Розділ 2. творчий шлях миколи олійника

Микола Олійник - актор театру і кіно, театральний режисер, заслуженийартист України(2003). Зкінчив КДІТМ ім. І. Карпенко-Карого(майстерняВ. Денисенка та К. Степанков). З 1969 року актор Київської студіїім. О. Довженка. 1980-1984, 2003-2004 - педагог КДІТМ ім. І.Карпенко-Карого. З 1994 й до тепер - актор київсього театру "Золотіворота" та Київського драматичного театру "Браво". З 2006 -педагогфакультету журналістики і телемистецтва КиївськогоМіжнародного університету. Високий,статний, актор привблю є глядача своєю "доброю" суворістю.Сам актор каже, що йому чомусь перепадають лише ролі поганців. І томуйого інколи переймє, що запрошують лише на ролі негідників. Цепочалося після того, як він зіграв у"Білому птасі з чорною ознакою" роль бендерівця Романа. Одного разупісля прочитання сценарію фільму"Женці", де він мав грати Пєтухова, актор відмовився. Це був фільм Денисенка, вчителя Миколи Дмитрович. Він мав грати п'яницю. І осьйого слова передали вчителю, Володимиру Денисенку. Викладач якосьвипадково зустрівши Миколу,відразу почав пояснювати " - Ти нічого не розумієш! Пєтухов -позитивній герой, а не як ти вважаєш негативний. Це талановиталюдина, а пиячить він через те, що дружина його зраджує!".[5, с.52]Після такої вичерпної ролі Олійнику стало соромно і він погодився нароль.Знімаючись у майстрів - Володимира Денисенка, Миколи Мащенка, ЮріяІллєнка, Григорія Кохана він намагався перейняти особливості, притаманніукрїнському кіно. Але робив це з пересторогою, адже в той часбудь-який національній прояв сприймався з пересторогою. ТогочаснаУкраїна була поєднана з Радянським Союзом, і вести мову проукраїнське кіно, як автономне, не було жодних підстав. У ті рокидоводилося зважати і на цензурні обмеження. Надзвичайно цікавопрацювалося акторові в "Білому птахові".<<Особистість Івана Миколайчука притягувала і зачаровувала. Із БогданомСтупкою меня поталанило потоваришувати сме під час цих знімань. Час"Білого птаха" збігся з часом,коли особливо потребував театру. А коли почав працювати уТеатрі-студії кіноактора, де він разом із Маргаритою Кринициною гралив спектаклі "Приємна жінка з квіткоюта вікнами на північ" за п'єсою Едварда Родзинського, то він навітьвідмовляся від зйомок заради вистави. Театр для професії актора дає більше, переконаний актор, ніж кіно:кіно споживає акторську майстерність, тоді як театр завдяки щоденнимрепетиціям нею насичує. Тому він окрім всього ще й режисер театру, щовидно, якщо пройтися біля києвського театру.Одна з значних постановок цевистава "Всесвіт відкривається, двері відчиняються" за п'єсою АллиСоколової "Фантазії Фарятьєва". Це одна з найулюбленіших п'єс актора.Десь ще на зоріТеатру-студіїкіноактор вони з товаришами намгалися показати її загалу -в Москві вон збирала повні зали. Але в Україні чомусь була ледь незаборонена. То були часи, колиголовних режисерів "делегували". Приїхав зі "стольної" Приймак (новийрежисер Театру-студії), і почалися репетиції. Підготовка виставитривала близько року. МиколаОлійник грав Фарятьєва в одному складі, а Юрій Рудченко - в іншому.Зрештою, після того, як виставу перед худрадою зіграли, спершу одинсклад, а потім - другий, "Фантазії"взагалі закрили, і він про цю виставу забув. Аж ось, в 2007, приймаючиіспит у театральному, знову з нею зустрівся. Студенти показували уривкиз неї і його не зачепило те, що вони не правильно трактували образголовного героя. З моменту виходуна екрани фільму "Фантазії Фарятьєва" (з Андрієм Мироновим у головнійролі) й досі живе стереотипне уявлення, мовляв, Фарятьєв - це нервовазбуджена особа. Аось Олійник трактує "героя" так: Фарятьєв - досвідчений зрілий чоловік,років 37-ми, котрий закінчив медінститут, має практику спілкування зжінками і, зустрівшинадзвичайно красиву(на його погляд) жінку закидає їй: "Не можна бутитакою красивою! Я через вашукрасу не можу ні працювати, ні жити - повсяк час думаю про вас! Томувиходьте за мене заміж!".[5, с.53] Студент, який виконував роль цього "дивака", показав Фарятєва як непримітну, а головне - без претензій особу.Водночас він дивився на героїню п'єси- Олександру - і пригадував актрису Наталію Озирську, яка нину грає увиставі "Сірано де Бержерак" у Театрі драми і комедії на лівомуберезі Дніпра. Ось вона - ідеальнавиконавиця обраниці Фаретьєва. І хоча п'єса "Фантазії Фаратьєва була написна" в 1974 році як "присвята" зайвій людині, актор вважає, що ця п'єса до сих пір можевважатися сучасною. Вона про відчуженість та егоїзм, адже кожен їїперсонаж дбає лише про себе, а особливо -жінки. Мати переймається лише тим, щоб видати заміж старшу доньку,остння ж кохає, ймовірно, одруженого чоловіка, котрий її обманює. Дівчина досить швидкорозуміє "безперспективність" свого почуття до цього чоловіка й приймаєувагу Фарятьєва. Але варто Бетхудову (самолюбство якого ранить звістка про залицяння Фаратьєва до"колишньої") покликати її, як вона стрімголов біжить до нього, неввжаючи за потрібне бодай щось пояснити дивакові з фантазіями.Окрім театру "Браво" Олійник працює на сцені "Золотих воріт". 1994,коли кіно забуксувало, він, не звільняючись з кіностудії, звернувся доВалерія Петровича Пацунова, керівника театру, з проханням використатийого акторські можливості.Упродовж двох років актор працював у штаті цього театру. Як актор,задіяний у виставі "Убивець" за романом Ф. Достоєвського "Злочин ікара", їздив до Единбурга, де цяробота отримала найвищу оцінку європейських театральних критиків.Донині працює в цьому спектаклі, а ще "Калігулі", за однойменним твором Альбера Камю. ГраєСципіона. Цікаво, що того ж 1994, його запросила і Любов ВікторівнаТитаренко, художній керівник театру "Браво": у виставу "Панночка" затвором Миколи Гоголя "Вій".Варто згадати стрічку "Прорвемося!" Івана Кравчишина, яка була дужерозкритикованакартина відверто провалилася. Фільм відразу був заявлений, як "Перший український блокбастер", де буде купа екшена, адреналину танебезпеки. Але, не так сталося, як гадалося. Після декількох днівпрокату деякі кінотетари вилучили фільм. Можливо серед всіх причинпровалу була головною та, що фільм знімав театральний режисер(ІванКравчишин навчався у майстерні Ірини Молостової). Крім того слід зазначитипомітний контраст у грі кторів, коли проти акторів зрілих ідосвічених, протиставлялися актори, якість гри яких викликала, нажаль, сумніви.

Якось у розмові з режисером фільму, Микола Дмитровичпорушив тему "двомовності фільму", позаяк сам намгався з'ясувати її"необхідність". Виявилося,режисер через таку "мову" намагався наблизити героя до реальності. Напогляд актора, це - неправильний хід. Мистецтво не повинно ставатина коліна перед побутом. Його герой,Нестор Іванович, у "Stop revolution" спілкується лише українською,тоді як його брат олігарх Док (Олексій Вертинський), російською.У фільмі "Прорвемось!", яку планували представити лише в укрїнськомупрокаті, немає згадки про чорнобильскі події, тоді як у "Stoprevolution" тема Чорнобиля - одна з головних. Після фіаско"Прорвемось!" режисер вирішив дещо додати,допрацювати сценарій, і, зрештою, картина ""Stop revolution" вийшлацікавішою, часом навіть драматичнішою за попередню. Це вже, по суті,історія в якій є долялюдини, тобто доля Нестора Івановича: чоловік втративсина (хлопець працював як ліквідатор наслідків аврії на ЧорнобильськійАЕС і, отримав небезпечну дохзурадіації загинув), а потім віднайшов його у незнайомому юнакові, надзвичайно схожому на рідне дитя. Але, зрештою, не вберіг і того.На жаль, зараз актора запрошують в каритини, які ще не маютьфінансування. У 2007 Стас Клименко написав сценарій "Україна у вогні"за одноіменним твором О. Довженко,який запланував знімати у 2008; він запропонував Миколі Олійнику одну із ролей.Нині палітра персонажів, яких запрошують грати, досить різнопланова,над такими цікаво працювати.Сам же актор формулює своє амплу так: характерний актор,щоправда, це театральне амплуа. У кіно ж він - герой соцільний.Цікаво, що Євген Матвеєв запропонував йому в своєму фільмі рольперсонажа відсутнього в сценарії. То булайого, режисерська, ідея - ввести в картину образ такого, сказати букраїнського "Тьоркіна". Тож автори сценарію "дописали" нового героя -рядового Рябокляча, а актораЛеоніда Яновського запросили на проби. Режисер затвердив на цю рольМиколу Олійника.Сьогодні ж, коли актор працює в одночас і як педагог, він радитьакторам вивчати не лише українську, а і обов'язково і англійсььку моу.Він вважає у нйближчому майбутньому великі кінокомпанії щзапрошуватимуть окрім своїх зірок інших актороів, оскільки працювати лише з тамтешніми - не дешево.В 2002 він знімався у італійського режисера Девіда Гриєко в картині"Евіленко". Він приїхав сюди зацікавившись історією про Чикотила. Головну роль грав Мальколм Макдауел, йому ж дісталася роль свідка. Нанеї претендувало десятьакторів, а "конкурс" виграв саме Олійник, який абсолютно не знаванглійської мови. Текст ролі був чималий, проте актор осилив його;під час зйомок навіть приїжджаврепетитор англійської мови з Лондона і займався з ним. Зрештою, колизмонтований фільм показували в Центрі Леся Курбаса, виявилося, що йогосцена до картини не ввійшла.Та мабуть актор вже звик до такого. Кіно - це виробництво, і запотребою зайву сцену вирізють. Інша справа, коли під час кінопробвибирють іншого. Спершу боляче сприймаєтьсятаке, але згодом приходить розуміння : і в акторському середовищімає працюватиконкуренція. Нині практикують не кінопроби, а "кастинги", якіображають акторів. Чомусь режисера не викликають і не говорять: "Ось вам сценарій! Завтразнімаємо". А буквально в першу хвилину дають не сценарій, а лише текстпотенційного персонажа ікажуть: "Почитайте!", не залишючи для підготовки ні миті. Але ж актор- не випадкова людина з вулиці, без досвіду і професійних знань,він також митець. Шкода, що нині нецінують акторську професійність.Микола Олійник не дуже часто грав в фільмах головних персонажів. Міжроботою над головною роллю і роллю епізодичною принципової різницімайже немає. В обох випадках артист створює художній образ, вкладаючив нього часточку себе, своєї душі. До того ж, епізодична роль мєспецифічні особливості: актор не може в наступних сценах доповнитихарактер, виправити неточності. Отож, епізод вимагає від виконавцяособливої зібраності. Адже за короткий проміжок чсу йому потрібностворити місткий повноцінний характер. Цього можна досягти кропіткою,напруженною працею, старанним продумуванням всіх деталей. Осьнаприклад фільм "На привязі плоси для взльоту", ВолодимираХмельницького, знятий на студії Київнаучфільм в 1988 році. Фільмоснований на реальних подіях. Не оформивши на собаку справку, хазяїнзалишає її біля трапу літака, щовідлітає. Покинутий пес так і залишається чекати на свого хазяїна. Зневмирущою надією зустрічає пес кожен літак марки ТУ-134 і в спеку ів холод. По іронії долі зсобакою товаришує стюардесса, котра не пустила її в літак. Дівчинапочинає за нею приглядти. Коло акторів фільма досить вузьке, Миколідісталася коротка епізодична рольпілота, капітана літака. Його напарник почмічає тварину, що вибігла наполосу для польоту та заважає літаку взлетіти.У фільмі ж "Вишеневі ночі" 1992 року, в нього вже більш значна роль. Вфільмі історія кохання лейтенанта НКВД і зв'вязкоівої УПА напередоднізакінчення другої світової війни - конфлікт кохання та обов'ку.Миколі дістається роль Чорнявого.Персонаж протягом всього фільму не вимовив жодного слова. Він як тіньслідкував за діями міліціянтів. Він грає поряд з одним з своїхвчителів Костею Степанковим.Або "Подарунок на іменини". Фільм складається з трьох частин, якіпоєднує кульмінаційна кінцівка. В першій історія про дівчину, як підриваєгенерал-губернатора, якому певно що мститься за смерть родича абобатьків. Їй нічого втрачати або чим жертвувати. Томувона йде напряму, не ховаючись аби насолодитися. З посмішкою сідає вв'язничну карету. Друга історіярозповідає про палача. Його привозять в ту ж саму будівлю, десидить бандитка. Там в нього спеціальна кімната та люди. Біднийчоловік перед справою як завжди напивається та плаче, він не хочевиконувати свою роботу. Але як невін, то хто? Історія "Подарунок на іменини", де власне і з'являєтьсягерой Олійника, про день народженя. День народження у сина офіцера,який буде присутнім при повішаннізлочинниці. Він хоче привезти хлопчика, та зробити йому такийподарунок. Візником виявився наш герой Микола Олійник. На йогокамінному обличчі по дорозі настрату, не відображається жодної емоції.- Що паничу, приїхали подивитися?- Так... А що?- Та нічого! Але вам це ще вернеться потім...В цьому короткому діалозі голос актора бринить сталевою відразою.Цього разу напарником актора по ігровій площадці стає Борис Брондуков.Зігравши більш ніж 40-а фільмів, актору частіш зА все перепадали ролідругого плану чи пак навіть епізодичні. Парадигмаакторів не головних ролей теж включає в себе якісь цікаві елементи тадеталі, для створення яких частопотрібно виявити кмітливість. Також бувають якісь неймовірні випадки.Ось як з однокурсницею Олійника Ніною Реус. Вийшло так, що одногоразу її запросили в Москву на проби.Сам факт, що молоду актрису з Києва зпрошує для зйомок московськакіностудія, був для неї маленьким шоком. Як потім виявилося, вонаїхала на проби до самого Андрія Тарковського, який збирався зніматифільм "Дзеркало". Та нажаль проби не вдалися. Режисеру здалося, щотипаж не той. Гра акторки булахороша, це була роль матері режисер, але Тарковський потребувавтрошки іншого.Проміжок між 60 і 70ими роками дав вітчизняному кінематографу великукількість акторів, які популярні і по нині. Хтось менш популярний,хтось ще й досі "яскравіє" в популярних журналах та постерахкінотеатрів навіть Росії. Звісно важкопояснити такий феномен, що не всі втрималися в течії. Акторскі школибули під керівництвом акторів освічених та самовіданних роботі тамистецтву, яке вони представляли.І це додавало зацікавленності та нергії й студентам. Можливопросто кіно не могло прийняти всіх і відразу, а можливо одним зчинників є і телебаченння, якепочало значно набувати популярність в 80-х. Але, всеодно,багато зірок мали шанс, та на жаль так і не загорілися. Оглядаючисьназад мало хто з них і жалкує про це. Аджебагато з цих людей знайшли себе в театрі. Навіть як театральнірежисери, не тільки як актори. А хтось перейшов на телебачення, якНіна Петріївна Реус. Певним чиномстіна на шляху акторів та кінорежисерів виникає, звісно ж, в наслідокставлення самої держави до кінематографу. Якщо це можна назвати"ставленням". Як і 50 роківназад, творчі потенціали не можут в повній мірі загорітися на всюсилу. Є й вийнятки, як же без них, але вони на стількі рідкісні, на жаль.Є кінематограф український тоді і зараз. А поміж ними кульмінація. Ізалишається лише запитувати себе, що ж буде далі? Коли вже нарештінастане "наш" час, коли вітчизняне кіно знову підніметься на певнийрівень. В той час, як в сусіднійРосії значними темпами розвивається кіно, кінематограф українськийстоїть. Значну частку уваги "вкрало" телебачення. Теперішнім молодимта починаючим акторам важко знайтисебе десь по професії. Декому повезло, вони працюють в театрі,починаючи з якихось маленьких ролей, дехто працює лише монтеромдекорацій. Вже трохи більше можутьзапропонувати телепроекти, куди постійно потрібні люди. Але разом зтим, ці мильні опери та псевдо-соцільні передачі принижують гідністьакторів старшогопокоління. Раніше для вступників ставилися вимоги - володіти широкимполітичним та культурним кругозором. В той час як зараз мало хтонавіть граматику знає.Звісно це нічого не означає, дуже багато з відомих акторів буливихідцями з села та смт. Але то раніше. Зараз вже ситуація інша. Іншепокоління, інши погляди, іншапроблематика, інше сприйняття. Акторам старшого покоління вже не потрібно втелепередачах грати на межі особистій, а не виходячи з рамокпоставлених медіа студіями. А які цірамки? Щоб глядач не дуже напружувався. Творець фільму і глядачзнаходятся на рівні співрозмовників. Тобто кожна з цих сторінповинні розуміти іншого.Микола Олійник все ж таки знайшовсобі місце. Він має повноцінну репутацію актора зі стажем, до того жстажем різноманітним та цікавим. Працюючи як актор, встигає займатисяі режисурою, грати в театрі, вкіно, на телебаченні. Звісно він не має такої слави, як наприкладБогдан Ступка або Ада Роговцева. Та зате він працює в своєзадоволення. Ніна Реус в фільмі "Ніна Реус. Право на щастя" згадує, щосказала їй мама після не зовсім вдалих проб: "Не засмучуйся! Це ж неозначає, що все закінчилося! Навпаки, тобі пощастило, що тебе не взялина роль. Тепер ти можешпосвятити себе чомусь іншому, кращому.". Дуже добре, що цим людям недовелося страждати, як наприклад іхньому художньому керівникові Костянтину Степанкову.

Висновки

Навіть в сучасному українському кіно важливі питання акторськоїмайстерності й досі залишаються малодослідженими. Занепадкіновиробництва посприяв тому, щоб значна кількість акторів залишиласябез роботи. Майстерність українських акторів мало досліджується насторінках видань, призначених для пересічного читача. Майже неможливоотримати інформацію для простеження творчого шляху актора. Тому такаситуація не може стимулювати творчу наснагу виконавців і підтримуватишанобливе ставлення людей до нелегкої професії кіноактора.Разом з тим сучасні проблеми акторської майстерності в українськомукіно потребують детального висвітлення, оскільки за останнєдисятиліття з'явилося чимало нових тенденцій, що - позитивно чинегативно - впливають на розвиток вітчизняного кінематографіїУ бакалаврській роботі розглянуто творчі портрети викладачів -режисера Володимира Денисенка, актора Костянтина Степанков, та актораМиколи Олійника. Аналізуючи творчі портрети викладачів, робимовисновок, що пройшовши складну життєву школу, митці не відходили відсвоєї лінії. А тому пронесли свої вподобання та погляди до кінця, весьчас навчаючись та викладаючи все на плівку. Тому було згадано багатокартин-представників поетичного кіно. Навчаючи молоде поколінняакторів, вони створювали націю професіоналів, які і по нині можутьзнайти місце не тільки в театрі, кіно, а й на телебаченні.Вивчаючи специфіку викладання, проведена парелель з декількома їхучнями. Ніною Реус, та зокрема з Миколою Олійником, життя та творчийшлях якого розкривався на сторінках. На основі цієї персоналії тавзятих для порівнянь особистостей, було показано спрямованістьукраїнських акторів, їх функціональність та місце на лоні кіно татеатру. Для цього було згадано такі фільми "Вавілон-ХХ", "Тіні забутихпредків", "Камінний хрест", "Білий птах з чорною відмітиною". В роботітакож викладено складні сторони професії. Не всі знайшли місце запокликанням. Раз у раз на екранах телевізорів з'являються знайомі обличчя акторів, які рекламують новітні засоби гігієни або заграничнімеблі. Ті, кому не пощастило прорватися до комерційної ділянки -реально безробітні. З другого розділу зрозуміло, що Олійник до цієїчастки "колег" не належить, але він їм співчуває. А також дає порадимайбутнім акторам.