Здобувачі, які працюють над дисертацією поза аспірантурою
Самостійна робота над дисертацією на здобуття наукового ступеня кандидата наук є однією з форм підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
3.1. Здобувачі прикріпляються до вищих навчальних закладів, наукових установ, що мають аспірантуру з відповідних спеціальностей, з метою підготовки і захисту кандидатської дисертації, а також для поглибленого теоретичного вивчення спеціальних дисциплін, вивчення іноземної мови та філософії, складання кандидатських іспитів, на термін до 5 років.
Особи, які раніше пройшли повний курс навчання в аспірантурі за державним замовленням, правом прикріплення до вищих навчальних закладів та наукових установ як здобувачі не користуються.
3.2. Для прикріплення з метою написання кандидатської дисертації здобувач подає на ім’я ректора такі документи:
- заява (додаток П);
- особовий листок з обліку кадрів;
- три фотокартки 3 х 4;
- список опублікованих наукових та навчально-методичних праць, копії публікацій за встановленим зразком (за наявності);
- медична довідка про стан здоров’я за формою № 088-У;
- копія диплома(ів) з додатком(ами) про повну вищу освіту й наявність кваліфікації спеціаліста або магістра (особи, які здобули освіту за кордоном, – копію нострифікованого диплома), засвідчені у встановленому порядку;
- посвідчення про складені кандидатські іспити (за наявності);
- висновок відповідної кафедри про рекомендацію щодо прикріплення здобувача та призначення наукового керівника (оформляється у вигляді витягу з протоколу засідання відповідної кафедри);
- копія трудової книжки, засвідчена у встановленому порядку;
- копія паспорта, засвідчена у встановленому порядку.
3.3. Для складання іспитів кандидатського мінімуму здобувач подає на ім’я ректора такі документи:
- заяву;
- особистий листок з обліку кадрів;
- витяг з рішення Вченої ради вищого навчального закладу, де виконується дисертаційна робота;
- копію диплома про повну вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра.
ОФОРМЛЕННЯ КАНДИДАТСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ
Розділ подається відповідно до “Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань” [12] і “Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій” [9].
Загальні вимоги
7.1.1. Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні та експериментальні результати, наукові положення. Робота характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.
7.1.2. Дисертація, що має прикладне значення, додатково до основного тексту повинна містити відомості та документи, що підтверджують практичне використання отриманих автором результатів (впровадження у виробництво чи навчальний процес, достатню дослідно-експериментальну перевірку, отримання нових кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій тощо), а дисертація, що має теоретичне значення, – рекомендації щодо використання наукових висновків.
7.1.3. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5-7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук – 6,5-9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту.
Примітка. Авторський аркуш – це одиниця виміру обсягу, яка дорівнює 40 000 друкованих знаків (літер, цифр, розділових знаків тощо, враховуючи також інтервали між словами), 23-24 сторінкам формату А4 машинописного тексту (розміром шрифту 14 та міжрядковим інтервалом 1,5 (30 рядків на сторінку), 700 рядкам віршованого тексту або 3000 см2 ілюстрованого чи рекламного матеріалу.
7.1.4. Кандидатська дисертація може бути подана до захисту лише за однією науковою спеціальністю.
7.1.5. Основні наукові результати дисертації відображають особистий внесок автора і обов’язково повинні бути опубліковані автором у формі наукових монографій, посібників (для дисертації з педагогічних наук) чи статей у провідних наукових фахових виданнях України або інших країн. Перелік провідних наукових фахових видань затверджує ВАК України.
До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації, можна віднести також дипломи на відкриття, патенти та авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти, промислові зразки, свідоцтва про реєстрацію авторських прав на комп’ютерні програми та інші розробки в Держдепартаменті інтелектуальної власності України, рукописи праць, депонованих в установах державної системи науково-технічної інформації та анотованих у наукових журналах, брошури, препринти, технологічні частини проектів на будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння підприємств, інформаційні карти на нові матеріали, що внесені до державного банку даних, опубліковані праці (тези чи матеріали доповідей) наукових семінарів, конференцій, симпозіумів та конгресів тощо.
7.1.6. Повноту викладення матеріалів дисертації в опублікованих працях здобувача визначає спеціалізована вчена рада.
Мінімальну кількість та обсяг публікацій, які розкривають основний зміст дисертації, визначає ВАК України. Для аспірантів та здобувачів наукового ступеня кандидата наук рекомендується не менше 5-ти публікацій у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Обов’язковою вимогою до наукових публікацій здобувачів є наявність в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) не більше однієї статті здобувача за темою дисертації).
7.1.7. Апробація матеріалів дисертації на наукових конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, школах тощо є обов’язковою.
7.1.8. Якщо в дисертації використано ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки. У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів та матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду, незалежно від стадії проходження, без права її повторного захисту.
7.1.9. З метою усунення типових помилок та недоліків, які допускають здобувачі наукових ступенів під час написання, оформлення та захисту дисертації, доцільним є періодичне відвідування аспірантами засідань спеціалізованих вчених рад зі своєї та споріднених спеціальностей.
Структура дисертації
Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною працею, тому вона повинна відповідати вимогам не лише за отриманими теоретичними та експериментальними результатами, але і за структурою.
Зміст подають на початку дисертації, перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів – окремим списком перед вступом.
У вступі (обсяг 3-4 сторінки) обґрунтовують актуальність обраної теми, мету і зміст поставлених завдань, формулюють об’єкт і предмет дослідження, зазначають обраний метод чи методи дослідження, теоретичну цінність, а також впровадження результатів дослідження.
Для висвітлення актуальності достатньо 1-2 сторінки, де головною є сутність наукової задачі.
Для з’ясування стану розробленості обраної теми здійснюється стислий огляд та аналіз літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшої розробки.
Від формулювання наукової задачі і доведення, що та частина задачі, яка є темою даної дисертації, ще не розкрита, переходять до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які будуть розв'язуватись відповідно до визначеної мети. Заголовки розділів дисертації формулюються з врахуванням завдань дисертаційного дослідження.
Наприкінці вступу доцільно подати структуру дисертації, обґрунтувати послідовність розміщення її складових.
У розділах основної частини дисертації детально розглядаються технологія дослідження та узагальнюються результати. Всі матеріали, які відіграють допоміжну роль під час розкриття теми дисертації і розв'язання основних завдань, виносяться у додатки.
Зміст розділів основної частини повинен відповідати темі дисертації та повністю її розкривати.
За результатами теоретичної частини дисертації формулюються завдання експериментальних досліджень. Кінцевою метою є зіставлення даних теоретичних та експериментальних досліджень. Крім того, після завершення теоретичної частини визначають необхідний обсяг експериментальної перевірки і очікуваний характер результатів.
Підсумкові дані розрахунків доцільно наводити у вигляді таблиць і графіків. Найважливіші з них слід подати в демонстраційних матеріалах під час захисту дисертації.
До початку експерименту слід визначити завдання, незалежні і залежні змінні, обґрунтувати методику його проведення, розробити діагностичні процедури та вимірювальний апарат, сформулювати гіпотезу.
Результати експериментів також доцільно оформлювати у вигляді таблиць і графіків. Зіставлення результатів теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки раціонально виносити в окремий підрозділ.
У тексті експериментальної частини необхідно відзначати ступінь участі всіх осіб, які допомагали проводити експерименти.
Кожен розділ дисертації закінчується короткими висновками обсягом до однієї сторінки.
Висновки до розділів теоретичної частини повинні містити:
- формулювання новизни результатів;
- пояснення цінності отриманих результатів.
Висновки до розділів експериментальної частини повинні містити:
- методологію організації експерименту (мета, умови тощо);
- стислий опис отриманих результатів із цифрами і фактами;
- новизну отриманого результату;
- порівняння передбачених даних теорією з даними експерименту;
- практичну цінність отриманого результату.
Наприкінці висновків рекомендується відзначити, що основні наукові результати розділу опубліковані у працях (перелік наукових робіт здобувача).
У загальних висновках подається:
- перелік виконаних досліджень;
- їх результати і висновки;
- впровадження розробок і реалізація наукових положень;
- технічний, економічний та соціальний ефект від впровадження,
- рекомендації щодо подальшого використання практичних і теоретичних результатів роботи.
Після загальних висновків подаються додатки.
До додатків виносяться допоміжні або додаткові матеріали, які переобтяжують текст основної частини дисертації, але необхідні для повноти її сприйняття та обґрунтування:
- проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;
- таблиці допоміжних цифрових даних;
- протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;
- інструкції і методики, опис алгоритмів і комп’ютерних програм, які розроблені в процесі виконання дисертаційної роботи;
- ілюстрації допоміжного характеру.
Допоміжні покажчики розміщують після додатків або замість них, коли немає останніх. Найбільш розповсюдженими є алфавітно-предметні покажчики, тобто перелік основних понять, що зустрічаються у тексті, із зазначенням сторінок, де вони згадуються.
Вони істотно полегшують пошук ключових понять у дисертаціях.
У кінці дисертації подається бібліографічний список використаної літератури.
Здобувач зобов’язаний посилатися на джерела, з котрих у дисертації використано матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки для розробки власних проблем, задач, питань. Не можна вносити до бібліографічного списку праці, на які немає посилання у тексті дисертації і які, фактично, не були використані, а також науково-популярні книжки і журнали, газетні статті.