Зміст колективного договору

Відповідно до законодавства зміст і структура колективного договору визначаються сторонами (ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст. 13 КЗпП).

Зміст колективного договору - це взаємні зобов’язання сторін з приводу регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин на конкретному підприємстві (ст. 13 КЗпП). Такі зобов’язання носять нормативний характер, оскільки це локальні норми права, які встановлюються сторонами колективного договору в межах їх компетенції. наявність їх в колективному договорі обумовлена необхідністю конкретизації загальних положень законодавства з метою пристосування останніх до особливостей даного підприємства, а також відсутністю загальної норми з питання, що потребує нормативного врегулювання, коли законодавство передбачає колдоговірний порядок її встановлення. Це встановлення пільгових трудових і соціально-економічних умов порівняно з нормами, встановленими законодавством: додаткові відпустки, надбавки до пенсій, оплата харчування працівників на виробництві, компенсація транспортних затрат, інші додаткові пільги і компенсації.

До нормативних умов колективного договору належать також ті, що встановлюють перелік працівників, які мають ненормований робочий день, в зв’язку з чим їм встановлюються додаткові відпустки; ті, що встановлюють дату і порядок виплати заробітної плати; пільги на отримання безплатних путівок в будинки відпочинку та інші соціальні переваги. Враховуючи юридичну природу цих норм, їх можна назвати норми-угоди. Крім нормативних умов і положень колективний договір містить також умови, які за їх характером можна назвати зобов’язальними. Такі умови охоплюють питання форм, систем, і розмірів оплати праці, виплати матеріальної допомоги, тривалості робочого часу і часу відпочинку, покращення умов і безпеки праці, добровільне і обов’язкове соціальне страхування.

Крім вказаних в зміст колективного договору входять також умови, пов’язані з регламентацією порядку укладення колективного договору, внесення змін до нього, здійснення контролю за його виконанням, умови припинення дії колективного договору.

Структурно всі вищезазначені норми можуть міститись безпосередньо в тексті колективного договору, а можуть доповнювати його в вигляді додатків.

Умови колективного договору, які відповідають вимогам діючого законодавства, є обов’язковими для підприємства, установи, організації, де вони укладаються.

У колективному договорi встановлюються взаємнi зобов’язання сторiн щодо змiн в органiзацiї виробництва i працi; забезпечення продуктивної зайнятостi; нормування та оплати працi, встановлення форми, системи, розмiрiв заробiтної плати та iнших видiв трудових виплат (доплат, надбавок, премiй та iн.); встановлення гарантiй, компенсацiй, пiльг; участi трудового колективу у формуваннi, розподiлi та використаннi прибутку пiдприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалостi робочого часу й вiдпо­чинку; умов та охорони працi; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, органiзацiї оздоровлення та вiдпочинку працiв­никiв; гарантiй дiяльностi профспiлкової чи iнших представницьких органiзацiй трудящих; умов регулювання фондiв оплати працi та встановлення мiжквалiфiкацiйних (мiжпо­садових) спiввiдношень в оплатi працi.

На новоствореному пiдприємствi колективний договiр укладається за iнiцiативою однiєї зi сторiн у тримiсячний строк пiсля реєстрацiї пiдприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацiю, або пiсля рiшення про заснування пiдприємства, якщо його реєстрацiї не передбачено.

Усiх працюючих, а також щойно прийнятих на пiдприємство працiвникiв власник (уповноважений ним орган) повинен ознайомити з колективним договором.

Сторони, що уклали угоду, зобов’язанi iнформувати громадян через засоби масової iнформацiї про змiну угоди та перебiг її реалiзацiї.

Галузевi та регiональнi угоди пiдлягають повiдомнiй реєстрацiї Мiнiстерством працi та соціальної політики України, а колективнi договори реєструються мiсцевими органами виконавчої влади.

Чинне законодавство також визначає порядок пiдписання колективного договору, угоди. Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективi та виноситься на розгляд загальних зборiв (конференцiї) трудового колективу. Якщо збори (конференцiя) трудового колективу вiдхилять проект колективного договору чи окремi його положення, сторони вiдновлюють переговори для пошуку необхiдного рiшення. Термiн цих переговорiв не повинен перевищувати 10 днiв. Пiсля цього проект у цiлому виноситься на розгляд зборiв (конференцiї) трудового колективу. Пiсля схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцiєю) трудового колективу вiн пiдпи­сується уповноваженими представниками сторiн не пiзнiше ніж через 5 днiв з моменту його схвалення, якщо iнше не встановлено зборами (конференцiєю) трудового колективу.

Угода (генеральна, галузева, регiональна) пiдписується уповноваженими представниками сторiн не пiзнiше ніж через 10 днiв пiсля завершення колективних переговорiв.

Колективний договiр, колективна угода мають добровiльний характер, тобто їх укладення залежить вiд волевиявлення сторiн. Але якщо одна із сторін виступить з ініціативою укладення договору чи угоди, інша не має права ухилятися вiд його укладення. З метою уникнення порушень прав та iнтересiв сторiн колективних договорiв, угод законодавець установив вiдповiдальнiсть за ухилення вiд їх укладення. Зокрема, на осiб, якi ухиляються вiд участi в переговорах щодо укладення, змiни чи доповнення ко­лективного договору, угоди, або навмисно порушили строк проведення колективних переговорiв, або не забезпечили роботу вiдповiдної комiсiї у визначенi сторонами строки, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян. Вони несуть також дисциплiнарну вiдповiдальнiсть аж до звiльнення з посади.

Законодавством також визначено вiдповiдальнiсть за порушення i невиконання колективного договору, угоди та за ненадання iнформацiї, необхiдної для колективних переговорiв i здiйснення контролю.

Іноді між трудовим колективом і власником або уповноваженим ним органом виникають протиріччя, які можуть перерости у колективні спори.

Колективнi спори — це спори мiж, трудовим колективом (профспiлкою) i власником чи уповноваженим ним органом з питань установлення нових або змiни чинних соцiально-економiчних умов працi та виробничого побуту; укладення або змiни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Порядок вирішення колективних спорів визначається у спеціальному нормативному акті — Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Колективнi спори вирiшуються веденням переговорiв iз застосуванням спецiальних процедур i засобiв. Якщо сторони спору не дiйшли згоди в переговорах, вони формують спецiальну комiсiю для вироблення практичних рекомендацiй щодо сутностi спору i проводять консультацiї. Така комiсiя має назву примирювальної та являє собою орган, призначений для напрацювання рiшення, яке може задовольнити сторони спору. Залежно вiд рiвня спору (виробничий, територiальний, нацiональний) комiсiя розглядає спiр протягом вiдповiдно п’яти, десяти або п’ятнадцяти днiв. За погодженням сторiн цi строки можуть збiльшуватися.

У разi несхвалення комiсiєю рiшення зi спору, яке задовольнило б сторони конфлiкту, створюється трудовий арбiтраж — орган, що складається iз залучених сторонами спецiалiстiв, експертiв, iнших осiб. Трудовий арбiтраж ухвалює рiшення протягом 10 днiв з дня його утворення (за рiшенням бiльшостi членiв трудового арбiтражу цей строк може бути подовжено до 20 днiв).

Пiд час вирiшення колективних трудових спорiв жодна зi сторiн не може ухилитися вiд участi в процедурi примирення.

Запобігати виникненню колективних трудових спорів покликана Національна служба посередництва і примирення. Вона утворюється Президентом України і до її компетенції належать реєстрація висунутих працівниками вимог і колективних трудових спорів; аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів; підготовка пропозицій щодо їх усунення; посередництво у вирішенні колективного трудового спору тощо. Сторони спору після додержання передбачених примирних процедур мають право звернутися за сприянням у вирішенні цього спору до Національної служби посередництва і примирення. Матеріали розглядаються службою, яка в десятиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації. У разі необхідності рекомендації і матеріали направляються керівникам центральних або місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено вирішення спірних питань. Керівники у семиденний строк повинні розглянути матеріали і рекомендації і поінформувати про прийняті рішення сторони спору та Національну службу посередництва і примирення.

Сторони конфлiкту, примирювальна комiсiя, трудовий арбiт­раж зобов’язанi використати для врегулювання колективного спору всi можливостi, не забороненi законодавством. Для вирi­шення колективного спору, одержання пiдтримки своїх вимог трудовий колектив має право органiзовувати i проводити страйк, збори, мiтинги, пiкетування, демонстрацiї в порядку i фор­мах, передбачених чинним законодавством.

Страйк застосовується як крайнiй захiд вирiшення конфлiкту, коли всi iншi можливостi вже використано.

Це тимчасове колективне добровiльне припинення роботи працiвниками (наприклад, невихiд на роботу, невиконання своїх трудових обов’язкiв) з метою вирiшення колективного трудового спору. Проте деякi категорiї працiвникiв не мають права на такi заходи (наприклад, водії громадського транспорту, працiвники органiв прокуратури, суду, державної, виконавчої влади, правоохоронних органiв). Дотримання вимог, передбачених законодавством щодо процедури проведення страйкiв, є обов’язковим. При невиконанні цих вимог страйк може бути визнаний незаконним. Рiшення про незаконнiсть страйку виноситься в судовому порядку. Це рiшення є пiдставою для закінчення страйку i початку роботи, що була припинена. Органiзацiя та участь у незаконному страйку є порушенням трудової дисциплiни з настанням усiх можливих у такому випадку негативних наслiдкiв (вжиття заходiв дисциплiнарного стягнення, позбавлення премiй та неоплата термiну страйку тощо).

Вiдповiдно до чинного законодавства страйки можуть бути забороненi в перiод проголошення надзвичайного стану (строком до одного мiсяця) або у воєнний час.

5. Юридичний чинник складає правосуб’єктність суб’єктів трудового права - учасників колективного договору.

Колективний договір - це форма правотворення, яку держава надає підприємствам, установам. організаціям для конкретизації діючого трудового законодавства з врахуванням їх особливостей і умов. завданням колективного договору є також є також питання регулювання трудових відносин. не врегульованих чинним законодавством. Мета укладення колективного договору - соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращенню їх умов праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їх прав.

Але разом з тим колективний договір в значній мірі сприяє і ефективності господарської діяльності, підвищенню рентабельності якості продукції за результатами роботи. Пояснюється це тим, що цей основний документ локальної дії на підприємстві (в установі, організації) містить взаємні зобов’язання сторін, спрямовані на вищевказані цілі. При цьому, використовуючи надане законом право щодо встановлення за рахунок власних коштів додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-економічних пільг для працівників, власник або уповноважена ним особа використовує їх як засіб зацікавлення і заохочення працівників до поліпшення дисципліни праці, стабілізації виробничого процесу, підвищення продуктивності праці і , нарешті, отримання високих прибутків.

Норми, закріплені в колективному договорі - це юридична форма вираження встановлених умов праці. всилу цього вони є обов’язковими для виконання для обох сторін, які уклали цей договір.

Згідно закону колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах, організаціях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форм власності і господарювання, відомчої належності і кількості працівників, за умови використання на них найманої праці. За необхідності колективний договір може укладатись в окремих структурних підрозділах підприємства (установи, організації ) в межах компетенції цих органів і з врахуванням цих можливостей. вирішуючи окремі питання соціально-економічних і трудових відносин структурного підрозділу, він є додатком до загального колективного договору.

Порядок укладення колективного договору базується на дотриманні вимог законодавства з цього питання. Вони встановлені Законом України «Про колективні договори і угоди». Правову основу колективного договору визначає також глава ІІ Кодексу законів про працю (КЗпП), яка називається «Колективний договір». Ці законодавчі документи встановлюють вимоги щодо розроблення, укладення і виконання умов колективного договору. Основною є вимога дотримання законодавчих норм і недопущення прийняття таких умов договору, які погіршували б становище працівника порівняно з діючим законодавством. Відповідно до ст. 16 КЗпП умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Укладення колективного договору повинно здійснюватись із дотриманням принципу рівності сторін і їх добровільності щодо прийняття зобов’язань, свободи у визначенні кола питань, які будуть становити зміст колективного договору, реальності зобов’язань, забезпечення свободи контролю виконання умов колективного договору і встановлення відповідальності за їх невиконання.

Згідно закону однією стороною колективного договору виступає власник підприємства (установи, організації) або уповноважена ним особа, як правило - керівник, хоча може бути призначена і інша посадова особа з адміністрації, наділена відповідними повноваженнями згідно статуту або іншого локального нормативного акта.

Протилежною стороною колективного договору є трудовий колектив в особі уповноважених представників. Уповноваженим представником трудового колективу може бути профспілковий комітет чи інший представницький орган, обраний на загальних зборах працівників - рада трудового колективу, страйковий комітет та ін.

За наявності на підприємстві (в установі, організації) кількох профспілкових та інших організацій, які претендують на представництво інтересів трудового колективу, вони повинні сформулювати єдиний представницький орган для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору. Якщо з цього питання між ними не досягнуто згоди, то вирішувати, кого з них уповноважувати на представництво своїх інтересів, належить трудовому колективові.

З метою забезпечення об’єктивності і рівноправності сторін забороняється участь у веденні переговорів і укладенні колективного договору від імені трудового колективу тим органам і організаціям, які фінансуються власником або політичними партіями, або особам, які представляють адміністрацію. З цією ж метою інтереси власника при укладенні колективного договору не можуть представляти особи. які є членами виборного органу профспілки ( у випадку, коли інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет).

Колективний договір - це строкова угода, строк дії якої визначається сторонами. Після закінчення строку його дії він продовжує діяти до моменту укладення нового колективного договору чи перегляду умов діючого, якщо інше не передбачено договором.