Теоретичні основи соціальної роботи Ш

Одним із напрямків консультативної роботи соціального працівника може бути зниження напруги у людей старшого покоління щодо не­можливості самореалізації у сучасних умовах.

Технологія роботи з такими клієнтами відображається у формулі, за запропонованій А.Г.Шмельовим: якщо гостро відчувається почуття, що надія на досягнення немає (зовнішні перешкоди явно переважають ваші можливості) можна спробувати переглянути цінності і ціннісні шкали. Головне — не фіксуватись на одній якійсь цінності [5].

Кожна людина має нахили до чогось, володіє якимись здібностями, певними якостями, що притаманні тільки їй. Якщо людині важко з чи­мось змиритись, вона не може володіти бажаним, соціальний працівник може сприяти усвідомленню власних можливостей людини, а, отже, "відкрити очі" на цінність власного Я. Зорієнтувати людину, що вона володіє чимось таким (здібностями, якостями тощо) чого не мають інші, і це є безцінний скарб її особистості.

Ще одним напрямком консультативної роботи соціального працівни­ка з людьми старшого покоління може виступати послаблення негатив­них переживань до молодого покоління.

Молоді є носіями цінностей, які незрозумілі старшим, а іноді й при­голомшують їх. Для соціального працівника, як представника молодого покоління, цей аспект роботи виявляється досить складним і суперечли­вим. Як знайти спільну мову з клієнтом, що належить до іншої "вікової категорії", як заслужити його довіру, як увійти у конфлікт із його цінностями, які можуть здаватися безглуздими? Це все питання профес­ійної майстерності і сумління. Але це не є предметом обговорення.

Технологія роботи з клієнтами, що належать до старшого покоління полягає у орієнтуванні їх на розуміння і рефлексіям двох моментів:

— їх власне покоління було колись по відношенню до більш старшо­го в такому ж положенні, як тепер молоде покоління до їхнього;

— пройде час і це молоде покоління опиниться у такому ж стані до більш молодшого покоління [5].

Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це рівень три­вожності серед різних груп населення. За даними Л.Н . Юр'ївої рівень тривожності та індекс життєвої задоволеності корелюють із поколінною належністю:

— у осіб до ЗО років домінує нормальний рівень тривожності і ви­
сокі показники життєвої задоволеності, що є свідченнями благополуччя
психоемоційної регуляції та життєвого оптимізму;

112 Соціальна робота

— у осіб середнього віку (31-55 років) підвищується тривожність і знижуються показники життєвої задоволеності та оптимізму, що вказує на граничну мобілізацію психоемоційних ресурсів і зниження психологі­чної стійкості особистості;

— у представників старшого покоління (особливо у непрацюючих пенсіонерів), відбулося катастрофічне зниження індексу життєвої задо­воленості і підвищення тривожності [6].

Враховуючи вище наведену інформацію, соціальний працівник, з ме­тою вивчення психологічної атмосфери сім'ї і сімейних стосунків може використати певні психодіагностичні методики. Нагадаємо лише, що для людей старшого і середнього покоління характерним є традиційні погля­ди на сім'ю, як на осередок спокою і захисту. Отже, виявити яким чином спільне проживання молодих з батьками впливає на самопочуття ос­танніх допоможуть такі методики, як "Типовий сімейний стан" і опиту-вальник "Аналіз сімейної тривоги" [3].

Література

1. Гурко Т. Семейньїй портрет без розових тонов //Узьі брака, узьі свободи /Сост. Т. Розумовская. — М., 1990. — С. 54-69.

2. Новайтис Г. Семья в психологической консультации.- М.: Воро­неж,- 1999. - 224с.

3. Овчарова Р.В. Психологическое соировождение родительства. — М., 2003.

4. 1999. Україна. Людський розвиток. Звіт. — К., 2000.

5. Шмелев А.Г. Острьіе угльї семейного круга. — М., 1986.

6. Юрьева Л.Н. История. Культура. Психические и поведенческие расстройства. — К., 2002.

Питання для самоперевірки

1. Які проблеми молодої сім'ї обумовлюють звернення за професій­ною психологічною допомогою?

2. Назвіть методи психологічного консультування молодої сім'ї.

3. Яка потрібна профілактична робота з батьками молодого подруж­жя і навіщо? Поясніть свою точку зору.

4. Які можливі напрямки роботи з людьми старшого віку?

Теоретичні основи соціальної роботи 113

4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українсь­ким суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів на­сильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Ук­раїні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні [1]. Статистика показує, що ЗО — 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 — 49% сім'ях має місце насильство над дітьми [2]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття і т. ін., то прак­тично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорсто­кості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімей­не насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесника­ми. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знахо­дять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді " Про становище молоді в Україні", "... кожного дня підлітки скоюють понад 100 зло­чинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два — три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять — особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних кра­діжок) — і майже щодня вчиняють зґвалтування". Така ситуація не може не викликати занепокоєння.

За останні десятиліття спостерігається активний психолого-педагогі-чний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (досліджен­ня Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка [3] , О. Балакірєвої [4]). Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висв­ітлено в працях А. Бондаровської [5], Т. Говорун, О. Кікінежді [6], І. Трубавіної [1], М. Ліборакіної [7], О. Бондарчука [8] та ін.

114 Соціальна робота

Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній про­грамі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Соціальні та психолого- педагогічні проблеми сімейного насилля над дітьми

Сімейне насилля це форма дест­руктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне ие-благополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів. Насил­ля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально-нсихологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.

Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильні­шим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумов­лена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкод­ження до смертельного випадку.

І, М. Трубавіна та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:

1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй­
няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя­
ми праці та права розпоряджатися ресурсами;

2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків
над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри­
мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження
відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та
застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому
права людини повинні захищатися на трьох рівнях:

— на макрорівні суспільства через міжнародні та національні законо­давчі акти;

— на мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор­мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;

— на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону, захист соціальним педагогом, членами сім'ї.