Зміст колективного договору та відповідальність за його невиконання

3 прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди» вперше на законодавчому рівні закріплено право роботодавців і найманих працівників та їхніх представницьких органів самим визначати зміст колективного договору. Слід обов'язково дотримуватися закріплених чинним законодавством норм, а саме:

1) умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів;

2) колективний договір може передбачити додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги (ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди»);

3) умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).

Чинна редакція Закону України «Про колективні договори і угоди» містить приблизний перелік питань, норм, зобов'язань, які можуть включатися до колективного договору. Він має рекомендаційний характер, і його мета — дати сторонам, які домовляються, уявлення про можливий зміст цього правового акту.

У ст. 7 Закону України «Про колективні договори й угоди» визначається, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

• зміни в організації виробництва та праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• нормування й оплата праці, установлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

• установлення гарантій, компенсацій, пільг;

• участь трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

• режим роботи, тривалість робочого часу й відпочинку;

• умови і охорона праці;

• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організація оздоровлення й відпочинку працівників;

• гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Одне з провідних місць у колективному договорі посідає розділ, що регламентує умови оплати праці працівників. З оплатою праці на підприємстві пов'язане вирішення двох взаємозв'язаних завдань:

1) забезпечення заробітної плати кожному працівникові відповідно до результатів його праці і вартості послуг робочої сили на ринку праці;

2) забезпечення роботодавцю досягнення в процесі виробництва такого результату, який би дав йому змогу відшкодувати витрати й отримати прибуток.

Предметом переговорів і складником колективного договору мають бути такі елементи організації заробітної плати, як:

• розміри місячних (годинних) тарифних ставок робітників, які виконують некваліфіковані роботи й не тарифікуються за розрядами (гардеробник, кур'єр, прибиральник службових приміщень тощо);

• розміри місячних (годинних) тарифних ставок робітників І розряду; тарифна сітка для оплати праці робітників залежно від кваліфікації чи єдина тарифна сітка для всіх категорій працівників;

• перелік професій робітників, яким замість тарифних ставок установлюються місячні оклади;

• порядок присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам і тарифікації робіт;

• схеми посадових окладів керівників, спеціалістів і службовців:

• системи оплати праці, що застосовуються в різних структурних підрозділах;

• заходи щодо удосконалення нормування праці;

• види доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і їхні розміри;

• показники, умови преміювання, коло осіб (професій), що мають право на премії, розміри преміальних виплат;

• умови й порядок виплати винагороди за підсумками роботи підприємства за рік;

• умови й порядок виплати винагороди за вислугу років;

• оплата праці в разі виконання робіт різної кваліфікації;

• оплата праці за певних відхилень від нормальних умов праці;

• оплата простоїв, освоєння нових виробів, а також виготовленої продукції, що виявилася бракованою;