Інтегрований підхід до проектування технології

Образотворчої діяльності

Мистецтво є інтегрованою моделлю Світу і Людини в ньому, тому мо­жемо визнати його основою проектування оригінальної моделі образо­творчої діяльності дошкільнят та інтегрованої педагогічної технології су­проводження цієї діяльності.

У дітей рано складається власна «картина світу». Вона не є доскона­лою, алеє цілісною. Цю цілісність треба зберегти. Шлях до цього ми бачи­мо у розвитку художньо-образного асоціативного мислення та вміння ба­чити навколишнє життя очима художника. Необхідно розвивати вміння бачити реальне життя. «Ялинка, берізка, небо і земля можуть бути різного кольору і різної форми, — зазначає Б. Йєменський, — це означає, шо не слід давати схему, яку дитина буде повторювати все життя. Шлях радості, творчого мислення, який задано, не породжує здатності бачити, а навпаки — приводить до отупіння зору, мислення і таке інше. Це найбільша небезпе­ка. Треба відходити від схем, які нав’язуються дорослими і в кольорі, і в формі, в умінні радісно, як художник, сприймати навколишній світ. Цьо­го вчити не просто. Необхідно спочатку вчити вихователів».

♦ Зверніться ще раз до книжки Б. Йєменського «Мудрість краси». Там ви знай­дете відповідь на запитання: «Як художник дивиться на світ ?» Так само, як дивиться на світ дитина. Художника вирізняє дитячий, наївний погляд на світ. Він його бачить ніби вперше, і тому звичні речі постають ніби з іншого боку, якого люди не бачать.

♦ Поставте собі мету: необхідно навчитися розвивати саме таке бачення світу в дитини, не засмічене жодними стереотипами, і починати з дитячого сад­ка, «із самого ніжного віку» (Б. Йєменський).

Видатний педагог В. Сухомлинський вважав, що дитинство — це що­денне відкриття світу, і треба зробити так, щоб це відкриття стало насам­перед пізнанням природи, людини і Вітчизни, щоб у дитячий розум і серце входила краса справжньої людини, велич і ні з чим незрівнянна краса природи й Вітчизни. Він вважав, що в навколишньому світі ознайомлю­вати дітей з кожним предметом треба у його зв’язках з іншими, «відкрити його так, щоб фрагмент життя заграв перед дітьми усіма барвами весел­ки». Цим відновлюється природний процес пізнання світу дитиною.

♦ Прочитайте роботи В. Сухомлинського (наприклад: «Серце віддаю дітям», «Школа радості») і ви зрозумієте можливість інтегрованого підходу в про­ектуванні педагогічної технології образотворчої діяльності дітей.

Поліфун кціональність мистецтва в соціумі відкриває значні можливості

для використання сучасного інтегрованого підходу щодо проектування педагогічної технології образотворчої діяльності. Поняття «інтеграція» має своєрідне тлумачення в енциклопедіях та словниках, науково-методич­них джерелах.

♦ Перегляньте словники (наприклад: Философский энциклопедический словарь. — М.. 1983; Социологический словарь. — Минск, 1991; Словарь иностранных слов. — М., 1987) і занесіть термін у свій «Словничок професійних термінів». З особливостями інтегрованого навчання ви ознайомилися, вивчаючи

курси «Педагогіка» і «Дошкільна педагогіка». Інтеграцію в навчанні розу­міємо як підкорення єдиній меті виховання і навчання однотипних час­тин та елементів змісту, методів і форм у межах освітньої системи (тут — дошкільної).

Поняття «Інтеграція» в системі дошкільної освіти стосовно організації образотворчої діяльності може мати кілька значень:

• значення мети (соціалізація дитини, гармонізація стосунків «Я—світ». Інтегрувальний чинник: поліфункціональність мистецтва);

• значення засобу освіти (знаходження загальної платформи зближен­ня сфер життєдіяльності дітей. Інтегрувальний чинник: мистецтво);

• значення результату (комплексний розвиток усіх сфер особистості. Інтегрувальний чинник: краса).

Поняття «педагогічна технологія» інтегрує зміст і структурування ма­теріалу, який виноситься у сферу особистісно-розвивального спілкуван­ня педагога з дитиною, форми та методи педагогічної взаємодії.

Можна говорити і про рівні інтеграції змісту:

• Внутрішньодіяльнісна інтеграція (має високий ступінь інтегрування змісту, оскільки вихідна проблема (створення образу) зберігається, роз­ширюються й поглиблюються знання, пов’язані з нею, розгортається про­цес пізнання).

• Міждіяльнісна інтеграція (має нижчий ступінь інтегрування змісту, оскільки періодично містить матеріал з інших видів діяльності, зберігається самостійність кожного виду і постає як ціле).

• Міжсистемна інтеграція (має високий ступінь інтегрування змісту, оскільки поєднує в ціле зміст усіх сфер життєдіяльності дитини за верти­кальним принципом зі змістом додаткової освіти).

♦ Спробуйте розробити модель: «Мистецтво як поліфункціональнеявище куль­тури».

♦ Складіть резюме (від фр. resume — стислий виклад промови, статті, ви­сновок): «Проектування інтегрованої педагогічної технології образотвор­чої діяльності як мистецтво вихователя».

1.3. Види і жанри образотворчого мистецтва як джерело змісту образотворчої діяльності дошкільнят

Перед нами продукти образотворчої діяльності дітей дошкільного віку. Це малюнки, зліпки, архітектурні споруди з ігрового будівельного мате­ріалу, моделі, макети, іграшки, сувеніри, прикраси. їхня різноманітність вражає... Але треба розуміти, шо за цією різноманітністю — професіоналізм педагога, який супроводжував дітей на шляху до Творчості, до світу Мис­тецтва.

Багато залежить від грамотного, на науковій основі дібраного змісту образотворчої діяльності для розвивального спілкування з дитиною. Тому давайте звернемося до осмислення теорії і практики образотворчого мис­тецтва. І почнемо з його видів та жанрів.

Підходи до класифікації видів мистецтва

В історії естетики джерело різноманітності видів мистецтва І. Кант ви­являв у різноманітності здібностей людини, Г.-В.-Ф. Гегель — у внутрішній диференціації об’єктивних явищ, французькі матеріалісти — у відмінності художніх засобів; сучасні філософи — у способі (М. Каган) або у сфері ху­дожнього засвоєння світу (Ю. Борев).

Види мистецтва являють собою реальні форми художньо-творчої діяльності. Вони розрізняються способом матеріального втілення художнього змісту.

Різноманітність видів мистецтва надає можливість освоювати світ у всій його складності й багатстві.

Потреба пріоритетного відображення певного кола явищ життя, ба­гатство чуттєвості людини, зрештою, специфічні особливості матеріалу, в якому творить художник, народжують різноманітність зображально-вира­жальних засобів, притаманних кожному з видів мистецтва.

У сучасній художній культурі поряд з тенденцією до синтезу, інтеграції різних мистецтв чітко простежується тенденція щодо збереження суверен­ності окремих видів.

Має місце також і процес виникнення нових мистецтв (художня фото­графія, телевізійне мистецтво). Зв’язок між різними галузями художньої творчості зумовлює різноманітність класифікацій. Найбільш поширеною є класифікація на підгрунті просторово-часових відносин (просторові і статичні — зображальне мистецтво, архітектура; часові або динамічні — література, музика; просторово-часові — балет, театр, кіно).

Класифікація мистецтва може здійснюватись і за іншими ознаками: пряме або непряме зображення явищ дійсності (зображальні й виражальні; видовищні й невидовищні; прості й синтетичні), за способом сприйман­ня тощо.

З XVIII ст. естетична думка прагне осягнути принципи, які зумовлю­ють видове членування художньо-творчої діяльності, розглядати мистец­тво як систему видів, а не набір форм творчості, які випадково виникли і механічно співіснують. Ця проблема залишається відкритою.

Важливим для педагога є усвідомлення того, що мистецтво — це ре­зультат діалектичного взаємозв’язку між матеріальним і духовним, його продуктом є образ , який кожний вид мистецтва створює по-своєму ори­гінально й неповторно.

♦ Занотуйте до свого словничка професійних термінів слово «мистецтво». Воно

має кілька визначень. Знайдіть їх у словниках та енциклопедіях.

Висновок, що мистецтво можна розуміти як художню творчість у ціло­му (література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративне мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяль­ності); як форму пізнання та відображення світу (художньо-образна фор­ма); якгру (наслідування; штучність, відмінну від природи); як «творіння образів»; як високий ступінь умінь, майстерності у будь-якій сфері діяль­ності (наприклад, педагогічній) допоможе вам у професійному самороз­витку та саморухові. Адже він містить:

• ідею інтегрованого підходу стосовно добору змісту й проектування педагогічної технології образотворчої діяльності дітей;

• ідею розвитку художньо-образного пізнання та світосприймання;

• ідею духовно-чуттєвого розвитку особистості;

• ідею свободи вибору та інші, які є важливими для сучасного педаго­га, вихователя дітей дошкільного віку.

Зображальність і виражальність у мистецтві

Зображальність є властивістю художнього відображення, яка виявляє себе у схожості відображення з тим, що відображається, і дає змогу говори­ти про адекватність, правдивість відображення. Тому зображальність по­в’язують із технікою виконання ( від фей. іесіїпе — мистецтво, майстер­ність, сукупність навичок, прийомів, способівтарівень оволодіння ними).

На підгрунті зображальності виникає ідейно-емоційне, виразно-смис­лове значення художнього образу, яке в мистецтві не може бути втілене і реалізоване без участі зображення. При цьому зображення не ототожнюєть­ся з копіюванням реальності.

Виражальність у мистецтві є властивістю художнього відображення в образній, візуальній, яскравій формі розкривати суть явищ та характерів, які зображені; передавати ставлення художника до матеріалу творчості, його переживання, почуття, оцінки. Глибина художньої виразності зумов­лена здатністю автора зробити доступними для чуттєвого сприймання найхарактерніші ознаки явища, яке відображається, і пов’язати їх з реаль­ними естетичними потребами, власним світосприйняттям.

Виражальність можна розуміти як вияв активності художника, його заці­кавленого ставлення до життя, оригінальної насиченості образів мистецтва.

Підгрунтям художньої виразності є зображення, конкретно-чуттєве відтворення предметів і явищ.

Виражальність виявляє себе по-різному відповідно до видів та жанрів мистецтва. У музиці, хореографії, архітектурі й декоративному мистецтві вона є найважливішим елементом художньо-образного відображення.

Зображальність і виражальність співвідносяться як поняття, що харак­теризують особливості відображення дійсності в мистецтві, специфіку художнього образу. Одного немає без іншого. Тому традиційний поділ мистецтв на «зображальні» та «виражальні» є, мабуть, недоцільним.

А як думаєте ви?

Єдність зображальності і виражальності полягає також у тому, що всі технічні прийоми і засоби, за допомогою яких утворюється цілісна художня форма, є водночас зображальними й виражальними. Так, у живопису колір і світло, лінія і форма, ритмічні та композиційні закономірності первісно мають зображальну природу, слугують візуальному відтворенню явищ предметного світу.

Виражальність у художньому творі виступає як функція зображення. Разом з цим у процесі творчості рішення зображальних завдань підпадає під значний вплив художньої виразності. Це — один із виявів діалектичної взаємодії зображальності й виражальності у мистецтві. Саме цю взаємо­дію треба вміти відчувати і враховувати вихователю під час розробки змісту й педагогічної технології супроводження образотворчої діяльності дітей. Розвиток умінь щодо зображання—вираження є важливим завданням, яке має реалізувати педагог на шляху досягнення головної мети дошкільної освіти — гармонізації стосунків «Я—Світ», та соціалізації дитини.

Зображально-виражальні засоби можна розуміти як систему особливих для кожного виду мистецтва матеріальних засобів (зображувальні матері­али і приладдя) та прийомів створення художнього образу, які склалися історично і утворюють «мову» мистецтва (техніка, способи). У сукупності та взаємозв’язку зображально-виражальні засоби створюють художню форму твору мистецтва, яка втілює його зміст. Як елементи художньої форми, зображально-виражальні засоби набувають технічно-конструктив­ного, композиційно-структурного значення і разом з тим є носіями об­разного смислу. Багатство й образна сила зображально-виражальних за­собів — один із показників художності твору мистецтва.