Форми вини у кримінальному праві, їх значення.

Форма вини — це встановлене кримінальним законом співвідношення елементів свідомості та волі особи, що скоює суспільне небезпечне діяння, яке характеризує відношення цієї особи до вчинюваного.

Відповідно до ст. 23 КК України закон передбачає дві фор­ми вини — умисел та необережність.

Кожна з вказаних форм, відповідно до закону, із врахуван­ням інтенсивності та визначеності інтелектуальних та вольо­вих процесів, що протікають у психіці суб'єкта злочину, поді­ляється на види.

Так, ст. 24 КК України передбачає наступні види умислу — прямий та непрямий.

Прямим вважається умисел, якщо особа усвідомлювала сус­пільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяль­ності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і ба­жала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), пе­редбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажа­ла, але свідомо припускала їх настання.

Ст. 25 КК України передбачено два види необережності — злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Необережність виступатиме злочинною самовпевненістю,, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але лег- : коважно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не пе­редбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча .повинна була і могла їх передбачити.

Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу зло­чину має наступне правове значення:

__форма вини виступає суб'єктивною межею, що відмежо-

злочинне діяння від незлочинного;

___ визначає кваліфікацію злочину у випадку диференціації аконодавцем відповідальності саме за формою вини. Так, за­кон передбачає окрему відповідальність за умисне та необереж­не вбивство відповідно за ст.ст. 115 та 119 КК України;

— форма вини слугує підставою диференціації криміналь­ної відповідальності: одне й теж саме діяння значно суворіше карається у випадку його умисного вчинення;

— форма вини визначає умови відбування покарання у виді позбавлення волі. Відповідно до ст. 18 Кримінально-виконав­чого кодексу особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, відбувають покарання у вип­равних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Також певна низка правових наслідків вчинення злочинів пов'язана саме з умисною формою вини. Так, рецидивом слід вважати вчинення особою умисного злочину, якщо вказана особа вже має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК Ук­раїни).

Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання також пов'язаний з категоріями злочинів, які зале­жать від форми вини. Особа може бути звільнена від подаль­шого відбування покарання після фактичного відбуття засуд­женим не менше половини строку покарання, призначеного судом за необережний тяжкий злочин.

Умисел і його види.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.

Такий поділ обумовлений різним сполученням інтелекту-альни^: та вольових процесів у психіці особи, що вчинює зло­чинне діяння.

Інтелектуальний елемент умислу полягає в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. При цьому усвідомлен-^ая суспільно небезпечного діяння полягає як в усвідомленні Фактичної сторони вчинюваного, так і його суспільної значу-і (небезпечності).

Вольовий елемент умислу полягає у бажанні або свідомому припусканні настання суспільне небезпечних наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне не­безпечні наслідки і бажала їх настання.

Інтелектуальний елемент прямого умислу полягає в усві­домленні суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та передбаченні його суспільне небезпечних наслідків.

Усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру сво­го діяння означає розуміння його фактичного змісту та сус­пільного значення. Воно включає розуміння змісту діяння, яким безпосередньо здійснюється посягання, а також фактич­них обставин, у яких вчинюється злочин (час, місце, спосіб, обстановка). Усвідомлення суспільної небезпеки діяння поля­гає у розумінні його шкідливості для об'єкта кримінально-пра­вової охорони, у можливості чи неминучості спричинення сус­пільної шкоди.

Передбачення настання суспільне небезпечних наслідків — це уява винного про шкоду (негативні зміни), яка буде спри­чинена його діянням суспільним відносинам. Інтелектуальний елемент прямого умислу полягає у передбаченні як немину­чості, так і реальної можливості настання суспільне небезпеч­них наслідків.

Вольовий елемент прямого умислу полягає у бажанні на-; стання суспільне небезпечних наслідків. Це означає, що винна особа прагне до настання таких наслідків, які є бажаними для неї чи необхідними або неминучими. Бажаними визнаються наслідки, настання яких виступає кінцевою метою злочину (позбавити життя з помсти). Наслідки також можуть бути засобом досягнення іншої мети (вбивство з метою полегшен­ня вчинення іншого злочину) чи неминучим супутнім елемен­том діяння (вбивство інших осіб під час посягання на потер­пілого).

Відповідно до ч. З ст. 24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер сво­го діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припуска­ла їх настання.

Як і ^ПР^И прямому умислі, інтелектуальний елемент непря-умислу полягає в усвідомленні суспільно небезпечного ^Л° ктеру _свого діяння та передбаченні його суспільно небез­печних наслідків.

Вольовий елемент непрямого умислу полягає у небажанні, _ле свідомому припущенні настання суспільно небезпечних наслідків. Небажання, але свідоме припущення суспільно не­безпечних наслідків означає, що такі наслідки не є метою вчи­нення винним суспільно небезпечного діяння, в той же час вказані наслідки він допускає або відноситься до них байду­же. У непрямому умислі шкода правоохоронюваному об'єкту виступає побічним результатом під час досягнення іншої мети

винним.

Законодавче визначення умислу орієнтовано на злочини з матеріальним складом, а тому інтелектуальний та вольовий еле­мент пов'язаний із суспільно небезпечними наслідками зло­чинного діяння. Однак достатня кількість злочинів сформу­льована як злочини із формальним складом, суспільно небез­печні наслідки в яких знаходяться за межами такого складу злочину. В таких злочинах умисел винного встановлюється відносно самого злочинного діяння. В цьому випадку особа повинна усвідомлювати суспільно небезпечний характер сво­го діяння та бажати його вчинення. Так, отримання хабара полягає в тому, що особа, усвідомлюючи суспільну небез­печність дій, щодо отримання незаконної винагороди у зв'язку з використанням свого становища, бажає вчинити саме ці дії.