Теоретичні основи соціальної роботи 195

Третя тактика — безпосередня робота з групою батьківпередбачає:

^ зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення спільних планів, методик, поведінки батьків;

^ організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд відеопрограм для занять з батьками;

^ залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку, свят, акцій тощо.

Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків.Вона передбачає такі види роботи:

^ інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підго­товка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних для батьків матеріалів;

^ проведення опитування шляхом письмового анкетування, підго­товка стендів, виставок для батьків;

^ підготовка навчально-методичиих посібників чи рекомендацій для батьків.

П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:

^ сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом, проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання для дітей;

^ допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;

^ активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадсь­ких організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педа гогічної комісії;

^ створення різного типу клубів для батьків і дітей.

Патронаж

В умовах низької мотивації звернення сімей за соціальио-педагогічиоіо, психолог­ічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або

послуга клієнту вдома).Така модель діяльності практикується педіат­ричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіоненрів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, псхологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілі­зувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжу­ватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, 'конфі-

196 Соціальна робота

денційність, тому завжди слід інформувати сім"ю про візит спеціаліста і його цілі.

Патронж може проводитися з такими цілями:

^ діагностики: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;

•^ контролю: оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;

-/ адаптивно-реабілітаційної допомоги (освітньої, психологічної, посерадницької).

При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залеж­ною. Хоча в асоціальних сім'ях такі цілі не варто скривати, оскільки ці сім'ї мають усвідомлювати невідворотність "втручання" спеціаліста у її життєдіяльність і виховання дітей — інвалідів.

Патронаж має епізодичний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї.

Таким чином, можна стверджувати, що патронаж — одна із форм робо­ти соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адантивно-реабілітаційішми цілями, що доз­воляє налагоджувати і підтримувати тривалі зв'язки за клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, падаючи термінову доиомгу.

Література

1. Безпалько О., Едель С. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей / Методичні рекомендації. // За ред. А. Й. Канської. — К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2001.

2. Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї / Упорядник І. Б. Іванова. - К.: УДЦССМ, 1998.

3. Іванова І. Б. Соцільно-психологічні проблеми дітей-іивалідів. — К., 2000.

4. Карманеико Т. М., Карманеико Ю. Г. Ляльковий театр — дітям. — К.: Рад. шк., 1986.

5. Мостіпаи О. Державна політика щодо інвалідів і перспектива та пріоритети // Соціальлшш захист. — 2002. — №11.

6. Мостіпаи О. Державна політика щодо інвалідів: перспективи та пріоритети // Соціальний захист. — 2002. — № Ц.

7. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами. / Л. В. Борщевська, А. В. Зіброва, І. Б. Іванова — К., 1999.