Компоненти, функції і види контролю

МОДУЛЬ

«ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ»

Змістовий модуль 2

Тема 2.5

Контроль навчальної діяльності студентів у вищій школі

Та оцінювання її результатів

План

1. Контроль як складова навчального процесу у вищій школі, його функції та види.

2. Методи та форми контролю навчальних досягнень студентів.

3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів; критерії та норми оцінювання успішності студентів за традиційною шкалою та шкалою ЄКТС.

Важливою складовою навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Без нього неможливо правильно і чітко організувати навчальний процес, забез­печити його ефективність. Перевірка і оцінювання знань студентів сприяють активізації їх пізнавальної діяльності, ґрунтовному засвоєнню знань, формуванню професійних умінь і навичок.

Компоненти, функції і види контролю

Контрольяк дидактичний засіб управління навчанням спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Складовими контролю за навчальною діяльністю сту­дентів є: перевірка (виявлення рівня знань, умінь і нави­чок); оцінювання (вимірювання рівня знань, умінь і на­вичок); облік (фіксація результатів у вигляді оцінок у журналі, заліковій книжці, екзаменаційній відомості).

Головною метою контролю є визначення якості засво­єння студентами навчального матеріалу, ступеня відповід­ності умінь і навичок цілям і завданням навчального пред­мета. У процесі навчання він дає змогу виявити готовність студентів до сприймання, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримати інформацію про характер самостійної ро­боти у процесі навчання; визначити ефективність органі­заційних форм, методів і засобів навчання; з'ясувати сту­пінь правильності, обсягу, глибини засвоєння студентами знань, умінь і навичок.

Контроль виконує такі функції:

1) освітню (навчальну): контроль сприяє поглиблен­ню, розширенню, вдосконаленню знань студентів. Сту­дент, який відповідає перед усією групою, повторює вивче­не, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний мате­ріал. Слухаючи відповідь товариша, студенти звіряють із нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє поглибленню і систематизації їхніх знань. Окрім того, відбувається зворотний зв'язок у навчанні;

2) діагностичну: виявлення знань, умінь і навичок сту­дентів, а також наявних у них недоліків, з'ясування їх причини і віднайдення шляхів усунення;

3) стимулюючу: схвалення успіхів сприяє розвитку у молодої людини мотивів до навчання, до систематичної праці, кращих результатів;

4) розвивальну: розвивається логічне мислення сту­дентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порів­нювати й узагальнювати, абстрагувати й конкретизувати, класифікувати й систематизувати, а також мовлення, ува­га, уява, пам'ять тощо;

5) управлінську (прогностично-методичну): у процесі контролю визначається стан успішності студентів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. Викладач корегує і власну діяльність: змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність студентів;

6) виховну: очікування перевірки спонукає студента регулярно готуватися до занять; перевірка і оцінювання

знань допомагають студентові самому оцінювати свої знання і здібності, що сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання; виховання моральних якостей, адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійнос­ті, почуття відповідальності;

7) оцінювальну: передбачає зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної прог­рами, що забезпечує об'єктивне оцінювання, сприяє кра­щому навчанню;

8) самооцінювальну: студенти в процесі навчання роз­вивають уміння самостійно оцінювати власні досягнення, можливості, життєві перспективи, недоліки та проблеми, що є важливою складовою самостійного навчання і самоактуалізації особистості.

Контроль за навчальне-пізнавальною діяльністю студен­тів є ефективним за дотримання педагогами певних вимог:

- індивідуальний підхід (передбачає виявлення знань, умінь і навичок кожного студента, його успіхів, невдач; рівня самостійності у пізнавальному процесі, ха­рактеру труднощів; використання додаткових запитань під час опитування слабших студентів тощо);

- систематичність контролю (виявляється у спону­канні студентів до постійної підготовки до занять; у систе­матичному опитуванні у формі міні-завдань; в особливій увазі до слабших, заохоченні їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах заняття тощо);

- необхідність володіти достатньою кількістю даних для оцінювання знань, що означає врахування змісту від­повіді студента на запитання, доповнень до відповідей ін­ших на поточному і попередніх заняттях тощо;

- оцінки тільки за фактичні знання; оцінка не має за­лежати від ставлення викладача до студента; її обов'язко­во слід мотивувати, що запобігає невдоволенню осіб, схильних до переоцінки своїх знань;

- єдність вимог викладачів до оцінювання знань сту­дентів, що передбачає врахування ними державних стан­дартів з підготовки спеціалістів. Вимоги до аналізу й оціню­вання мають бути єдиними і відповідати кваліфікаційним характеристикам, чинним навчальним планам і програмам, сприяючи посиленню особистої відповідальності студентів за якість своєї навчальної праці. Дотримання цієї вимоги сприяє уникненню надмірної вимогливості чи поблажли­вості в оцінюванні знань студентів;

- оптимізація контролю знань студентів (передбачає таку методику контролю, яка потребує мінімальних затрат часу і зусиль викладача і студентів для отримання не­обхідних відомостей);

- гласність контролю (полягає в ознайомленні студен­тів з результатами перевірки рівня знань, обґрунтуванні виставленої оцінки, переваг чи недоліків відповіді);

- всебічність контролю (передбачає перевірку і оціню­вання теоретичних знань, здатності застосовувати на прак­тиці уміння та навички, здобуті під час навчання);

- тематична спрямованість контролю (обов'язкове визначення, які саме розділи програми, тема, вид знань, умінь і навичок підлягають оцінюванню);

- дотримання етичних норм (полягає у вірі викладача в можливість студентів навчатися, вмінні переконати їх у цьому; у допомозі в подоланні труднощів, дотриманні пе­дагогічного такту (доброзичливість і делікатність), відчут­ті міри в заохоченні та покаранні тощо);

- професійна спрямованість контролю (сприяє підви­щенню мотивації навчально-пізнавальної діяльності сту­дентів – майбутніх фахівців).

Важливо усвідомити, що контроль повинен допомогти молодій людині пізнати себе, повірити у власні можливос­ті, реалізувати свої знання, уміння і навички, а не притуп­лювати її пізнавальну і відтворювальну можливість.

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяль­ності студентів виокремлюють міжсесійний і підсумковий контроль.

Міжсесійний контроль.Він полягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями. Йдеться про по­передню, поточну і тематичну перевірку.

Попередню перевірку здійснюють з метою виявлення рівня підготовленості студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення; у процесі підготовки студентів до практичних чи лабораторних ро­біт, до роботи над першоджерелами тощо.

Поточна перевірка має на меті отримання оператив­них даних про рівень знань студентів і якість навчально-пізнавальної діяльності на навчальних заняттях розв'язання завдань управління навчальним процесом. З огляду на отриману інформацію проводиться необхідне ко­ригування навчальної діяльності студентів, що особливо важливо для стимулювання їх самостійної роботи. Поточ­на перевірка є органічною частиною навчального процесу і здійснюється у межах чинних форм організації навчання у вищій школі: на лекціях, семінарах, практичних і лабора­торних роботах, колоквіумах і консультаціях.

Тематична перевірка передбачає виявлення й оціню­вання засвоєних на кількох попередніх заняттях знань з певної теми. Здійснюється вона на семінарських, лабора­торних і практичних заняттях, колоквіумах та консульта­ціях. Основним її завданням є створення передумов для сприйняття й осмислення студентами теми загалом у всіх її взаємозв'язках. Цей вид контролю дає змогу усунути елементи випадковості при підсумковому оцінюванні.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню в них уміння чітко аналізува­ти свою працю, дає змогу викладачеві своєчасно виявляти відстаючих і допомагати їм, організовувати індивідуальні творчі заняття для добре підготовлених студентів. Дані між­сесійного контролю використовують при внесенні змін у ма­теріал, що вивчається, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Підсумковий контроль.Він має на меті перевірку рів­ня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів. Виокремлюють семестровий підсумковий контроль і державну атестацію.

Семестровий контроль згідно з Положенням про ор­ганізацію навчального процесу у вищих навчальних зак­ладах проводиться як семестровий іспит (форма підсум­кового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр); диференційований залік (форма підсумково­го контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студен­том навчального матеріалу з певної дисципліни на під­ставі результатів виконання індивідуальних завдань (розрахункових, графічних тощо); він планується за від­сутності модульного контролю та іспиту і не передбачає обов'язкової присутності студента); семестровий залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюван­ні засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях; планується за відсутності модульного контролю та іспи­ту і не передбачає обов'язкової присутності студентів).

Студента допускають до семестрового контролю з кон­кретної навчальної дисципліни, якщо він виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний кон­троль); оцінку (бали) за виконання лабораторних дослі­джень; за практичну діяльність під час практик, за ІНДЗ, за курсову роботу, за участь у наукових конференціях, олімпіадах, за наукові публікації.

Питома вага оцінки кожного з видів навчальної робота студента у підсумковій (загальній) оцінці визначається за їх значущістю у теоретичній і практичній підготовці фа­хівця, виходячи із змісту навчальної дисципліни. Підсум­кову оцінку виставляють після завершення вивчення на­вчальної дисципліни або після завершення вивчення окре­мого змістового модуля (групи змістових модулів), якщо це передбачено навчальним планом. У такому разі після вивчення навчальної дисципліни формується підсумкова оцінка (середнє арифметичне із проміжних оцінок за зміс­тові модулі або визначається на основі середньої оцінки за змістові модулі та проведення додаткового пісумкового тестування (наприклад, кваліфікаційний екзамен з пред­мета)). До академічної довідки студента як основну вносять підсумкову оцінку за вивчення навчальної дисципліни, а в дужках подають відомості про результати оцінювання окремих змістових модулів.

Державна атестація студентів здійснюється держав­ною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією після за­вершення навчання на певному освітньому (кваліфікацій­ному) рівні або якомусь його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характе­ристики.

Студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні іспити і захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи). До складання державних іспитів і захисту дипломних проектів (робіт) допускають студентів, які цілком виконали навчальний план.

Складання державних іспитів і захист дипломних про­ектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні держав­ної комісії за участю не менше половини її складу і за обов'язкової присутності голови комісії. Захист дипломних проектів (робіт) може проводитися у вищому навчаль­ному закладі і на підприємствах, у закладах та організаці­ях, Для яких тематика проектів (робіт), які захищають, становить науково-теоретичний або практичний інтерес.

Державний іспит є комплексною перевіркою знань студентів з дисциплін, передбачених навчальним пла­ном, за білетами, складеними відповідно до навчальних програм та за методикою, визначеною вищим навчаль­ним закладом.

Результати захисту дипломних проектів (робіт) і скла­дання державних іспитів визначають оцінками „відмін­но”, „добре”, „задовільно” і „незадовільно”.

Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні іспити відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація), видається державний документ про освіту (кваліфікацію). Студенту, який отримав підсумкові оцінки „відмінно” не менш як за 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та ін­дивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних зав­дань – оцінки „добре”, склав державні іспити з оцінками „відмінно”, захистив дипломний проект (роботу) з оцін­кою „відмінно”, а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри, вида­ється документ про освіту (кваліфікацію) з відзнакою.

Якість здійснення функцій і дотримання вимог контро­лю значною мірою залежить від системи, в якій вони відбу­ваються. Система контролю повинна насамперед відпові­дати системі і структурі вивчення кожного навчального предмета, організації навчального процесу загалом. Зміст навчання визначається навчальними програмами тема­тично, а сам процес навчання має поетапний характер, то­му і система перевірки знань повинна ґрунтуватись на принципі тематичності і здійснюватись у тій логічній си­стемі, в якій ведеться викладання.