Теоретичні основи соціальної роботи. лю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дру­жини до його алкогольної поведінки

лю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дру­жини до його алкогольної поведінки.

Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії розвитку хвороби, глибині патохарактерологічних змін особистості.

Залежний тип девіації потребує загалом психологічного консульту­вання, психокорекції, психотерапії.

Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінко-вої девіації.

Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці після терапії. Наприклад, утримання довготривалогого періоду твере­зості у хворих на алкоголізм може призвести до розвитку іпохондрич-ності, кверуляитності або іншої форми девіації.

Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосу­вання тільки тих методик, які сприяють особистісному зросту клієнта, етично та естетично обгрунтовані і не можуть викликати психічних пору­шень. Визнається неприпустимим застосування маніпулятивних методик, які використовуються без відома девіанта або без повного усвідомлення ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вва­жати і формування впроцесі терапії нового, міфологічного, тобто нена­укового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта (наприклад, різні види "кодування", які прямо чи побічно навіюють клієнту неправдиві умовиводи та переконання).

Принцип гуманності базується на визнані за девіантом права на сво­боду вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівським підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися від терапії, емпатії, щирості, неупереджеиому ставленні під час взаємодії з клієнтом.

Методи виправлення різних форм її ~7

адиктивної поведінки поділяють на Засоби та методи психологічно-
консультативні, корекційні, психоте- го консультування, психоко-
рапевтичні, психофармакологічиі. рекції, психотерапії

Під психологічною допомогою '--------------------------------------------- —-———'

розуміється надання людині інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення психологічних феноменів, патопсихологічних сим­птомів, а також активний цілеспрямований психологічний вплив на клієнта

252 Соціальна робота

з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція осо­бистості для формування фрустрапійної толерантності, стресостійкості.

Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологіч­не консультування, психокорекцію та психотерапію.

Психологічне консультування — передбачає спільне обгово­рення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта про його індивідуально-психологічні особливості, специфічні для нього типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене на ви­роблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.

Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі клінічне інтерв'ювання та використання експериментально-діагностичних методик та тестів для визначення особливостей функціонування психіч­них процесів та параметрів досліджуваного.

Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інфор­мування клієнта, тому що не тільки припускає неупереджении аналіз результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи на інфор­мування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які суттєво різняться між собою отупінню використання оціночних кате­горій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант.

Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна на:

а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;

б) всіх наявних відхиленнях;

в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;

г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;

д) нормативних ознаках та проявах.

При цьому використовують наступні підходи подання інформації: оптимістичний, песимістичний, нейтральний.

Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як пози­тивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є приклад інформування про кількість води в склянці:

1) склянка — напівпорожня;

2) склянка — напівнаповнена;

3) рідина в склянці займає половину об'єму склянки.

Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціально-психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому