження не застосовується пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ).
38. Заявник зазначив, що Митний кодекс ( 1970-12 ) не міг
бути законною підставою для конфіскації автомобіля, а згідно з
Кодексом про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 )
для такої конфіскації вже сплинули строки накладення
адміністративних стягнень. Також він стверджував, що
несправедливість провадження призвела до ухвалення свавільного
рішення про покладення на нього надмірного грошового стягнення.
2. Оцінка Суду
39. Суд зазначає, що у цій справі "майном" є автомобіль, яким
користувався заявник та щодо якого судом було прийнято рішення про
конфіскацію, замінену пізніше стягненням грошового еквівалента
вартості автомобіля із заявника. Не викликає сумніву у сторін той
факт, що таке рішення суду становило втручання у право заявника на
мирне володіння майном, відповідно у цій справі застосовується
стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ). Більш того, застосовується
саме пункт 2 статті 1 Першого протоколу.
40. Таке втручання має здійснюватись відповідно до
національного законодавства держави-відповідача та не порушувати
"справедливий баланс" між вимогами інтересів суспільства і
необхідними умовами захисту основоположних прав особи (див., серед
інших рішень, "Колишній Король Греції та інші проти Греції"
( 980_007 ) (Former King of Greece and Others v. Greece), [GC],
no. 25701/ 94, п. 89, ECHR 2000-XII, з наступними посиланнями).
41. Заявник оскаржував застосування у його справі положень
Митного кодексу ( 1970-12 ) щодо накладення стягнення у виді
конфіскації. А також, за твердженням заявника, конфіскація не мала
бути застосована до нього після сплину двомісячного строку
накладення адміністративного стягнення, що передбачено статтею 38
Кодексу про адміністративні правопорушення( 80731-10, 80732-10 ).
Однак Суд, беручи до уваги свої висновки за статтею 7 Конвенції
( 995_004 ) (див. пункт 33 вище), не поділяє точку зору заявника.
42. Суд зазначає, що інші аргументи заявника щодо
невиправданого втручання у його право на мирне володіння майном за
статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) в значній
мірі ґрунтуються на відсутності у заявника процесуального захисту,
що вже було визнано підставою для порушення статті 6 Конвенції
( 995_004 ) (див. рішення у справі "Кредіт та Індустріал банк
проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech
Republic), no. 29010/95, п. 82, ECHR 2003-XI (витяги)).
43. За цих обставин Суд вважає, що немає необхідності окремо
розглядати це питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції
( 994_535 ).
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ
СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
44. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявник
скаржився на те, що національне судове провадження було
неефективним, оскільки було несправедливим.
45. Уряд не прокоментував цю скаргу по суті.
46. Суд зазначає, що ця скарга тісно пов'язана із скаргою за
статтею 6 Конвенції ( 995_004 ), тому вона теж повинна бути
визнана прийнятною.
47. Беручи до уваги висновки Суду щодо пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) (див. пункти 27-29 вище), Суд дійшов
висновку, що немає необхідності окремо розглядати цю скаргу (див.,
mutatis mutandis, рішення у справі "Томашик проти Хорватії"
(Tomasic v. Croatia), no. 21753/02, п. 43, 19 жовтня 2006 року).
V. ІНШІ СКАРГИ
48. Крім того, заявник скаржився за статтями 8, 10, 11 та 17
Загальної декларації прав людини ( 995_015 ).
49. Суд нагадує, що він вже розглянув питання щодо права на
справедливий суд за пунктом 1 статті 6 Конвенції та не встановив
інших питань за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1
Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) (див. пункти 29, 42 та
47 вище).
50. Інші скарги заявника Суд не є повноважним розглядати,
тому вони відповідно мають бути відхилені згідно із пунктами 3 та
4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справі
"Кучеренко проти України" ( 980_422 ) (Kucherenko v. Ukraine),
no. 27347/02, п. 28, 15 грудня 2005 року).
VI. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
51. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або
протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої
Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у
разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу
сатисфакцію".
A. Шкода
52. Заявник вимагав 220 000 євро відшкодування матеріальної
та моральної шкоди.
53. Уряд зазначив, що зазначена вимога не була обґрунтована,
оскільки заявник не надав жодних документів та пояснень, які б
підтверджували його вимогу.
54. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між
порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справі
заявника та сумою компенсації шкоди, що вимагається. Суд не може
робити припущення про наслідки судового провадження у випадку,
якщо б воно відповідало вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно Суд нічого не присуджує (див. рішення у справі "Лука"
(Luca), яке згадувалось вище, п. 48, та рішення у справі "Кьоме та
інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), [GC],
nos. 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 155,
ECHR 2000-VII).
55. Що стосується вимог заявника про відшкодування моральної
шкоди, Суд зазначає, що у випадку, якщо особа у результаті
провадження, яке не відповідало вимогам Конвенції ( 995_004 ) щодо
справедливості, була покарана судом, як це було у цій справі,
повторний розгляд справи за вимогою заявника по суті є належним
способом відшкодування за порушення (див., mutatis mutandis,
"Оджалан проти Туреччини" (Ocalan v. Turkey) [GC], no. 46221/99,
пп. 207-210, ECHR 2005-IV). Отже, Суд вважає, що визнання
порушення Конвенції саме по собі є достатньою справедливою
сатисфакцією.
56. Щодо судових витрат заявник не заявив жодних вимог,
відповідно Суд нічого йому не присуджує.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13
Конвенції ( 995_004 ), а також за статтею 1 Першого протоколу до
Конвенції ( 994_535 ) щодо несправедливості провадження
прийнятними, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 );
3. Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати
скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) та
статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Постановляє, що визнання порушення само по собі є
достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, якої
зазнав заявник;
5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 травня
2008 року згідно із пунктами 2 та З правила 77 Реґламенту Суду
( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК
(C.Westerdiek)
Голова Л.ЛОРЕНЦЕН
(P.Lorenzen)
Тема 2 «Цивільне процесуальне право та цивільне судочинство. »
Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.
В даному рішенні ЄСПЛ визнав порушення з боку національних судових органів, яке полягає в непостановленні статочного процесуального рішення у справі заявника, тільки обмежившись повідомленням у позапроцесуальному порядку, а точніше листом, що не могло бути оскаржено і цим самим було порушено право на справедливий суд.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИП'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Балацький проти України"
(Заява N 34786/03)
Страсбург, 25 жовтня 2007 року
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у
пункті 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Балацький проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, пані С.Ботучарова (S.Botoucharova), п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Р.Маруст (R.Maruste), п. М.Віллігер (M.Villiger), судді, та пані К. Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 2 жовтня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 34786/03),
поданою до Суду 27 вересня 2003 року громадянином України, паном
Балацьким Володимиром Васильовичем (далі - заявник) відповідно до
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його
Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим та Керівником Секретаріату
Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав
людини - пані І.Шевчук.
3. 26 жовтня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги
щодо доступу до суду та тривалості провадження. Відповідно до
пункту 3 статті 29 Конвенції ( 995_004 ) Суд вирішив розглядати
питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1958 році та проживає у селі Блідча
Київської області.
A. Підґрунтя справи
5. У вересні 2000 року заявник, вчитель Блідчанської
загальноосвітньої школи (далі - Школа), дізнався про зменшення
його годин педагогічного навантаження та відповідно зменшення
заробітної плати в порівнянні з попереднім учбовим роком.
6. У зв'язку із зменшенням годин педагогічного навантаження
та заробітної плати заявник звернувся до Іванківського районного
суду Київської області (далі - районний суд) з двома позовними
заявами до Школи: цивільна справа N 2-384/2001 ("про поновлення на
роботі") та цивільна справа N 473/2001 ("про незаконне переведення
на іншу роботу").
B. Справа про поновлення на роботі (N 2-384/2001)
7. 10 січня 2001 року заявник подав позов, стверджуючи, що
його було незаконно звільнено з займаної посади, та вимагав
поновити його на роботі та виплатити компенсацію за втрачений
заробіток.
8. 8 серпня 2001 року районний суд відхилив позовні вимоги
заявника, оскільки заявник пропустив встановлений місячний строк
для подання позовної заяви про поновлення на роботі. У своєму
рішенні суд визначив датою звернення до суду 24 листопада
2000 року (дата звернення до суду з позовом про незаконне
переведення на іншу роботу (див. розділ C нижче).
9. 7 грудня 2001 року апеляційний суд Київської області
(далі - обласний суд) залишив це рішення без змін.
10. 29 березня 2002 року Верховний Суд України відхилив
касаційну скаргу заявника.
C. Справа про незаконне переведення (N 473/2001)
11. 24 листопада 2000 року заявник звернувся до суду зі
скаргою на незаконне переведення на менш оплачувану посаду.
12. 29 листопада 2000 року районний суд надав заявнику строк
для виправлення недоліків позовної заяви. Зокрема, суд вказав
заявнику на необхідність чітко визначити позовні вимоги та
фактичні обставини, що мають відношення до справи. 12 грудня
2000 року заявник надав суду доповнення до позовної заяви.
13. 22 грудня 2000 року районний суд повернув позовну заяву
як таку, що вважається неподаною, оскільки заявник не усунув
недоліки своєї позовної заяви. Заявник оскаржив цю ухвалу.
14. Листом від 16 січня 2001 року районний суд повернув
касаційну скаргу заявника, зазначивши, що ухвала від 22 грудня
2000 року є остаточною та оскарженню не підлягає.
15. Заявник звернувся зі скаргою до обласного суду на ухвалу
районного суду про повернення касаційної скарги. 3 квітня
2001 року заступник голови обласного суду надав районному суду
роз'яснення, що зазначена ухвала може бути оскаржена.
16. Відповідно до зазначених вказівок районний суд направив
касаційну скаргу заявника до обласного суду. 29 травня 2001 року
обласний суд скасував ухвалу районного суду від 22 грудня
2000 року та направив справу на новий розгляд. Обласний суд
зазначив, що районний суд не визначив, які саме недоліки не усунув
заявник у поданому додатку до позовної заяви від 12 грудня
2000 року.
17. 1 серпня 2001 року районний суд відмовив заявнику у
прийомі позову, оскільки у провадженні суду вже була справа між
тими самими особами про той самий предмет і з тих самих підстав, а
саме - справа про поновлення на роботі (справа N 2-384/2001, про
яку йшлося в розділі B вище). Заявник оскаржив це рішення.
18. 21 вересня 2001 року обласний суд скасував рішення
від 1 серпня 2001 року та направив справу на новий розгляд до
районного суду. Обласний суд зазначив, що заявник подав
вищевказаний позов раніше позову про поновлення на роботі
Відповідно цей позов заявника не може бути відхилений у зв'язку з
тим, що розгляд справи про поновлення на роботі ще триває.
19. Пізніше районний суд не вчинив жодних подальших дій у
цьому провадженні, не дивлячись на те, що заявник звертався до
різноманітних державних органів з низкою скарг на бездіяльність
суду. 29 червня 2006 року голова районного суду пояснив заявнику,
що не було необхідності розглядати його позовну заяву, оскільки
вже є остаточне рішення суду, яке стосується справи про поновлення
на роботі (N 2-384/2001).
20. Провадження досі триває в районному суді.
D. Інші події
1. Кримінальне провадження за обвинуваченням пані К.
21. Заявник безуспішно намагався ініціювати кримінальне
провадження за обвинуваченням пані К., директора Школи, у
вчиненні, за твердженням заявника, різноманітних незаконних дій
щодо нього.
2. Цивільне провадження за позовом до судів
22. Заявник подав цивільну скаргу у зв'язку з тим, що
районний суд не розглянув по суті його позовні вимоги щодо
незаконного переведення. 4 лютого 2003 року районний суд
відмовився розглядати цю заяву, зазначивши, що національне
законодавство не надає права подавати скарги в порядку цивільного
судочинства на судовий орган щодо його процесуальної діяльності у
цивільному провадженні. Заявник безуспішно намагався оскаржити це
рішення та дії обласного суду до Верховного Суду України.
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1
СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 ) ЩОДО ПРОВАДЖЕННЯ
У СПРАВІ ПРО НЕЗАКОННЕ ПЕРЕВЕДЕННЯ
23. Заявник стверджував про два порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ), який передбачає таке: "Кожен має право на справедливий... розгляд його справи
упродовж розумного строку... судом, ... який вирішить спір щодо
його прав та обов'язків цивільного характеру..."
24. По-перше, він скаржиться на те, що він був позбавлений
доступу до суду, оскільки Іванківський районний суд відмовився
постановити будь-яке рішення у його справі про незаконне
переведення.
25. По-друге, він скаржився, що тривалість зазначеного вище
провадження, яке розпочалось 24 листопада 2000 року, не
відповідала вимозі "розумного строку".
A. Щодо прийнятності
26. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності зазначених
скарг.
27. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтовані в
розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд
зазначає, що вони не є неприйнятними з інших підстав. Відповідно
вони мають бути визнані прийнятними.
B. Щодо суті
1. Доступ до суду
28. Уряд стверджував, що неприйняття національними судами
остаточного рішення у справі про незаконне переведення не порушує
права заявника на доступ до суду. У зв'язку з цим Уряд зазначив,
що вимоги заявника у справі про поновлення на роботі та вимоги у
справі про незаконне переведення були ідентичними. Відповідно
остаточне вирішення вимог заявника Верховним Судом України в
ухвалі від 29 березня 2002 року (див. пункт 10 вище) позбавляє
необхідності розглядати ті самі вимоги в контексті справи про
"незаконне переведення".
29. Заявник не погодився, стверджуючи, що зазначені дві
позовні заяви не були ідентичними. Зокрема, існувала різниця у
строках позовної давності, які до них застосовуються. Проте навіть
якщо два судових розгляди і були ідентичними, суди повинні були
формалізувати вирішення питання шляхом постановлення остаточного
рішення, чого вони не зробили.
30. Суд знову повторює, що неможливо припустити, щоб пункт 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 ) детально описував процесуальні
гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий,
публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам,
що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру буде
остаточно вирішено (див. "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v.
Croatia), N 58112/00, п. 45, 10 липня 2003 року; "Кутіч проти
Хорватії" (Kutic v. Croatia), N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II, та
"Сухорубченко проти Росії" (Sukhorubchenko v. Russia), N 69315/01,
п. 43, 10 лютого 2005 року).
31. Звертаючись до фактів цієї справи, Суд нагадує, що
24 листопада 2000 року заявник звернувся до суду з позовною
заявою, стверджуючи, що його було незаконно переведено на іншу,
нижчеоплачувану посаду. В останньому рішенні у цій справі
від 21 вересня 2001 року апеляційний суд зобов'язав суд першої
інстанції переглянути питання прийнятності цієї позовної заяви,
визнавши непереконливим попереднє рішення суду першої інстанції
про відмову у прийнятті зазначеної позовної заяви, у зв'язку з
тим, що в провадженні суду є справа між тими ж сторонами, про той
же предмет і з тих же підстав, а саме - справа про поновлення на
роботі. З того часу районний суд не постановив жодного
процесуального рішення у цій справі. Пояснення районного суду щодо
ідентичності двох судових спорів, яке було надано заявнику в
позапроцесуальному порядку, а саме: листом від 29 червня 2006 року
(див. пункт 19 вище), та яке не могло бути оскаржено, на думку
Суду, не надавало достатньо переконливого пояснення, чому суд не
постановив жодного процесуального рішення відповідно до вказівки
апеляційного суду. Більш того, Суд нагадує, що позовні вимоги
заявника про поновлення його на посаді були відхилені, оскільки
він не дотримався строку позовної давності, передбаченого для
цього виду спорів (див. пункти 8-10 вище). Відповідно не є
очевидним, що розгляд прийнятності позову заявника про незаконне
переведення, - тобто визначення, чи є ця позовна заява ідентичною
позовній заяві про поновлення на роботі, - призвів би до такого ж
самого результату.
32. Ґрунтуючись на зазначеному вище, Суд вважає, що Уряд не
надав переконливого пояснення, чому національні судові органи не
постановили остаточного процесуального рішення у справі заявника
про незаконне переведення після повернення справи на новий розгляд
21 вересня 2001 року.
33. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ), а саме: порушення права заявника на доступ до суду.
2. Тривалість провадження
34. Уряд зазначив, що загальна тривалість розгляду справи
судами трьох інстанцій становила один рік і чотири місяці та не є
надмірною.
35. Заявник не погодився.
36. Суд нагадує, що затримка в провадженні була зумовлена
тим, що національні судові органи не постановили остаточне
процесуальне рішення у справі про незаконне переведення заявника.
Беручи до уваги висновки Суду з зазначеного питання, Суд дійшов
висновку, що немає необхідності окремо розглядати тривалість
розгляду справи про незаконне переведення.
II. ЩОДО ІНШИХ СТВЕРДЖУВАНИХ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
37. Крім того, заявник скаржиться за пунктом 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) на відмову національних судових органів
розглядати позов заявника до судових органів, а також на
відсутність у нього можливості порушити кримінальну справу за
обвинуваченням пані К., директора школи.
38. Уважно дослідивши зауваження заявника, виходячи з
сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій
він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення
прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
39. Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою та
має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35
Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
40. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
41. Заявник вимагав компенсацію за втрачений заробіток, а
також 3000 грн (467 євро) компенсації моральної шкоди у зв'язку із
скороченням годин педагогічного навантаження. Також заявник
вимагав 10 000 грн (1560 євро) компенсації моральної шкоди у
зв'язку з тим, що суди не розглянули його позовну заяву про
незаконне переведення.
42. Уряд не погодився з вимогами заявника.
43. Суд не знаходить причинного зв'язку між констатованим
порушенням та вимогою відшкодування шкоди у зв'язку із скороченням
педагогічного навантаження. З іншого боку, Суд присуджує заявнику
суму, яку він вимагав на відшкодування моральної шкоди
(1560 євро).
B. Судові витрати
44. Також заявник вимагав 80 євро відшкодування судових
витрат, які він поніс у зв'язку з провадженнями у національних
судах та у Суді, включаючи витрати на копіювання, друк, поїздки та
поштові послуги.
45. Уряд не погодився із цією вимогою.
46. Суд вважає за доцільне присудити заявнику суму, яку він
вимагає.
C. Пеня
47. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс
три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги, які стосуються права доступу до суду та
надмірної тривалості провадження щодо незаконного переведення,
прийнятними, а решту скарг - неприйнятними;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1
статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що: (a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач має сплатити заявнику 1640 (одну тисячу шістсот
сорок) євро компенсації моральної шкоди та судових витрат. Ця сума
має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на
день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який
може бути стягнутий із зазначеної суми; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного
розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple
interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського
центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 жовтня
2007 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду
( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
(Claudia Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
(Peer Lorenzen)
Тема 3 «Цивільні процесуальні відносини»
Цивільні процесуальні відносини — це врегульовані цивільним процесуальним правом відносини, що складаються між судом і кожним з учасників цивільного процесу у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах, що становлять певну систему. В даній ухвалі зазначені відносини суда і позивача, позовну заяву якого було відхилено, тому і повернено судовий збір.