Розділ 4. соціальні технології і технології соціальної роботи 3 страница

Прожитковий мінімум застосовується для:

· загального оцінювання рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат на підставі вимог Конституції України та законів України;

· визначення права на призначення соціальної допомоги;

· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

· встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

· формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінювання рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до законодавства.

До набору послуг включаються: житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та ін. Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Основними принципами формування набору послуг є:

· задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;

· задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я;

· визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів), відповідно до соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;

· урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Адресна соціальна допомога

Для поліпшення соціального забезпечення громадян в Україні розвивається адресна соціальна допомога. Для підтримки найбільш вразливих верств населення функціонує система гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, який досягається завдяки реалізації завдань, які держава ставить перед органами влади:

· поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;

· удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

· запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їхніх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

· реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їхнього сукупного доходу;

· створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

· впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги.

Однією із форм адресної соціальної допомоги є житлові субсидії, які надаються громадянам на підставі Програми житлових субсидій, яка впроваджується урядом України з травня 1995 р. Вона стала першою соціальною програмою ринкового типу, яка забезпечила адресну державну підтримку найменш забезпечених сімей і громадян за умов поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.

Адресний характер допомоги означає, що її призначають конкретній сім'ї за зверненням власника чи наймача житла від імені всіх прописаних там осіб. Допомогу надають в безготівковому вигляді шляхом зменшення розміру зазначених вище платежів громадян на утримання житла за рахунок місцевого бюджету.

Головним критерієм для отримання субсидії є рівень доходів сім'ї щодо вартості цих платежів в межах визначених нормативів споживання.

Субсидія є безповоротною допомогою, як і інші форми соціальної допомоги, наприклад, на дітей, для малозабезпечених громадян тощо. При її призначенні громадяни не беруть на себе зобов'язання щодо її повернення. Це принципово відрізняє субсидію від позик, кредитів та інших видів договірних зобов'язань, коли особа мусить повертати отримані на певних умовах кошти. Отримання субсидії не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Субсидію призначають на такі різновиди послуг та витрат: користування чи утримання (для власників) житла; водопостачання; теплопостачання; газопостачання; водовідведення; електропостачання; вивезення побутового сміття та рідких нечистот; придбання скрапленого газу; придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Субсидію надають на всі різновиди послуг, перелічені вище, за умови, що сім'я ними користується (на них нараховують плату). Субсидію на придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива призначають лише в тому разі, коли житло не забезпечене тепло-, газо- або електропостачанням для опалення.

Коли для опалення житлового приміщення одночасно використовують тверде та пічне побутове (рідке) паливо, природний газ і електроенергію, субсидію надають тільки на один вид палива. Інші види послуг — радіо, антена, телефон тощо — не підлягають субсидіюванню.

Право на отримання субсидії мають особи, які проживають у житлі будь-якої форми власності — державної, громадської, колективної чи приватної. Сюди належить житловий фонд місцевих рад, підприємств і організацій, творчих спілок, житлово-будівельних та житлових кооперативів, гуртожитки, приватизовані і викуплені квартири, приватні будинки тощо.

Призначення субсидій здійснюють відділи (управління) субсидій районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад. У сільській місцевості прийом заяв та передачу їх до відділів субсидій здійснюють особи, уповноважені виконавчими органами сільських чи селищних рад.

Головною умовою призначення субсидії є наявність різниці між величиною плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ та паливо (в межах норм володіння і користування загальною площею житла та нормативів користування комунальними послугами) і обсягом обов'язкового відсотка платежу, який зобов'язана сплачувати сім'я в разі призначення субсидії. Розмір цього відсотка встановлює Кабінет Міністрів України. Постановою КМУ від 27 липня 1998 р. Н> 1156 його визначено в межах 20 та 15 % середньомісячного чи річного сукупного сімейного доходу. Окрім цього, необхідною умовою для призначення субсидії є працевлаштування або навчання всіх прописаних у житлі осіб працездатного віку.

Субсидію не призначають, якщо у житлових приміщеннях (будинках) прописані працездатні громадяни працездатного віку, що не працювали і не навчались на денних відділеннях вищих та професійно-технічних навчальних закладів, час навчання в яких зараховують до трудового стажу, впродовж трьох місяців, що передують місяцю звертання за призначенням субсидії, та які не зареєстровані у службі зайнятості населення як такі, що шукають роботу.

Таким чином, впродовж трьох місяців перед звертанням за допомогою всі дорослі члени сім'ї мають працювати (отримувати доходи) або навчатися у згаданих навчальних закладах, або бути зареєстрованими у службі зайнятості. При цьому навчання на курсах автоводіїв чи курсах крою та шиття не дає право на субсидію. Вищі та інші недержавні навчальні заклади (при* ватного характеру) повинні мати акредитацію Міністерства освіти і науки. Довідатися про наявність акредитації можна в Міністерстві освіти і науки чи в обласному управлінні освіти.

Виняток з цього правила становлять сім'ї, до складу яких входять особи: які доглядають дітей до досягнення ними трирічного віку; які доглядають дітей і час догляду яких зараховують до трудового стажу (маються на увазі випадки, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"); які доглядають дітей, що потребують догляду впродовж часу, визначеного медичним висновком лікувально-консультаційної комісії, але не більше, ніж до досягнення ними шестирічного віку; які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають їх; які доглядають інвалідів першої групи або осіб, які досягли 80-річного віку, або дітей-інвалідів віком до 16 років.

Крім того, можуть бути й інші складні обставини, внаслідок яких особа може не мати 3-місячного терміну роботи, навчання чи перебування на обліку безробітних і звертатися за допомогою. У цих випадках субсидії можуть призначати відділи субсидій як виняток на підставі відповідних рішень районних, районних у містах Києві Й Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських І районних рад або утворених ними комісій з огляду на конкретні обставини.

Загальну площу житла, на яку призначають субсидію, обмежують нормою володіння — для власників житла, чи користування — для наймачів житла. Це означає, що субсидію надають на площу, яка не перевищує встановлених нормативів. При призначенні субсидії норму володіння чи користування загальною площею житла встановлено в розмірі 21 кв. м на кожного прописаного у житлі, додатково 10,5 кв. м на всіх прописаних, а для осіб, які проживають в однокімнатній квартирі, — на загальну площу незалежно від розміру квартири.

В окремих випадках, з огляду на конкретні обставини, що склалися в сім'ї, субсидії можуть призначати на більшу, понаднормову площу житла. Це відбувається за ухвалою відповідних державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад або комісій, які вони утворюють. Положення про ці комісії затверджують органи, які їх утворили. Призначення субсидій в цьому випадку відбувається за рахунок коштів, передбачених для надання субсидій.

Такі рішення можуть також стосуватися певних категорій сімей. Наприклад, місцевими виконавчими органами влади, в складі яких є відділи субсидій, може бути встановлено додаткову норму житлової площі для нарахування субсидій сім'ям, які складаються лише з непрацюючих пенсіонерів та непрацездатних осіб тощо: за користування чи утримання житла — відповідно до загальної площі житлового приміщення, за теплопостачання — відповідно до опалюваної площі; за водо- та газопостачання, водовідведення — відповідно до кількості осіб, прописаних на житловій площі, або за лічильниками; за електроенергію та в деяких випадках за інші послуги — за лічильниками.

В окремих випадках особа може бути прописана у житлі, але з різних причин не проживати в ньому. При цьому плату за послуги, яку нараховують відповідно до кількості осіб (водо- та газопостачання, водовідведення), на неї не нараховують. Цей факт потребує відображення у довідках про склад сім'ї, наявність прописки особи та про розмір житлово-комунальних платежів, в яких має бути вказано, що платежі на неї не нараховують. Доходи цієї особи при розрахунку субсидії до уваги не беруть і довідку про них не вимагають.

Плату за користування чи утримування житла в усіх випадках нараховують на всю площу, однак за понаднормову площу цю плату стягують у більшому розмірі, відповідно до коефіцієнта, що встановлено урядом України. Субсидії призначають на норму володіння чи користування загальною площею житла. Однак оскільки в деяких випадках місцеві адміністрації чи виконавчі органи рад можуть зробити виняток і призначити субсидію незалежно від неї, треба враховувати, що плату за понаднормову площу нараховують за коефіцієнтом.

Окремий порядок розрахунку субсидії застосовують у випадку, коли для опалення будинків використовують природний газ. Норми споживання населенням природного газу встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 p. № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників""

Розмір квартирної плати (плати за користування чи утримання житла), а також величина (коефіцієнт) збільшення оплати за надлишки площі встановлює Кабінет Міністрів України. Понаднормова площа відрізняється від додаткової, яку надають окремим категоріям населення — митцям, науковцям, винахідникам та іншим — і оплачують за звичайним тарифом.

Розмір комунальних тарифів на водопостачання та водовідведення, підігрів води, теплопостачання, вивезення побутового сміття та рідких нечистот установлюють на обласному рівні, тобто Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Тарифи можуть бути різними для різних міст та селищ області, більше того, в межах населених пунктів їх також можуть розрізняти залежно від постачальників. Працівникам міських та районних відділів субсидій треба мати всі відповідні розпорядження адміністрацій щодо тарифів.

Є два конкретні та один загальний винятки зі встановленої норми володіння чи користування загальною площею житла при призначенні субсидії.

Перший — для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі, субсидію призначають на всю загальну площу незалежно від розміру квартири.

Другий полягає в тому, що у випадку, коли особа, яка перебуває в шлюбі, проживає окремо від чоловіка (дружини) (факт проживання встановлюють лише за пропискою), субсидію призначають лише на норму володіння чи користування загальною площею без урахування додаткових 10,5 кв. м загальної площі. При цьому є ще дві додаткових умови, за яких це правило діє: особа, яка звернулася за субсидією, не отримує аліментів (виплат) на утримання неповнолітніх дітей; особа має бути вповноваженим власником чи наймачем житла, на якого (яку) відкрито особовий рахунок. Якщо особа отримує аліменти або проживає разом з батьками або іншими повнолітніми членами сім'ї, то субсидію призначають на загальних підставах.

Третій, загальний, виняток полягає в тому, що в окремих випадках, зважаючи на конкретні обставини, субсидії можуть призначати відділи (управління) субсидій незалежно від розміру загальної площі житла. Це роблять на підставі рішень місцевих органів виконавчої влади (районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад) або комісій, які вони утворюють, за рахунок коштів, передбачених для надання субсидій.

Розмір субсидії на оплату житлово-комунальних послуг розраховують на підставі середньомісячного, а для придбання палива — на підставі річного сукупного доходу всіх прописаних в житлі, на яких нараховують плату за ці послуги. У першому випадку його обчислюють на підставі даних про доходи зазначених осіб за три календарні місяці, що передують звертанню за субсидією. В іншому — на підставі доходів за попередній календарний рік. Є також інші правила обчислення доходів у складніших випадках — для приватних підприємців, творчих працівників, сезонників.

У випадках, коли на житловій площі прописані неповнолітні особи, які не працюють і не навчаються, призначення субсидій має свої особливості. Неповнолітніми особами за ст. 187 Кодексу законів про працю України та ст. 11 Цивільного кодексу України є особи віком до 18 років. Вони можуть навчатися у середньому, середньо-технічному або вищому навчальному закладі, працювати або навчатися і працювати одночасно. До досягнення повноліття (тобто до 18 років) за ними зберігається право перебувати на повному утриманні своїх батьків, опікунів або попечителів. Тому до них не застосовують вимогу бути зареєстрованими у службі зайнятості, навіть коли вони не працюють і не навчаються. Але зважаючи на те, що неповнолітні особи віком від 16 років (згідно зі ст. 188 Кодексу законів про працю України) можуть працювати і мати власні доходи, при зверненні за субсидією заявник повинен надати відділу довідку про доходи таких осіб, або документ, що підтверджує денну форму їх навчання, а у випадках, коли такі особи не навчаються і не працюють, — розписку про не наявність у них доходів.

Якщо у житлових приміщеннях (будинках) прописані неповнолітні діти, які залишилися без батьківської опіки, тоді субсидію призначають. Заяву подає опікун або орган місцевої виконавчої влади, який виконує його функції за відсутності опікуна. Субсидію розраховують на підставі з розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, які отримує опікун на підопічних дітей.

Якщо неповнолітні діти, маючи батьків, прописані в житловому приміщенні (будинку) самі, тоді субсидію не призначають. Субсидія може бути призначена лише особі, на яку відкрито особовий рахунок: уповноваженому власнику (співвласнику) житла; наймачу державного або громадського житлового фонду; членові житлово-будівельного кооперативу; власнику будинку, квартири чи кімнати. У тих випадках, коли власник особового рахунку тимчасово відсутній (перебуває в лікарні, у відрядженні тощо) і не може подати заяву на призначення субсидії, необхідно, щоб він оформив доручення у встановленому порядку на іншу особу. У разі смерті особи, на яку відкрито особовий рахунок, надання субсидії не припиняють за умови, що у житловому приміщенні (будинку) прописані інші особи, яким нараховують плату за житлово-комунальні послуги. До встановлення права власності на житло у разі смерті повноважного власника (співвласника) житла, власника (співвласника) житлового приміщення, на якого було відкрито особовий рахунок, субсидію призначають одній із дієздатних осіб, яка на момент смерті власника житлового приміщення (будинку) булавньому прописана. Проте, якщо впродовж восьми місяців від дня відкриття спадщини не визначено в установленому порядку повноважного власника (співвласника) житла, власника (співвласника) житлового приміщення, надання субсидії припиняють.

При визначенні величини субсидії середньомісячний сукупний дохід розраховують на підставі кількості осіб, які, по-перше, прописані, а по-друге, на яких нараховують плату за послуги.

У разі зміни цін та тарифів на оплату послуг, на які призначено субсидію, відділи субсидій зобов'язані самостійно провести перерахунки без звертань заявників. В інших випадках перерахунки субсидій роблять лише за звертаннями заявників — отримувачів субсидії.

Основна література

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок. — М., 1997. — С. 288—304.

Тюптя Л.Т., Іванова IJ>. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 192— 203.

Фирсов МЛ., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. — С. 136—171.

Додаткова література

Жуков BJ. Соціальна політика: світові тенденції та моделі, застосування в Україні / Соціальна політика та менеджмент у соціальній роботі / За заг. ред. І. Зверєвої та Г. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2001. — С. 8—23.

Качан Л. Від родини до України. Адресна державна підтримка сімей з дітьми//Соціальний захист. — 2001. —№6. — С. 24—38.

Про становище сімей в Україні: державна доповідь за підсумками 2000 року. — К.: Шкільний світ, 2001. — С. 139—154.

Соціальна робота: Короткий енцикл. слов. // Соціальна робота. Кн. 4. — К.: ДЦССМ, 2002. — С. 425.

Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. — Кн. 3. — К.: ДЦССМ, 2002. — С. 371—386.

Скуратівський ВА., Палій ОМ., Лібанова ЕМ. Соціальна політика. — К.: Вид-воУАДУ, 1997. — 360 с.

Теми для дискусії

1. Поняття "соціальне забезпечення" у науковій літературі та нормативно-правових документах. Сутність основних напрямків соціального забезпечення: пенсійне забезпечення громадян; соціальна допомога малозабезпеченим громадянам; "прожитковий мінімум"; основні принципи формування набору послуг.

2. Сутність адресних соціальних допомог малозабезпеченим верствам населення (соціальна підтримка малозабезпечених сімей, соціальний захист малозабезпечених громадян через надання їм житлових субсидій).

3. Нормативно-правові документи із забезпечення населення субсидіями, основні чинники призначення населенню субсидій .

4. Підвищення заробітної платні як показника соціального захисту.

5. Соціальна робота із заявами і скаргами громадян; застосування комп'ютерних технологій у сфері соціального забезпечення.

4.4. Соціальне страхування

Страхування — це сукупність особливих, замкнутих пере-розподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових та інших внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодовування можливого надзвичайного або іншого збитку підприємствам і організаціям та для надання грошової допомоги громадянам.

Функції страхування:

Ризикова — головна функція, оскільки страховий ризик як імовірність настання збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування — наданням грошової допомоги потерпілим. У межах цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками настання страхових подій.

Попереджувальна — спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику. У страхуванні життя, при накопиченні обумовлених страхових сум за договорами страхування на дожиття, категорія страхування наближається до категорії кредиту. Зберігання грошових сум за допомогою страхування наближається до категорії кредиту. Зберігання грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті сімейного достатку, тому страхування може виконувати функцію зберігання.

Контрольна функція полягає в суворому дотриманні цільового формування та використання коштів страхового фонду. На основі законодавчих та інструктивних документів здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Роль страхування в забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва виявляється в кінцевих результатах його проведення: оптимізація сфери застосування страхування; показники розвитку страхових операцій; повнота та своєчасність відшкодування збитку та втрат; участь тимчасово вільних коштів страхового фонду в його інвестиційній діяльності.

Наведено основні поняття і терміни, що використовуються в соціальному страхуванні.

Страховик — страхова організація, яка бере на себе зобов'язання відшкодувати збиток або сплатити страхову суму страхувальнику чи особі, на користь якої укладено договір страхування, при настанні страхового випадку, обумовленого в договорі страхування.

Страхувальник — фізична (що має повну громадянську дієздатність) або юридична особа, що страхує свій особистий інтерес або інтерес третьої сторони, сплачує страхові премії (платежі) та має право згідно з законом або на основі угоди страхування отримати страхове відшкодування (суму) при настанні страхової події.

Застрахований — особа, в житті якої може трапитися подія, що спричинить, згідно з умовами угоди страхування, виплату страхової суми страховиком.

Об'єкти страхування — життя, здоров'я, працездатність громадян, майно, матеріальні цінності й майнові інтереси громадян та юридичних осіб.

Страхова відповідальність (страхове покриття) — зобов'язання страховика сплатити страхове відшкодування або страхову суму в разі обумовлених наслідків страхового випадку. Основу страхової відповідальності становить встановлений умовами страхування перелік конкретних страхових подій, який обумовлює обсяг страхової відповідальності.

Страховий портфель — кількість діючих угод страхування.

Страхова оцінка — вартість майна, оцінена для цілей страхування.

Страхова сума — сума, в межах якої страховик несе відповідальність згідно з угодою страхування.

Страховий тариф — ціна страхових послуг, виражена у відсотках від страхової суми.

Страхова премія (платіж, внесок) — грошова сума, яку страхувальник сплачує страховику згідно з угодою страхування.

Страховий ризик — термін, що має такі основні значення:

1. Імовірність завдання збитку внаслідок страхового випадку. Розрахована математично, ця імовірність є основою для обчислення страхових тарифів.

2. Конкретна страхова подія, від якої проводиться страхування. У такому розумінні перелік страхових ризиків становить об'єкт страхової відповідальності.

3. Частина вартості майна, що не охоплена страхуванням і формує власний ризик страхувальника.

Страхова подія — юридичний факт, з настанням якого законодавство або договір страхування пов'язують виникнення відповідальності страховика зі сплати страхового відшкодування.

Страховий збиток — вартість знищеного та втрачена вартість частково пошкодженого майна, визначена на підставі матеріального вираження шкоди, завданої страхувальнику чи третім особам, на користь яких укладено договір страхування.

Страхове відшкодування — сума, що сплачується на покриття страхового збитку. В особистому страхуванні кошти, які сплачуються страховиком, називаються страховою сумою.

Страховий поліс — основний страховий документ, який забезпечує всю повноту взаємної відповідальності сторін згідно з укладеною страховою угодою.

Страховий сертифікат — допоміжний страховий документ, що підтверджує укладання сторонами страхової угоди та підтверджує вступ угоди в силу з моменту сплати страхової премії страхувальником.

Страховий акт — документ, де страховик або його представник фіксує факт, причину та наслідки страхового випадку.

Франшиза — обумовлена договором страхування частка страхового збитку, яка не підлягає відшкодуванню страховиком. Є умовна і безумовна франшизи. При першій з них страховик звільняється від відповідальності за збиток, якщо його розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу. При безумовній франшизі відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Страховий брокер — незалежна юридична або фізична особа, яка має ліцензію на проведення посередницьких операцій з укладання угод між страховиком та страхувальником. Страховий брокер діє від імені та за дорученням страховика, а в перестрахуванні — від імені та за дорученням страховика за прямим страхуванням.

В основі класифікації страхування лежать два критерії: відмінності між об'єктами страхування та обсягами страхової відповідальності. Відповідно до цього застосовуються два типи класифікації: за об'єктами страхування та величиною небезпеки. Перший тип є загальним для всіх видів страхування, другий — охоплює тільки майнове страхування. Страхування може проводитися як в обов'язковому, так і в добровільному порядку.

Принципи обов'язкового страхування:

1. Обов'язкові види страхування встановлюються законом, згідно з яким страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальник — вносити відповідні платежі. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням вказаних в законі об'єктів.

2. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі.

3. Дія обов'язкового страхування не залежить від факту внесення страхових платежів. У випадку, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони відшкодовуються в судовому порядку.

4. Безстроковість обов'язкового страхування.

Принципи добровільного страхування:

1. Добровільне страхування діє як на підставі закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об'єкти, які підлягають добровільному страхуванню, та загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування, які розробляються страховиком.

2. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов'язане з тим, що не всі потенційні страхувальники бажають брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання угод.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну обумовлюються в договорі, оскільки страхове відшкодування або страхова сума підлягають сплаті, якщо страховий випадок трапився в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договору на новий термін.

4. Угода добровільного страхування починає діяти тільки при сплаті разового або першого страхового внеску.

5. Величина страхового забезпечення в добровільному страхуванні залежить від власного бажання страхувальника.

До видів страхової діяльності в особистому страхуванні належать:

— страхування життя;

— пенсійне страхування;

— страхування від нещасних випадків та хвороб;

— медичне страхування.

Кожен з цих видів страхової діяльності має свій конкретний об'єкт страхування та перелік страхових ризиків, на випадок настання яких укладаються угоди страхування.

Страхування життя

Страхування життя пов'язане з такими ризиками: смерть страхувальника (застрахованої особи); тимчасова і постійна втрата працездатності; закінчення трудової діяльності у зв'язку з виходом на пенсію за віком; дожиття страхувальника до закінчення терміну страхування або обумовленого договором віку. Настання цих подій, крім останньої, може суттєво знизити сімейний дохід страхувальника. У зв'язку з цим важлива виплата відповідних сум за особистим страхуванням і матеріальною підтримкою для сім'ї у важкі періоди життя.

Наши рекомендации